Національні і міжнародна економічні системи

6. Регіони Південної та Південно-Східної Азії, для них характерна висока строкатість належних до них країн за рівне мінного розвитку та специфікою участі в міжнародній економічній системі. Південноазійський регіон представлений як країнами середнього рівня розвитку (Індія, Пакистан) так і державами з малоефективною, суто аграрною структурою економіки (Бангладеш, Непал тощо). Ще більшою строкатістю відзначається регіон Південно-Східної Азії - від вже зазначених «азійських тигрів», які потіснили на світовому ринку багатьох видів продукції навіть США та країни ЄС, до Китаю і В'єтнаму, з їх надшвидким розвитком продуктивних сил, й до країн з переважно аграрно- сировинним профілем національної економіки (Філіппіни, Індонезія, Малайзія тощо). Одна з найбільш економічно розвинутих держав світу - Японія - лише за географічною приналежністю може бути віднесена до цього регіону. За структурою свого народногосподарського потенціалу та зовнішньої торгівлі (чистий експортер високотехнологічної продукції та чистий імпортер енергоносіїв і сировини), за вагомістю свого сучасного місця на світових ринках товарів, інвестицій та технологій вона повністю випадає із загальної характеристики країн Південно-Східної Азії. Необхідно відзначити, що за прогнозними оцінками саме цей регіон разом з Індією може стати в цьому столітті найбільш динамічною складовою частиною міжнародної економічної системи.

7. Австралійсько-тихоокеанський регіон із високорозвинутими індустріально-агарарними Австралією та Новою Зеландією й великою кількістю малих острівних держав з аграрними, навіть патріархальними основами свого економічного потенціалу.

     Такі головні підходи до структурної диференціації міжнародної економічної системи, яка в цілому характеризується суперечливим поєднанням взаємодоповнення й взаємозалежності держав різного рівня розвитку та різної структури господарства, існуванням раціонального й нерівномірного співвідношення окремих сфер економічного співробітництва, одночасним проявом як спільних економічних інтересів усього людства, так і протидії ним у політиці окремих країн та їх союзів. Усе це є реальним відображенням специфічних особливостей міжнародних економічних відносин на сучасному етапі інтернаціоналізації господарського життя.

     Інтернаціоналізація господарського життя є об'єктивним економічним процесом поступового поглиблення зв'язків між національними економіками різних країн. До початку XX століття вона проявлялася в основному у формі інтернаціоналізації виробництва, якому ставали все тіснішими рамки окремої держави. В минулому столітті цей процес поширюється вже на всі сфери господарської діяльності — виробництва, послуг, науково-технічної діяльності, інтернаціонального використання робочої сили тощо. Саме поглиблення інтернаціоналізації є основою для кількісного та якісного розвитку системи міжнародних економічних відносин (МЕВ). Ці відносини є складним явищем, особливою економічною категорією, а їх сукупність може розглядатися з різних точок зору. Насамперед, саме вони є фундаментальною базою існування та функціонування міжнародної економічної системи, визначаючи її особливі риси на окремих етапах розвитку. Суттєве розширення взаємних відносин між країнами у виробничій, інвестиційній, валютній та інших сферах привели в першій половині XX століття до якісного ускладнення міжнародної економічної системи, перетворення її у явище комплексного характеру з розвинутою галузевою та регіональною структурою. Комплексність, взаємозалежність та взаємодопов- нення всіх форм міжнародних економічних відносин особливо посилюються в другій половині минулого століття, що поступово формує умови для створення інтегративного типу міжнародної економічної системи, для якого характерна тісна взаємодія процесів економічного відтворення на національному, а також регіональному та світовому рівнях.

     На початку XXI століття вже кожна країна не може розвиватися ізольовано, без широких та різноманітних економічних зв'язків усім світом (Україна, наприклад, в 2005 році мала 203 торговельних партнерів). Більше того, деякі сфери економічної діяльності (валютно-фінансові відносини, енергетична та транспортні галузі тощо) зараз стали фактично інтернаціональними, а параметри їх розвитку (динаміка, ціни, умови функціонування тощо) визначаються в більшій мірі на міжнародному, ніж на національному рівні. Це ж стосується й міждержавних інтеграційних об'єднань - в Європейському Союзі, наприклад, в економічних відносинах із «третіми країнами» переважає вплив спільних регіональних, а не окремих національних умов.

