Методологія політичної економії і еволюція її розвитку

Міністерство  освіти і науки України

Київський національний економічний університет

Ім. Вадима Гетьмана

Кафедра політичної економії 
 
 

Курсова робота

на тему : "Методологія політичної економії

і еволюція її розвитку" 
 

                                    Виконав :   Студент І курсу

                                                               4 групи , спец. 6505

                                              ФУП та М

                                                                        Рябов Олексій Сергійович

                                              Науковий керівник : Кудінова Алевтина  Віталіївна 
 
 
 

Київ-2008

                                                         План

Вступ                                                                                                                         4

1.Методологія  дослідження: загальна характеристика                                        5

2.Основні  етапи розвитку політичної економії  як науки                                   12

3.Методологія  політичної економії та її сучасний зміст                                   22

Висновки                                                                                                                26

Список  використаної літератури                                                                         27 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ.

   Політична економія як наука розвивається уже декілька століть. За цей період вона зазнала глибоких змін. Політична економія є живим і еволюціонуючим  організмом. У кожну епоху вона повинна вирішувати нові проблеми і постійно стикатися з необхідністю вибору у суспільній політиці. Політична економія допомагає людям впоратися зі своїми проблемами, а також поглиблює розуміння тих проблем, що стоять перед країною в цілому.

  Політична  економія дає можливість проаналізувати національні економічні проблеми. Вона допомагає зрозуміти розвиток нашого суспільства, допомагає описати, пояснити і спрогнозувати економічну поведінку. Проте багато людей отримують віддачу тільки тоді, коли економічні знання застосовуються у розробці політики, яка спрямована на побудову більш розвинутого суспільства. Ця відмінність між теорією науки та її застосуванням на практиці є центральною для сучасної політичної економії.

   Політична економія, як і будь-яка  інша наука, має справу з фактами реальної дійсності. Вони служать тим первинним матеріалом, що підлягає науковому дослідженню. Вони також є об’єктивним критерієм, що підтверджує або спростовує результати наукових висновків.

  Проте дані самі по собі нічого не пояснюють. Завдання наукового дослідження полягає не в тому, щоб реєструвати і колекціонувати цифри, події, а в тому, щоб за видимістю явищ розкрити їх сутність, зрозуміти внутрішній зв’язок між ними, пізнати закони їх виникнення і розвитку. Лише на цій основі можуть бути зроблені правильні практичні висновки, і людина матиме можливість не тільки спостерігати життя, але й перетворювати його у своїх інтересах. У сфері суспільного життя, як і в природі, сутність і явище не збігаються.

   Проникнення в сутність досліджуваних явищ можливо ли- 
ше на базі застосування правильного методу дослідження.

 Мета: детально дослідити розвиток політичної економії та її методологію;

Завдання:

1. Детально дослідити характеристику методології;
2. Охарактеризувати методи політичної економії;
3. Дослідити етапи розвитку політичної економії.

Об'єкт: еволюція методів політичної економії;

Предмет: політична економія як наука та її інструментарії;

Методи  дослідження: історичний метод; описовий метод; графічний метод; структурно-функціональний метод; методи аналізу і синтезу;

Робота  містить: вступ, три розділи, висновки, список літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1. Методологія дослідження: загальна характеристика

   Поняття "методологія" по-різному  різному трактується у науковій  літературі, проте змінюється упродовж кількох останніх десятиліть лише незначною мірою. Так, у "Філософському словнику", виданому 1968р., методологія визначається як "1) сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в будь-якій науці; 2) вчення про метод наукового пізнання і перетворення світу". В іншому "Філософському словнику" методологія характеризується як "1) сукупність пізнавальних засобів, методів, прийомів, що використовуються в будь-якій науці; 2) галузь знання, що вивчає засоби, передумови і принципи організації пізнавальної і практично-перетворювальної діяльності". На думку відомих російських філософів А. Спіркіна, Е. Юдіна та М. Ярошевського, "методологія – це система принципів і способів організації та побудови теоретичної діяльності, а також вчення про цю систему". В. Кохановький стверджує, що "поняття методології має два основних значення: система певних способів і прийомів, що застосовується в тій чи іншій сфері діяльності (в науці, політиці, мистецтві тощо); вчення про цю систему, загальна теорія методу, теорія в дії".

   Дещо інакше визначають методологію  вчені-економісти, соціологи та інші  фахівці-нефілософи. Так, І. Суслов  характеризує методологію як "підсумок, синтез принципів і засобів  пізнання, вироблених людством у  процесі його пізнавальної та  перетворювальної діяльності". В "Енциклопедичному соціологічному словнику" наведена така дефініція методології: "1. Наука про метод. 2. Система найбільших загальних принципів, положень і методів, які становлять основу даної науки. 3. Сукупність прийомів дослідження, які використовуються в даній науці". В підручнику санки-петербурзьких учених методологія характеризується як "загальний підхід до вивчення економічних явищ, система методів і прийомів аналізу при певному філософському підході: суб'єктивному, діалектико-матеріалістичному, емпіричному, реалістичному". Відомий італійський економіст А. Пезенті стверджує, що методологія – це "загальний підхід до вивчення явищ, єдине розуміння дійсності". Що стосується економікс, то головні проблеми цієї науки, на думку французького економіста Л. Вольфа, "крутяться" навколо того, що може бути названо теорією.

