Економічна думка за часів командно-адміністративної системи

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.ГЕТЬМАНА

КРИВОРІЗЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  ІНСТИТУТ

 

 

                                                                                                             

 

                                               Кафедра політичної економії

 

 

 

      

 

 

Методичні рекомендації 
з Історії економіки та економічної думки на тему:

«Економічна думка за часів командно-адміністративної системи»

 

 

 

 

 

 

                                                                                             Студентки І курсу

                                                                                                 

                                                                                    

                                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2012

 

       ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………….2

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНО-КОМАНДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ

1.1. Теорія  планової економіки……………………………….….3

1.2. Розвиток  країн з адміністративно-командною системою      економіки………………………………………………………………….7

РОЗДІЛ 2. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОМАНДНОЇ І РИНКОВОЇ СИСТЕМЇ ЕКОНОМІКИ

2.1. Переваги  та недоліки ринкової економіки………………….9

2.2. Переваги  планової економіки……………………………….10

Висновок……………………………………………………………..13

Список використаних джерел………………………………………15

 

 

Вступ

 

Впровадження  адміністративно-командної системи економіки характерно, в основному, для першої половини та середини ХХ століття, для країн східної Європи та Азії. Це обумовлено глибинними процесами, що почалися в суспільстві ще за довго до цього моменту. Сильне, для того часу, розвиток науково-технічного прогресу з одного боку, і порівняльна відсталість названих регіонів у розвитку промисловості, сільського господарства та соціально-економічної сфери в цілому, зумовили погіршення становища великих мас населення даних країн. У свою чергу, це спричинило за собою швидке поширення соціалістичної ідеології, частиною якої і була ідея планової економіки. Після перемоги жовтневої революції в Росії, новостворена держава Союз Радянських Соціалістичних Республік стало основним експортером, як соціалістичної ідеології, так і принципів командної економічної системи.

Тема  адміністративно-командної системи економіки цікава і гідна розгляду не тільки і не стільки сама по собі, а й в аспекті нинішньої ситуації в Україні. Адже тільки розібравшись у корінних причини нинішніх проблем в економіці країни, що залягають у минулому, можна вирішити їх, використовуючи як отримані знання, так і деякі сучасні підходи. Розробка цієї теми може допомогти, як у визначенні основних причин провалу впровадження командної економіки, так і визначити основні можливості і керівництва до дії в ситуації переходу від планової економіки до ринкової, що склалася в Україні в період після здобуття незалежності.

Для розробки даної теми, як і для застосування її результатів можна частково використовувати  досвід більш успішних постсоціалістичних країн, напрацювання їх вчених і дослідників. На жаль, економічна ситуація в Україні не дозволила владі виділити необхідну кількість коштів на дослідження поставленого питання, крім того в країні не існувало необхідних технологій і підходів до всебічної його опрацюванні.

 

Сутність  адміністративно-командної економічної системи

1.1.Теорія планової економіки

 

Адміністративно-командна економіка - господарство, в якому панує державна форма власності і основні, а також менш значимі економічні рішення приймаються на вищому рівні управління і адміністративно, у вигляді команд, обов'язкових для виконання, доводяться до кожної економічної одиниці. Методи та механізми товарного виробництва та ринкової економіки не застосовуються або застосовуються в обмеженому, а іноді й у спотвореному вигляді. Централізована бюрократична система управління використовує в основному неринкові важелі виконання директивних завдань та рішень.

Мета  існування планової системи економіки.

Економіка будь-якої держави, як і сам державний апарат, створені з метою задоволення потреб. Задоволення потреб лежить в основі будь-якої економічної системи господарювання, але, в той же час, кожна така система пропонує свої специфічні механізми здійснення цього принципу, а так само має свою спрямованість - мета чи цільову функцію.

Що стосується планової системи економіки, вона проголошує таку цільову функцію: економіка  і виробництво, зокрема, орієнтовані  на задоволення суспільних і особистих  потреб. Виробництво в інтересах  підвищення добробуту і розвитку всієї спільноти трудящих і кожного його члена є основним проголошуваним мотивом встановлення планової системи господарювання.

