Інтернаціоналізація господарського життя і світовий ринок

- монополістичний, де панує один постачальник (ринок діамантів);

- олігополістичний, де домінує група великих продавців  (ринок нафти);

- атомістичний, де  спостерігається невисока концентрація  пропозиції товарів за участю  багатьох постачальників та загострюється  конкурентна боротьба (ринки текстильних, швейних товарів та ін.). За характером торговельних угод та взаєминами продавців та покупців розрізняють три сектори світового ринку: закритий, відкритий та пільговий ринок товарів. До основних сегментів (фундаментальних елементів) закритого сектора світового товарного ринку належать внутрішні фірмові постачання, тобто товарообіг між філіалами головних та дочірніх підприємств великих монополій; субпостачання товарів малих та середніх фірм, які виступають підрядчиками великих монополій, внутрішня торгівля регіональних інтеграційних об’єднань, постачання товарів за програмами допомоги, за особливими міждержавними угодами, зустрічна торгівля. На закритому ринку продавці та покупці взаємодіють на підставі некомерційних відносин, бо вони пов’язані юридичною залежністю, угодами про міжнародну спеціалізацію та кооперування, системою часткової участі та фінансового контролю, преференційними та спеціальними торговельно-економічними, валютно- кредитними, військово-політичними та іншими специфічними договорами. [2; с.668,759 ]. Закритий сектор світового товарного ринку підпорядковується обмеженому впливу ринкових факторів, для нього характерна відносна усталеність ринкових цін, які базуються на національних цінах і не відбивають короткочасних коливань попиту і пропозиції та дійсних вартісних показників збутових товарів. Відкритий сектор світового товарного ринку є сферою звичайної комерційної діяльності практично незалежних продавців та покупців - малих і великих фірм, аутсайдерів, монопольних об’єднань, державних і приватних підприємств. Незалежність торговельних контрактів відкритого сектора світового товарного ринку зумовлює відносну нестабільність взаємовідносин. За соціально-економічною структурою світового товарного ринку розрізняють ринки промислово розвинутих країн (ПРК), країн, що розвиваються (КР) та країн з перехідною економікою (КПЕ), країн соціалістичної орієнтації (КСО).У відкритому секторі товарного ринку здійснюються короткострокові комерційні угоди та операції "вільного" ринку.