Виходячи з вищезазначеного, можна  навести таке визначення категорії, що розглядається: міжнародні економічні відносини є складною системою взаємин господарюючих суб'єктів національного та інтернаціонального рівня, які обмінюються результатами своєї діяльності поза межами національних економік.

В якості господарюючих суб'єктів  національного та інтернаціонального рівнів (або суб'єктів МЕВ) виступають фізичні та юридичні особи, їх об'єднання у будь-яких комбінаціях, а також міжнародні організації.

За ступенем свого розвитку міжнародні економічні відносини мають чотири рівні:

• економічні контакти - найпростіші економічні зв'язки, що мають епізодичний або випадковий характер;
• економічна взаємодія - організовані економічні зв'язки, що регулюються міждержавними угодами про співпрацю в. окремій галузі й сфері діяльності впродовж чітко визначеного, як правило, короткострокового (до 1 року) періоду;

- економічне співробітництво — сталі економічні зв'язки, основні напрями яких закріплюються у міждержавних, як правило, двосторонніх угодах (так званих «великих договорах»), що мають комплексний характер і охоплюють тривалу перспективу (10-15 і більше років);

- економічна інтеграція — вищий рівень МЕВ, що характеризується взаємосплетінням національних економі-к та узгодженою політикою як у взаємних відносинах, так і у відносинах з іншими країнами та організаціями.

Міжнародні економічні відносини  можуть розвиватися успішно лише при дотриманні їх учасниками певних принципів. До них можна віднести:

- принцип рівноправності та недискримінації партнерів;

- принцип їх взаємної вигоди;

- принцип добровільності щодо участі в економічному співробітництві;

- принцип невтручання у внутрішні справи, поважання суверенітету в міждержавних відносинах;

- принцип взаємної допомоги у вирішенні складних економічних проблем;

- принцип колективної відповідальності партнерів за наслідки міжнародних економічних відносин.

Основна частина наведених принципів включені до статуту ООН, а стосовно міжнародних економічних відносин вони, згідно з міжнародним правом, використовуються в діяльності ГАТТ/СОТ, інших міжнародних організацій, а також у міждержавних договорах та угодах.

Вступаючи до нового тисячоліття, людство  наразилося на загострення екологічної, енергетичної, сировинної та низки  інших проблем свого сучасного  і майбутнього виживання, зростання  розриву в рівнях соціального  та економічного розвитку різних груп країн. Внаслідок цього посилюється  відповідальність партнерів по МЕВ  за результати своїх дій в цих  сферах, за їх участь (насамперед, найбільш розвинених держав) у вирішенні тих  складних проблем, які притаманні сучасному  етапу світової спільноти народів.

Поряд із принципами необхідно окреслити  коло окремих форм прояву міжнародних  економічних відносин. До таких форм належать:

• міжнародна торгівля;
• міжнародний обмін послугами,
• міжнародний рух капіталу, що включає як інвестиційний процес, так і кредитні відносини;
• міжнародні валютно-фінансові відносини;
• міжнародне виробниче кооперування;
• міжнародна міграція робочої сили;
• міжнародні науково-технічні зв'язки.

