Проблеми розвитку аграрного сектора України у сучасному світі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Реформування аграрного сектора

Аграрна реформа в нашій  країні спрямована на вдосконалення  земельних відносин, формування агропродовольчого ринку, поліпшення умов для соціального розвитку села. Аграрна реформа передбачає формування нової організаційної структури сільськогосподарського виробництва, створення й розвиток сучасних організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств.

Метою аграрної реформи є  підвищення соціально-економічної  ефективності агропромислового комплексу (далі — АПК), поліпшення забезпечення населення продовольчими товарами на основі зростання їх якості й  рівня цінової доступності, значного скорочення чисельності зайнятих сільськогосподарським  виробництвом. Однак цілі реформи  не можна вважати досягнутими. Замість  високопродуктивного й висококонкурентного  крупнотоварного сільськогосподарського виробництва у країні сформовано в основному дрібнотоварне, напівнатуральне. Більша частина сільськогосподарської продукції виробляється в особистих селянських господарствах, які не мають перспектив підвищення продуктивності.

У продовж здійснення економічної  реформи вдалося прийняти понад 100 різних постанов Верховної Ради і  Уряду України, створити нормативно-правову  базу для аграрних перетворень. Здійснено, зокрема, роздержавлення і приватизацію майна, землі і нерухомості, паювання землі, широкого розвитку набули різні  форми господарювання. Однак позитивних наслідків аграрна  реформа  поки  що  не  дала.   Відсутність   стабільної  валюти, гіперінфляція, непомірне зростання цін на промислові засоби виробництва і предмети праці, дуже великий диспаритет цін на них  і сільськогосподарську продукцію, та продовольчі товари, відсутність  довгострокового кредитування, недоступність  господарств до банківських кредитів, відсутність у них необхідної кількості коштів для високо інтенсивного ведення сільського господарства, його дезіндустріалізація, дезінтенсифікація і переспеціалізація господарств призвели до зниження продуктивності та економічної ефективності використання аграрного потенціалу, зменшення виробництва сільськогосподарської продукції і загострення продовольчої проблеми.[6]

Отже, аграрна реформа  в Україні характеризується певною послідовністю та етапністю реалізації, основними з яких є:

• земельна реформа та реформування майнових відносин в агропромисловому комплексі;
• забезпечення післяреорганізаційної підтримки реформованих і новостворених господарств та формування ринкової інфраструктури у сільському господарстві;
• модернізація виробництва, створення конкурентоспроможних (на внутрішньому й зовнішньому ринках) сільськогосподарських підприємств;
• удосконалення механізмів державного регулювання аграрної сфери.

За роки проведення реформи  в аграрному секторі економіки  відбулися суттєві зміни у  відносинах власності та господарювання. Аграрна реформа передбачала роздержавлення і приватизацію землі та створення організаційно-правових форм господарювання ринкового типу. Її результатом стало роздержавлення земель із передачею їх у власність колективним сільськогосподарським підприємствам та формування приватної власності на землю.

Останніми роками державна політика України, яка спрямована на забезпечення прав селян на землю і розвиток цивілізованого ринку землі, характеризується певною послідовністю і результативністю. Але, попри все, земельна реформа все ще не вирішила усіх покладених на неї завдань, зокрема:

• не завершено видачу власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) державних актів на право власності на землю;
• не вирішено питання зняття мораторію на продаж землі та запровадження іпотеки нерухомості, в тому числі землі;
• не сформовано єдиної державної системи реєстрації нерухомості;
• не реформовано систему державного управління земельними ресурсами.

 

Незважаючи на деякі упущення, за роки аграрних реформ мали місце вагомі зрушення:

• відбулося утвердження критичної маси власності та приватних форм господарювання; забезпечений економічний суверенітет усім суб'єктам економіки;
• сформовані інститути та механізми ринкового функціонування аграрного сектора економіки. Тут ринок регулює основні проблеми організації будь-якої господарської системи: що, скільки, як і для кого виробляти. Держава практично не втручається у вирішення цих завдань;
• удосконалено менеджмент у сільськогосподарських підприємствах, відбулася адаптація до ринкової кон'юнктури.

