Відродження аграрного
виробництва в Донецькому економічному
районі можливе тільки в умовах
поліпшення загальної соціально-економічної
ситуації в країні. Посприяє відродженню
і прогнозоване збільшення кількості
трудових ресурсів у селі за рахунок звільнення
значної частини робітників, в першу чергу
з вугільної галузі.
3.3 Транспортний комплекс
Вигідне географічне
положення району, розміщення на
перетині транспортних шляхів
із Закавказзя, Середньої Азії і
Росії в Європу, промислове освоєння сприяють
розвитку його транспортної мережі.
Характерним для району є інтенсивний
розвиток основних видів транспорту: залізничного,
автомобільного, трубопровідного.
Саме транспорт, головним чином, залізничний,
забезпечує активну участь району в територіальному
поділі праці, тому щільність транспортної
мережі тут максимальна в Україну.
Регіон має одну
з самих густих мереж залізниць
в Україні. Їх довжина складає
2832 км., Щільність - 53,0 км. на 1000 кмІ. Загальна
довжина автомобільних доріг становить
13 600 км, щільність - 255,6 км на 1000 км?. По території
району проходять магістральні газопроводи
"Союз", Ставрополь - Москва, нафтопроводи
Самара - Слов'янськ і Грозний - Лисичанськ.
Великим підприємством морського транспорту
є АТ "Азовське морське пароплавство",
яке здійснює перевезення вантажів власним
та орендованим флотом між портами України
та інших держав. Потужним морським портом
на Азовському морі є Маріуполь - великий
транспортний вузол і база для суден Азовського
морського пароплавства. Оббьем вантажопотоку
становить 12 млн. т, щорічно обробляється
близько 2000 суден.
Повітряний транспорт
представлений двома авіапідприємствами
в Донецьку і Луганську, а
аеропорти Донецька, Лисичанська,
Луганська та Сєвєродонецька мають
міжнародний статус.
Головними напрямами
розвитку транспортної галузі
Донбасу є: оновлення та раціоналізація
рухомого складу згідно зі
змінами вантажо-і пасажиропотоків,
газифікація автомобільного парку, реконструкція
залізниць і автодоріг міжнародного значення
для збільшення їх пропускної здатності,
забезпечення матеріально-технічними
ресурсами.
Розділ 4. Проблеми і
перспективи розвитку Донецького
регіону
Основною проблемою
соціально-економічного розвитку Донецького
регіону залишається висока концентрація
промислового виробництва. Це зумовило
найбільшу в країні урбанізацію територій
і одну з найскладніших екологічних ситуацій,
хоча і сприяло високому розвитку продуктивних
сил району у межах України. Загострення
цієї проблеми проходило під впливом природно-економічних
та історичних причин, а також внаслідок
структурної політики, яка проводиться
останнім часом. Згідно з цією політикою
капітальні вкладення в основному орієнтуються
на галузі спеціалізації району, які відіграють
важливу роль у міжнародному поділі праці,
тобто в першу чергу, у важку промисловість.
Для підвищення ефективності функціонування
суспільно-господарського комплексу Донецького
економічного району необхідно провести
комплексну реструктуризацію і технічне
переоснащення вугільної промисловості,
технічну реконструкцію таких базових
галузей, як чорна і кольорова металургія,
хімічна промисловість, машинобудування
і електроенергетика.
Для ліквідації галузевих
диспропорцій у розвитку промисловості
необхідно нарощувати потужність легкої
та харчової промисловості.
Незважаючи на високі
економічні показники, Донецький
регіон зазнає безліч проблем. Серед
них: борги, згортання виробництва, низький
рівень життя населення. "Донеччина
лідирує за темпами приросту ВВП в Україну,
але при цьому регіональна влада так і
не змогла вирішити ряд соціальних проблем.
Отримані позитивні результати не змогли
забезпечити підвищення доходів усіх
верств населення до рівня прожиткового
мінімуму?" відзначають експерти Інституту
реформ. Середньомісячна зарплата в регіоні
складає в середньому близько 1500, борг
по ній досягає 726,3 млн. грн. Донецька область
займає 20-е місце в Україні по оплаті електроенергії,
і останнє по газу. "Борги з оплати спожитого
газу становлять 90 млн. гр. Низький рівень
оплати за газ мають підприємства комунальної
теплоенергетики. Що ж до населення, то
гірше за все справи йдуть у Маріуполі,
де тільки 52% жителів платять за спожитий
газ справно. Робота з укладання договорів
про реструктуризацію боргів також ведеться
низькими темпами. В області укладено
20 тисяч таких договорів, у той час як боржників
майже в 20 разів більше? " зазначає заступник
губернатора Донецької області Володимир
Логвиненко. Сума заборгованості споживачів
з початку року зросла на 11,4% (на 366,9 млн.
грн) і станом на 01.10 2003 склала 2921,8 млн.
грн. Більше за все повинні підприємства
вугільної промисловості? 1309,2 млн. грн.
(44,8%), житлово-комунального господарства?
438,4 млн. грн. (15%) і металургії? 317,7 млн. грн.
(10,9%). За даними дослідження донецького
інформаційно-аналітичного центру, 2 /
3 мешканців області - малозабезпечені.
