Регыональна економыка

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Контрольна  робота

з курсу: «Регіональна економіка» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Будівельний комплекс України.

 

 В НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОМУ  КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ

 Будівельний комплекс — це сукупність галузей  матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. До складу будівельного комплексу входять такі галузі матеріального виробництва: будівництво, промисловість будівельних матеріалів, виробництво будівельних конструкцій і деталей.

 У ряді наукових досліджень структура будівельного комплексу розуміється більш широко: до нього включається також будівельне і дорожнє машинобудування, спеціальна інфраструктура (науково-дослідні і дослідно-конструкторські організації, вищі і середні спеціальні навчальні заклади, професійно-технічні училища, курси з підготовки будівельних кадрів; банківські установи, які фінансують будівництво; організації по матеріально-технічному забезпеченню підприємств, які входять до комплексу; спеціалізований транспорт).

 Будівництво охоплює всі регіони країни. Потужні будівельні організації створені у великих містах. Так, у Києві діють холдінгова компанія «Київміськбуд», спеціалізовані будівельні організації по монтажних роботах, транспортному, нафтогазовому, водогосподарському будівництву. Великий обсяг різноманітних будівельних робіт виконують енергетики: створені проектно-пошукові інститути галузевого профілю (чорної металургії, хімії та ін.).

 Нині  виробництво будівельних матеріалів більше ніж наполовину зосереджено в рамках будівельної індустрії, тобто в системі підрядних будівельних організацій. Таким чином, будівельна індустрія і промисловість будівельних матеріалів дуже тісно взаємодіють між собою, формуючи специфічні індустріально-будівельні територіальні сполучення.

 Сучасне життя суспільства без ефективного функціонування будівельного комплексу просто неможливе. Рівень його розвитку впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей народного господарства, розміщення продуктивних сил і розвиток регіонів. Будівництво створює нові і реконструює діючі основні фонди (будівлі і споруди, призначені для всіх видів виробничої і невиробничої діяльності людей). Від розвитку цієї галузі залежить будівництво житла, створення нових міст і сіл, окремих мікрорайонів, постійна реконструкція житлових фондів, будівництво промислових і сільськогосподарських підприємств, транспортних об'єктів, лікарень, шкіл, торгових центрів тощо, будівельний комплекс підтримує в належному стані обороноздатність країни, створює передумови для зростання виробництва в усіх галузях господарства.

 Будівельний комплекс як одна з найбільш капіталоємних  і диференційованих виробничих систем справляє вагомий вплив на визначення темпів, масштабів і розміщення виробництва. Тому при розміщенні капітального будівництва враховується наявність будівельної організації в регіоні. В той же час слабкість будівельної бази стримує тут промислове будівництво, створення великих комбінатів, галузевих і територіально-виробничих комплексів, фондоємної важкої промисловості, які потребують великих обсягів робіт з капітального будівництва. 

   ПРОМИСЛОВІСТЬ БУДІВЕЛЬНИХ  МАТЕРІАЛІВ УКРАЇНИ:  СТРУКТУРА, ОСОБЛИВОСТІ  РОЗМІЩЕННЯ І РОЗВИТКУ

 Необхідність  постійного здійснення капітального будівництва  визначає велике значення промисловості  будівельних матеріалів. Найбільш важливими її підгалузями є: виробництво стінових матеріалів, цементна промисловість, видобуток і первісна обробка мінерально-будівельних матеріалів, склоробна промисловість, виробництво облицювальних, оздоблювальних матеріалів, виробництво санітарно-технічних виробів. Для більшості підгалузей за-Ьною сировинною базою є нерудні корисні копалини, багато з зустрічаються повсюдно. За останній час у виробництві будівельних матеріалів все ширше стали використовуватися вторинні ресурси, відходи інших галузей промисловості — доменні шлаки, зола електростанцій та ін. Швидке зростання капітального будівництва викликало необхідність індустріалізації будівельного виробництва з виготовленням на спеціалізованих заводах чрних залізобетонних конструкцій і деталей.

 Розміщення  промисловості будівельних матеріалів визначається переважно обсягами будівельно-монтажних  робіт за економічними районами районами.

 Розповсюдженість  сировинних ресурсів, дешевизна і  вантажомісткість сировини і готової продукції, масовість і повсюдність їх використання обумовлюють одночасне тяжіння виробництва і до сировини, і до споживача.

