Форми панування фінансової олігархії

Аналізуючи дані таблиці, бачимо, що фінансова олігархія  Росії є потужною силою, яка представлена у різноманітних секторах економіки. На сьогодні, списки українських фінансових олігархів мало відстають від російських. З кожним днем, у списках найбагатших людей з’являються все нові й нові прізвища. Як можна пояснити це явище?

Мабуть, однією з причин є об’ємність сучасних ринків і широких можливостей  для нагромадження і концентрації капіталу великого масштабу і отримання прибутку внаслідок розширення виробництва в окремих галузях, перш за все в металургії , залізничному транспорті і нафтогазовому комплексі. Умови, які склалися в Україні після розпаду СРСР, дозволили різко збільшити масштаби виробництва, адже не з’явилася ж олігархія у бідних країнах Грузїї, Киргизїї, Молдові, Таджикистані, Білорусі, Узбекистані. Іншою рисою для нашої країни є  структурні зміни економіки, що також сприяло зосередженню великого багатства у руках «небагатьох». Наприклад, у Центральній  Європі збиткові державні підприємства продавались приватним інвесторам, які у більшості випадків не могли раціонально ними розпоряджатися, внаслідок чого майже усі підприємства в Центральній Європі закривалися. В Україні навпаки, нафтогазовий комплекс і металургійна промисловість завдяки місцевим підприємцям, які, звичайно, неймовірно розбагатіли, переживає період розквіту. [5, c. 8].

Важливим джерелом збагачення В Україні слугувала  «роздача державного майна» та надання  дешевих кредитів, розпродаж старих активів шляхом прямої приватизації чи на вторинних ринках.

    Фінансова олігархія, підпорядковуючи державний  апарат, в змозі широко використовувати  його для боротьби зі своїми конкурентами та для подальшого свого збагачення за допомогою держави. Найбільш економічно сильні фінансові групи ставлять найбільшу кількість своїх людей на найважливіші державні посади. Фінансисти стають міністрами. Особиста унія банків та промисловості доповнюється особистою унією між ними, з одного боку, та урядом - з іншого. У руки фінансової олігархії потрапляє увесь державний апарат.

    Магнати капіталу витрачають великі кошти на фінансування виборчих кампаній, на підкуп державних чиновників. Усім відомі чисельні скандали, які щороку виникають з цього приводу, згадаємо хоча б не такі віддалені вибори народних депутатів України у березні 2006 p.

    Члени уряду не мають права, працюючи в  уряді, займати посади в приватних  компаніях. В Україні це забезпечується дією низки законів, зокрема Закону України «Про вибори та статус народних депутатів України» та Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності». Але, як ми бачимо, на практиці ці закони рідко виконуються, що виливається у постійні політичні скандали, судову тяганину та втрати для фінансових олігархів, а для простих громадян - ще одним підтвердженням того, що доведеться ще довго чекати на так звану «чесну» владу, яка буде зацікавлена в забезпеченні в першу чергу добробуту народу, а вже потім у піклуванні про свої кишені.

    В аналізі фінансової олігархії України існує два підходи. Дані підходи відрізняються не тільки ставленням до самого явища олігархії в Україні, але й структурою аналізу.

    Перший  з цих підходів представлений  директором Українського центру політичних досліджень В. Піховшиком, а також  директором Київського центру політичних досліджень та конфліктології М. Погребинським. Сутність даного підходу полягає в тому, що не визнається існування олігархії в Україні як соціальної групи, яка впливає на політичний процес. Під даний тезис приведено відповідні аргументи, перш за все, відсутність власне сировинного ресурсу в Україні та політична залежність груп від Президенту.

    Зовсім  по-іншому виглядає аналіз, який виконав  М. Томенко, директор інституту політики, представник другого підходу. Зміст  його позиції відрізняється, по-перше, визнанням існування в Україні олігархічних груп, по-друге, системним аналізом даних груп. М. Томенко для визначення української олігархії вводить поняття «політичний олігарх». На його думку, це «особа, яка самостійно, завдяки власному капіталу та особистим якостям, змогла створити неформальне (не передбачене законом) об'єднання за участю фінансово-промислових структур, політичних та громадянських інститутів, ЗМІ».

    На  мій погляд, таке визначення відображає специфіку українських олігархічних груп.

    Політичний  блок в українських олігархіях потребує окремого пояснення. Справа в тому, що суб'єкти політичного блоку олігархії в Україні є власне представниками олігархічних груп (на відміну від західної практики олігархічного функціонування), тобто, політичні механізми, які зазвичай використовуються для лобіювання та представництва інтересів олігархії в державі, на вітчизняній арені, виглядають, як «власники» політичного ресурсу, які використовують надані їм повноваження для збільшення економічного потенціалу. Тому політичний блок містить у собі політичні партії, до нього ж відносяться і засоби масової інформації, оскільки медіа в Україні не є бізнес-проектами, які здатні самостійно існувати, на відміну від західних медіа-холдингів.

