Методологія політичної економії і еволюція її розвитку

2)історичності, який вимагає досліджуване вивчати його історичному розвитку;

3)системності, який вимагає досліджуване вивчати в системах його існування, а не як саме по собі.

Сучасна методологія дослідження сформувалась певної трансформації метафізичної методології в діалектичну методологію з подальшим її розвитком. В сучасній методології дослідження є два рівні наукового аналізу: емпіричний аналіз і теоретичний аналіз.

Емпіричний  аналіз – це такий науковий аналіз, який базується на основі узагальнення емпіричних фактів.

Теоретичний аналіз – це аналіз, який здійснюється на основі емпіричного аналізу і полягає у виявленні глибинних принципів функціонування і розвитку певних економічних систем.

В емпіричній методології використовуються в  основному метафізичні прийоми  пізнання, а в теоретичному –  діалектичні прийоми.

Прийнято  виділяти в складі сучасної методології  такі методи чи прийоми:

*рух  пізнання від абстрактного (неповного) до конкретного (повного, завершеного);

*метод  єдності історичного і логічного  в пізнанні – його суть полягає  в тому, що логіка і послідовність  дослідження будь-чого в основних  рисах повинна відображати логіку  і послідовність історичного розвитку досліджуваного;

*метод  єдності індукції і дедукції  в пізнанні. Індукція – це перехід від конкретного до загального. Дедукція – це перехід від загального до конкретного;

*метод  єдності аналітичних і синтетичних  підходів у пізнанні. Аналіз – це умовне розділення цілого на частини з подальшим дослідженням кожної з частин. Синтез – це зворотний процес, тобто формування цілісної уяви про досліджуваний об'єкт;

*метод  використання агрегативних підходів  до пізнання, за яких певні  економічні об'єкти розглядаються як окремі економічні одиниці.

Вказані методи відносяться до якісних підходів вивчення. Крім якісних, ще є кількісні, до яких відносяться:

*економетричні  методи – це такі методи, які  базуються на побудові математичних  функції (математичного. Диференціального, інтегрального типу) з їх подальшим економічним аналізом;

*економіко-математичні  методи, що полягають у побудові  економіко-математичних моделей.  Економіко-математична модель –  це складна математична функція;

*економіко-статистичні методи, що полягають у побудові так званих кореляційних функцій, які виступають як найпростіша математична функція;

*графічні  методи, що полягають у побудові  графічних графіків залежності  між економічними параметрами;

*метод  єдності позитивних і нормативних підходів. Позитивні – це такі методи, які базуються на узагальнені емпіричних факторів. Нормативні методи пізнання – це такі методи, які базуються на судженнях людей, традиціях, морально-етичних нормах. [5, c. 21-24]

         У методології політекономії вирізняють кілька головних підходів: 

Суб'єктивний підхід:

*висхідним  пунктом аналізу економічних  явищ є об'єкт господарювання, який свідомо впливає на навколишнє  природне середовище;

*об'єктом  аналізу є поведінка суб'єкта  економічної діяльності;

*економіка розглядається як наука про людську діяльність;

*визначальними  стають корисність, теорія вибору  суб'єкта господарювання;

*суб'єктевізм і волюнтаризм у політиці.

Неопозитивний,емпіричний підхід:

*головним  під час економічних явищ стає  технічний апарат, який з інструмента перетворюється на предмет пізнання (математичний апарат, кібернетика, економетрія тощо);

*наслідок  аналізу – різні моделі, схеми,  графіки, які стають головними  категоріями;

*економіка  поділяється на мікро- і макроекономіку (від рівня фірми до рівня національної економіки).

Раціональний:

*метою  дослідження стає відкриття "природних", або раціональних, законів суспільного  розвитку (формації, цивілізації);

*це  метод дослідження економічної  системи в цілому, економічних  законів даної системи; структурний, системний метод аналізу;

*метою  дослідження стає вивчення економічних  законів виробництва, розподілу,  обміну, а не людської поведінки.

