Сучасні проблеми зайнятості та відтворення робочої сили в Україні

Міністерство освіти і  науки України

Київський національний торговельно-економічний  університет

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Сучасні проблеми зайнятості та відтворення

 робочої сили в Україні»

 

 

 

 

 

Студентки I курсу 16 гр. ФЕМП

Костенко Наталії

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2011

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………...3

1. Сутність та види зайнятості………………………………………….....4

2. Основні проблеми зайнятості населення, їх регулювання.………….7

3. Шляхи подолання сучасних проблем зайнятості та відтворення

робочої сили в Україні………………………….………….…….........…..11

Висновки………………………………………………………………………...13

Список використаної літератури……………………………………………....14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Тема зайнятості та відтворення  робочої сили в Україні була завжди актуальною,  адже здобуття незалежності та, відповідно, перехід  від командно-адміністративної до ринкової системи супроводжувався  зростанням рівня та тривалості безробіття, розвитком вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної  трудової міграції тощо.

Зайнятість і безробіття – найважливіші показники використання людських ресурсів у виробничому процесі. Разом  з інформацією про інші аспекти  економіки вони є базою для  оцінки та аналізу макроекономічної політики уряду будь-якої країни.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним лихом. Всі  країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але ні одній ще не вдалося ліквідувати  його повністю.

У перехідний період в Україні формування ринку праці неможливе без  активного втручання держави. Головною формою його виявлення в умовах сучасної економіки є державна політика зайнятості.

Стан та розвиток ринку праці  тієї чи іншої країни, а також  ступінь та методи його регулювання  з боку держави обумовлені різними  за своїм характером і ступенем впливу чинниками: рівнем та історичними особливостями  соціально-економічного розвитку, макроекономічною політикою, співвідношенням основних політичних сил, політичною культурою  суспільства і, нарешті, глобальними  тенденціями у сфері зайнятості.

Отже, метою даної роботи є аналіз зайнятості населення України та проблем відтворення робочої сили. Об'єктом дослідження є зайнятість населення України, а предметом – рівень безробіття, як один з показників рівня зайнятості.

 

 

 

 

1. Сутність та  види зайнятості.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення»:

 Зайнятість населення — це є суспільно-корисна діяльність громадян, яка пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

Концептуально зайнятість населення  можна поділити на такі форми: повна, глобальна і примусова.

Повна зайнятість населення — це така зайнятість, за якої пропозиція робочої сили повністю покривається попитом на робочу силу в суспільному виробництві. Повна зайнятість працездатного населення означає використання всіх трудових ресурсів.

Глобальна зайнятість — це врахування всіх видів корисної діяльності як у суспільному виробництві, так і поза ним, тобто ведення домогосподарства, догляд за дітьми і хворими, тимчасова зайнятість громадян. До глобальної зайнятості можна віднести також нерегламентовану і тіньову зайнятість за умов корисності праці.

Будь-який вид зайнятості людина відповідно до Конституції України (ст. 43) і міжнародних норм обирає добровільно, за винятком зайнятості примусової за вироком суду або надзвичайного стану чи інших випадків, якщо такі зумовлені законом.

Види зайнятості класифікуються за різними ознаками:

за формою організації робочого часу — повна, неповна, видима, невидима, добровільна, вимушена;

за статусом — первинна і вторинна;

за характером організації робочих  місць та робочого часу — стандартна і нестандартна;

за стабільністю трудової діяльності — постійна, тимчасова;

за формою правового регулювання  — легальна, нелегальна, нерегламентована.

Видима неповна зайнятість — поняття, яке використовується статистикою. Це — зайнятість, яку можна виміряти через заробітну плату або шляхом вибіркових обстежень.

Невидима неповна зайнятість — поняття аналітичне, яке використовується для відображення порушення рівноваги між робочого силою та іншими факторами виробництва. Її можна встановити за низькими доходами і низькою продуктивністю праці.

Первинна зайнятість — це зайнятість громадян за основним місцем роботи (там, де знаходиться трудова книжка). Вона має бути основним джерелом доходів. Хоч додатковою зайнятістю може бути нерегламентована зайнятість, доходи від якої нерідко вищі, ніж за основним місцем роботи; первинна зайнятість у такому випадку більше служить для легального визначення особи як працюючої, ніж основним джерелом доходів.

До вторинної зайнятості належить зайнятість додаткова, на іншому підприємстві або не регламентована з метою отримання додаткових доходів.

Стандартна зайнятість — це зайнятість на конкретному робочому місці зі стандартами законодавчо встановленого часу роботи, з визначеним початком і кінцем робочого дня.

До нестандартної відносять зайнятість, яка не має певних стандартів і повної регламентації робочого часу. Це — тимчасова, сезонна зайнятість, самозайнятість громадян та їх сімей, сезонна робота тощо.

Постійна зайнятість — зайнятість на постійному місці роботи.

Тимчасова зайнятість пов’язана з тимчасовим або сезонним характером роботи, а також зразовими епізодичними роботами особи.

Легальна або регламентована — це зайнятість не заборонена законодавством, регламентована державними законодавчими актами і така, від якої сплачуються податки.