    Не  слід вважати, що фінансові олігархи дають лише загальні установки уряду. Вони розробляють внутрішню та зовнішню політику для уряду в деталях, через «своїх» діячів в урядових органах, вони беруть активну участь в реалізації цієї політики. При цьому плату чиновників фінансові олігархи беруть на себе.

    У своїй статті «The Bush cabinet: a government of the financial oligarchy» («Кабінет Буша: уряд фінансової олігархії») від 16.05.2001 [www.wsws.org)] журналістка Шеннон Джоунс пише: «Жодне керівництво США вже майже сто років не було так сильно доміновано персоналом, вибраним прямо з керівництва великого американського бізнесу, як адміністрація Джорджа W. Буша. Чоловіки та жінки, які займають найвищі посади в Білому Домі, мають тісні зв'язки з гігантськими фірмами, які отримують прибутки у мільярди доларів від політики адміністрації.» Та й самі члени уряду отримують чималі прибутки, які рахуються у десятках мільйонів доларів.

    Наприклад, Річард Чейні (Віце-президент США) є  корпоративним директором та консультантом Electronic Data Systems, AT&T, Media One та US West. Сам Джордж Буш більше половини своїх прибутків отримує у вигляді відсотків від вкладених інвестицій.

    У той же час батько Буша, колишній президент, використовував свої урядові  зв'язки для заохочення інвестицій від імені «Карлайл груп», $12 мільярдної приватної компанії. Активи «Карлайл груп» підкреслюють взаємозв'язок між урядом США та корпоративним світом. Компанія скуповує та перепродає бізнеси. Використовуючи зв'язки в уряді «Карлайл груп» збільшилась за останні десять років, трансформуючись від майже невідомої компанії до важливого гравця на світовій арені, з фондами в оборонній індустрії та світових комунікаціях.

    Практично усі високі посадовці в адміністрації  Джорджа Буша молодшого є колишніми топ - менеджерами великих компаній.

    На  мою думку, перебування в адміністрації  Буша працівників, відібраних прямо  з фінансової еліти, є яскравим індикатором ворожого ставлення уряду до демократії та принципу рівності. Як може справжня демократія існувати у суспільстві, в якому усі важливі рішення приймають найбагатші люди країни?

    За  словами Шеннон Джоунс «американська  демократія стала чимось більшим  за фіговий листок для панування  фінансової олігархії. Величезне протиріччя між політикою та діями уряду і сподіваннями більшості повинне, рано чи пізно, пробудити новий період суспільного невдоволення».

    В багатьох країнах на сучасному етапі  розвитку, зокрема у США, склався  потужний військово-політичний комплекс, який становить собою союз військово-промислових монополій з урядовим апаратом та генералітетом.

    Щодо  України, то ні для кого не секрет, що навіть окремі політики або члени їх сімей можуть бути фінансовими олігархами, хоч в Конституції чітко обґрунтовано, що підприємницька діяльність депутатів, службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування обмежується законом. Як форма державного правління олігархія є мало поширеною і означає радше не легітимне, часто узурповане використання обмеженою групою осіб верховної державної влади. Наприклад, холдинги (цільові групи, бо їх члени мають спільні інтереси (мету, предмет спільної діяльності), що також робить їх згуртованими). Це - елітні утворення, що складаються з людей еліти як у психологічному, так і в соціальному і політичному сенсі, це люди, які володіють потужними фінансовими і політичними можливостями, важелями і зв’язками. Люди, які входять до складу «холдингів», самі, безперечно, є лідерами: вони є менеджерами у бізнесі, або ж у державному апараті управління (вищої ланки), або ж лідерами у середовищі публічної політики. Холдинг являє собою своєрідне ядро довкола якого гуртуються кола наближених людей. «Холдинги» засновані не лише на особистих, а й на ділових зв’язках, вони гуртуються навколо ключових посадових осіб, демонструють взаємну підтримку бізнесу та політики, борються за сфери впливу, володіють фінансовими, політичними та інформаційними важелями й ресурсами впливу. А чи не можна до слова «холдинг» застосувати термін «фінансово-промислова політична група (ФППГ)». Тобто, «клановість» в Україні перероджується в олігархію. Мають місце такі ознаки ФППГ як: наявність політика, який контролює виконання основної адміністративної функції і здійснює контроль над певною територією, цей політик має підтримку провідних фінансово - промислових груп регіону і, відповідно, надає їм підтримку, сприяє їх виходу на національний рівень, становленню в якості галузевих еліт, поступово розміщення в структурах влади представників власної команди, «взаємодія» з органами правопорядку, банківськими структурами і засобами масової інформації.

    Важко уявити, чи може ринкова економіка  розвиватися в подібних умовах, не породжуючи найбагатших підприємців. Появу олігархів у такій ситуації не можливо уникнути. З однієї сторони олігархія є породженням швидко прогресуючого крупного виробництва в умовах слабої правової системи: без них підприємства-гіганти не можуть розвиватися. А це є, на мою думку, позитивною стороною у їхньому функціонуванні. Головна проблема у тому, що олігархи витрачають неймовірні суми, намагаючись максимально закріпити за собою право  на існуючу у них власність, тим самим породжуючи корупцію. 
 
