Платіжний баланс України

    4. Операції категорій ІІІ та IV становлять баланс руху капіталів (Брк), оскільки вони спричинюють рух фінансових активів.

    5. Операції категорій І,ІІ та III належать до так званого балансу руху поточних коштів та довгострокового капіталу, який частіше називають базовим або основним балансом (у даному випадку йдеться про основні статті платіжного балансу). Базовий баланс відображає глибинні довгострокові тенденції, які визначають розвиток даної країни. Іншими словами, якщо поточний баланс характеризує вплив факторів типу національного доходу та його динаміки, структури споживання, міжнародної конкурентоспроможності країни, то рух довгострокового капіталу свідчить про оцінку інвесторами прибутковості вкладення коштів удома та за кордоном. Очевидно, що такі інвестиційні рішення базуються, в свою чергу, на оцінці довгострокових перспектив розвитку як окремих галузей, так і економіки країни загалом.

    6. До категорії V належать так  звані «офіційні резервні операції»,  тобто збільшення (зменшення) золотовалютних  резервів, резервна позиція країни  в МВФ, офіційні іноземні позики  тощо. Ці операції становлять  баланс офіційних резервів (Бор).

    7. Операції категорій І — IV разом  являють собою загальний платіжний баланс (ПБ).

    Таким чином, у принципі можна говорити про сім видів платіжного балансу, тому, коли йдеться про платіжний баланс якоїсь країни, необхідно чітко визначитися, що саме мається на увазі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                  РОЗДІЛ 2   Рівновага платіжного балансу 
 

    В економічній науці рівновага  платіжного балансу розглядається  в трьох аспектах, кожен з яких пов'язується з відповідним його різновидом.

    У довгостроковому плані платіжний  баланс перебуває в рівновазі, якщо країна протягом значного часу здатна платити за імпортні товари та послуги за рахунок експортних надходжень (тобто сальдо поточного платіжного балансу дорівнює нулю). Отже, в довгостроковому плані країна не має потреби в іноземних кредитах та грантах для розрахунків із закордонними постачальниками товарів та послуг.

    Від'ємне сальдо поточного балансу свідчить про те, що витрати країни перевищують  надходження. Якщо ж це сальдо позитивне, то країна отримує від міжнародних  операцій більше, ніж витрачає на світовому  ринку. Загалом же наявність сальдо є показником нерівноваги балансу за поточними операціями.

    Середньострокова  нерівновага вимірюється сальдо базового (основного) балансу. Цей баланс є фактично характеристикою довгострокової або структурної стабільності національного господарства В основі аналізу основного балансу лежить припущення про його нечутливість до факторів короткострокової дії (як, наприклад, коливання валютного курсу та відсоткових ставок) і реагування лише на довгострокові зміни в розподілі ресурсів за галузями виробництва та цін на них, продуктивності пращ, смаків та уподобань споживачів та інших економічних змінних немонетарного характеру. Дефіцит (надлишок) базового балансу є індикатором як довгострокової, так і середньострокової нерівноваги, оскільки зовнішні розрахунки не можуть нормально здійснюватися без відповідного коригування зв'язків країни зі світовим господарством.

    У короткостроковому плані рівновага  платіжного балансу має місце  тоді, коли державні грошово-кредитні інститути не користуються своїми золотовалютними резервами. Виходячи з цього можна зробити висновок, що показником нерівноваги в короткостроковому плані є сальдо операцій за статтею «офіційні резерви» (категорія V). Від'ємне сальдо свідчить про збільшення резервів з метою запобігання або обмеження подорожчання (зростання курсу) національної валюти, тоді як позитивне означає, що грошово-кредитні інститути користуються офіційними резервами, щоб запобігти або обмежити знецінення (падіння курсу) національної грошової одиниці.

