Розвиток теорій Мальтуса в сучасному світі

План

Вступ ………………………………………………………………………..3

Розділ 1. Біографічні відомості про Томаса Роберта Мальтуса…………4

Розділ 2. Теорії Мальтуса………………………………………………….7

Розділ 3. Розвиток теорій Мальтуса в сучасному світі…………...…….21

Висновки…………………………………………………………………..25

Список використаної літератури………………………………………...27

ВСТУП

Перша половина XIX ст. пов’язана з розгалуженням, поділом класичної політичної економії на окремі течії, адаптацією ідей класиків до нових реалій соціально-економічного розвитку ,виникненнями нових поглядів на розвиток економічних процесів та явищ, формуванням критичного напряму політичної економії.

Актальність даної теми пов’язана з тим що терії Томаса Мальтуса є складовою частиною розвитку економічної думки, розглядаючи предмет вцілому неможна не звернути увагу на її складову частину.

Отже, щоб розглянути дану проблему потрібно виконати наступні завдання:

      розглянути біографічні відомості про Томаса Роберта Мальтуса;

      проаналізувати Теорії Мальтуса

      визначити Розвиток теорій Мальтуса в сучасному світі

Структура даної роботи складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Розділ 1. Біографічні відомості про Томаса Роберта Мальтуса

Видатним представником економічної думки в Англії на початку XIX ст. був Томас Мальтус, який на відміну від Дж.Мілля та Дж. Маккуллоха полемізував з Д. Рікардо, намагаючись критично переосмислити його економічні погляди.

Відомий англійський економіст Томас Роберт Мальтус (1766-1834) народився у сім’ї англійського дворянина. Дістав початкову освіту вдома, під спостереженням батька, друга Девіда Юма і шанувальника Ж.Ж.Руссо, закінчив Джизас-колледж Кембріджського університету (1788).. Томас був молодшим сином і за звичаєм його чекала духовна кар’єра, оскільки він не міг претендувати на спадок.

Був вибраний членом ради Джизас-колледжа в 1793 і присвячений в духовний сан в 1797, прийнявши прихід в Олбері (графство Суррей). У 1796р. Він написав невеликий твір „Криза”, В якому відстоював ідеї соціальної справедливості та допомоги злиденним. Здібний до науки, англійський дослідник багато читав і проводив свій вільний час у дискусіях на філософські, економічні та політичні теми зі своїм батьком, який був високоосвіченою людиною і, на відміну від сина, з оптимізмом дивився на майбутнє людства. Не залишаючи обов’язків священика, у 1793р. Т. Мальтус став працювати викладачем у коледжу[3,85].

У 1798р. Вчений анонімно опублікував невеликий памфлет під заголовком „Дослідження про закон народонаселення, або Погляд на його вплив на щастя суспільства у минулому і теперішньому, а крім того вивчення наскільки ґрунтовні наші очікування щодо знищення або пом’якшення тих злигоднів, які він породжує”. Незважаючи на те, що головною метою свого твору Т. Мальтус проголосив визначення шляхів поліпшення становища бідних верств населення, його праця викликала дискусії, а також критику та звинувачення у цинізмі й людиноненависництві. У 1803р. Вчений видав книгу під своїм іменем. Успіх ,який принесла публікація твору, спонукав автора до доповнення та вдосконалення видання. З часом зі стислого памфлету книга перетворилась у Трактат, який перевидавався за життя Т. Мальтуса шість разів що разу більшим тиражем. Праця ця виросла з дискусій з батьком щодо ідей маркіза де Кондорсе і У.Годвіна. У 1803 вийшло друге, доповнене видання цієї праці (останнє шосте, також доповнене, видання вийшло в 1826). Після одруження в 1804 Мальтус посів посаду професора історії і політичної економії коледжу Ост-Індськой компанії в Хейлібере (графство Хартфордшир), де працював до кінця життя, відхилюючи запрошення стати вікарієм Еффінгема в Суррєє. До 1811 відноситься початок його дружби з Давидом Рікардо. До цього ж періоду відноситься публікація цілого ряду трактатів Мальтуса по економіці, зокрема Дослідження природи і зростання ренти, а також регулюючих її принципів (An Inquiry into the Nature and Progress of Rent, and the Principles by which it is Regulated, 1815); Підстави для думки щодо заборони імпорту іноземного хліба (Grounds of an Opinion on the Policy of Restricting the Importation of Foreign Corn, 1815).

