Міжнародна міграція робочої сили: сутність, форми, соціально-економічні наслідки

3)при імпорті кваліфікованої  робочої сили країна економить  на витратах на освіту та  профпідготовку;

4)іноземні робітники часто  розглядаються як певний амортизатор  у випадку кризи та безробіття, позаяк можуть бути звільнені  першими; 

5)іноземні робітники не  забезпечуються пенсіями та не  враховуються при реалізації  різного роду соціальних програм. 

Іммігранти поліпшують демографічну картину розвинених країн, що страждають старінням.

Негативні моменти: виникнення елементів соціальної напруженості в суспільстві, міжнаціональні конфлікти.

Для країн, що експортують  робочу силу, позитивні моменти такі:

1)Експорт робочої сили  розглядається як дуже важливе  джерело надходження у країну  вільно конвертованої валюти: податки  з прибутків фірм-посередників, перекази  мігрантів на батьківщину на  підтримку сімей та рідних, особисте  інвестування мігрантів. Експорт  робочої сили часто ефективніший  за товарну торгівлю.

2)Експорт робочої сили  позначає зменшення тиску надлишкових  трудових ресурсів, і , відповідно, соціальної напруги в країні;

3)Безкоштовне для країни-експортера  навчання робочої сили новим  професійним навичкам, знайомство  з передовою організацією праці  тощо. Водночас негативне явище  – “відплив інтелекту”, виїзд кваліфікованих, ініціативних кадрів, необхідних у національній економіці.

 

 

 

Висновок до розділу 1

1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Міжнародна міграція робочої сили та її вплив на реформування економіки.

Актуальним завданням  економічної науки в сучасних умовах є всебічне дослідження проблем  оплати праці з точки зору подолання  кризи і стимулювання економічного зростання в Україні. Від наукового  обґрунтування змісту реформи оплати праці, правильного вибору шляхів реформування заробітної плати багато в чому залежать перспективи майбутніх економічних  перетворень у нашій країні. Реформування оплати праці є важливою складовою  курсу реформ у національній економіці  України.

Забезпечення високої  зайнятості населення шляхом формування в Україні «гнучкого» ринку праці через розробку спільного плану дій про виділення окремими членами ЄС (Португалія, Іспанія, Італія, Греція та ін.) квоти на працевлаштування громадян України.  Проведення структурної реформи ринку праці, сприяння  географічній мобільності трудових ресурсів на внутрішньому ринку через пропаганду мобільності, відміну адміністративних бар’єрів, активізацію фінансово-кредитного сприяння малому бізнесу.

Для України, крім вирішення  політичних питань, надзвичайно актуальною залишається «орієнтація» в економічному просторі – з необхідним і достатнім  аналізом проведених реформ, оцінкою  їхньої послідовності та адекватності для формування завдань нового етапу  економічного реформування країни.

Сучасна соціально-економічна структура українського суспільства  віддзеркалює недостатню соціальну  спрямованість економічних трансформацій  і характеризується високим ступенем економічної нерівності та розшарування, значною часткою бідних і злиденних  верств.

Створення середнього класу, якому буде властивий спосіб життя, притаманний населенню розвинених країн, і який охоплюватиме найрізноманітніші  верстви населення (включаючи соціально  вразливі групи), можна визначати  як головний соціальний інтерес України, стратегічну соціальну мету реформування економіки і суспільства. Якщо головним пріоритетом економічних трансформацій  є створення сучасної ринкової економіки, інтегрованої у міжнародну економічну систему, то в соціальній сфері національним пріоритетом такої ж значущості є формування сучасного середнього класу як основної складової реформованого суспільства.

Базовим положенням має бути усвідомлення того, що становлення  середнього класу в реформованому  українському суспільстві має відбуватися  не шляхом створення принципово нового, неіснуючого в Україні соціального  утворення, а поступовою трансформацією відповідних соціальних груп і способу  їх життя.

Український ринок праці  характеризується зростанням відкритого безробіття, поширенням застійного безробіття, збільшенням диференціації регіональних ринків праці.

Досвід України, як і багатьох інших країн з перехідною економікою, щодо безробіття розпочався після введення в дію невдалих економічних реформ. Але якщо в країнах Центральної  та Східної Європи рівень безробіття досяг відразу понад 10 % робочої  сили протягом перших років економічних  перетворень, то в Україні безробіття зростає дуже повільно.

Тенденція щодо скорочення обсягів безробіття збереглася у 2007р. Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15–70 років у 2007р., порівняно  з 2006р., скоротилася на 97,4 тис. осіб, або на 6,4% та становила 1,4 млн. осіб. Серед безробітних майже три  чверті складали мешканці міської місцевості (1,0 млн. осіб), решту – сільські жителі (379,4 тис. осіб). Загальне скорочення безробіття населення віком 15–70 років відбулося  в основному за рахунок осіб працездатного  віку (на 97,0 тис. осіб, або на 6,4%).

Рівень безробіття населення  віком 15–70 років (за методологією МОП) у цілому по Україні знизився на 0,4 в.п. та становив 6,4% економічно активного населення зазначеного віку.

Цей показник був на рівні  з Мальтою та Румунією та нижчим, ніж в середньому по країнах Євросоюзу. ( Діаграма1)

Діаграма1.