Роль  держави в економіці планового типу.

Як відомо, держава - це апарат управління і координації  суспільно-політичного та економічного життя суспільства. В інтерпретації  планової економіки, держава набуває  ще одну найважливішу функцію - воно стає економічним центром і прямим керуючим ланкою всієї економічної  системи. Це виражається в охороні  соціалістичної (державної) форми власності, найсуворіших координації виробництва та контролі за споживанням.

Держава, що представляє спільнота трудящих, стає суб'єктом суспільної власності, що й забезпечує контроль і чільну роль держави у всіх сферах діяльності і на всіх її етапах. Хоча при цьому держава і не відповідає за зобов'язаннями інших суб'єктів власності, так само як і вони не відповідають за зобов'язаннями держави.

Планомірність як особливість командної економіки.

Керівна роль держави в економічній діяльності всіх суб'єктів власності, так само як і сама панівна форма власності  визначає наявність планомірності, як основного інструменту держави  в управлінні економікою.

Планомірність - це погодженість, скоординованість економічних  процесів, спрямована на формування пропорцій  суспільного виробництва в зв'язку з його цілями. Фактично вона виражалася у постановці планів, обов'язкових  для виконання, і не завжди відображають реальні можливості та потреби. Вона була однією з головних характерних  особливостей командної економічної системи.

Сутність  розподілу в командній економіці.

Виходячи  з ролі держави в сферах виробництва  і споживання, а так само враховуючи основну мету всієї економічної  системи, можна представити розподіл в суспільстві наступним чином: сукупність всіх вироблених товарів (суспільний продукт) акумулювався державою, воно у свою чергу, встановлювало частки різних сфер діяльності, галузей, підприємств, соціальних груп, трудових колективів, сімей та їх членів у споживанні, і тільки після цього товари надходили в продаж.

Таким чином, забезпечувався порівняно однорідний рівень споживання серед всіх членів суспільства, при порівняно однорідному рівні доходів кожного. Так задовольняються потреби як виробників, так і споживачів.

Власність і її роль у плановій економічній  системі.

Власність є першоосновою будь-якої економічної системи. Різні лише форми власності - вони і обумовлюють відмінності в економічних системах. Наприклад, для традиційної економіки характерна колективна форма власності, для ринкової - приватна. Для планової економічної системи найбільш характерна державна (громадська) форма власності, яка є найважливішою опорою державної влади.

Ідея  загальнонародного характеру державної  власності полягала в тому, що кожен  працівник повинен був бути так само і власником засобів виробництва, тобто, господарем свого робочого місця. Для цього передбачалося включати кожного трудящого допомогою трудового колективу в процес управління виробництвом. На практиці, працівник не мав повного права власності: володіти, користуватися, розпоряджатися, - він міг тільки користуватися державними засобами виробництва, при чому лише в рамках, встановлених планом, або бажанням його перевиконати.

Соціально-економічна ефективність.

Економічна  система ведення господарства, яка  обирається суспільством, має на меті ефективне задоволення його потреб. Найбільш важливим критерієм ефективності планової економіки проголошена повнота задоволення суспільних та особистих потреб при найбільш раціональному використанні суспільних ресурсів. При цьому кінцевим результатом розвитку виробництва повинен стати сама людина, тому ефективність в плановій економіці розглядається саме в соціально-економічному аспекті. У загальному вигляді економічна ефективність являє собою відношення кінцевого результату виробництва до витрат факторів виробництва.

Заробітна плата в адміністративно-командної економіки.

Оплата  праці в плановій економіці розглядається як основна форма вияву закону розподілу за працею, поряд з цим, вона залишається головним і єдиним джерелом формування доходів населення. Планова економіка декларує пряму залежність величини заробітної плати від складності додається праці, в чому і полягає принцип диференціації заробітної плати. При цьому рівень такої диференціації залишається в цілому досить низьким.