У процесі здійснення аграрної реформи відбулися значні соціально-економічні перетворення. Радикально змінились  економічні, фінансові, організаційні, управлінські і правові умови  господарювання, практично здійснено  перехід від адміністративної до ринково орієнтованої економіки.

В процесі здійснення аграрної реформи були вирішені такі важливі  проблеми:

• встановлено порядок надання земельних ділянок для ведення селянських (фермерських господарств);
• надано громадянам право орендувати землю додатково до площ, що знаходяться у їх приватній власності;
• введено плату за землю у формі земельного податку;
• здійснено паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств з визначеним розміром земельної частки (паю) та її вартісної оцінки;
• власники земельних ділянок одержали право на умовах іпотеки, тобто застави своєї землі, кредитувати виробничі витрати.

Впровадження зазначених заходів не забезпечило виходу аграрного сектора з кризового стану.

У цілому, результати аграрних перетворень в Україні мали як позитивні наслідки, так і негативні, які були причинами аграрної кризи.

До позитивних моментів слід віднести:

• формування земельних відносин ринкового типу;
• розвиток майнових відносин власності у недержавних сільськогосподарських підприємствах;
• започаткування процесу формування сектора селянських (фермерських) господарств;
• розширення землекористування особистих підсобних господарств населення, насамперед селян.

З другого боку, процес реформування аграрного сектора економіки в Україні супроводжувався цілим комплексом і негативних явищ. Однією із них є те, що сільське господарство опинилося в надзвичайно важкому економічному становищі, головними причинами якого є відсутність достатнього рівня наукового обґрунтування економічних реформ і надмірна заполітизованість процесу їх реалізації. Погіршується соціально-економічне становище АПК, руйнується виробничий потенціал сільського господарства і соціальної інфраструктури села. Приватизація і реорганізація сільськогосподарських підприємств не привели до очікуваних позитивних результатів, не одержала належного розвитку інтеграція і кооперація, знизився рівень продовольчої безпеки держави.

18 листопада 2011 року під час урочистого зібрання, присвяченого дню працівників сільського господарства Президент України Віктор Янукович сказав: "Наголошую, що мета аграрної реформи – створити прозорий механізм обігу землі на основі єдиної системи державного земельного кадастру. Маємо зробити все, щоб земельна реформа захищала, насамперед, інтереси селян, не допускала обезземелення, сприяла реалізації їх прав, припинила схеми тіньової приватизації сільгоспземель". Глава держави наголосив, що земельна реформа має підвищити інвестиційну привабливість аграрного виробництва, розвинути іпотечне кредитування, створити дієздатні ринки аграрної продукції, а також систему підтримки сільгоспвиробництва європейського рівня.[11]

Економічна політика  держави  має  бути  скерована  на  поглиблення  економічних, технологічних  і організаційних зв'язків між  сільськогосподарськими і промисловими підприємствами, раціоналізації їх сировинних зон, створення машинно-тракторних станцій, системи агрохімічного  і агросервісного обслуговування, поліпшення системи матеріально - технічного постачання, розвиток сільськогосподарського машинобудування, максимальне насичення ринку  промисловими засобами виробництва  і предметами праці, економічне і  організаційне зміцнення господарств  і підприємств, розвиток оптової  і роздрібної торгівлі, насичення  ринку продовольчими товарами. В  економічних умовах, що склалися, господарства не мають достатньо коштів для  придбання необхідної техніки, мінеральних  добрив, хімічних меліорантів, пального, мастильних та інших матеріалів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Таким чином можна зробити  наступні висновки.

Аграрний сектор – одна з найважливіших сфер матеріального  виробництва, завдяки які населення  забезпечується продуктами харчування, а промисловість – сировиною.

Аграрна реформа – це процес трансформації економічних  відносин в аграрному секторі.

