Форми панування фінансової олігархії

    В найбільш чистому вигляді фінансові  групи склалися у США, але й  в інших країнах вони слугують формою організації фінансового капіталу. Найбільш відомими в історії були фінансові групи США: групи Морганів, Рокфеллерів, Дюпонів, Чикагська група, Клівлендська група, група банків «First National City», «Bank of America», група Мелонів.

    Схематично  структура фінансових груп Рокфеллерів та Морганів в Додатках 2.1 та 2.2 відповідно.

    Отже, мало місце взаємне проникнення, злиття і зрощення монополістичного банківського капіталу з монополістичним  промисловим капіталом і утворення  фінансового капіталу.

    В умовах монополістичного капіталізму існують всі форми капіталу, які виникли в епоху вільної конкуренції - промисловий, торговий, позичковий. Однак,  фінансовий капітал охоплює своїм впливом кругооборот всіх цих форм капіталу, підпорядковуючи їх рух своїм інтересам.

    Саме  з утворенням фінансового капіталу виникає фінансова олігархія – верхівка монополістичної буржуазії, яка зосереджує в своїх руках всю повноту економічної і політичної влади. [9, c. 248].

    Фінансовий  капітал - найвища форма капіталу, порівняно з промисловим та банківським капіталом. Магнатів фінансового капіталу, які виступають керівниками фінансових груп, не можна вважати ані промисловцями, ані банкірами. За формальною ознакою їх можна вважати тими й іншими одночасно, тому що, як правило, вони одночасно займають керівні посади і в банках, і в промислових монополіях і у зв'язку з переплетінням володіння акціями вони є власниками і тих й інших. Можна вважати, що фінансовий капітал персоніфікується у фінансовій олігархії.

    Вперше  поняття «олігархія» почали використовувати у Стародавній  
Греції. Воно було вжите філософами Платоном і Арістотелем, які визначили її як одну із форм правління. Олігархія (гр. oligarcia, oligos - малочисельний і arche - влада),  і означало «влада небагатьох».  Формою олігархії є фінансова олігархія. У сучасному розумінні фінансова олігархія - верхівка монополістичної буржуазії, найчисленніша група найбільших і найбагатших монополістів, які уособлюють панування фінансового капіталу. Фінансова олігархія утворюється на основі зрощування фінансових і промислових монополій і нагромадження фінансового капіталу. [19, c. 640].

    Конкретною  організаційною формою фінансової олігархії  є фінансово-промислова група, яка  являє собою  сукупність усіх промислових, банківських, кредитних, транспортних, торгових та інших компаній , які перебувають під контролем одного або кількох взаємопов’язаних найбільших власників капіталу. Тобто, на вершині піраміди кожної фінансово - промислової групи знаходиться одна або кілька найбагатших сімей, які повністю контролюють діяльність цих груп. [14, c. 175].

    Фінансова олігархія здійснює контроль над величезними масами суспільного капіталу та багатства, за діяльністю торгівельних та промислових корпорацій, кредитно-фінансових установ, міжнародних монополій як на основі власного капіталу, так і за допомогою мобілізації через мережу кредитно-фінансових установ, грошових засобів та заощаджень різних класів та соціальних прошарків суспільства.

    Фінансова олігархія означає, що дійсними правителями  в капіталістичному світі є невеликі за кількістю керівники фінансового капіталу. В кожній країні вони утворюють групу взаємопов'язаних родин, між якими встановились і ділові, і особові зв'язки. Світу відомі імена представників фінансової олігархії. До них відносять кілька десятків родин в кожній розвинутій країні, які часто пов'язані між собою родинними зв'язками. Професор Волков зазначає: «Як в період абсолютистських монархій весільні союзи членів королівських родин відбувалися з політичною метою об'єднання країн, так і в епоху панування фінансової олігархії весільні союзи між її представниками мають за мету об'єднання капіталів, розширення панування фінансових груп, укріплення фінансових позицій окремих монополій».

