Хоча  пояснення і суперечливе, парадокс Фельдштейна – Хоріокі залишається  незаперечним фактом.1 Він свідчить, що хоча країна може використовувати  рахунок поточних операцій для згладжування споживання, запозичення за рубежем  у кінцевому рахунку не може бути довгостроковим джерелом ресурсів для  збільшення національного запасу капіталу.

Найважливішими  проблемами теорії економічного зростання  є:

• відшукання джерел зростання;

• забезпечення довготривалої сталості;

• темпи  оновлення та структура національного  господарства;

• економічні наслідки технічного прогресу;

• підходи  до вимірів факторів та результатів.

Розділ 2. Моделі економічного зростання

2.1. Однофакторна модель  зростання

 

     В економічній літературі відома модель Харрода—Домара. У ній автори враховують як єдиний фактор економічного зростання  лише капітал, тобто це однофакторна модель. Вихідною умовою такої посилки  є те, що капітал (як фактор) наче “вбирає” в себе потенції решти виробничих факторів.

     Ця  модель базується на ряді припущень (абстракцій). Так, передбачається, що задіяні  всі фактори виробництва, зберігається рівновага попиту і пропонування та рівні їхніх приростів, залишаються  постійними співвідношення між заощадженнями S та інвестиціями І. На практиці це далеко не так.

       Модель Харрода—Домара слугує  допоміжним інструментом у розв’язанні  проблем економічного зростання  в довгостроковому періоді, допомагає  виявити характер взаємозв’язків  у динаміці та проілюструвати  їх.

       Формула (рівняння) Харрода—Домара  має такий вигляд:

 

G = S / C, або  G / C = S,

 

де G — темп економічного зростання;

C — відношення  капіталу до випуску продукції  (національного доходу), тобто коефіцієнт  капіталомісткості; 

S — частка  заощаджень у національному доході.

     У наведеному вище рівнянні автори моделі виходять з того, що S = I; G / С —  частка чистих інвестицій у національному  доході.

     Таким чином, знаючи основні економічні параметри (національний капітал, національний дохід  та їх співвідношення, розміри чистих заощаджень та інвестицій), можна прогнозувати приблизні темпи зростання економіки  на перспективу. Проте реальні темпи  можуть відрізнятись від розрахованого  середнього показника, оскільки вони ще залежать від структури інвестицій, використання технічних досягнень, фази економічного циклу та інших змінних факторів, які впливають на економічну кон’юнктуру.

2.2. Модель виробничої  функції

 

     Економічне  зростання може бути забезпечено  за рахунок паралельних вкладень у різні фактори, що робить їх більш  високопродуктивними. Так, раціональне  співвідношення між працею і капіталом  у разі їх зміни розраховується за допомогою виробничої функції, в  основі якої — найкращий варіант  граничної продуктивності кожного  із залучених факторів. Це виражається  такою формулою:

 

Q = F (L, K, N),

 

де Q — обсяг  виготовленої продукції (національного  доходу);

L — сукупні  витрати праці; 

K — вкладений  капітал; 

N — земельні  ресурси. 

Ця формула  характеризує екстенсивний тип економічного зростання.

Інтенсивний тип зростання можна описати  таким чином:

 
 
 

   На основі виробничої функції  американський економіст П. Дуглас  і математик Х. Кобб побудували  двофакторну модель зростання  економіки, продемонстрували пряму  залежність між обсягом (результатом)  виробництва і величиною виробничих  витрат.

   Модель Кобба—Дугласа виражається  такою формулою:

Q = F (L, K).

 

   Згідно з  даною формулою при збільшенні  затрат праці і капіталу на х % обсяг продукції (національного доходу) зросте також на х %.

2.3. Багатофакторні моделі  зростання

 

     У подальшому були запропоновані інші моделі, які враховували умови, що впливають на ступінь взаємозамінюваності  факторів та їх диференціацію, а також  на економічне зростання прямо та опосередковано, тобто багатофакторні моделі (наприклад, розрахунки факторів економічного зростання американського економіста Е. Денісона).

     Цілу  низку моделей побудовано на обґрунтуванні  рівняння попиту і пропонування та на динамічному їх збалансуванні, де останнє визначається динамікою  капітальних вкладень, які утворюють  нові потужності та нові доходи. Сутність багатьох з цих моделей зводиться  до того, що інвестиції мають передбачати  динаміку споживчого попиту. А оскільки економічна рівновага за такої концепції  дуже нестійка, то є необхідність у  державному втручанні через фінансово-кредитну політику.

     Важливо звернути увагу і на універсальну модель В. Леонтьєва, яка дістала  назву “витрати—випуск”. Її автор  проаналізував систему взаємозалежностей  в економіці як єдиного цілого на основі таблиці міжгалузевого балансу. У таблиці взаємозв’язок між “витратами” (по стовпцях) і “випуском”, або виготовленою продукцією (по рядках), дозволяє з’ясувати, яку кількість однієї продукції потрібно використати для виробництва іншої.

     Теоретична  модель “витрати—випуск” стала основою  для побудови міжгалузевої моделі економіки  США, а також набула поширення  в інших країнах, у тому числі  в колишньому СРСР. У 1973 р. за розробку методу “витрати—випуск” та його практичне  застосування В. Леонтьєву було присуджено Нобелівську премію з економіки.

