Економічна думка за часів командно-адміністративної системи

Сукупний  ВВП групи країн з розвиненою економікою в 1950-1996рр. збільшився в 6,1 рази, групи колишніх соціалістичних країн - в 5,8 рази. У результаті цього питома вага колишніх соціалістичних країн у світовому ВВП підвищився з 15,3 до 15,9%, а країн з ринковою економікою знизився з 84,7 до 84,1%. Однак, фактично єдиним фактором щодо кращих показників 1-ої групи країн з'явився феноменальний зростання економіки Китаю.

Майже за 46 років ВВП Китаю збільшився в 22,5 рази, а частка його у світовій економіці зросла з 2,7 до 10,2%. Зростання колишніх соціалістичних країн без Китаю значно менше і склав всього 2,6 рази, в результаті чого питома вага цієї групи країн у світовій економіці впав з 12,6 до 5,7% відповідно. Найбільш повільним економічне зростання було в СРСР, що склав 2,2 разу і який призвів до скорочення його частки у світовому ВВП з 7,3% 1950 р. до 2,7% у 1996 р.

Середній  рівень економічного розвитку колишніх соціалістичних країн підвищився в 3 рази, тоді як аналогічний показник для країн з ринковою економікою склав 2,4 рази. Однак ці результати, як і у випадку з абсолютними величинами, зумовлені великими темпами розвитку Китаю. Без урахування КНР середній рівень економічного розвитку групи колишніх соціалістичних країн підвищився всього лише в 1,6 рази, причому в СРСР - в 1,3 рази.

Говорячи  про феноменальне темпі економічного зростання і приросту обсягів  ВВП в Китайській Народній Республіці, необхідно відзначити наступне:

- Китай  набагато раніше за інших держав (у 1978 році) відмовився від ортодоксальної  системи соціалістичного виробництва, хоча і зберігав при цьому комуністичну ідеологію;

- Застосування  деяких економічних принципів  ринкової економіки, а також  наявність величезного запасу  дешевої робочої сили створило  додаткові сприятливі умови для  цього;

- Погіршення  відносин з СРСР в 60-і роки  привернуло увагу капіталістичних  країн на тлі холодної війни,  що сприяло, в кінцевому підсумку, поліпшення інвестиційного клімату в країні.

Таким чином, більшість колишніх соціалістичних країн з плановою економікою погіршили свої макроекономічні показники в порівнянні зі стартовими (за винятком Китаю). Це призвело до кризових явищ, які найбільш глибоко проявилися на пострадянському просторі, але так само мали місце і в інших постсоціалістичних країнах.

2. Порівняльна характеристика командної  і ринкової систем економіки

2.1. Переваги та недоліки  ринкової економіки

Ринкова економіка - господарство, в якому  панує приватна форма власності, а економічна діяльність здійснюється господарюючими суб'єктами за свій рахунок і всі основні рішення приймаються ними самостійно під власну відповідальність.

Основні переваги ринкової економіки над  адміністративно-командної перераховані нижче.

Ринкова економіка, на відміну від централізовано керованої (адміністративно-командної), характеризується двома найважливішими особливостями у відповіді на три основні економічні питання: що, як і для кого виробляти. По-перше, в такій економіці підприємці самостійно відповідають на ці питання. По-друге, підприємці приймають ці рішення, орієнтуючись на ринкові ціни.

Завдяки ринку в господарстві країни відбувається найбільш ефективний розподіл ресурсів між різними галузями. При цьому ринок дозволяє виробникам товарів найбільш швидко і гнучко реагувати на зміну системи потреб. Так відбувається тому, що сигнал від споживача до виробника надходить безпосередньо на ринку, минаючи будь-яких посередників. Ринкова економіка виробляє те, що вимагають споживачі шляхом застосування найбільш ефективної техніки і технології.

Функція ціноутворення належить всьому ринковому  механізму в цілому, а не якого-небудь конкретного апарату керівництва  або конкретним особам.