Системний аналіз та оцінка нинішньої соціально-економічної та виробничо-організаційної ситуації в аграрному секторі національної економіки свідчать не тільки про її надзвичайну гостроту, а й про невирішеність багатьох проблем соціально-економічного, інституціонально-правового, екологічного, техніко-технологічного, фінансово-кредитного та організаційно-управлінського характеру. Все це зумовлює подальший занепад села, деградацію його продуктивних сил, насамперед, людського капіталу, і зрештою становить реальну загрозу продовольчій безпеці та продовольчій незалежності України.

Успішне проведення аграрної реформи має для реформування економіки України особливе, стратегічне  значення. Від неї значною мірою  залежить і розв’язання проблем  стабільного забезпечення населення  продовольством, економічної безпеки  країни, її ефективної інтеграції у  світові економічні структури.

Новий етап економічної реформи  має бути спрямований на узгоджений, збалансований, структурований, цілісний, соціально-орієнтований розвиток агропромисловий комплекс.

Державні і ринкові  механізми повинні забезпечити  стимулювання, найбільш високоефективне  використання природно-ресурсного, основних виробничих фондів, матеріально-технічних  і фінансових ресурсів. Реформування агропромислового комплексу має  охоплювати не тільки суспільні і  виробничі відносини людей в  процесі агропромислового виробництва, але і відносини людей до природи.

Аграрна політика держави  має синтезувати в собі всі  найновіші досягнення науки і  техніки. Їх реалізація дозволить вивести  аграрний сектор економіки з кризової ситуації, забезпечити динамічний і  стабільний його розвиток та високу економічну ефективність його функціонування.

Існуюча система управління АПК суттєво не змінилася за роки ринкових трансформацій і поки що ґрунтується на успадкованих від  минулого недосконалих формах організації  та неефективних економічних методах. Проте, завдяки реформуванню аграрного сектору в останні роки стали помітні деякі позитивні зрушення в цій сфері. Але поки що реформування аграрного сектору не закінчилося, воно триває.

Отже, на нашу думку, розробка науково обґрунтованої довгострокової стратегії стабільного розвитку національного агропромислового комплексу, розрахованої на найближчі десятиліття розпочата. Процес реформування аграрного сектора може здійснюватися за різними сценаріями. Тому на даному етапі важливо не помилитись у виборі кращого з можливих варіантів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури.

1. Грецька Г. Розвиток підприємництва в аграрному секторі України.// АгроСвіт: інформаційно аналітичний. – 2011. - №15. – с. 25-32.
2. Плеханов Д. Тенденції та особливості розвитку сільського господарства за ринкових умов. // Економіка та держава: Міжнародний науково-практичний журнал. – 2011. - №7. – с. 104-106.
3. Державний комітет земельних ресурсів України: www.rada.gov.ua
4. Портал "Аграрний сектор України":  http://agroua.net
5. Міністерство аграрної політики: http://www.minagro.gov.ua/
6. Леонтович С. П. Напрями удосконалення бюджетної фінансової підтримки розвитку аграрного сектора економіки України // Економіка та держава: Міжнародний науково-практичний журнал. – 2010. - №7. – с. 60-63.
7. Мішеніна Н. Стратегії інвестиційного забезпечення сталого розвитку аграрного сектора України// Економіст. – 2011. - №1. – с. 33-38.
8. Соціально-економічний розвиток аграрного сектора в інтересах суспільства. //Економіка України: політико-економічний. – 2005. - №4. – с. 4-20.
9. Олійник Т. Тенденції, фактори та перспективи розвитку господарств різних категорій в аграрному секторі економіки України. //Економіка України: політико-економічний. – 2007. - №7. – с. 56-64.
10. Мочерний С.В. Політична економія. –К., 2003.
11. Денис Габдрахімов. Аграрна реформа має встановити прозорі механізми обігу земель - В.Янукович: http://www.unn.com.ua/ua/news/18-11-2011/530422