У 1805р. Т. Мальтус прийняв запропоновану йому кафедру професора сучасної історії і політекономії у коледжі Ост-Індської компанії. Результати його наукових досліджень знайшли відображення у виданій в 1815р. Праці „Дослідження про природу і збільшення земельної ренти”. У 1819 Мальтуса бути вибрано членом Королівського суспільства, в 1833 - членом Французької Академії. У 1831 він заснував Клуб політичної економії, а в 1834 сприяв створенню Лондонського (згодом Королівського) статистичного суспільства. of Political Economy Considered with а View to Their Practical Application)[5,56].

У 1820р. Вчений опублікував важливу наукову працю „Принципи політичної економії, розглянуті в плані їх практичного застосування”. Друг Д. Рікардо у повсякденному житті, Т. Мальтус виступив у цьому творі його завзятим опонентом, висловлюючи власні міркування щодо вартості, доходів, проблем надвиробництва та реалізації. Помер вчений від хвороби серця.

Результати наукових пошуків вченого знайшли відображення у працях „Дослідження про закон народонаселення”(1798), „Дослідження про наслідки хлібних законів”(1814), „Дослідження про природу і зростання ренти” (1815), „Принципи політичної економії”(1820)

Помер Мальтус поблизу Бата (графство Сомерсет) 23 грудня 1834.

Т.Мальтус, як і інші класики, основну задачу політичної економії бачив в примноженні, завдяки перш за все розвитку сфери виробництва, матеріального багатства суспільства. Разом з тим в нього була певна особливість його переконань. В зв'язку з цим з'явилася вперше прийнята спроба пов'язати проблеми економічного зростання народонаселення, бо до нього в економічній науці вважалося як би «безперечним», що в умовах ліберальної економіки чим більше чисельність населення і темпи його зростання, тим нібито краще це позначиться на розвитку національного господарства, і навпаки[2,65].

Метод вивчення.

Своєрідність методологічних принципів Т.Мальтуса очевидна з того, що він, беззастережно приймаючи концепцію економічного лібералізму, зміг в той же час з наукових позицій обґрунтувати своє передбачення взаємозв'язку темпів зростання економіки і народонаселення. Адже його теорія народонаселення стала, як про це визнавали вони самі, невід’ємною частиною методологічної бази і Ч.Дарвіна, і Д.Рікардо, і багатьох інших учених з світовим ім'ям. Причому з погляду новизни методології цінність мальтусовської теорії народонаселення полягає у тому, що вона дозволяє вивчити важливі аналітичні висновки для вироблення відповідної національної економічної політики по подоланню причин бідності, обумовлених простим співвідношенням темпу приросту життєвих благ, визначуваних так званим прожитковим мінімумом.

Розділ 2. Теорії Мальтуса

Теорія народонаселення Мальтуса привертала увагу не стільки постановкою суто демографічних проблем, скільки тим, що вона спростовувала уявлення про можливість удосконалення суспільства з допомогою соціального законодавства та державного регулюючого впливу. Вона створила передумови для розробки цілої низки еко­номічних та соціальних доктрин.

У повторних виданнях «Нарису про закон народонаселення» та інших працях питання впливу демографічних зрушень на стабіль­ність суспільного розвитку Мальтус зв'язав із проблемами взаємозалежності економічних та природних факторів. Якщо А. Сміт у своєму дослідженні абстрагувався від зовнішніх, позаекономічних чинників, то Мальтус визнав, що останні значною мірою обумов­люють суспільне відтворення, впливають на економічну рівновагу. До таких чинників Мальтус відносив і народонаселення, розглядаючи його, як один із природних ресурсів—факторів розвитку.

Виходячи з кількісних характеристик, Мальтус намагається по­казати, як процес відтворення населення впливає на економічні процеси в суспільстві. На його думку, суспільство перебуває в стані рівноваги, коли кількість споживацьких благ відповідає кількості населення. За відхилення від рівноваги починають діяти сили, котрі цю рівновагу відновлюють.

Петті, а за ним і Сміт у численному працездатному населенні ба­чили передумову багатства країни. Мальтус показав і зворотний бік цього процесу. Він не заперечує, що численне населення — одна з умов багатства: «Я готовий визнати, слідом за мудрецями древності, що могутність держави має вимірюватися не розміром її територій, а кількістю населення. Я розходжусь з цими авторами тільки стосовно питання про те, як отримати численне, і при тім сильне і здорове населення»[1,80-81].

Причину, що перешкоджає нормальному відтворенню здорового, працездатного населення, він убачає в природному законі народонаселення, згідно з яким існує «постійне прагнення, притаманне всім живим істотам, плодитися швидше, ніж це допускає кількість харчів, що є в їхньому розпорядженні». Жорстка залежність суспільства від продовольчих ресурсів, вичерпність засобів існування є факторами, які, на його думку, стримують можливість вільного зростання населення.