    У цілому можна назвати п'ять джерел нерівноваги платіжного балансу: це, по-перше, сезонна та випадкова нерівновага. І й основу становлять сезонні коливання у виробництві та споживанні, причому такі зміни не збігаються в часі й мають різний характер у кожному конкретному випадку. Сезонні відхилення не мають якихось вагомих наслідків довгострокового характеру, оскільки вони існують протягом короткого проміжку часу, а дефіцит в одному періоді компенсується надлишком в іншому. Випадкова нерівновага може викликатись якимись непередбаченими причинами неекономічного характеру. Так, повінь чи землетрус може змусиш вдатися до форсованого імпорту продовольчих товарів, тоді як несприятливі природні умови викликають скорочення експорту сільськогосподарської продукції. Якщо ж економічні наслідки громадянських заворушень, революції та інших подій відчуваються протягом досить тривалого проміжку часу, тоді вони не підпадають під категорію випадковостей.

    Другим  різновидом є циклічна нерівновага. В її основі лежить циклічний характер економічної кон'юнктури. Так, на початку 30-х років великомасштабне падіння  реальних доходів та виробництва  на фоні масового безробіття, яке охопило  практично всі індустріальні  країни, призвело до нерівноваги у  платіжних відносинах. Велика депресія негативно вплинула і на платіжні баланси країн сільськогосподарського профілю, оскільки викликала катастрофічне падіння цін на аграрну продукцію та зниження заробітної плати, погіршення умов торгівлі.

    Третьою формою можна вважати структурну нерівновагу. Її основою є розрив між змінами в попиті на експортні й імпортні товари та пристосування національної економіки до нових умов. Відсутність такої пристосувальної реакції і викликає структурну нерівновагу платіжного балансу.

    Для того щоб платіжний баланс знову  повернувся до стану рівноваги, необхідні відповідні зміни в структурі виробництва. Такі зміни можуть запізнюватись або гальмуватися насамперед через недоліки функціонування цінового механізму. Основою таких недоліків можуть бути високий рівень монополізації окремих секторів виробництва, протекціоністські заходи, адміністративне регулювання цін та інші причини.

    Безпрецедентна  за своїми масштабами ситуація структурної  нерівноваги склалася в 1974 p., коли країни — члени ОПЕК практично в 4 рази підвищили ціну на нафту. Саме труднощі з оплатою імпорту нафти, з якими зіткнулися нафтоімпортуючі країни, значною мірою спричинили економічну кризу в середині 70-х. Немає сумніву, що наступне подвоєння цін на нафту в 1979 p. викликало світову економічну рецесію на початку 80-х років.

    Дестабілізуючі  валютні спекуляції та відтік («втеча») капітану вважаються четвертою причиною нерівноваги платіжного балансу. Хоча ці явища мають різну природу, але, як правило, вони відбуваються одночасно. Слід підкреслити, що відтік капіталу сам по собі викликає нерівновагу, оскільки невпевненість його власників щодо безпеки коштів інколи не має економічного підґрунтя, а спричинюється побоюваннями таких подій, як війна, революція, націоналізація іноземних підприємств унаслідок зміни політичного режиму в країні тощо.

    Крім  зазначених, існують й інші джерела  нерівноваги. Так, дуже часто нерівновага  виникає внаслідок нереалістичного  валютного курсу, в основі якого, в свою черіу, лежить комплекс заходів  валютного регулювання. Окремі економісти говорять про вікову нерівновагу, яка виникає внаслідок технологічних та інших змін у міру переходу економіки з одного ступеня розвитку на інший.

Основні методи регулювання платіжного балансу

    Причини державного регулювання платіжного балансу:

    1)платіжним  балансам притаманна неврівноваженість,  яка проявляється при тривалому  і великому дефіциті в одних  країн і надзвичайно активному  сальдо в інших.

    2) після відміни золотого стандарту  в 30-х роках ХХ століття стихійний  механізм вирівнювання платіжного  балансу шляхом цінового регулювання  діє вкрай слабо.

    3) в умовах інтернаціоналізації  господарських зв’язків підвищилось  значення платіжного балансу  в системі державного регулювання  економіки.

    Матеріальною  основою регулювання платіжного балансу служать:

    1. Державна власність, у тому  числі офіційні золотовалютні  резерви;

    2. Зростання частки (до 40-50%) національного  доходу, що перерозподіляється через  державний бюджет;

    3. Безпосередня участь держави  у міжнародних економічних відносинах  як експортера капіталів, кредитора,  гаранта, позичальника.