Нерегламентована (іноді неформальна) зайнятість — це не регламентована державними актами діяльність громадян, яка виключена зі сфери офіційних соціально-трудових відносин, здійснюється без укладання письмового трудового договору, не враховується державною статистикою і така, від якої не сплачуються податки. Вона включає різні види торгівлі поза межами встановлених для цього норм і правил, «економічний» туризм, виготовлення в домашніх та різних непристосованих умовах харчових продуктів з метою продажу, «дикі» бригади будівельників і ремонтників, неліцензоване репетиторство та інші види дозволеної, але прихованої від реєстрації діяльності. Нерегламентована зайнятість не тотожна кримінальній, але знаходиться на її межі.

Слід також підкреслити головну  характеристику зайнятості за її соціально-економічною  суттю. В такому аспекті зайнятість може бути продуктивною і непродуктивною.

Продуктивна зайнятість (іноді вживають термін — ефективна) — це така діяльність, яка за рахунок корисної і високопродуктивної праці створює необхідні для розвитку суспільства ресурси і дає працівникові дохід не менший, ніж потрібно для відтворення його фізичних, інтелектуальних і професійних якостей, тобто, як мінімум, дає можливість простого відтворення робочої сили.

Зайнятість, яка не відповідає цим  критеріям, є непродуктивною. До неї можна віднести виробництво бракованої і неліквідної продукції, зайнятість у тіньовій економіці, нерегламентовану і нелегальну діяльність. Тіньова економіка, нерегламентована та нелегальна зайнятість не відраховують кошти від своєї діяльності, не даючи тим самим суспільству ресурсів, а тому не відповідають головному критерію продуктивної зайнятості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Основні проблеми зайнятості населення, їх регулювання.

В Україні проблема зайнятості населення стоїть досить гостро: за даними Табл. 1 видно, що навантаження незайнятого населення на 10 вільних робочих місць у 2009 р. становила 96 чол. – це дуже багато навіть у порівнянні з іншими країнами СНД.

Таблиця 1

Навантаження незайнятого  населення на 10 вільних робочих  місць

Країна	2008р.	2009р.
Україна	39	96
Азербайджан	41	43
Білорусь	14	11
Вірменія	951	1153
Казахстан	26	33
Киргизстан	209	190
Молдова	23	33
Росія	15	19
Таджикистан	47	43

 

Безробіття – економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості населення, яке є працездатним. Його можна вважати серйозною проблемою будь-якої держави. Але водночас ми повинні зрозуміти, що таке поняття як «повна зайнятість» є досить складним, адже в жодній країні 100% зайнятості немає.

Інші, не менш важливі, проблеми в нашій  країні – брак робочої сили, невисокий рівень кваліфікації робочої сили, диспропорції між попитом на робочу силу та її пропозицією за професіями.

Управління зайнятістю – це забезпечення ефективної зайнятості працездатного населення, недопущення надмірного безробіття; сприяння врівноваженню попиту й пропозиції робочої сили.

Найпростішою компенсацією браку робочої сили могло б стати підвищення пенсійного віку. Але й це проблематично через надмірну смертність населення саме працездатного віку.

Надзвичайно важливим стає завдання підвищення економічної активності та забезпечення належної якості робочої сили. Визначальним у поліпшенні якості робочої сили є освіта і отримання такого рівня кваліфікації, який диктуватиме ринок праці. Але в Україні за всі роки так і не було розроблено будь-яких прогнозів, не кажучи вже про середньострокові, потреби ринку праці в робочій силі. Тому й не дивно, що значна частина фахівців з високою професійно-освітньою підготовкою, зокрема, з вищою освітою, працюють не за фахом, або взагалі залишають межі України.

Інша проблема - невідповідність кількості та професійної спрямованості кадрів, що готуються у навчальних закладах, потребам ринку праці, започаткувалася ще в 90-х роках, коли відбувся фактичний розподіл професій на престижні (юрист, економіст, менеджер тощо), які стали символом успіху у житті, та не престижні (інженер, науковець, вчитель, робітник тощо). Саме тоді професійно-технічні навчальні заклади, у зв’язку зі зменшенням попиту на робітничі спеціальності, провели переорієнтацію учбових установ на "модні" спеціальності, що зовсім не узгоджуються з потребами сучасного ринку праці. В результаті кількість професійно-технічних закладів скоротилося з 1251 у 1991 році до 1022 у 2009 році, а кількість учнів в них знизилася з 648,4 тис. до 454,4 тисяч. Наслідки скорочення обсягів та якості професійно-технічної підготовки вже відчуваються в українській промисловості, яка має значний попит на висококваліфікованих робітників, й який навчальні установи не можуть задовольнити (Таблиця 2).

Таблиця 2

Потреба підприємств у  працівниках за професійними групами  у 2004-2009 рр. (на кінець звітного періоду; тис. осіб)

	2004	2005	2006	2007	2008	2009
законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі)	6,7	8,0	10,3	12,7	10,6	11,1
професіонали	12,9	15,1	16,9	18,6	14,5	16,5
фахівці	12,2	13,8	15,3	17,4	15,4	15,6
технічні службовці	2,3	2,6	4,4	5,1	5,3	6,4
працівники сфери торгівлі та послуг	6,8	7,5	9,9	12,4	14,5	15,1
кваліфіковані робітники  сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства	1,7	1,8	2,0	2,3	1,9	1,4
кваліфіковані робітники  з інструментом	44,7	48,8	53,6	56,0	50,7	48,8
робітники з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою  технологічного устаткування, складання  устаткування та машин	27,9	30,4	38,0	39,6	33,4	31,7
найпростіші професії	8,7	10,8	16,1	22,5	24,2	23,1