Графічне відображення цього закону подано на рис. 1. На осі ординат представлено зростання народонаселення і продовольства, а на осі абсцис – роки. Використовуючи розрахунки Т. Мальтуса отримуємо дві лінії. Лінія ОА характеризує зростання народонаселення, лінія ОВ – зростання продуктів харчування. У першому і другому році вони майже співпадають, а потім дуже швидко віддаляються одна від однієї[3,100-101].

Мальтус доводить, що приріст населення саморегулюється передовсім обмеженістю засобів існування. Щойно кількість цих засобів зросте — зросте й населення, якщо цьому не заважатимуть якісь надзвичайні перешкоди. Надзвичайними він називає моральні перепони, пороки та нещастя, які не мають об'єктивно-економічної природи, але котрі, у свою чергу, можуть бути наслідком надмірного зростання населення.

Процес саморегулювання приросту населення Мальтус ілюструє з допомогою прикладу, який має свідчити про об'єктивність тенден­ції, за якої зростання населення відбувається у геометричній прогресії, а засобів існування — в арифметичній. Він робить висновок, що коли населення буде подвоюватись кожні 25 років (і зростати в геометричній прогресії— 1,2,4,8,16,32,64...), а засоби існування за найсприятливіших умов зростатимуть в арифметичній прогресії (1,2,3,4,5,6,7 ...), то вже через два століття кількість населення буде відноситись до засобів існування як 256 до 9, а через три століття — як 4096 до 13. Але природа сама регулює пропорції відтворення населення: надлишок населення об'єктивно приречений на злидні, голод та вимирання.

Мальтус уважає, що суспільство, знаючи наслідки процесу зростання народонаселення, може й мусить втручатись і регулювати цей процес, оскільки воно не здатне забезпечити безмежного приросту засобів існування, у збільшенні яких бере участь і природа.

Ігнорування дії об'єктивного закону народонаселення призведе до катастрофічних наслідків, і жодні соціальне спрямовані заходи не поліпшать ситуації. Держава, на думку Мальтуса, повинна втручатись у процес відтворення народонаселення, використовуючи як економічні важелі, спрямовані на стримування його зростання, так і різноманітні превентивні заходи.

Визнаючи, що людські ресурси є одним з найважливіших факторів економічного розвитку, Мальтус указує на необхідність їх якісного відтворення і у зв'язку з цим різко засуджує державні програми підтримки бідних: «Я заперечую право бідних на утримання за суспільний рахунок»', тому що злидні, на його думку, породжують злидні. Будь-яка державна чи приватна благодійницька допомога стає на заваді саморегулюванню, тобто природноекономічному обмеженню зростання населення. Крім того, ця допомога підриває дію стимулів у економічній сфері.

Усі наступні, присвячені суто економічним проблемам, праці Мальтуса так чи інакше є лише дальшим розвитком положень, викладених ним у «Нарисі про закон народонаселення». Він доводить, що нерегульоване зростання населення завдає шкоди суспільству й економіці: провокує війни за додаткові території і додаткові блага;

скупченість населення сприяє виникненню епідемій; надлишок пра­цездатного населення породжує безробіття та падіння заробітної плати, а отже, життєвого рівня[2,56,57].

Теорія народонаселення породила небезпідставні звинувачуван­ня Мальтуса в зайвому песимізмі, але для нього самого вона стала поштовхом для ґрунтовного дослідження економічних проблем, що мали підтверджувати його доктрину. Він упритул підійшов до відкриття кількох класичних законів політекономії, таких, наприклад, як закон граничної корисності, земельної ренти, фонду заробітної плати, що їх згодом сформулюють представники неокласичного напрямку, чи ефективного попиту, відкритого Кейнсом. Мальтус розглядає питання про ренту, заробітну плату, прибуток у контексті їх виробництва й розподілу, але в іншому, ніж Рікардо, аспекті, поза теорією створення вартості.

Економічна доктрина Мальтуса, що прямо зв 'язана із його тео­рією народонаселення, має багато спільних рис із теорією Рікардо, але дещо під іншим кутом зору характеризує основи суспільного розвитку. По-перше, Мальтус намагається дати загальну картину розвитку суспільства; по-друге, його цікавлять передумови економічного росту та фактори, що цьому сприяють; по-третє, він визнає можливість криз надвиробництва і намагається визначити природні економічні сили, що протидіють кризам.

Мальтус зробив значний внесок у дослідження проблеми циклічності економічного розвитку. Причини цього явища він убачав передовсім у способах розподілу суспільного продукту, що, на його погляд, визначає обсяги виробництва та розміри попиту на вироблену продукцію.