 
 
 
 

Висновки

    Отже, фінансова олігархія є цікавим  та неоднозначним явищем у житті  суспільства. Вона з’явилася внаслідок  нагромадження у руках окремих  осіб фінансового капіталу, який утворився внаслідок злиття промислового і банківського капіталу. Олігархія виникає внаслідок нагромадження капіталу  шляхом приватизації, яка, з часом перетворюється на «прихватизацію». Скуповування за безцінь майна державних підприємств, отримання податкових пільг і дотації від держави, створення фіктивних трастових та інвестиційних компаній.

    Фінансова олігархія являє собою власників  капіталу, капіталістичну еліту, до якої належить верхівка монополістичної  буржуазії та вищі менеджери. Це означає, що, дійсними правителями у капіталістичному світі є невеликі за кількістю керівники фінансового капіталу, які у кожній країні утворюють групу взаємопов’язаних людей та родин, між якими встановились як ділові, так і особові зв’язки.

    Фінансова олігархія отримує прибутки за допомогою чужих капіталів. Основними формами панування фінансової олігархії є «система участі», «особиста унія» та довгострокові зв’язки (емісійно - установницька діяльність, картельні домовленості, управління капіталом за домовленістю). Панування фінансового капіталу дозволяє фінансовій олігархії з метою збільшення свого прибутку використовувати такі методи як: установницька діяльність, випуск цінних паперів та державні замовлення.

    Основною  сучасною тенденцією у функціонуванні фінансової олігархії є проникнення в її структуру та підвищення ролі топ - менеджерів.

    На  сьогоднішній день, фінансова олігархія реалізує свої власні інтереси через політику держави. Олігарх не керує державою, а лише підпорядковує  державний апарат. Таким чином олігархія  використовує його для боротьби зі своїми конкурентами та для подальшого збагачення за допомогою держави. Найбільш економічно сильні фінансові групи ставлять найбільшу кількість своїх людей на найважливіші державні посади. Фінансисти стають міністрами. Особиста унія банків та промисловості доповнюється особистою унією між ними, з одного боку, та з урядом-з іншого. У руки фінансової олігархії потрапляє весь державний апарат. А народ, обравши того чи іншого кандидата до уряду у разі невдоволення звертає увесь свій гнів на видиму владу, яка сама знаходиться під владою тих «невидимих».

    Інтернаціоналізація господарського життя, підсилення інтеграційних  процесів, розвиток міжнародних промислових  та банківських монополій, сприяючи виникненню міжнародним за складом та сферами впливу фінансових груп, ведуть до найбільш тісного переплетіння інтересів фінансової олігархії капіталістичних держав.

    Важко уявити, чи може ринкова економіка  розвиватися в подібних умовах, не породжуючи найбагатших підприємців.

    Появу олігархів у такій ситуації не можливо уникнути. З однієї сторони  олігархія є породженням швидко прогресуючого крупного виробництва  в умовах слабої правової системи: без них підприємства - гіганти не можуть розвиватися. А це є, на мою думку, позитивною стороною у їхньому функціонуванні. Головна проблема у тому, що олігархи витрачають неймовірні суми, намагаючись максимально закріпити за собою право на існуючу у них власність, тим самим породжуючи корупцію.

    Я вважаю, що найефективнішим способом протидії є гарантія їх прав власності , яка буде супроводжуватись додатковими податками (податкова реформа, яка розвантажить економічну діяльність суб’єктів підприємництва)  та примусу виділення коштів на благодійність .

     Можна назвати назвати також демократизацію як головну потребу у визволенні держави від олігархічного засилля. А разом детінізацію і легалізацію економіки, демонополізацію економіки, формування нової кадрової політики і глобалізацію економіки з її рухом товарів і капіталів, прямі іноземні інвестиції. Олігархічний капіталізм вписується в глобалізовану економіку на прикладі його ставлення до надходження іноземного капіталу в Україну.

     Рух капіталу на Захід визначений грабіжницькою  природою олігархічного капіталізму, а також потребою відмивати брудні гроші.

     Але він не зацікавлений у ввезенні ПІІ  внаслідок своєї нездатності  конкурувати з підприємствами, створеними ним. ТНК, середні фірми не навчені  успішно господарювати в атмосфері  беззаконня, використання державних  інститутів, законодавства у приватних інтересах.

     Але суспільство побудоване, розвивається і буде розвиватися так, що кожен  індивід у ньому завжди  діятиме  відповідно до своїх власних інтересів, навіть якщо це суперечить інтересам  інших. А викорінити егоїзм неможливо, завжди знайдеться той, хто захоче «мати більше», саме тому фінансова олігархія залишатиметься об’єктивним явищем суспільного життя.