 Значення  сировинного і споживного факторів для різних галузей, стадій технологічного процесу і типів підприємств  є неоднаковим. З цієї точки зору можна розрізняти:

 •  галузі переважно сировинної орієнтації — перш за все це ервинна обробка  природних будівельних матеріалів (граніту, мармуру, бутового каменю та ін.), а також виробництво цементу, егли, азбоцементних і шиферних виробів, вогнетривких матеріалів, скла, керамічних труб, гіпсу, вапна та ін.;

 •  галузі з орієнтацією переважно  на споживача — виробництво бетону, залізобетонних виробів і конструкцій, м'якої покрівлі, санітарно-технічних  виробів та ін.

 Видобуток будівельних матеріалів, їх транспортування, виробництво будівельних металів і, нарешті, саме будівництво є джерелом забруднення повітря (наприклад, пил і гази при виробництві цементу) і порушення землі (відкриті розробки). Тому у великих центрах розміщення галузі (особливо цементної) є потреба у проведенні системи заходів з охорони навколишнього середовища. Промисловість будівельних матеріалів об'єднує кілька тисяч підприємств, які розташовані в усіх областях України. Найпотужнішими центрами промисловості будівельних матеріалів є Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь.

 Цементна  промисловість. Це матеріаломістка  галузь, тому цементні заводи розміщуються в районах видобутку сировини. Найбільші центри цементного виробництва України — Амвросіївка, Краматорськ, Єнакієво (Донецька обл.), Кривий Ріг, Дніпро-дзержинськ, Дніпропетровськ (Дніпропетровська обл.), Балаклея (Харківська обл.), Миколаїв (Львівська обл.), Здолбунів (Рівненська обл.), Ямниця (Івано-Франківська обл.), Кам'янець-Поділь-ський (Хмельницька обл.), Бахчисарай (Автономна Республіка Крим), Ольшанка (Миколаївська обл.), Одеса.

 Виробництво збірного залізобетону і залізобетонних конструкцій. Виробничі потужності галузі тяжіють до великих промислових центрів і вузлів, а також до населених пунктів зі значним обсягом житлового і цивільного будівництва.

 В країні діє 25 виробничих об'єднань по виготовленню комплектів збірних залізобетонних конструкцій і деталей, основними з яких є Харківське, Львівське, Криворізьке, Луганське, Сумське. Домобудівні комбінати розміщені в усіх областях країни (найбільш потужні комбінати зосереджені в Києві, Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Одесі).

 Виробництво будівельної цегли. Оскільки сировина для її виготовлення є майже всюди, розміщення цих виробництв орієнтується на споживача. Великі центри виробництва будівельної цегли — Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів, Чернігів, Івано-Франківськ, Слав'янськ, Бахмут. Багато цегельних заводів споруджено в сільській місцевості.

 В будівництві  використовується продукція склоробної і фарфоро-фаянсової промисловості. Забезпечує виробництво необхідними матеріалами (фарбою, лінолеумом, пластмасою, смолами тощо) хімічна промисловість. У табл. 47 наведені дані про обсяги виробництва в Україні найбільш важливих будівельних матеріалів.

 БУДІВНИЦТВО УКРАЇНИ: ОСОБЛИВОСТІ  РОЗМІЩЕННЯ І РОЗВИТКУ

 Будівництво характеризується тривалим виробничим циклом, хомими територіальне закріпленими об'єктами, які зводять промислові будинки, жилі будинки, електростанції, трубопроводи тощо, а також високою залежністю виробництва від географічних умов.

 У процесі  спеціалізації виділились окремі види будівництва — промислове, транспортне, житлове, водогосподарське та ін. При  розміщенні об'єктів капітального будівництва  слід вра-ївувати наявність будівельної організації, вирішуючи питання доцільності розміщення ще на допроектній стадії. Найважливіші актори, на основі яких обираються райони і пункти будівництва — це трудовий, сировинний, паливно-енергетичний, водний ін. Значний вплив на будівництво чинять кліматичні особливості різних регіонів. Вони впливають, перш за все, на сезонність відкритих будівельних робіт. При виборі конкретних майданчиків для будівництва промислових підприємств, при спорудженні доріг, транспортних і гідротехнічних об'єктів важливе, а нерідко і вирішальне значення набувають такі географічні умови, як рельєф місцевості, грунти і грунтові води, карстові явища, сейсмічність, які в тій чи іншій мірі впливають на вартість будівництва і його організацію.