Основним поясненням такого низького рівня безробіття, який не відповідає масовому скороченню виробництва  та гіперінфляції в перші роки незалежності, є приховане безробіття і статистично-адміністративні методи, які спричиняють хронічне заниження  реального безробіття.

Загалом у найближчій перспективі  є підстави очікувати безпрецедентного відпливу за кордон продуктивної робочої  сили з усіх регіонів України, що загрожує підривом трудового потенціалу багатьох сфер виробництва, науки, культури, освіти, медицини.

 

 

1. Міжнародна міграція робочої сили: місце і роль України

Зростання відкритості українського суспільства неминуче приводить  до дедалі більшого втягнення України  в міжнародний обмін робочою  силою. Перехід до ринкової економіки  створює реальні умови для  формування ринку праці. Одною з  важливих рис його становлення є  різке зростання міграційних  процесів як усередині країни, так  і за її межі. Посилення територіальної міграції населення зумовлюється такими причинами:

• структурною перебудовою економіки і пов'язаними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення власності й приватизації, які супроводжуються збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і географічним переливанням;
• нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни;
• різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах;
• інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті;
• розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.

Становлення ринкових методів  господарювання відбувається в умовах гострих кризових явищ в економічному, соціальному і політичному житті. Ринкова трансформація економіки  України здійснюється вкрай непослідовно й безсистемне, що призводить до зростання  негативних явищ, поглиблення господарського хаосу.

Почуття постійного занепокоєння в населення країни викликають два  чинники, що загрожують його фізичній та економічній безпеці: безпрецедентне зростання бандитизму і насування  масового безробіття.

Проблема масового безробіття і зубожіння широких мас населення  може бути частково вирішена за рахунок  міграції, виїзду частини громадян України за її межі в пошуках роботи і засобів проживання. Не секрет, що через постійне погіршення соціально-економічної  й морально-психологічної ситуації в Україні еміграційні настрої  в населення зростають. Але якщо раніше основним мотивом еміграції  був етнічний, то в останній період таким став економічний фактор.

Головні чинники масової  еміграції:

• велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу;
• відсутність перспектив професійною зростання для багатьох здібних людей;
• економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї;
• відсутність безпеки громадян.

Нині міжнародна міграція робочої сили перетворилася на суттєвий економічний, соціальний та гуманітарний фактор розвитку як країн походження, так і тих, що приймають. Кожна  з сторін, яка бере участь у процесі  обміну трудовими ресурсами, намагається здобути для себе конкретну користь. Що стосується України, то її в найближчий період чекає, найімовірніше, доля країни-постачальника робочих рук на європейський і світовий ринок праці. Але і в цій якості вона може отримати низку економічних вигод:

• знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чином соціальну напруженість у суспільстві;
• значну частину заробітної плати емігранти переказуватимуть на батьківщину, що поповнить валютний фонд країни (кошти, що пересилаються іммігрантами на батьківщину, становлять, за різними оцінками, 25-30 млрд. дол. США);
• розроблені МОП рішення дають Україні право ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн — можливих користувачів її трудових ресурсів.

Крім того, міждержавні  трудові міграції — важливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду роботи, перебудови професійної  та кваліфікаційної структури зайнятості, швидкого й ефективного пристосування  до умов світового ринку.

 

 

 

 

 

2. Соціально-економічні наслідки міжнародної міграції робочої сили для України.

Від початку економічних  та політичних трансформацій відбулося  значне зниження інтенсивності стаціонарних міграцій. Після потужного міграційного припливу в 1991-1993 рр., пов’язаного із розпадом  СРСР, Україна на десятиріччя  стала країною еміграції. Міграційні  втрати за цей період перевищили 1 млн.осіб. лише у 2005 р. міграційний баланс знову став додатнім, а в 2006-2007 рр. тенденція міграційного зростання закріпилася.

Перехід до додатного міграційного балансу відбувся, головним чином, за рахунок скорочення масштабів вибуття  населення з України при стабілізації обсягів прибуття. Зменшення кількості  вибулих по всіх напрямах руху стало  наслідком вичерпання етнічної складової, зниження ролі економічних чинників та розширення можливостей реалізації зворотної трудової міграції без  зміни місця проживання. Еміграційний потенціал сучасного населення обмежений контингентом зовнішніх трудових мігрантів та висококваліфікованих спеціалістів.

Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають, як позитивні, так і негативні  сторони.

Виграш країни-імпортера  трудових ресурсів:

• дана країна отримала дешеву, молоду робочу силу;
• отримала готових спеціалістів;
• у такій країні прискорюється економічне зростання, зростає державний бюджет.

Виграш країни-експортера трудових ресурсів:

• валютні перекази імігрантів своїм сім”ям (осідає в банках валюта);
• експортом трудових ресурсів ослаблює проблему безробіття;
• підвищується кваліфікація імігрантів, які повернулись назад.

Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів:

• виникнення додаткових проблем, пов’язаних з соціальним захистом імігрантів;
• відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу;
• втрата виучених дешевих спеціалістів-імігрантів, при їх поверненні на батьківщину.

Негативні наслідки міграції для країн-експортерів:

• втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий “відтік розумів”;
• додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів;
• виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання.