Сучасні центри притягання робочої сили

    Різноманітні  аспекти трудової міграції і статусу  іноземних працівників віддзеркалюються і двосторонніх та багатосторонніх угодах, відповідних національних законодавчих актах та урядових постановах.

    Засоби  та методи реалізації державної міграційної  політики змінюються залежно від  конкретної ситуації на ринку праці. Так, в умовах дефіциту трудових ресурсів у західноєвропейських країнах застосовувались державні заходи заохочення імміграції, у тому числі й нелегальної. Коли ж інтереси підприємства породили потребу в зниженні рівня імміграції, державне регулювання поставило бар’єри новому припливу іноземних працівників.

    2. Регулювання міжнародної міграції  робочої сили займається також  Міжнародна Організація Праці(МОП). МОП була утворена в 1919 р. як автономна організація в складі Ліги Націй; з 1946 р. стала спеціалізованим закладом ООН. До не входять 170 країн-членів, у тому числі Україна. Штаб квартира знаходиться у Женеві. Особливістю МОП, яка відрізняє її від інших міжнародних організацій, є те, що представництво кожної країни-члена складається з трьох соціальних верств: від урядовців, від підприємців, від трудівників.

    Головна мета МОП – сприяти встановленню соціальної справедливості в сфері праці, захищати інтереси трудящих на основі соціального партнерства, поліпшення умов праці.

    Функції: нормативна діяльність; технічне співробітництво; проведення досліджень і підготовка публікацій.

    Нормативна  діяльність полягає в розробленні  міжнародних конвенцій і рекомендацій з регулювання умов праці, зайнятості, прибутків, соціального забезпечення й основних прав людини та управління працею. Розроблення нормативів – головним напрямком діяльності МОП. Держава-член зобов’язана регулярно надсилати до організації звіти про виконання її конвенцій, а також інформацію про відповідність національного законодавства нормативам МОП. Серед конвенцій важливе місце посідають питання заробітної плати, тривалості робочого дня, соціального страхування, оплачуваних відпусток, служби найму робочої сили, робітничої інспекції. Конвенції і рекомендації МОП становлять «Міжнародний трудовий кодекс», що є основою регулювання трудових відносин у країнах-членах.

    Технічне  співробітництво полягає в розробці і втіленні в життя проектів з  різних аспектів трудових відносин у  країнах-членах. Найактуальніші теми проектів: підготовка кадрів; зайнятість і розвиток; планування робочої сили; ринок праці; умови праці й виробниче середовище; соціальне забезпечення; трудові відносини; робітнича освіта; права трудящих мігрантів; МОП і міжнародний профспілковий рух.

    Організаційна структура:

• Міжнародна конференція праці;
• Адміністративна рада;
• Міжнародне бюро праці(секретаріат).

    Міжнародна  конференція праці  – вищий орган. Кожна країна на її сесіях представлена чотирма делегатами: два – від уряду, один – від підприємців, один – від трудівників. Конференція розробляє конвенції й рекомендації з питань праці; в порядку контролю розглядає доповіді держав про застосування ратифікованих конвенцій; затверджує програму й бюджет організації.

    Адміністративна рада – виконавчий орган. Вона складається з 56 членів. Із загальної кількості 10 місць в урядовій групі резервується для десяти найрозвиненіших країн.

    Міжнародне  бюро праці готує документацію, збирає й поширює інформацію, здійснює дослідження, організовує наради. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

6. ТРУДОВА МІГРАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ.

    Як  ні гірко доводиться визнати: процес відтворення трудових ресурсів в  нашій країні порушений. І виражається  це не лише в повсюдному падінні  народжуваності, але в украй низькій  заробітній платі, що не дає адекватної віддачі за роботу. Мабуть, найважчий зі всіх криз, що уразили нашу економіку, - криза професійна. Можна врешті-решт зайняти гроші, купити технологію, навіть впоратися із стихійними лихами. Але, щоб виростити здорових грамотних працівників, потрібна вікова традиція. Неможливість нормально харчуватися, одягатися, відпочивати, розвиватися, поряд з технологічною відсталістю привела до падіння продуктивності, інтенсивності і якості праці. Однією з ефективних доріг "прориву" може стати експорт нашої робочої сили в інші країни. Головний "плюс" полягає в тому, що постійний потік тих, що виїжджають і повертаються дозволить пропустити наших людей, причому найбільш активну частину, через зарубіжні ринки праці. Досвід держав, що давно експортують робочу силу показує, що людина, що повернулася з-за кордону, зазвичай вже по-іншому дивиться на умови праці, на рівень заробітної плати, на професійні можливості, на свою кар'єру. Він знає собі ціну і підшукує роботу, що задовольняє його. Експорт робочої сили - загальноприйняте і широко поширене явище в нинішній світовій практиці, один з найбільш дієвих чинників формування світового ринку праці. Зазвичай трудова міграція за межі країни розвивається на основі:

    • міжурядових угод;

    • індивідуальної ініціативи самого працівника;

    • рекомендацій посередницьких комерційних фірм;

    • нелегальних каналів.