 Чисельність зайнятих у будівництві України досягла більше ніж млн. чол. Капітальні вкладення складали в 1995 р. 16,1 млрд. грн., 1996 р. — 12,6 млрд. грн., причому близько 60% з них припадає об'єкти виробничого призначення, а решта — на невиробничі об'єкти. У структурі капітальних вкладень переважають будіве-та монтажні роботи — близько 60%, більше 30% — устатку-нання, інструмент і інвентар, решта — інші капітальні роботи і нитрати. Найбільші капітальні вкладення припадають на промис-Іовість і житлове господарство.

 Обсяг капітальних вкладень і відповідно будівельних та монтажних робіт є диференційованим по областях України, що видно з даних, наведених у табл. 48. У будівництві ринкові відносини розвиваються активніше, ніж промисловості. В 1995 р. у недержавному секторі економіки перебували  73% загальної кількості  будівельних  організацій, кими виконано 71% обсягу підрядних робіт, у тому числі акціонерними товариствами — 48%. 
 
 
 

2. Які є види регіонального  доходу і яким чином  вони розраховуються?

 Приступаючи до вивчення методів розрахунку регіонального доходу, слід зауважити, що їх розвиток відставав від аналогічних досліджень щодо національного доходу. Це відбувалося тому, що розрахунки виходили із замкнутої економічної системи. Початок було зроблено Левеном, який у працях 1958 року, присвячених рахункам доходу і продукту, ввів нові поняття, придатніші для динамічного організму окремого регіону і пристосованіші до показників у регіональному розрізі.

 У результаті оцінки регіонального доходу уряд має  дійти висновків про потребу  регіону в субсидіях, про податковий і борговий тягар регіону, про необхідність встановлення ринкових кордонів, введення торговельних квот і контроль за їх дотриманням. Ці показники мають враховуватися при розробці програм соціально-економічного розвитку, програм охорони здоров’я, соціального забезпечення, сільського господарства, освоєння природних ресурсів, розвитку промисловості тощо.

 Оцінку регіонального  доходу можна здійснювати за двома  методами. Перший полягає в ретельному аналізі регіону незалежно від стану інших регіонів. При цьому аналізуються показники, які характеризують промисловість, населення, споживання електроенергії, банківську заборгованість, оптову і роздрібну торгівлю, а також особисті доходи на основі податкових декларацій. Крім того, можна використовувати дані, отримані в результаті вибіркових обстежень та інших контактних методів.

 Найпридатнішим  способом є другий метод, який дає  можливість з максимальною точністю визначити валовий дохід регіону  та його окремих компонентів (секторів економіки) і пропорційний розподіл отриманих результатів між регіонами, використовуючи найкращі комбінації наявних індикаторів. Такий метод дозволяє уникнути обмежень, пов’язаних з недостатньою надійністю визначення показників за регіонами, і провести правомірне їх зіставлення. Крім того, він спонукає дослідника з’ясувати і точно виразити вихідні припущення, які лежать в основі аналізу. Однак, іноді необхідно оцінити окремі компоненти доходу регіону, наприклад ренти, яка надходить на рахунок власника майна. Цей показник достовірніше можна розрахувати першим способом, а не другим. Тому на практиці оптимальним є поєднання обох цих методів при проведенні дослідження.

 Оцінка регіонального  доходу базується на трьох основних принципах:

 коефіцієнти розподілу регіонального доходу встановлюються для кожного промислового і функціонального компонента доходу регіону, тобто для сукупного доходу регіону від роздрібної торгівлі, причому типовим коефіцієнтом розподілу буде кількість зайнятих у роздрібній торгівлі в кожному регіоні;

 коефіцієнт  розподілу для кожного регіону, який належить до певного виду доходу, виражається у вигляді відсотка від частки регіону у відповідному показнику регіону вищого таксономічного рівня;

 підсумок  за цією статтею доходу регіону вищого таксономічного рівня помножується на коефіцієнт розподілу, який виводиться для кожного регіону, щоб не обійти жодного з них.