Гроші та їх функції

    Представники  функціональних концепцій грошей серед  конкрет-них причин, які викликають необхідність використання грошей, називають  такі: відсутність синхронізації  надходжень і платежів, яка ускладнює  прямий товарообмін; наявність трансакційних  вит-рат, тобто витрат праці і  ресурсів, необхідних для здійснення това-рообмінних угод (у цьому випадку  гроші є засобом мінімізації  ви-трат); невизначеність господарських перспектив, що змушує учас-ників обігу накопичувати залишки грошей для страхування від ризику; час як невід'ємний елемент процесів виробництва і обігу товарів, який надає грошам роль з'єднувального ланцюга між сього-денням і майбутнім. Економісти неокласичної школи, як правило, пов'язують існування грошей з першими двома причинами, а при-хильники кейнсіанського напряму - з двома останніми.

    Ще  в XIX ст. чимало економістів звертали увагу на відсутність у вчених навіть відносної згоди з питання про сутність грошей. Не-зважаючи на велику кількість досліджень з грошової теорії, таке положення спостерігається й нині.

    У сучасній світовій економічній теорії існує кілька принципово різних підходів до визначення суті грошей. Прихильники першого підходу (М. Фрідман, А. Шварц та ін.) фактично розглядають гроші лише як зручний спосіб організації статистичних спостережень і визначають їх як "тимчасове вмістилище купівельної сили". При цьому увага концентрується на конструюванні різних грошових агрегатів, виявленні елементного складу пропозиції грошей тощо.

    В основу другого підходу - найбільш поширеного серед захід-них економістів - покладено попередній теоретичний аналіз функ-цій грошей, на підставі якого визначаються суті і форми грошей. Так, автори популярного підручника "Економікс" американські професори К. Р. Макконнелл та С. Л. Брю вважають, що гроші - це те, що гроші роблять. Все, що виконує функції грошей, і є гроші. Л. Харріс також визначає суть грошей через їх функції, стверджую-чи, що гроші - це будь-який товар, який функціонує як засіб обі-гу, розрахункова одиниця і засіб збереження вартості. Найчастіше в роботах сучасних західних учених виділяється три функції гро-шей: засіб обігу, одиниця розрахунку, збереження вартості. Пере-вага при цьому віддається функції засобу обігу. Тому положення про гроші як товар, що виконує різні функції, трансформується у визначення: гроші - це все, що загальноприйняте як засіб обміну, а останній - це все, що приймається в обмін на товари й послуги. Поширеним є ототожнювання грошей як засобу обігу чи засобу платежу і об'єднання двох останніх в одну функцію. Отже, питан-ня про функції грошей підмінюється питанням про суть грошей.

    Найбільш  обгрунтовано історичну суть і функції  грошей роз-кривають концепції, які  розглядають їх через розвиток форм вар-тості.

    Природа грошей

    Гроші – це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

    

 

    Монета  – це зливки металлу, форму, вагу і пробу яких засвідчує держава своїм штемпелем.

    Білонна монета – це розмінна монета, яка карбується з недорогоцінного металу.

    Паперові (бюджетні) – гроші це нерозмінні на метал знаки вартості, випущені державою(казначейством) в обіг для покриття своїх витрат, наділені примусовим курсом і замінюють товарні гроші в їхній функції засобу обігу і платежу.

    Кредитні  гроші – це неповноцінні знаки вартості, які виникли і функціонують на основі кредитних відносин.

    

    

     

    Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов¢язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя.

    Банкнота  – в самому широкому розумінні є простим векселем емісійного банку.

    Характерні  ознаки “класичної” банкноти :

• випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;
• обов’язковий обмін на золото за першою вимогою власників;
• подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що знаходяться в портфелі банку).

    Основні канали емісії сучасних банкнот:

• банківське кредитування господарських суб’єктів, котрі забезпечують зв’язок грошового обігу з динамікою суспільного відтворення;
• банківське кредитування держави, коли банкноти емітуються взамін державних боргови зобов¢язань.

    Чек – документ, який містить безумовний наказ власника поточного рахунку (чекодавця) банку про виплату вказаної в ньому суми грошей певній особі або пред¢явнику (чекодержателеві).

    Кредитна  картка – як засіб платежу, що заміняє  гроші готівкою і чеки, дає власнику можливість отримати в банку короткострокову  позику.

    Депозитні гроші – це також неповноцінні знаки вартості, але на відміну  від готівкових не мають речового виразу й існують лише у вигляді  депозитів на рахунках у банках – “абстрактні гроші”.

    Електронні  гроші – абстрактна (умовна) назва кредитних грошових коштів, які використовуються їх власниками на основі електронної системи банківських послуг.

    Закон грошового обігу

    Зако́н  грошово́го о́бігу — загальний економічний закон, який визначає що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів.

    Якщо  формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням:

      

    де

    M — об'єктивно необхідна маса грошей;

    ΣPQ — сума цін товарів, що реалізуються за певний період;

    ΣК — сума продажів товарів і послуг у кредит;

    ΣП — загальна сума платежів, строк оплати яких настав;

    ΣВП — сума платежів які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів;

    V — швидкість обороту грошової одиниці за рік;

    При прискоренні швидкості обігу  грошей в економіці їх стає потрібно менше, тобто спостерігається обернена залежність.

 

    Інфляція

    Інфляція — тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей.

    Розмір множини товарів, ціни на які зростають, та довжина процесу зростання цін є важливими характеристиками поняття інфляції. Наприклад, слід вирізняти відносне зростання цін, за якого ціни на окремі товари (послуги) зростають значно швидше (нафта, наприклад), ніж інші, або ж останні можуть залишатися постійними. Відповідно, зростання цін в одному періоді та відсутність або ж надто слабке зростання в наступних не є інфляцією.

    Через складність інфляційних процесів існують  суперечності між різними економічними школами щодо причин її виникнення. Наприклад, згідно з монетарною теорією «інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом» (Мілтон Фрідман). При цьому, визначення процесу зростання цін як грошового явища можливе лише за умови безперервності і тривалості в часі процесу зростання цін. Збільшення грошової маси (створення нових грошей) може призводити до зростання цін, однак цілком очевидним цей взаємозв'язок стає лише за високого зростання пропозиції грошей. Окрім збільшення пропозиції грошей, існує досить багато причин виникнення і розвитку інфляційних процесів.

    Основними негативними наслідками інфляції є  падіння рівня життя населення. Найбільше страждають групи населення з фіксованим доходом - наприклад, особи, що отримують заробітну плату або ж соціальну допомогу від держави. Відбувається також погіршення очікувань щодо макроекономічної ситуації в майбутньому, що приводить, зокрема, до зниження ділової активності (через інвестиційну складову).

    «Інфляція — це податок, що може вводитися без прийняття закону», — зазначив засновник монетаризму Мілтон Фрідман. Зростання цін призводить до зменшення реальної вартості утримуваних грошей (наприклад, зростання цін на 10% має тей же ефект як і додатковий податок при купівлі даного товару). В тей же час Уряд здобуває вигоду від інфляції, оскільки відбувається збільшення доходів внаслідок зростання номінальних значень вартості товарів (бази оподаткування).