Висновки

Отже,виходячи з наведеного вище матеріалу підведемо  підсумок отриманих результатів  курсового дослідження:

• економічна система – об’єктивна єдність закономірно пов’язаних одних з іншими явищ і процесів економічного життя, що характеризується багатогранністю, всі елементи знаходяться в органічному взаємозв’язку, не існують поза її межами;
• характерними ознаками економічної системи є ієрархічність, цілісність, органічність, мобільність;
• економічна система має три основні ланки, підсистеми: економічну структуру продуктивних сил суспільства, систему економічних відносин і механізм господарювання;
• існують чотири типи економічних систем: традиційна, ринкова, командна, змішана;
• існує два методи дослідження економічних систем: історичний і логічний;
• найбільш ефективними та конкурентно здатними є американська та японська моделі економічних систем;
• існують також німецька, французька, шведська, китайська та південнокорейська моделі економічних систем;
• міжнародна економічна система(м.е.с.) - 1. Взаємні стосунки між національними економіками, характерною ознакою яких є ринкові операції. м.е.с. функціонує на базі міжнародних економічних відносин, які виступають як результат обміну товарами, послугами, технологіями та фінансовими активами, що мають ринкову ціну. Це світовий грошовий ринок, на ньому в основному здійснюються міжбанківські операції строком до одного року; ринок євро-валют, на якому здійснюються депозитно-позичкові операції в іноземних валютах за межами країн-емітентів цих валют. В умовах перенасиченості міжнародного ринку доларами США значного поширення набувають валютні розрахунки в різних європейських валютах (фунтах стерлінгів, німецьких марках, швейцарських франках, французьких франках). 2. Сукупність матеріально-речових елементів, засобів виробництва, технологій, енергетичне забезпечення, що використовується у виробничих процесах.
• можна виділити такі структурні рівні функціонування міжнародної економічної системи: міжнародний, наднаціональний, регіональний, секторіальний, корпоративний;
• за рівнем економічного розвитку країни поділяються на: економічно розвинуті країни; країни з трансформаційною економікою; нові індустріальні держави; нафтовидобувні країни; країни, що розвиваються; найменш економічно розвинуті аграрні держави з низькою динамікою економічного розвитку та країни із занепадаючою економікою.

 

    Дослідження  теми даної курсової робити  є надзвичайно важливим для  вивчення такої науки як економіка,  тому що економічні системи  є основою становлення економіки  різних країн. Під час роботи  над курсовою я отримав дуже  важливі знання, які послужать  основою для мого подальшого  вивчення цієї науки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

1. Кривенко К.Т., Савчук В.С., Бєляєв О.О., Фукс А.Е. та ін. / за ред. К.Т.  Кривенка.  Навчальний посібник: Політична економія. КНЕУ 2001;
2. Бєляєв О.О., Бебело А.С., Диба М.І. та ін. / за заг. ред. О.О. Бєляєва,    В. І. Кириленко. Навчальний посібник : Сучасні економічні системи. КНЕУ 2003;
3. Кривенко К.Т., Савчук В.С., Бєляєв О.О. та ін. Політична економія / за ред. К.Т. Кривенка. Київ 2001;
4. Баб’як М.М., Пешенкова А.А., Рибчук А.В. Економічна теорія. Навчальний посібник.  Київ: центр навчальної літератури 2005;
5. Бойко Є. Про становлення загальної теорії економічних систем / Економіка України 2001;
6. Предборського В. А. Основи економічної теорії. Київ – Кондор 2002;
7. Федоренко В.Г., Ніколенко Ю.М., Діденко О.М. Основи економічної теорії: Підручник / за ред. В.Г. Федоренка. – Київ: Алерта 2005;
8. Шніцер М. Порівняння економічних систем / Пер. з англ. – Київ: Основи 1997;
9. Сахаров В.Є. Міжнародна економіка. Навчальний посібник. НАУ, Київ 2007;
10. Ніколенко Ю.В. Політична економія. Київ: «Центр учбової літератури» 2009;
11. Мочерний С.В., Мочерна Я.С. Київ: «Знання» 2007;
12. Юрій С.І. Економічна теорія: політична економія. Київ: «Кондор» 2009;
13. Мочерний С.В., Ларіна Я.С, Устенко О.А., Юрій С.І. Економічний енциклопедичний словник. Львів: «Світ» 2005;
14. Грабінський І.М. Сучасні економічні системи: Навчальний посібник. Львів: «Інтереко» 1997;
15. Гальчинський А. Основи економічної теорії. Київ: «Основи» 1996;