   Розбіжності у визначеннях сутності  методології значною мірою зумовлені  походженням цього поняття від  грецьких слів "метод" (шлях  дослідження або пізнання, теорія, вчення) та "логос" (слово, поняття, вчення). Якщо дотримуватись цих вихідних значень, то методологію найлогічніше визначити як сукупність засобів прийомів пізнання і вчення про них.

   Водночас для чіткішого обґрунтування  сутності цієї категорії в  сучасних умовах доцільно використовувати методологію короткого та розгорнутого визначень. У короткому визначенні означає комплекс засобів і прийомів  наукового пізнання та теорію при них. Поняття "комплекс" підкреслює необхідність використання найважливіших способів та прийомів наукового дослідження, але не в довільній, а у певній послідовності.

   Розгорнуте визначення поняття  "методологія" вимагає врахування, по-перше, основних структурних  елементів методу дослідження,  по-друге, не лише їх комплексу  (тобто найважливіших), а всієї сукупності в строгій послідовності, тобто системи. Щодо основних структурних елементів, до них передусім входять різноманітні принципи, закони та категорії діалектики й відповідні інструменти (тобто закони і категорії) кожної конкретної науки. З урахуванням цього методологія – це система різноманітних методів, засобів і прийомів наукового пізнання (передусім принципів, законів на категорій) та наука (або вчення)про цю систему.

   Поряд із способами наукового  визначення сутності методології,  окремі "теоретики" дають настільки спрощені тлумачення цього поняття, що повністю позбавляють його позитивного змісту. Прикладом подібного визначення є порівняння методології з ящиком для ключів в автомобілі, наведене в одній із захищених в Україні докторських дисертацій.

   У структурі методології можна  відокремити два основні погляди  на проблему: по-перше, намагання  дати чітку класифікацію, виділити  структурні елементи методології;  по-друге, описовий, аморфний підхід. Розглянемо кожен з них.

   Так, на думку Є. Борисова, певна сума методів дослідження, які використовуються в кожній науці, поділяються на: а) загальні (філософські), які озброюють усі сфери пізнання (наприклад, метафізичний та діалектичний), б) загальнонаукові (історичний, логічний, математичний та ін..) і в) специфічні (для кожної галузі науки). А в економічній теорії він розмежовує два протилежні філософські методи – метафізику і діалектику. Серед елементів діалектичного методу він розрізняє суперечність, єдність суперечностей, історичний та логічний методи.

   В іншому підручнику російських  науковців стверджується, що "в  методології теоретичної економіки  можна виділити декілька головних  підходів:

1. суб'єктивний (з позиції суб'єктивного ідеалізму);
2. неопозитивно-емпіричний (з позиції неопозитивістського емпіризму і скептицизму);
3. раціоналістичний;
4. діалектико-матеріалістичний.

Єдино правильним вирішенням наукових проблем  вони вважають останній підхід на основі об'єктивного аналізу, що характеризує внутрішні зв'язки явищ, які існують  в реальності і в їх розвитку. В межах останнього виділяються метод абстракції, індукції і дедукції, історичний та логічний, економіко-математичне моделювання, економічний експеримент та інші.

   Російський економіст А.Войтов  у межах будь-якої науки виділяє  специфічні прийоми, загальні (для економічної науки таким він називає статистику як спосіб індуктивного пізнання) та всезагальні (логіка, діалектика і математика). Автори колективної монографії за редакцією Г. Климка та В. Нестеренка розрізняють загальнонаукові та спеціальні для економічної теорії методи. До загальнонаукових вони віднесли принцип пізнання через внутрішні суперечності, структурно-функціональний метод, поєднання кількісного та якісного аналізу і використання на цій основі математичних методів; до спеціальних – метод наукової абстракції, аналіз і синтез, поєднання логічного та історичного, соціально-економічний експеримент.

   Описовий підхід полягає у  відсутності спроб класифікації  основних елементів методології,  еклектичному переліку окремих  з них без дотримання логічної послідовності, принципу субординації. Так, М. Сажина і Г. Чибріков називають метод узагальнень і абстракції, математичний інструментарій, що використовується при дослідженні функціональної і кількісної залежності економічних явищ, а також мікро- та макроекономічний аналіз. Т. Волкова основним методом дослідження називає діалектику, в її межах виділяючи аналіз, синтез, наукові абстракції, математичні методи, зокрема моделювання. М. Чепурін до тих елементів відносить метод наукової абстракції, функціональний аналіз,позитивний і нормативний аналіз, економіко-математичне моделювання, економічні експерименти. Автори підручника "Економіка" до методів теоретичної та прикладної економіки віднесли метод порівняльного аналізу, наукової абстракції, графічних відображень та економіко-математичного моделювання. Французький економіст Р. Барр, вважаючи, що суперечки про методи належать до іншої епохи, виділяє в процесі розвиту політичної економії мікроекономічний підхід (властивий ХІХ та початку ХХ ст.), макроекономічний, математичні методи, індукцію і дедукцію, кількісний і якісний аналіз,економетрію, моделювання та інші.