    Проте, процес міграції з України розвивається більшою мірою стихійно, в меншій - організовано, і, природно, кожна з  цих форм трудової міграції зумовлює нерівні стартові можливості для їх учасників, а значить, і різні соціальні і соціально-психологічні наслідки. І проте, в даний час трудова міграція з України приймає усе більш широкі масштаби. Так, по оцінках західних фахівців, найближчими роками від 2 до 9 млн. українських громадян захочуть виїхати на роботу за рубіж. Робітники і фахівці з України працюють сьогодні у Франції, Німеччині, Австрії, Данії, Канаді, деяких країнах Латинської Америки. У перспективі Латинська Америка (раніше всього Аргентина, Уругвай, Чилі) обіцяє стати важливим центром східноєвропейської еміграції, у тому числі - з України.[12] Вибір місця роботи і мешкання - право кожної людини. Проте причина виїзду у багатьох випадках така, що самі країни не можуть часом знайти своїм талановитим фахівцям відповідного вживання. Їх знання залишаються нерідко незатребуваними, і вони вимушені міняти країну свого мешкання. У той самий час, в цілому ряді випадків виїзд працівників за кордон пояснюється чисто економічними причинами. Розрахунки економістів показують, що ефективність експорту робочої сили в 5 разів перевищує ефективність експорту товарів. У деяких арабських країнах, наприклад, доходи від експорту робочої сили складають 20-30% загальної суми валютних вступів по національному платіжному балансу. Економічна вигода полягає в тому, що емігранти відправляють переведення, привозять валюту, коштовні папери, техніку побутового і виробничого призначення. Багато держави-експортерів робочої сили увійшли до групи середньо розвинених країн саме завдяки вивозу робочої сили (Єгипет, Туреччина, Пакистан і ін.).[11] Більш того, за рахунок еміграції людей країна отримує додаткову вигоду, оскільки при цьому в якійсь мірі вирішується проблема зайнятості, безробіття, здійснюється економія на витратах на підготовку і перепідготовку персоналу, підвищення кваліфікації працівників. Сьогодні для громадян України західні країни залишаються найпривабливішими для мешкання і працевлаштування. Проте, законодавство, що існує в цих країнах, неохоче дає всім іноземцям у тому числі і українцям, право на проживання і на роботу. Таке право доки надається лише висококваліфікованим фахівцям, ученим, артистам і окремим спортсменам. Представники таких професій, як програмісти, електронники, лікарки, працівники культури і мистецтва здатні, як правило, витримувати конкуренцію на світовому ринку праці. Важливу роль тут грає відсутність в значної частини української робочої сили професійної підготовки міжнародного рівня, навиків конкурентної боротьби і, як це не сумно, заважає також незадовільний стан здоров'я. Перевага доки віддається тим категоріям працівників, які володіють досвідом роботи в спільних підприємствах і міжнародних організаціях, або ж запрошуються жителі прикордонних районів, близькі по своєму духу і поведінці жителям запрошуючої країни. Наприклад, Фінляндія більш охоче запрошує на роботу жителів прикордонних з нею районів - Мурманськом, Архангельською областей, а також Карелії.[22] Західні країни в основному використовують робітників і фахівців з України на малокваліфікованих видах робіт, на підприємствах з шкідливими умовами праці, в добувній і оброблювальній промисловості, а також в торгівлі, обслуговуванні, як молодший медичний персонал, хатні робітниці і няні. Попит на некваліфіковану робочу силу з України стійкий, але і тут пропозиція часом перевищує попит. У своїй більшості що виїжджають за кордон для пошуку роботи володіють недостатніми підготовкою і часто не здатні пройти систему відповідних тестів. В даний час Україна виступає в основному як постачальники дешевої робочої сили. Багато країн Азії, Латинської Америки, Близького і Середнього Сходу, Західної Європи виявляють цікавість до будівельників, лісорубів, зварювальників, медичних сестер. Конкуренцію на світовому ринку витримують лише найбільш кваліфікована частина вихідців з України: талановиті музиканти, учені, спортсмени, співці. Масові професії по суті не конкурентоздатні із-за своєї недостатньої підготовки. Йдеться не лише про спеціальну професійну підготовку відповідно до міжнародних вимог, але і формуванні певних навиків і якостей особи для успіху в конкурентній боротьбі на світовому ринку праці. Для багатьох перешкодою стає не володіння англійською мовою (у Індії, наприклад, навіть вантажник зобов'язаний знати англійську мову). Всі ці обставини породжують явище, відоме в теорії недосконалої конкуренції як бар'єр входження. Суть його полягає в необхідності виробити (не для всіх) посильні витрати ще до вступу до реальних ринкових стосунків. Для України таким бар'єром входження є проведення цілої серії попередніх заходів витратного характеру перш ніж удасться з успіхом виступити на світовому ринку праці. До таких заходів з успіхом можна, наприклад, віднести питання про визнання дипломів про вищу освіту. Слід зазначити, що на практиці ієрархія дипломів визначається виходячи з престижності і репутації учбового закладу і залежить від того, як зарекомендував себе його випускник. Емігрантам з України належить ще витратити немало зусиль, щоб здолати цей бар'єр входження, не говорячи вже про інших, не менш важких бар'єрах.[17] До кандидатів на тимчасову роботу, наприклад, в Германії в цілях підвищення професійної кваліфікації і мовних знань пред'являються наступні вимоги: закінчена професійна підготовка або порівнянні професійні навики, досвід роботи за фахом не менше двох років, вік не молодше 18 і не старше 40 років, здоров'я, що відповідає відомим медичним вимогам. Необхідне достатнє знання німецької мови. В даний час потрібні: інженери-будівельники і робітники-будівельники всіх спеціальностей, працівники готельно-ресторанного господарства, медичні сестри, пекарі. Періодично виникає потреба в залученні на роботу інженерів-комп'ютерників, програмістів, електронників, радіоінженерів. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