Розділ 3. Фактори економічного зростання.

3.1. Фактори пропозиції

А. Кількість та якість природних ресурсів.

     Земельні  ресурси. Україна має площу 603,7 тис. км2, вона займає 40-е місце у світі  за площею та 21-е — за кількістю  земельних ресурсів. Недивлячись  на те, що 68% земель в Україні родючі, вихід продукції сільського господарства з 1-го гектара набагато нижчій, ніж  у країнах Західної Європи.

     Мінеральні  ресурси. Запаси вугілля, залізної та марганцевої  руд, сірки, ртуті, різноманітної сировини для будівельних матеріалів.

     Рекреаційні ресурси. Знаходяться на узбережжі  Чорного та Азовського морів, а також  у Карпатах.

     Загальний рівень лісистості 14% - найменший у  Європі.

     Україна відчуває гострий дефіцит питної води, промисловий потенціал України  дуже енергомісткий.

     Має здійснюватися ефективне використання, комплексне видобування ресурсів і  вилучення корисних елементів з  руд з подальшою їх переробкою.

     Б. Кількість та якість трудових ресурсів. Показниками є чисельність працездатного  населення та продуктивність праці.

     Продуктивність  праці - це середній виробіток на одного зайнятого за годину.

     В Україні на 2000 р. кількість постійного населення за статистикою складає 49,5 млн., у тому числі у віці працездатного  населення 28,3 млн., молодшому за працездатний - 9,6 млн., старшому за працездатний - 11,6. Природне скорочення населення 373 тис. на рік, але ці темпи дуже швидко зростають. Рівень зареєстрованого  безробіття 4,2% або 1155,2 тис., у тому числі  жінок 730,4 тис.

     Кількість населення зменшується, збільшується кількість осіб похилого віку, народне  господарство втрачає кваліфіковані  кадри.

     В. Обсяг основного капіталу або  основних фондів. Показник:

фондовіддача. 
Виробничий потенціал України раніше був зорієнтований на машинобудівну, добувні галузі та воєнний комплекс.

Г. Нові технології (НТП). Показником є підвищення ефективності суспільного виробництва. НТП залежить від витрат на наукові дослідження. Видатки бюджету на науку дуже незначні близько — 3%.

3.2. Фактори попиту

     Для реалізації зростаючого виробничого  потенціалу в економіці треба  забезпечити повне використання збільшених обсягів усіх ресурсів. А це потребує підвищення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту. Фактори попиту: споживчий, інвестиційний  попит, попит держави та закордону. Сюди також можна віднести непрямі  фактори — податковий тиск, ефективність кредитно-банківської системи тощо.

3.3. Фактори розподілу

 

     Фактори розподілу: здатність до нарощування  виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів  ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції.

     Зауважимо, що фактори пропозиції і попиту взаємопов'язані. Наприклад, безробіття уповільнює темпи  нагромадження капіталу, зменшує  витрати на дослідження. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень  та інвестицій можуть стати головною причиною безробіття.

     Кожний  із факторів економічного зростання  вимірюється різними показниками (табл. 1).

 

     Збільшення  реального продукту і доходу можна  одержати або шляхом залучення більшого обсягу виробничих ресурсів, або продуктивнішим їх використанням. У кінцевому підсумку величина реального ВВП визначається як добуток трудових витрат на продуктивність праці. Величина трудових витрат залежить від чисельності зайнятих та середньої  тривалості робочого тижня. У свою чергу, кількість зайнятих залежить від  загальної чисельності населення  у працездатному віці та частки в  ньому того населення, яке бере активну  участь у суспільному виробництві. Середня тривалість робочого тижня  визначається діючими в кожній країні законами про працю, колективними договорами, структурними особливостями економіки  тощо. Продуктивність праці перебуває під впливом багатьох факторів, серед яких головним є технічний прогрес, фондоозброєність, якість робочої сили.

     Теорія  економічного зростання враховує також  різноманітність сучасного світу  і крім індустріально розвинутих країн включає країни, що розвиваються.

     Вважається, що коли розвинуті країни застосовують однакові технології, то можна очікувати  приблизно однакових темпів їхнього  зростання. Але якби країни, що розвиваються, застосували однакові високі технології, темпи зростання в них були б різними через різне сприйняття цих технологій.

     Останнє є дуже важливим для України, де однаково актуальними є питання і економічного зростання, і впровадження сучасних технологій. Початковий поштовх у  вигляді інвестицій і нових технологій може дати різні наслідки.

Граф.4

Граф.3

Загальне уявлення про взаємодію всіх факторів економічного зростання дає крива виробничих можливостей (Граф.3).

     Побудова  цієї кривої визначається тим фактом, що обмеженість ресурсів суспільства  обмежує і загальний обсяг  виробництва. Окрім цього, будь-яке  збільшення виробництва певного  виду продукції потребує обмеження  ресурсів на виробництво іншого виду. На Граф. 3 точки А і Г показують дві нереалістичні ситуації, коли всі економічні ресурси витрачалися б на виробництво або предметів споживання, або інвестиційних товарів. У дійсності економіка знаходить баланс у розподілі своїх ресурсів між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів. Це показують точки Б і В на кривій виробничих можливостей.