    Список  основних родин, які складають фінансову  олігархію СІЛА, включає в себе не менше ніж 100 прізвищ. Серед них Рокфеллери, Моргани, Дюпони, Меллони, Форди, Гарріманн, Стішіменн, Брауни та ін. В Англії до фінансової олігархії входять родини Ротшільдов,  Самуелей, Лазар, Оппенгеймерів, Мондів, лорда Аберконвея, герцога Боклю-Скоттс та ін. У Франції серед родин фінансової олігархії найбільш видне місце займають родина Ротшільдов (парижська гілка), Папіньяки, Пежо, Ванделі, Вормс, Мірабо, Маллє, Фульд. У ФРН процвітають родини Круглі, Абс, Оппенгейм, Тіссен, Верхарн, Сіменс, Флік та ін. Родини фінансової олігархії є й в інших капіталістичних країнах Італії, Канаді, Нідерландах, Швеції та ін. В Бельгії досить відомими є родина Сольвей, яка вже близько півтора століття зберігає положення найбільшої групи бельгійських капіталістів. Ця родина контролює потужну фінансову групу, до якої входить хімічний трест в Бельгії і якій належать великі заводи в США, Франції, Англії, Італії та інших країнах.

    Представники  фінансової олігархії різних країн  підтримують між собою найтісніші зв'язки. Одні й ті самі прізвища родин фінансової олігархії зустрічаються в різних країнах. Багато хто з фінансистів різних країн пов'язані родинними узами. Фінансова олігархія в деяких країнах (особливо в Англії) зрослася з вищою дворянською аристократією. Банкірами та найбільшими монополістами-промисловцями стали барони, герцоги, лорди.

    Фінансова олігархія формально не організована в який-небудь союз. Приналежність  до неї нічим не оформлюється,  її межі чітко не виділені. Багатьох великих капіталістів не можна віднести до фінансової олігархії, хоча вони й мають великі капітали. У той же час деякі банкіри та промисловці займають проміжне становище - їх можна віднести до фінансової олігархії, а можна і не відносити. Але така невизначеність меж фінансової олігархії не дає причин, щоб сумніватися в її існуванні. Головне, що в силу відносин фінансового капіталу, які склалися, господарське та політичне життя знаходиться під контролем відносно невеликої групи найбагатших людей, і ця група формує фінансову олігархію, яка присвоює собі велику частку доходів суспільства.

    Але підприємницька еліта - це тільки ядро фінансової олігархії. До неї входять  також люди, які на перший погляд не мають нічого спільного з представниками фінансового капіталу, але саме ці люди, обслуговуючи інтереси найбільших фінансових магнатів, перетворюють закритий елітний бізнес-клуб в реальність суспільного життя конкретної країни. До найбільших фінансових магнатів приєднуються, формуючи в кінці-кінців фінансову олігархію, найбільші власники-рантьє, які не беруть безпосередньої участі в реальному бізнесі, верхівка (тонкий прошарок) найвищих найманих менеджерів, які розпоряджаються гігантськими капіталами фінансових магнатів, представники фінансової та державної еліти, які безпосередньо пов'язані з фінансовими магнатами, а також тонкий прошарок творчої та наукової інтелігенції, яка безпосередньо обслуговує інтереси фінансових магнатів у відповідних суспільних інститутах.

    Очевидним є те, що фінансово-монополістичні групи та фінансова олігархія посідають важливе місце в житті суспільства. Це пов'язано з концентрацією великої економічної потужності, а також можливістю безпосереднього впливу на політичні інститути та засоби масової інформації. 

2. Форми панування фінансової олігархії

    Головна риса фінансової олігархії - пожива за допомогою чужого капіталу. Це стає можливим тоді, коли, використовуючи свої великі капітали, фінансова олігархія підпорядковує своєму контролю чужі капітали, які у багато разів перевищують її власні.

    Панування фінансової олігархії виступає в  різноманітних формах. Вона досить винахідлива використанні різноманітних видів та методів установлення та розширення свого контролю. Але в основі усіх форм панування фінансової олігархії знаходиться використання для контролю над чужими капіталами акціонерної форми підприємств (див. Додаток 1.1 «Кількість відкритих акціонерних товариств в Україні за відсотком приватизованого майна»)

    Основними формами панування фінансової олігархії є «система участі», «особиста унія» та довгострокові зв'язки (емісійно-установницька діяльність, картельні домовленості, управління капіталом за довіреністю та ін.).

    Основною  формою, за допомогою якої фінансова  олігархія підпорядковує собі величезні  капітали, слугує «система участі». Першим на неї звернув увагу німецький економіст Гейман. [2, c. 81].

    Керівник контролює основне товариство («товариство-матір» буквально): воно в свою чергу панує над залежними від нього товариствами («дочірніми» товариствами), останні - над «товариствами-онуками» і т. ін. Таким чином, можна, володіючи не дуже великим капіталом, панувати над гігантськими сферами виробництва. І справді, якщо володіння 50% капіталу завжди буває достатнім для контролю над акціонерним товариством, то керівнику необхідно володіти лише 1 мільйоном, щоб мати можливість контролювати 8 мільйонів капіталу у «товариств-онуків». А якщо це «переплетіння» продовжується й далі, то з 1 мільйоном можна контролювати 16 млн., 32 млн. й т. ін. [10,c. 61].