Їх середній щомісячний заробіток становить
від 300 до 700 грн
Також найважливішою
проблемою регіону є неблагополучна
екологічна ситуація. Саме Донбас
є найбільш забрудненим регіоном
України. Джерело викидів - всілякі підприємства
металургійної, вуглевидобувної галузей,
виробництво електроенергії, хімічної
та нафтохімічної промисловості, виробництво
коксу. На минулому нещодавно в Донецьку
спільному засіданні колегії Донецької
облдержадміністрації та Міністерства
охорони навколишнього середовища України
були оприлюднені останні дані по забрудненню
Донецької області.
У 2007 році в атмосферу
області стаціонарними джерелами
було викинуто 1580,5 тис. тонн забруднюючих
речовин, що, тим не менш, на 187,5 тонн менше,
ніж у 2002 році. Область забезпечує кожну
другу тонну видобутку вугілля в Україну,
45% виробництва чавуну, 44% сталі, 47% прокату
чорних металів, шосту частину сталевих
труб, більше половини коксу, майже чверть
мінеральних добрив. І, згідно з цими показниками,
розподіляється кількість викидів в атмосферу
регіону. Найбільші обсяги викидів мають
підприємства чорної металургії (468,9 тис.
тонн, або 29,7%), підземного видобутку кам'яного
вугілля (465,1 тис. тонн, або 29,4%), виробництва
електроенергії тепловими електростанціями
(346,6 тис . тонн, або 21,9%) і виробництва коксу
(73,4 тис. тонн, або 4,6%). Найбруднішим містом
Донецького регіону, та й всієї України
в цілому, можна по праву вважати Маріуполь,
на який припадає 401,6 тис. тонн, або 25,4%
всіх викидів Донбасу. На другому місці
- Донецьк (161,1 тис. тонн, або 10,2%), на третьому
- Дебальцеве (117,8 тис. тонн, або 7,5%). Не менш
брудними виявилися й інші міста, селища
і райони регіону, що тягне за собою незворотні
наслідки.
Перш за все, варто
відзначити, що в області не
все гаразд у сфері дотримання
екологічної безпеки. Наприклад,
з 30-ти мартенівських печей,
які знаходяться сьогодні в
експлуатації на металургійних
підприємствах області, 13 мають очисні
споруди, які працюють неефективно, а 17
їх зовсім не мають. Жодна з печей не працює
екологічно безпечно. Коксові батареї,
при термінах служби 20 років, експлуатуються
років по 30 - 40, як, наприклад, на Єнакіївському
коксохімзаводі. А на Авдіївському коксохімзаводі
з дев'яти батарей тільки п'ять можна вважати
робітниками, інші вже зношені на 20 - 50%.
Більш того, ні на одному із заводів немає
глибокого очищення коксового газу від
сірководню, а адже згідно з "Програмою
перспективного розвитку підприємств
металургійного комплексу до 2010 року",
планується збільшення обсягів виробництва
коксохімічної продукції, що, у свою чергу,
призведе до збільшення викидів забруднюючих
речовин . Точно так само, із-за морального
і фізичного старіння та зносу газоочисної
обладнання на ТЕС, які були побудовані
ще до 1983 року, в навколишнє середовище
викидаються значні обсяги пилу.
Ще однією великою
проблемою Донбасу є його горезвісні
терикони, які багато хто називає
"донецькими горами". Мало хто
здогадується, що вони досить згубно
впливають на атмосферу. Так, з 125-ти існуючих
териконів 60 горять і, природно, теж "беруть
участь" у викиді забруднюючих речовин
в атмосферу. І їх "внесок" виявляється
чималим: з териконів в повітря викидається
понад 65 тисяч тонн забруднюючих речовин
або 4,1% від усіх викидів по області. Точно
так само в гасінні потребують 132 природних
відвалу деяких вугільних шахт, які теж
горять і викидають у вигляді диму неабияку
"дозу" шкідливих речовин.
Донецький регіон володіє
величезною кількістю перспектив
і можливостей для подальшого
розвитку економіки регіону та
держави. Не можна не відзначити
"Програму-2020". У результаті
вжитих зусиль протягом 2000-2002 років
Донецькою облдержадміністрацією
спільно з Національною академією
наук України, за участю широкого
кола наукових організацій регіону
та провідних фахівців промислових
підприємств була розроблена Програма
науково-технічного розвитку Донецької
області на період до 2020 року (далі - Програма-
2020). Завдяки існуванню національних наукових
кадрів, які добре знають структуру, проблеми
і перспективи розвитку промислового
виробництва Донецької області, протягом
двох років (2000-2002 рр..) Була розроблена
перша в Україні програма інноваційного
розвитку регіонального рівня, яка передбачає
реалізацію системи заходів щодо формування
інноваційної моделі розвитку економіки
Донецької області на основі прискореного
зростання науково-технічного і виробничого
потенціалів регіону.
