Історія економіки та економічної думки

     Прусський  шлях був найбільш важким і  соціально несправедливим для  селян. Невеликі ділянки землі,  які не забезпечували життя  селянина, прив’язували його до  попереднього пана, дозволяли експлуатувати  працю селянина напівфеодальними  ме-тодами. Такі «батраки» з наділом  складали саму безправну частину  населення. Але для розвитку  сільського господарства цей  шлях виявився сприятливим, тому  що по-міщики (юнкери) переходили  до великого товарного виробництва.

    Таким  чином, розвиток капіталізму в  сільському господарстві Німеччини  про-ходив шляхом перетворення  феодальних помість у великі  капіталістичні господар-ства, шляхом  перетворення поміщиків в сільських  капіталістів, а селян — у найманих  працівників.

    Чому цей  шлях названо прусським, а не  німецьким? Тому що єдиної німецької  держави поки не було, а найбільшою  з німецьких держав була Пруссія.

     Американський шлях — це шлях розвитку фермерських господарств, але на від-міну від європейських держав — без великого землеволодіння вчорашніх феодалів, без пережитків феодалізму. Він розпочався із «Закону про гомстеди» (1862 р.), за яким кожний громадянин США міг отримати практично безплатно ділянку землі в 70 га. при умові, що буде використовувати її для ведення фермерського господарства. Такі ділянки були названі гомстедами. В результаті американський фермер весь до-хід використовував для підвищення технічного рівня свого господарства.

    У 70-і рр. XVIII ст. Німеччина залишалася феодальною країною. Якщо  в  Голландії  й  Англії під впливом  внутрішніх  факторів  і європейського   ринку розвивався  капіталізм,  то   в   Німеччині спостерігалося  панування панщинної системи.  Торгівля  кріпаками була  звичайним явищем.  Феодальна експропріація  землі  придбала великі   розміри.       Збезземелені  селяни  переводилися   в   розряд двірських,   одержували   панські харчі,  зобов'язувалися   даром працювати на панському полі.

      Причиною    відродження   кріпосництва   послужило   загальне уповільнення  економічного розвитку Німеччини в цей період.  Після великих географічних  відкриттів відбулося  переміщення  торгових шляхів  на  Атлантичний океан, почався занепад північноіталійських міст,  з якими були  тісно зв'язані міста  Південної  Німеччини. Німеччина не  могла  приймати участі  в географічних відкриттях, світовій торгівлі, пограбуванні колоній.   Не   змогла  вона  використовувати   зовнішні   джерела первісного    нагромадження   капіталу,   що   сильно   послабляло розкладання феодалізму і розвиток капіталізму.

      У   силу  цих причин Німеччина  до середини XIX в. була яскраво вираженою аграрною країною. Сільське господарство було вирішальною галуззю економіки.

      Проте   в  останній  третині XVIII в. у Німеччині прискорився процес  збезземелювання селянства.  Внесок  селянських  дворів  у Пруссії,  тобто захоплення земель дрібних землевласників  великими юнкерськими маєтками, став масовим явищем. Розширення дворянського землеволодіння  за рахунок присвоєння селянських  земель  особливо підсилилося   наприкінці  XVIII  в.  Одночасно з   експропріацією селянських  земель підсилюється фортечна залежність.  Селяни  були позбавлені  всяких цивільних прав і не могли без дозволу поміщика іти в інше місце.

      Падіння кріпосного права в Німеччині відбулося пізніше, ніж у розвинутих  країнах  Західної  Європи.  На  відміну  від   Франції ліквідація кріпосного права тут була поступово здійснена "зверху", тобто   шляхом   урядових   реформ.  Тому  звільнення   сільського господарства  Німеччини від феодальних  пережитків  носило  вкрай затяжний і половинчатий характер. Особливо яскраво це проявилося в Пруссії, самому значному і сильному з держав  Німеччини.

    З економічної історії відомі два шляхи розвитку капіталізму в сільському господарстві — прусський і американський.