    Тобто, фінансовий капітал вимагає широкого використання системи взаємної участі в капіталі через купівлю цінних паперів компаній. Для контролю над промислових компаній не обов’язково володіти більшою частиною акцій. Так, в ФРН у 1977 г. з 100 найкрупніших за оборотом акціонерних компаній не було жодної, де б банк володів більше ніж 50% акцій. При цьому крупні пакети акцій знаходились в руках інших власників, включаючи інші банки.

    Використовуючи  цю систему участі у 1929 р., 76 млрд. дол., або 94% капіталу двох сотень найбільших американських компаній, контролювала невелика кількість монополістів, які  володіли меншістю акцій кожного даного підприємства. Родина Ван Сверінген за допомогою своїх власних капіталів сумою менше 20 млн. дол. Забезпечила собі контроль над 8 залізницями із загальною сумою вкладеного капіталу більше 200 млрд. дол., тобто вона більше ніж у 100 разів перевищувала власні капітали Ван Сверінгенів.

    Особиста  унія виникає наступним чином: певна особа або група осіб, які належать до великих фінансистів, оволодівають так званим «контрольним пакетом» акцій промислової компанії або банку. Придбавши «контрольний пакет» акцій, той чи інший фінансист стає необмеженим хазяїном акціонерного товариства і на загальних зборах акціонерів в змозі забезпечити собі прийняття будь-якого вигідного для себе рішення. «Контрольний пакет акцій» теоретично повинен включати в себе не менше 51% акцій, що наділені правом голосу.

    Але на практиці «контрольний пакет» акцій може включати в себе й значно меншу кількість акцій - 40%, 30% й навіть менше. Інші акції можуть знаходитись в руках дрібних власників, які зазвичай не приймають участі у зборах .

    Згідно  до законодавства Франції збори  акціонерів вважаються правомірними, якщо на них представлена одна четверта капіталу, тобто чверть акцій. Це означає, що для того, щоб на таких зборах зіграти вирішальну роль, необхідно мати лише 12,5 % акцій. Таким чином, контроль над акціонерним товариством може здійснюватися власниками відносно невеликої кількості акцій.

    Але сфера панування фінансової олігархії  в економіці не обмежується рамками  одного акціонерного товариства, вона розширюється через володіння одним товариством акціями іншого. Іноді це володіння акціями буває взаємним, на такій участі і формуються не тільки концерни, але й великі фінансові групи. Якщо пакет акцій одного товариства, яким володіє інше акціонерне товариство, невеликий, не забезпечує контроль, то ми маємо просту участь. Але якщо цей пакет виявляється "контрольним", то товариство - власник акції перетворює таким чином інше товариство у свій філіал. Як і у випадку контролям товариства однією особою або групою осіб, для контролям одного товариства іншим буває іноді достатньо 10-15% акцій. Якщо група осіб чи навіть одна особа контролює головне товариство, то через участь вони здійснюють контроль і над філіалом.

    Система участі та розповсюдження акцій серед дрібних власників, яка дозволяє фінансовій олігархії встановлювати своє панування над чужими капіталами, доповнюється складною системою інших фінансових організацій, загальна мета яких полягає в тому, щоб концентрувати грошові засоби, пред'являти їх в розпорядження фінансовій олігархії, зміцнювати її панування. До таких фінансових організацій відносять перш за все страхові товариства та компанії, потім інвестиційні компанії, компанії, що управляють власністю за довіреністю та ін. (див. Додаток 1.2 «Прямі іноземні інвестиції в Україну»).

      «Система участі» доповнюється і закріплюється «особистою унією», яка полягає в тому, що представники банківських монополій стають членами управління промислових монополій, а промислові магнати - членами правлінь банківських монополій.

    Тісне зрощення промислових і банківських монополій персоніфікується в розгалуженій сітці «директоратів, які переплетені між собою», в особистій унії власників і менеджерів банків і найкрупніших промислових і торгівельних концернів. Це закріплює єдність інтересів і координує дію монополістичних кругів  в системі фінансового капіталу. [18, c. 214]. Для підтвердження цього факту можна навести приклад : за підрахунками Дж. Скотта, англійського соціолога, 75% директорів крупних компаній Великобританії засідають одночасно в декількох радах. Таким чином, пов’язані 56 з 98 найбільш великих монополій.