"Вільний" ринок  - це сектор відкритого ринку  вільної конкуренції виробників  та постачальників товарів. Цей  ринок відживає, тому що його  витісняють сучасні механізми  міжнародного регулювання світового  товарного ринку. "Вільний"  ринок проявляється у біржовій торгівлі, на ринку " спот " (з терміновим постачанням реального товару) та "чорному ринку". Проміжне становище між закритим і відкритим секторами світового ринку займає пільговий сектор - торговельні операції на підставі довгострокових комерційних контрактів (ДСКК), які укладені на два і більше років (іноді 15-20 років) та обумовлені преференційними (пільговими) економічними умовами. Торгівлю на основі ДСКК виділяють у преференційну зону, на яку впливають риси обох секторів розвитку світових товарних ринків . У процесі взаємодії різноманітних факторів розвитку на світових товарних ринках формується відповідна ринкова кон’юнктура, яка відбиває зміни конкретних умов функціонування ринку та співвідношення попиту і пропозиції, пов’язаних з динамікою цін на товари та прибутками фірм. Кон’юнктура є невід’ємною рисою формування та розвитку світових товарних ринків, вона вивчається на мікрорівнях та макрорівнях. На макрорівні досліджуються короткотермінові коливання і зміни товарного ринку, а на макрорівні - середні та довгострокові тенденції розвитку ринку, які враховуються в господарській діяльності на рівні підприємств, галузей та всієї національної економіки. Ринкова кон’юнктура використовується в стратегії управління, у виборі форм та методів конкурентної боротьби, у забезпеченні ефективності зовнішньої торговельно - економічної діяльності.  Формування кон’юнктури світових товарних ринків, яка базується на циклічному розвитку світового господарства, відбиває характер ринкової економіки. Великі цикли кон’юнктури досліджував відомий економіст Н.Д. Кондратьєв. На світові ціни на товар впливає стан грошової сфери - зміни купівельної спроможності національної грошової одиниці, валютних курсів, інфляція (знецінювання валюти) та ін. Для світового ринку характерна диференціація цін на товар. Вони відрізняються за сферами дії, характером формування, ступенем зближення з рівнем ринкової ціни. За сферами товарообігу розрізняють ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Зовнішньоторговельні ціни бувають експортні та імпортні, які враховують величину витрат за доставку товару від експортера до імпортера. Розмежовують ціни закритого і відкритого секторів світового товарного ринку. Ціни закритих ринків мають відносну стабільність, вони більше піддаються регулюванню, проявляються в дії внутрішньо-фірмових умовно розрахункових трансфертних (перевідних) цін, які встановлюють монополії виробників незалежно від вимог ринку дня скорочення податкових оплат. За рівнем пристосування цін до дійсно ринкового стану відрізняють базисні ціни і ціни фактичних операцій. До базисних цін належать довідкові та офіційні ціни продажу, ціни прейскурантів, каталогів, проспектів. Ціни фактичних торговельних операцій відбивають реальний рівень ринкових цін на аукціонах, товарних біржах, контрактні а також розрахункові (середньостатистичні) ціни. Світовий ринок має такі риси: збут продукції здійснюється за національними межами; рух товарів між державами відбувається під впливом не тільки внутрішнього, а й зовнішнього попиту і пропозиції; виступає засобом оптимізації використання факторів виробництва, даючи інформацію про те, в яких сферах та країнах або регіонах вони можуть бути застосовані найбільш ефективно;виконує сануючу роль, виштовхуючи з міжнародного обміну товари та їх виробників, якщо ті останні неспроможні забезпечити міжнародний стандарт якості продукції при конкурентних цінах.

Світова економіка  або світове господарство - це сукупність національних

господарств, об'єднаних  міжнародним поділом праці та системою МЕВ.

Формування світової економіки: Сформувалась в кінці 19 - поч. 20 ст.:

Сформувались сталі  економічні зв'язки / відносини;Всі країни світу були втягнуті в МЕВ - в СЕ; Різко зросла світова торгівля;Сформувалась фінансово-кредитна система;

Нові риси притаманні новій системі:Прямі інвестиції ( вивіз капіталу) та міжнародне виробництво. Саме в цей час завершилось формування колоніальної системи. Щодо аспектів формування світового господарства:

1. Позитивний - формування  буржуазних відносин дало поштовх  до формування виробничих сил.

2. Негативний - це  супроводжувалося війнами, конфліктами  ( колоніальні

війни, работоргівля). Історично світова економіка формувалася за двома напрямками : Втягувались все інші та інші країни в процес будування економічні відносин; Примусовий напрям - деякі країни примусово втягували в МЕВ. Навіть

незалежні (Китай 1836р.)Головна  тенденція світової економіки - збільшення взаємозалежності між усіма країнами. Етапи розвитку світового господарства

СГ пройшло декілька етапів формування (від зародження до зрілого стану відзначено декілька етапів). Вирішальну роль у формуванні СГ відігравав Світовий ринок. Формування СР дає ознаки формування СГ.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

5. Міжнародна торгівля

Міжнародна торгівля - становить собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світової співдружності. В економічній літературі термін "зовнішня торгівля" вживається стосовно однієї країни. Стосовно торгівлі двох країн вживають термін "міждержавна, взаємна, двостороння торгівля". Термін "міжнародна торгівля" або "світова торгівля" вживається стосовно торгівлі всіх країн між собою. Міжнародна торгівля так само, як і зовнішня та міждержавна, може здійснюватися не тільки товарами, а й послугами, які не завжди мають уречевлену форму і відрізняються від товарів деякими параметрами. Міжнародна торгівля включає в себе два зустрічні потоки товарів і послуг: експорт та імпорт і характеризується торговим сальдо і торговим оборотом. Експорт становить собою продаж та вивезення товару за кордон. Імпорт - це купівля товару за кордоном та ввезення його в країну. Торгове сальдо становить собою різницю між вартісним обсягом експорту та вартісним обсягом імпорту. Торговий оборот - це сума вартісних обсягів експорту та імпорту.