    Сучасна міжнародна міграція населення є  багатогранним явищем, що впливає  на всі сторони розвитку суспільства, будь то економіка або політика, демографічні процеси або національні стосунки, ідеологія або релігія. Виступаючи у минулому головним чином у формах кочевнічества, військових і колонізації переселень, міжнародна міграція населення з розвитком капіталістичної системи господарювання придбала нові межі. Виникла необхідність у величезних переміщеннях людей, позбавлених засобів виробництва. Сучасний світовий міграційний процес за своїм змістом і масовості істотно відрізняється від аналогічних процесів не лише минулого століття, але і першої половини минулого століття.

    На  сьогоднішній день Україна не може відгороджуватися від загальносвітових процесів трудової міграції і проблем  пов'язаних з нею.  Інтенсивність, спрямованість, характер зовнішньої міграції населення України на початку 90-х років істотно змінилися в порівнянні з попереднім періодом. Були зняті обмеження, що існували раніше, в реалізації права людини на вільне пересування. Економічна криза, падіння рівня життя значно підсилили мотивацію населення до міграції, перш за все – економічною.   Хоча трудова міграція є одним з найважливіших соціальних механізмів переходу до ринку і невід'ємна умова розвитку ринкової економіки, даний процес в Україні вивчений недостатньо.  На мій погляд повільна розробка відповідного законодавства  неминуче переводить трудових мігрантів в розряд нелегалів, як іноземців працюють на території нашої країни, так і українців тих, що працюють за кордоном.  Оскільки Україна залучається до міжнародного ринку праці і зв'язаних міграційних процесів вдосконалене законодавство дозволить захистити українських фахівців, зменшити число нелегальних мігрантів. Не мало важливою залишається проблема безробіття. Трудова діяльність за рубежами України, як і в попередні роки, дає жителям України додаткові можливості знайти нові джерела доходів і вижити в умовах системної економічної кризи і безробіття. Проблема зниження тиску вимушеної незанятості належить до круга завдань першорядної ваги і повинна служити сьогодні предметом невсипущої уваги властей.. Бідність і вимушена незанятість є сьогодні загальнонаціональними проблемами в Україні і повинні вирішуватися на державному рівні. Розширення ринкових стосунків привело до сегментації ринку праці. Створення ядра виробничого колективу, з одного боку, а з іншої – швидке зростання периферійного шару працівників і поглиблення протиріч між ними створюють руйнівний потенціал. Досить пригадати, що до периферійних шарів ринку праці належить багаточисельна армія працівників, зайнятих малокваліфікованою працею, інваліди, особи передпенсійного віку і працюючі пенсіонери. Раціональне використання трудового потенціалу в країні вимагає ретельної розробки принципів регулювання зайнятості як на макро-, так і на мікрорівні. Для вирішення проблеми безробіття можна використовувати як значні капітальні вкладення, так і господарські заходи або організаційні ресурси. Не менш актуальною є проблема розподілу повноважень і відповідальності держави, місцевої влади і приватного підприємництва у сфері забезпечення права жителів України на працю. Невідкладним питанням є створення системи ефективного соціального захисту працівників і удосконалення міграційної політики. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури: 

1. А.С. Філіпенко,  О.І. Рогач «Світова економіка», Київ «Либідь», 2001 р.

2. Ю.Г. Козак,  Д.Г. Лукяненко «Міжнародна економіка», Київ, 2004 р.

3. Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини. Навч. посібник. - Чернівці,"Рута", 1996.

4. Козик В.В., Панкова М.П. “Світове господарство та міжнародні економічні відносини” Львів , 2001

5. Овчинников Г.П. Международная экономика, Санкт-Петербург, 1999.

6. Киреев А. Международная экономика, - М.,1997.