У рамках Програми-2020 планується:
формування наукоємних
виробничих процесів для пріоритетних
галузей економіки;
розробка ресурсо-, енергозберігаючих
та екологічно чистих технологій;
розробка сучасних
інформаційно-індустріальних технологій
і техніки для електроенергетики, машинобудівної,
а також легкої, харчової та інших галузей
з швидким оборотом капіталу;
розробка техніки і
технологій комплексного використання
мінеральної сировини та промислових
відходів;
впровадження високорентабельних
інноваційно-інвестиційних проектів,
які здатні забезпечити сталий розвиток,
швидку окупність вкладеного та накопичення
власного капіталу, покласти початок прогресивних
змін у структурі виробництва і тенденціях
його розвитку;
створення конкурентоспроможних
обробних виробництв з відповідним
науковим супроводом, технологічне
і технічне оновлення базових
галузей економіки;
сприяння створенню
та функціонуванню на території
області технопарків та інших інноваційних
структур;
підготовка фахівців та
наукових працівників з пріоритетних
напрямів науково-технологічного розвитку;
створення нової системи
управління розвитком продуктивних
сил регіону з інноваційної
моделі розвитку економіки.
Протягом 2000-2003 років
була сформована база науково-технічних
проектів Програми-2020. Експертиза даних
науково-технічних проектів показала
високий інноваційний потенціал вітчизняних
наукових розробок (табл.1) і можливість
створення на їх основі конкурентоспроможних
промислових технологій.
На спільному засіданні
колегії Донецької обласної державної
адміністрації і Президії Національної
академії наук України рішенням
"Про схвалення проекту Програми науково-технічного
розвитку Донецької області на період
до 2020 року" від 06.03.2002 Програма-2020 була
рекомендована до реалізації, а рішенням
Донецької обласної ради " Про Програму
науково-технічного розвитку Донецької
області на період до 2020 року "від 22.03.2002
№ 3/25-656 Програма-2020 була затверджена як
програма інноваційного розвитку Донецької
області. Указ Президента України "Про
заходи щодо стимулювання науково-технічного
розвитку економіки Донецької області"
від 25.03.2002 № 291/2002 закріпив статус Програми-2020
як першої в Україні регіональної програми
інноваційного розвитку.
Реалізація Програми-2020
передбачає три етапи: 2002-2005 роки
- перший етап - створення економічних
та інфраструктурних основ переходу
до інноваційної моделі розвитку.
2006-2010 роки - другий етап
- формування нових сфер попиту,
впровадження новітніх науково-технічних
досягнень.
2011-2020 роки - третій етап
- період комплексного науково-технічного
та соціально-економічного розвитку
області.
Протягом першого етапу
облдержадміністрацією був вирішений
ряд питань з формування на
обласному та місцевому рівнях
організаційних структур, необхідних
для реалізації Програми-2020.
Фактичні підсумки впровадження
планів інноваційного розвитку наступні.
За даними Головного управління статистики
в Донецькій області протягом 2007 року
інноваційною діяльністю у промисловості
займалося 82 підприємства, або 10,4% загальної
їх кількості. При цьому в 2006 році відповідно
61 і 7,9%.
За видами економічної
діяльності більш сприйнятливими
до нововведень є підприємства
з виробництва коксу та продуктів нафтопереробки
(25% загальної кількості підприємств області),
машинобудування (20,4%), металургійного
виробництва та виробництва готових металевих
виробів (17,9%), виробництва іншої неметалевої
мінеральної продукції (15,6%). Разом з тим
у легкій промисловості нововведеннями
займалося лише 4,2% підприємств, в галузі
виробництва і розподілу електроенергії,
газу та води - 2,7%, у галузі видобутку паливно-енергетичних
корисних копалин - 1,8%. Зовсім не впроваджували
інновації підприємства з обробки дерева
та виробництва виробів з дерева.
Потужне індустріальне
розвиток Донецького економічного
району, близькість важливих сировинних
баз, вихід до Азовського моря
сприяли тісній залученню суспільно-господарського
комплексу регіону до зовнішньоекономічної
діяльності. Так, у 2008 р. експортні
операції в регіоні здійснювали
1477 підприємств, імпортували продукцію
1884. До найбільших імпортерам району належать:
"Маріупольський металургійний комбінат
ім. Ілліча", комбінат "Азовсталь",
АТ "Концерн Стирол", "Харцизький
трубний завод", "Алчевський металургійний
комбінат". Обсяги експорту товарів
у 2007 р. склали 3640,7 млн. дол. США, імпорту
- 1092,6 млн. дол. США, що відповідно складає
25% і 8% від загальноукраїнських показників.
У цілому район має активний баланс, позитивне
сальдо якого - 2548,1 млн. дол. США і за обсягами
експорту продукції знаходиться на другому
місці в країні після Придніпровського.
Товарна структура
як експорту, так і імпорту
регіону має виражену сировинну
орієнтацію. До основних видів
експортованої продукції належать
чорні метали та вироби з
них, найбільшу частку в імпорті
становлять енергоносії, в першу
чергу, природний газ, нафту і нафтопродукти.
У географічній структурі
експортно-імпортних операцій переважають
Китай, США, Тайвань, Туреччина,
але головним торговим партнером
району традиційно залишається Російська
Федерація, частка якої в зовнішньому
обороті становить більше 30%.