Економічний успіх  будь-якої країни світу базується  на зовнішній торгівлі. Ще жодна  країна не спромоглася створити здорову  економіку, ізолювавши себе від світової економічної системи.

Міжнародна торгівля відкриває безліч переваг, що стимулюють економічне зростання. Завдяки торгівлі країни отримують можливість спеціалізуватися у кількох провідних сферах економіки, адже вони отримують можливість імпортувати ту продукцію, якої вони самі не виробляють. Крім того, торгівля сприяє розповсюдженню нових ідей і технологій. Коли в якійсь країні з'являється важливий винахід, міжнародні торговельні зв'язки розносять його по цілому світі.[5; с.68]

Світова система  торгівлі переживає періоди спадів та піднесення. Кінець ХІХ ст. було визначено розквітом міжнародної торгівлі. Проте ця стадія закінчилася початком першої світової війни, коли перемогла протилежна тенденція. Економічна криза 20-30-х рр. викликала занепад міжнародної торгівлі. Незабаром розпочалася друга світова війна і спад поглибився ще більше. І тільки у повоєнний період світова торгівля знову набрала сили. Цього разу тенденція до розширення торговельних зв'язків тривала 50 років. Країни, що брали активну участь у світовій торгівлі, отримали нечувану вигоду. Тим країнам, що віддали перевагу самоізоляції, тепер доводиться надолужувати прогаяне.

Сьогодні міжнародна торгівля є засобом, за допомогою  якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх  ресурсів і таким чином збільшувати обсяг виробництва. Слід відзначити, що міжнародна торгівля в порівнянні з внутрішньою торгівлею пов'язана з додатковими труднощами, оскільки:

*  вона більшою  мірою потрапляє під політичний  контроль та втручання;

*  кожна країна  використовує свою валюту;

*  ресурси на  міжнародному рівні менш мобільні, ніж в середині країни. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

6. Міжнародна міграція трудових ресурсів

Міжнародна міграція робочої сили виступає важливою складовою  міжнародних економічних відносин.

Не тільки продукти праці (товари і послуги) характеризуються високим рівнем міжнародної мобільності. Фактори виробництва (праця і капітал) також переміщуються з країни в країну. Згідно з законом Б. Оліна міжнародний рух товарів і факторів виробництва можуть заміщати один одного. Країна, яка в надлишку забезпечена працею, може або експортувати товари,які містять ознаки праці, або її громадяни можуть самі виїжджати за кордон і там працювати. Міжнародний рух факторів виробництва підпорядковується тим же законам, що і міжнародна торгівля товарами: фактори виробництва переміщуються до тих країн, де за них більше платять.

При вивченні проблеми міжнародної міграції робочої сили використовуються такі основні поняття.

1) Міграція (від лат.  переселення) населення – переміщення  людей через межі певних територій зі зміною місця проживання назавжди або тимчасово.

2) Мігранти – особи,  що переміщуються.

3) Міграційний потік  – загальна кількість мігрантів  (або міграцій), яка характеризується  спільністю районів вибуття і  прибуття протягом певного періоду часу – один з показників напрямку міграції.

4) Внутрішня міграція  – зміна місця проживання осіб  у межах національних кордонів  країни.

5) Зовнішня міграція  – переміщення населення з  однієї країни в іншу.

Зауважимо, що міжнародна економіка як наука вивчає закономірності саме зовнішньої міграції населення, але не в цілому, а лише окремі потоки.