Діалектико-матеріалістичний:

*вважається  найправильнішим як матеріалістична  теорія розвитку й пізнання  економічних явищ на основі головних законів діалектики;

*первинним  у розвитку суспільства вважається  матеріальне виробництво, а економічні  та духовні відносини – вторинними;

*економічні  процеси взаємопов'язані в простому  русі виникнення, розвитку і відмирання. Причиною розвитку є наявність і взаємодія суперечностей у явищі, системі. [6, c.17] 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки.

   Отже, політична економія пройшла  тривалий шлях свого становлення  і сформувалася як самостійна  наука у 17-18 ст., подаючи цілісне  пояснення суті економічного життя. Вона допомагає зрозуміти розвиток суспільства, допомагає описати, пояснити і спрогнозувати економічну поведінку.

   Сформувавшись як наука, політична  економія постійно розвивається  з економічними системами суспільства.  При цьому вона прийшла ряд етапів, що пов'язано із зміною існуючих економічних систем на нові, більш прогресивніші.

   Сучасна політична економія не  протиставляє себе ідеям економістів  попередніх поколінь, а продовжує, розвиває, доповняє їх по різних напрямках, спектр яких значно розширився і суперництво між якими значно загострилось.

   Політична економія, як кожна  наука, має свій предмет. Це  суспільна наука, вона досліджує  виробничі відносини між людьми  в процесі виробництва, розподілу,  обміну і споживання матеріальних  благ та послуг у світі обмежених ресурсів.

   Об'єктом дослідження в політичній  економії є економічна система,  яка функціонує на основі певних  виробничих відносин. В цій якості  економічні системи мають свої  особливості, слід розглядати  їх історичний, практичний і суспільний характер. Їм властива певна внутрішня структура. Прийнято структуризувати  економічні системи з позицій: фаз руху виготовленого продукту; функціонування рівнів економіки; характеру регулювання економіки, характеру властивості на ресурси. 

   Політична економія виконує ряд функцій, через які відображається її роль в розвитку суспільства і в розвитку людського пізнання. 

Список  літератури:

1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведев В.С., Політична економія: підручник: В 2.ч. – К.: Ніка-Центр,2000
2. Башнянин Г.І., Шевчук Є.С., Політична економія: навч. посібник – 4-те вид. переробл. і виправл. – Львів: Новий Світ, 2005
3. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведев В.С., Політична економія: підручник – К.: Ельга: Ніка-Центр,2002
4. Бєляєв О.О., Кривенко К.Т., Савчук В.С., Політична економія – К.:КНЕУ. 2008
5. Бєляєв О.О., А.С. Бабело, Політична економія: навч. посібник – К.:КНЕУ,2001
6. Гош О.П., Політична економія капіталізму і після соціалістичного перехідного сус-ва : Підручник для вищ. навч. закладів – К.: Преса України, 1999
7. Економіка України : політ.-екон. журн. М-ва економіки України, М-ва фінансів України та Нац. Акад. наук України, - К.:"Преса України", 2006
8. Зазимко А.З., Політична економія: Структурно-логічний начальний посібник – К.:КНЕУ, 2005
9. Корниенко О.В., История экономических учений: конспект лекций – Ростов: Феникс, 2005
10. Мочерний С.В., Мочерна А.Я., Політична економія: навчальний посібник – 2-ге вид., виправл. і доповн. – К.: Знання, 2007
11. Мочерний С.В., Мочерна А.Я., Політична економія: навчальний посібник – 2-ге вид., виправл. і доповн. – К.: Знання, 2007
12. Мочерний С.В.  та ін., Економічна енциклопедія: у трьох томах, Т.1., Ред. кол. – К.: Видавничий центр "Академія", 2001
13. Мочерний С.В., Методологія економічного дослідження – Л.: Світ,2001
14. Сурин А.И., История экономики и экономических учений: учебн.-метод. пособие – М.: Финансы и статистика, 2002
15. Ядгаров Я.С., История экономических учений: учебник – 4-е изд. – М.: ИНФРА-М,2005