Ринкова економічна система забезпечує більш  гнучкі та швидкі механізми впровадження інноваційних проектів і технологій. Використання новітніх досягнень науково-технічного прогресу означає зниження витрат виробництва і, відповідно - зниження ринкової ціни, а так само - зміцнення позицій споживачів і виробників.

Проте все  вищесказане не означає, що в ринковій економіці відсутні недоліки.

У ринковій економіці задовольняються тільки платоспроможні потреби, хоча вони не завжди є найбільш нагальними в даний момент.

У суспільстві  доходи розподіляються вкрай нерівномірно на всіх рівнях його організації. Тому структура виробництва не може бути оптимальною, оскільки в структурі потреб значну питому вагу мають потреби людей з високими доходами, які не відносяться до розряду нагальних.

Для ринкової економіки найбільшою мірою характерні кризові явища. Вона не здатна сама по собі протистояти таким явищам економіки, як монополізм, інфляція, безробіття, надмірна диференціація доходів, циклічний  характер економічного розвитку, що виражається  в регулярній зміні періодів економічного підйому періодами економічних спадів.

Існує так  само негативний соціально-психологічний аспект ринкової економіки. Із-за необмеженого прагнення господарюючих суб'єктів до одержання прибутку, виникає суспільна атмосфера, в якій губляться такі цінності, як взаємовиручка, здатність прийти на допомогу, забезпечення гідних людини умов праці та ін

Названі негативні властивості ринкової економіки досить серйозні. Тільки за допомогою держави вдасться нейтралізувати багато негативні наслідки ринкової економіки. Тому ринкова економіка  в чистому вигляді не існує  ні в одній країні.

 

2.2. Переваги планової  економіки

Давши визначення адміністративно-командної економічної системи, необхідно охарактеризувати її основні переваги над найбільш важливою альтернативної їй системі - ринковою економікою.

Незважаючи  на те, що органи управління господарською  діяльністю керуються переважно  завданням задоволення мінімальних  потреб, такі потреби задовольняються  абсолютно для всіх. Це виключає проблему бідності, особливо характерну для ринкової економіки, а так  само проблеми дотаційних не прибутковим  регіонів держави. Це вважається основною перевагою цієї економічної системи, і саме воно свого часу призвело до встановлення її як чільної на теренах Східної та Центральної Європи, Азії та в деяких регіонах Африки та Центральної Америки.

Так само необхідно відзначити, що порівняльна  схожість рівнів доходів всього населення повністю виключає можливості класового розшарування суспільства і превозвишенія більш заможних верств населення над бідними. Це пояснюється ще і наявністю у держави з адміністративно-командної економічної системою функції розподілу. Вона полягає у розподілі та перерозподілі сукупного продукту, виробленого в державі з метою найбільш повного задоволення потреб суспільства і людини. Говорячи укрупнено, можна сказати, що все зроблене в такій економічній системі за певний період розподіляється по строго встановленим квотам між різними сферами, галузями, соціальними групами, колективами, окремими людьми, при цьому ніхто не отримує більше, але й ніхто не отримує менше (природно за певними винятками, як з однієї так і з іншої сторони).

Існування централізованого планування формально  значно полегшувало роботу виробничої сфери економіки: виробнику немає  необхідності думати, що, як і для  кого виробляти, відповіді на ці запитання  дає директива з відповідного керуючого органу влади.

Проголошення  суспільної власності дає теоретичну можливість і створює реальне  враження для кожного члена суспільства  в причетності до управління ресурсами  і засобами виробництва, на які вона поширюється. Це відіграє важливу роль у мотивації персоналу, що не завжди легко вдається при використанні ринкових механізмів.

Всі товари продаються і купуються за цінами, встановленими спеціальними державними органами. Це не дає можливості ринку диктувати свої умови в утворенні ціни на товар, що, у свою чергу, забезпечує деяку стабільність цін на значно більший період, ніж це можливо при ринковій економіці.