Зовнішня міграція населення включає два взаємопов’язані  процеси:

а) еміграцію, тобто  виїзд з однієї країни певного  контингенту людей;

б) імміграцію, тобто  в’їзд їх в іншу країну.

У зв’язку з цим  існують поняття міграційного сальдо – різниця між показниками  еміграції з країни та імміграції до країни, а також поняття рееміграції, тобто повернення емігрантів на батьківщину  на постійне місце проживання. Існує теж

Рееміграція – повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

«Витік мозків»  – міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів.

 Міжнародна міграція  буває наступних видів: безповоротна, тимчасово-постійна (від одного до  шести років),  сезонна, маятникова (щоденний, щотижневий переїзд до місця роботи в іншу країну).

У залежності від  правового статусу міграція може бути легальною і нелегальною. Нелегальні мігранти – це особи, що у пошуках  роботи в'їжджають у країну нелегально або прибувають до неї на законних підставах (туристами, за запрошенням та ін.) і нелегально працевлаштовуються. Останнім часом масштаби нелегальної імміграції значно розширся. Китайці прямують в основному в США і Росію, кубинці – у Флориду, алжирці – у Францію, пакистанці – в Англію і т. д.  Останнім часом в Україні спостерігається небувалий наплив нелегальних мігрантів із країн «третього  світу», що використовують територію України як перевалочний пункт для подальшого проникнення в Західну Європу.

Причини міграції населення  економічного характеру полягають у різному рівні економічного розвитку окремих країн, розходженні в умовах заробітної плати, наявності безробіття в деяких країнах, функціонуванні міжнародних корпорацій, що вивозять робочу силу для роботи в закордонних філіях.

Основу міграційних  потоків складають робітники, у  меншому ступені – службовці. Порівняно новою формою міграції є переміщення науково-технічних  кадрів (у США і Західну Європу).

Можна виділити 5 напрямків  міжнародної міграції робочої сили:

1)  з країн, що  розвиваються в промислово розвинуті країни;

2) у рамках промислово розвинутих країн (в основному з неекономічних причин, також спостерігається відплив умів з Європи в США);

3)  між країнами, що розвиваються; (в основному між НІК і країнами арабських еміратів; між країнами-членами ОПЕК та іншими країнами, що розвиваються. Наприклад, у Кувейті і Саудівській Аравії було в 60 – 80  роках зайнято до 1 млн. робітників з Ємену, у Гонконгу – в основному з Китаю і В'єтнаму.   Економічні причини: більш високий рівень життя та зарплати і недостача некваліфікованої робочої сили );

4)  з колишніх соціалістичних країн у промислово розвинуті;

5)  міграція науковців, кваліфікованих фахівців із промислово розвинутих у країни, що розвивають.

. Міжнародна організація  праці (МОП) розробила класифікацію видів сучасної міжнародної міграції населення. Вона охоплює такі структурні елементи:

а) переселенці –  тобто ті, що переїздять на постійне місце проживання. Ця група орієнтована  на переїзд до промислово розвинених країн. Цей потік ґрунтується, насамперед, на принципі об’єднання сімей – початкова імміграція останнім часом ускладнюється на рівні національних господарств;

б) ті, хто працюють за контрактом. Для них чітко обумовлюється  термін перебування в приймаючій країні. До цієї групи належать:

– сезонні працівники, які приїздять на період збирання врожаю;

– некваліфіковані  або мало кваліфіковані працівники;

– фронтальєри –  мігранти, які щоденно перетинають  національний кордон, щоб працювати  в сусідній країні;

в) професіонали, для  яких характерним є високий рівень підготовки, тобто наявність відповідної освіти та досвіду практичної роботи. Саме для цієї класифікаційної групи характерним є термін «відтік розумів» – міграція науковців та інженерно-технічних працівників високого рівня (цей потік становить 3 – 5 % у загальному обсязі трудових мігрантів). Відзначимо, що до цієї групи входять також студенти, які отримують освіту в іншій країні;