Будь-яка  точка на кривій виробничих можливостей  свідчить, що в економіці повністю задіяні всі ресурси, тобто економіка  досягла своїх потенційних значень. Якщо економіка знаходиться в  положенні точки Д, то це означає, що вона виробляє певну кількість  споживчих та інвестиційних товарів, але використовує свої ресурси неефективно, її потенційні можливості далеко не вичерпані. Стрілками від точки Д на Граф. 3 показані три можливих варіанти переходу економіки до стану потенційного виробництва. Якщо в економіці відбуваються кількісні та якісні зміни в її ресурсах, тобто діють фактори економічного зростання, то це ілюструється зміщенням кривої виробничих можливостей вправо з положення А1Б1 до А2Б2 (Граф. 4). причому положення А2Б2 визначається двома моментами. По-перше, співвідношенням попиту і пропозиції товарів і послуг. По-друге, абсолютною величиною пропозиції, тобто дійсною величиною виробничих потужностей економіки. Але відмітимо, що зображене на Граф. 4 економічне зростання відбиває можливості досягнення економікою потенційних обсягів виробництва, однак не гарантує того, що економіка дійсно здатна функціонувати в такому режимі. Економіка може не зуміти реалізувати свої нові можливості.

     Отже, крива виробничих можливостей може зміститися вправо, а виробництво  може не здійснюватися в більшому обсязі.

     Крива виробничих можливостей дозволяє проаналізувати поточний стан економіки і визначити  стратегічні аспекти економічної  політики.

     Найбільш  потужним фактором економічного зростання  є технічний прогрес. Він тісно  пов’язаний з інвестиційною політикою. Інвестиції по-різному можуть впливати на економіку – одні інвестиції призводять переважно до економії витрат праці та збільшення витрат в основні фонди. Їх називають трудозберігаючими. Інші інвестиції, навпаки, є фондозберігаючими. Якщо перші призводять до збільшення прибутку стосовно заробітної плати, то другі – до збільшення зарплати стосовно прибутку. В дійсності економічному зростанню сприяють інвестиції в основні фонди.

     Поряд з факторами, що зумовлюють економічне зростання, існують і такі, які  стримують його. До них належать: законодавча діяльність держави  в галузі охорони праці, навколишнього  середовища та інші.

     Існує також ряд факторів, які мають  значний вплив на темпи економічного зростання, але вони з великими труднощами піддаються кількісній оцінці. До них  можна віднести забезпеченість країни різноманітними природними ресурсами, кількість та якість земельних угідь, кліматичні умови, соціальну, культурну, політичну атмосферу і навіть національні традиції. Сприяє економічному зростанню і міжнародна спеціалізація, зовнішня торгівля: країна може створювати комбінації товарів і послуг за межами своїх виробничих можливостей, але  слід пам’ятати, що це призведе до нарощування  торговельного дефіциту за рахунок  перевищення імпорту над експортом.

     Теорія  економічного зростання розрізняє  два підходи до пояснення впливу на цей процес різних факторів –  це маржиналістський (Едвард Денісон) та структуралістський.

     Економічне  зростання є однією з цілей  макроекономічної політики. Тому його темпи залежать від ефективності заходів цієї політики.

Висновок

    Економічне  зростання – це збільшення обсягів  реального ВВП в одному періоді  порівняно з іншим. Економічне зростання  являє собою зростаючу здатність  економіки до реалізації своїх виробничих можливостей. Сутність економічного зростання  полягає у розширеному відтворенні  тих самих товарів і послуг з використанням незмінної технології.

    Економічне  зростання становить собою кількісне  збільшення і якісне вдосконалення  суспільного продукту і факторів його виробництва. В залежності від  того, за рахунок яких факторів досягається  економічне зростання, прийнято розрізняти екстенсивний та інтенсивний типи економічного зростання.

    Економічне  зростання розглядається макроекономічною наукою як складова частина й одна з найважливіших характеристик  економічного розвитку країни. Це поняття  пов'язане з кількісною зміною обсягів  виробництва і споживання ВВП. Економічне зростання буває позитивним, якщо реальні (порівнянні) обсяги ВВП в  аналізованому періоді перевищують  його рівень у базисному році. В  іншому випадку приходиться характеризувати  “зростання” як негативне.

    Науковий  інтерес до проблем економічного зростання особливо посилився серед  представників неокласичної школи  в 50-х рр. XX ст. Зокрема, економісти почали займатися уточненням і конкретизацією кейнсіанських положень щодо цієї проблеми та розробляти відповідні моделі економічного зростання. Такі моделі створювали з  метою пошуку оптимального співвідношення між факторами виробництва, визначення умов, які забезпечують бажані темпи  та стабільність економічного розвитку, дослідження найважливіших пропорцій, у тому числі між нагромадженням і споживанням тощо.

    Економічне  зростання визначається такими факторами  пропозиції, як природні ресурси, трудові  ресурси, капітал, технологія. Два інших  фактори – достатній рівень сукупних витрат і ефективність розподілу  ресурсів – істотні для реалізації здібностей економіки до зростання.

    Фактори попиту: Для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів усіх ресурсів. А це потребує підвищення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту.

    Фактори розподілу: здатність до нарощування  виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів  ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції.

    З вище сказаного можна зробити  висновок, що економічне зростання  – це важливий процес для розвитку країни та покращення становища її населення. Економічне зростання дає  можливість для розвитку, як в економічному, так і в технічному напрямках.

Список  використаної літератури

1. Базилевич В.Д. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Атака, 2002. – 368 с.

2. Філіпенко А. Економічна модернізація в стратегії суспільних перетворень. // Урядовий кур’єр. – 2006. – 16 березня.

3. Галиця І. Деякі аспекти економічної політики на сучасному етапі // Економіка України. – 2005. - №4. – С.40-43.

4. Гальчинський А. Складним шляхом: деякі підсумки та перспективи // Економіка України. – 2006. - №6. – С.4-12.

5. Губський Б. Конкурентоспроможність української економіки: орієнтири макроекономіки в кризових умовах // Економіка України. – 2004. - №4. – С.4-14.

7. Жаліло Я. Дієвість економічної політики держави в контексті ринкового реформування // Економіка України. – 2003. - №12. – С.13-21.

8. Калюжний В. Пояснення парадоксів неокласичної моделі економічного зростання Р.Солоу // Вісник НБУ. – 2005. - №2. – С.32-40

9. Кульбачний С. До макроекономічної політики в Україні // Економіка України. – 2004. - №3. – С.87-90.

10. Тарасевич В. До проблем економічного зростання в Україні // Економіка України. – 2006. - №8. – С.11-18.

11. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. – 517 с.

12. Урчухін В. Стратегія і тактика економічних перетворень в Україні. // Розбудова держави. – 2003. - №7. – С.74-77.

13. Петкова Л.О. Концептуальні засади оцінки та прогнозу нової якості економічного зростання України // Регіональна економіка. – 2005. – № 2. – С. 48-58.