    4. Регламентація зовнішньоекономічних  операцій за допомогою нормативних  актів і органів державного  контролю.

    При регулюванні платіжного балансу  виникає проблема: які країни (що мають активне сальдо чи дефіцит) повинні вживати заходи по його вирівнюванню.

    Країнами  з дефіцитом платіжного балансу, як правило, застосовуються такі заходи з метою стимулювання експорту, стримування  імпорту товарів, залучення іноземних  капіталів та обмеження вивозу капіталу.

    1. Дефляційна політика – політика, спрямована на скорочення внутрішнього  попиту, включає обмеження бюджетних  видатків переважно на громадські  цілі, заморожування цін і заробітної  плати.

    Одним із основних її інструментів служать  фінансові та грошово-кредитні заходи:

    - зменшення бюджетного дефіциту;

    - зміни облікової ставки центрального  банку (дисконтна політика);

    - кредитні обмеження;

    - встановлення меж росту грошової  маси.

    2. Девальвація - зниження курсу  національної валюти, спрямоване  на стимулювання експорту і  стримування імпорту товарів.  Щоправда, роблячи дорожчим імпорт, девальвація може призвести до  зростання витрат виробництва  вітчизняних товарів, до підвищення  цін в країні і втраті отриманих  з її допомогою конкурентних  переваг на зовнішніх ринках.

    3. Валютні обмеження - блокування  валютної виручки експортерів,  ліцензування продажу іноземної  валюти імпортером, сконцентрування  валютних операцій в уповноважених  банках, спрямовані на усунення  дефіциту платіжного балансу  шляхом обмеження експорту капіталу  і стимулювання його припливу, стримування імпорту товарів.

    4. Фінансова і грошово-кредитна  політика.

    Для зменшення дефіциту платіжного балансу  використовуються: бюджетні субсидії експортерам; протекціоністське підвищення імпортного мита; відміна податків з процентів, що виплачуються іноземним  власникам цінних паперів з метою  припливу капіталу в країну; грошово-кредитна політика, особливо облікова політика і таргетування грошової маси (тобто  встановлення цільових орієнтирів її щорічного росту).

    5. Спеціальні заходи державної  взаємодії на платіжний баланс  в ході формування його основних  статей:

    - торгового балансу;

    - "невидимих" операцій;

    - руху капіталу.

    Важливим  об'єктом регулювання є торговий баланс. Стимулюючими факторами для  експортерів у вивозі товарів  та освоєнні зовнішніх ринків є цільові  експортні кредити, страхування  їх від економічних і політичних ризиків; введення пільгового режиму амортизації  основного капіталу; інші фінансово-кредитні пільги в обмін на зобов'язання виконувати певну експортну програму. Практикуються  нетарифні обмеження, а також  угоди з контрагентами про добровільне обмеження їх експорту (наприклад: США з Японією, Іспанією, Мексикою, Бразилією у 80-х роках)

  Всі оцінки торгівлі товарами базуються  на митній статистиці, яка враховує вартість, декларовану на митниці  імпортерами та експортерами. При  експорті товар оцінюється за умовою (ФОБ): митна вартість є продажною  ціною самого товару. Але при імпорті  зареєстрована вартість включає, крім ціни самого товару, витрати по страхуванню  і фрахту: це оцінки КАФ (CAF). Таким  чином сальдо зовнішньої торгівлі, виведене безпосередньо із митної статистики - це сальдо ФОБ – КАФ, яке завищує  вартість імпорту включаючи в  нього частину послуг. Щоб виправити  цей недолік, необхідно відокремити  власне імпорт від сукупних витрат (фрахт і страхування), які фігурувати в балансі платежів під рубрикою «Послуги», що рівнозначно оцінці імпорту  ФОБ. Ця корекція забезпечується за допомогою  скидки з митної оцінки КАФ.

    1. Змінюється територіальна. оцінка. У митній статистиці заморські  департаменти і території прирівнюються  до закордону у той час, як  в платіжному балансі вони, як  правило, входять в склад національної  території.