Основними формами заробітної плати при  адміністративно-командній економіці є погодинна і відрядна, одночасно в колгоспах могла використовуватися і натуральна форма оплати.

Економічне  зростання в адміністративно-командної економіки.

Економічне  зростання є одним з основних показників, що характеризують розвиток економіки. Досвід впровадження планової економіки показує, що для цього типу економічної системи, економічне зростання залишився лише кількісним показником. Характерною особливістю адміністративно-командної економіки на практиці був екстенсивний спосіб розширення виробництва, що не забезпечувало якісної сторони економічного зростання. Теоретично, проголошувалося так зване «нова якість економічного зростання», яке включало постійне оновлення виробничих потужностей, підвищення якості продукції і структурну перебудову економіки.

Роль  виробничої сфери в плановій економіці.

На відміну від ринкової економіки, в плановій найбільш важливою складовою економіки держави вважалася не сфера послуг, а виробнича сфера діяльності.

Основною  ланкою всієї структури народного  господарства держави з плановою економікою було виробниче підприємство (або кооператив). Воно було номінальним власником і реальним розпорядником засобів виробництва. Підприємство наділяється функціями первинної ланки поділу праці, основної ланки економіки, забезпечує доведення благ до споживача.

Посередництво, як один із проявів невиробничої сфери, було відсутнє.

Попит і  пропозиція в плановій економіці.

Як відомо, попит - це вираження потреби, підкріплене платоспроможністю, а пропозиція - це сума товарів, що перебувають на ринку. В адміністративно-командної економіки, щоб уникнути відриву пропозиції від попиту, що випливають звідси підвищенням цін, відставанням в якості продукції та фінансову незбалансованість, використовувалися різні методи управління як попитом, так і пропозицією.

В умовах командної економіки найважливішим  важелем впливу і на попит і на пропозицію є ціни. При цьому держава володіє монополією на встановлення цін на всі види продукції. в залежності від різних обставин, що встановлюється державна ціна може відрізнятися від реальної ціни на продукції, що може негативно позначитися на її виробників.

 

1.2. Розвиток країн з адміністративно-командною системою економіки

 

Існує безліч способів охарактеризувати розвиток економіки різних країн, але як найбільш загальний і найбільш наочний, був обраний спосіб порівняння країн за обсягами валового внутрішнього продукту і рівнем економічного зростання.

Для країн  з плановою економікою (соціалістичних країн) стартовим рівнем можна вважати  середину ХХ століття, коли, в основному, було завершено післявоєнне відновлення  економік СРСР, країн Центральної  і Східної Європи і вже почалися соціальні перетворення у В'єтнамі, Китаї та КНДР.

У 1956 - 1958 роках в СРСР і багатьох європейських країнах економічне зростання суттєво покращився. У СРСР - від 101 до 116%, у Центральній і Східній Європі - з 95 до 108% середньосвітового рівня. У той же час В'єтнам, Китай і Куба свої позиції погіршували. В кінці 60-х - 70-х роках відбулося значне уповільнення економічного зростання в СРСР, хоча його темпи ще перевищували середньосвітові, а до 1976 року СРСР досяг самого високого відносного рівня економічного розвитку - 118% середньосвітового показника.

У європейських соціалістичних країнах випереджаюче в порівнянні з середньосвітовим показником економічне зростання тривав до 1984 року. Показники їх рівня економічного розвитку в 1989 році виявилися краще їх показників 1950-го року, а в ряді випадків (в НДР, Болгарії, Чехословаччини) - та їх показників 1984года. Важкий економічна криза 90-х років призвело до погіршення їхнього становища. У той же час подолання його найбільш гострої фази і поновлення економічного зростання дозволили ряду країн (Болгарії, Польщі, Румунії, Словенії, Хорватії та Східній Німеччині) досягти показників, принаймні, не гірше тих з яких вони стартували в 1950 році.