Планова економіка теоретично спрямована на задоволення суспільних і особистих  потреб. У цьому положенні можна  виділити два основних аспекти. Перший полягає в переказі більшого значення суспільним потребам і не носить абсолютно  позитивний характер. Другий же полягає  в тому, що соціалістична система господарювання передбачає інший підхід до класифікації потреб відмінний від піраміди потреб Маслоу, активно використовується в ринковій економічній системі.

У цілому, можна сказати, що планова економіка  в теорії вирішує багато практичних проблем, що постійно виникають в  ринковій економіці. У той же час, ця система сама собою породжує безліч негативних явищ, які не можуть з'явитися при ринку.

 

Висновок

Отже, політика прискореного руху шляхом індустріалізації, виразником якої був Й. Сталін, переважала. Колгоспи розглядали не як самостійні господарства, а як спосіб забирання  засобів із села. Збільшення обсягів  промисловості, розвиток продуктивних сил не супроводжувалися формуванням  реальних соціалістичних виробничих відносин. Останні в Україні не набули адекватної соціальної форми, ще більше деформувалися з появою на селі колгоспів у часи голодомору 1932—1933 рр. Ідеї сталінізму, які хибно видавали за істинно марксистські, охопили діяльність господарського комплексу.

Таким чином, економіка та економічна наука набули нових ознак, що виокремилися з кінця 20-х — на початку 30-х років XX ст.:

1) посилення  впливу політичного чинника як  у економічній теорії, так і  в господарській практиці, що  призвело до падіння рівня і звуження сфери теоретичних досліджень, насадження стереотипів, догматизму, цитатного методу доказів, утвердження партійного монополізму в науці;

2) самоізоляції  радянської економічної думки  від досягнень іноземної економічної  теорії та практики, що постійно  прогресувала;

3) теоретико-економічного  обґрунтування командно-адміністративної  системи.

Під час дискусій про плановість переважали докази про об'єктивну зумовленість народногосподарського планування наявністю суспільної власності на засоби виробництва. Особливо це виявилося у процесі підготовки другого п'ятирічного плану. Вже не було інших думок, будь-якого критичного аналізу практичного досвіду планового господарювання. Плановий фетишизм із властивим йому суб'єктивним трактуванням реальних виробничих відносин і одночасним зведенням волюнтаристської планово-управлінської діяльності в ранг об'єктивних економічних законів переважав у дослідженнях 30-х років XX ст. Теза про те, що план (або планування) є основним законом соціалізму, так званим законом руху радянської економіки, була найяскравішим вираженням цього фетишизму.

Для розвитку економічної думки України цього  періоду характерне дотримання такого наукового надбання. Утвердження  плановості пов'язувалося не з досягненнями та проблемами адміністративно-керованої реальної економіки, а з охопленням жорсткими завданнями всіх сфер і галузей господарства. При цьому все менше уваги звертали на об'єктивні закони економіки, господарські явища і процеси. Аналіз виробничих відносин заплутувався ідеологічними пересудами, що призвело до вульгаризації української економічної теорії та господарської практики. У 30-ті роки XX ст. українські економісти підхоплюють поняття "політична економія соціалізму", вжите М. Вознесенським у праці "До питання про економіку соціалізму" (1931). Розпочався період протиставлення природи об'єктивних (стихійних) економічних законів капіталізму і нібито свідомо встановлених панівним пролетаріатом в умовах соціалізму, пошуку докорінних відмінностей економічних категорій капіталізму і соціалізму.

 

 

Список використаних джерел

 

1. Економічна теорія: політекономія : Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - 7-ме вид., стереотипне. - К. : Знання-Прес, 2008. - 719 с.
2. Основи економічної Теорії: політекономічній аспект: Підручник / Г.М. Климко, В.П. Нестеренко, А.О. Каніщенко та ін.; За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. - 2-ге видання, доповнений - К.: Вища школа - Знання, 1997. - 743 с.
3. Історія економічної думки : Навч. посібник / Р.Х. Васильєва, Л.П. Горкіна, Н.А. Петровська та ін. - К. : Либідь, 1993. - 272 с.