    Прусський шлях - це шлях повільного, еволюційного перетворення феодального землеробства в капіталістичне. Він мав місце в умовах відсутності вільних земель і характеризувався збереженням феодальних пережитків. Після ліквідації фортечної залежності селян частина їх земель за борги відрізалася на користь поміщика. Малоземельний селянин, що був не в змозі прокормити себе і свою родину зі своєї ділянки, змушений був обробляти землю поміщика. За це він одержував у користування невелику земельну ділянку, необхідну для його існування.

    Поміщик не застосовує ні постійного, ні перемінного капіталу на своїй земельній ділянці. Процес виробництва на його землі здійснюється працею й інвентарем селянина. Такі форми господарства характерні були після скасування кріпосного права в Пруссії. Тому поміщицький тип буржуазного аграрного розвитку названо прусським.

    Американський шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві — це шлях революційного перетворення феодального землеволодіння в капіталістичне. Він розвивається на базі селянських господарств, вільних від феодальної залежності, особистих і поземельних. Цей шлях мав місце в умовах наявності вільних земель. У класичному виді він спостерігався в США, а також у Канаді, Австралії, на окраїнах Росії.

    Перевага селянського шляху буржуазного розвитку зв'язана з революційним руйнуванням старих відносин, зі звільненням селянина і селянського землеволодіння від усяких пережитків кріпосництва.

    Розглянемо відмінності феодальної ренти від капіталістичної. Капіталістична рента виплачується земельному власнику капіталістом, що господарює з метою одержання прибутку й економічно незалежний від земельного власника. Орендар-капіталіст застосовує свій капітал і вступає в орендні відносини з земельним власником не тому, що в нього немає іншого виходу, а тому, що він вважає цю форму додатка капіталу вигідною.

    На відміну від цього феодальна рента припускає особисту залежність власника землі від землевласника-поміщика. Розмір ренти не визначається вільним договором землевласника-поміщика і селянина.

     При феодалізмі вся сукупність виробничих відносин у сільському господарстві зводиться до відносин між двома класами — класом землевласників і класом селян. Вираженням цих відносин є земельна рента. Капіталістична земельна рента виражає виробничі відносини між трьома класами: найманими сільськогосподарськими робітниками, капіталістами - орендарями і землевласниками.                    

                    Відмінності феодальної ренти від капіталістичної ренти

                                                       Висновок: 

              Нові реалії розвитку економічної освіти, пов'язані з трансформацією та демократизацією суспільного життя, загострюють потребу в поглибленому вивченні та творчому осмисленні світової культурно-історичної спадщини з метою подолання застарілих стереотипів та уявлень про еволюцію наукового знання. Особливу роль у вирішенні цих завдань відіграє історія економічних учень як важлива складова фундаментальної фахової освіти економістів, безцінне джерело знань та досвіду, нагромаджених людством на шляху суспільного прогресу.

         Займаючи вагоме місце у багатоманітній палітрі економічних дисциплін, історія економічних учень розкриває передумови та закономірності еволюції світової економічної науки, систематизує та аналізує економічні знання, знайомить із науковою спадщиною видатних учених-економістів, сприяє усвідомленню внеску основних шкіл та напрямів економічної думки до загальнолюдської інтелектуальної скарбниці.

     Результатом буржуазної еволюції сільського господарства є становлення капіталістичного ладу в землеробстві. Особливістю капіталізму в сільському господарстві є те, що тут головним видом доходу є не прибуток, а рента.

     Земельна рента — це плата за користування землею незалежно від того, для чого земля береться в оренду.

     Земельна рента є економічна форма реалізації земельної власності.

    Земельна рента — це частина додаткової вартості за винятком середнього прибутку, що капіталіст-орендар сплачує землевласнику в складі орендної плати.

    При капіталізмі рента являє собою лише одну з форм додаткової вартості. У феодальному суспільстві рента (у різних її видах) була єдиною формою всієї додаткової прац

                                Список викорістаної літератури:

1. Бартенев С.А. История економи ческих учений. – М.: Юристъ, 2003.
2. Історія економічних учень: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича.
3. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник. – Київ: „Центр навчальної літератури”, 2004. – 220 с– К.: Знання, 2004. – 1300 с.
4. Гринчуцький В., Радіонова Л. Економічна історія зарубіжних країн. Курс лекцій. – Тернопіль: “Підручники та посібники”, 2003.– С. 15 – 27.