Економічна думка Стародавнього Сходу

Відсталість Росії від західноєвропейських країн особливо стала відчутною наприкінці XVII ст. Необхідні були докорінні реформи. Ці реформи і були проведені Петром І. Вони охопили і господарське життя України. Навколо Петра І було немало соратників, які намагалися зробити свій внесок у справу економічного життя Росії. Серед них (ми уже називали нашого співвітчизника Феофана Прокоповича) - Іван Тихонович Посошков (1652 - 1726 pp.) - оригінальний економіст-мислитель, який намагався вирішити гострі проблеми економіки. І. Т. Посошков вийшов із сім'ї майстра ювелірних справ, сам був майстром, потім служив на ґуральні, займався торговельно-промисловою діяльністю. Найпопулярніша його робота "Про бідність і багатство" (1724) була призначена для Петра І. У серпні 1725 р. Посошков був заарештований і ув'язнений в Петропавлівську фортецю, де наступного року помер. У книзі глибоко аналізується життя країни, її недоліки, містяться практичні рекомендації щодо їх усунення. Разом з тим, у ній розглядаються і теоретичні питання. 

Економічні погляди Посошкова  

За своїми поглядами Посошков був прихильником монархії. Водночас він критично ставився до систем і  порядку управління в Росії, вбачав у них перешкоду до ліквідації злиденності та примноження багатства в країні. У Посошкова немає характерного для представників меркантилізму Західної Європи ототожнення багатства з грішми. Він вважав, що багатство суспільства втілюється не тільки у дорогоцінних металах, а й у матеріальних благах. Посошков розрізняє багатство майнове і немайнове. Під майновим він розумів багатство держави (скарбниці) і багатство народу, під немайновим - "щиру правду", тобто законність, правові умови, хороше керування країною. Завданням економічної політики держави Посошков вважав "всенародне збагачення". Він писав:". ..в якому царстві люди багаті, то і царство те багате, а в якому будуть злиденні, то і царству тому не можна дістати слави багатого". Зростання народного багатства вигідне народу і державі - така основна думка Посошкова. Його висловлювання мали прогресивний характер і виходили за рамки меркантилістських уявлень про багатство. Для ліквідації злиденності і досягнення багатства у країні найважливіше значення мають такі дві тези Посошкова: примусити всіх людей працювати, причому сумлінно і продуктивно, знищити гультяйство у всіх його проявах, рішуче боротися з непродуктивними витратами, здійснювати жорстку економію у всьому. Виходячи із загальнодержавних інтересів, він рішуче виступає проти хижацького ставлення до природних багатств країни і викладає найбільш доцільні, на його думку, принципи їх використання. 

Особливо велику увагу  Посошков приділяв питанням розвитку національної промисловості. Він писав  про необхідність будівництва залізорудних, скляних, полотняних заводів. При цьому  вказував, що розвиток великої вітчизняної  промисловості буде сприяти "зберіганню" грошей у країні. У числі заходів, спрямованих на розвиток виробництва, Посошков пропонував будувати заводи на державні кошти і передавати їх потім у приватні руки, радив організувати стимулювання і охорону винахідництва. Посилаючись на багатство країни, доводив необхідність розвідування її надрів, охорони природних ресурсів, рибних багатств і лісів. Будучи ідеологом купецтва, Посошков багато місця у своєму творі відводить питанням торгівлі. Із всіх видів господарської діяльності найбільше значення він надавав торгівлі, а із суспільних станів - купецтву. "Торг - справа велика! Купецтвом всяке царство багатиться, а без купецтва ніяка і мала держава бути не може,"- писав Посошков. Намагаючись зробити купецтво монополістом у торгівлі, він пропонував заборонити дворянам і селянам займатися торгівлею. Ставлячи мету ліквідувати конкуренцію і гру цін на ринку, Посошков висловився за "установлену ціну", яка регулюється зверху системою нагляду і контролю. Щодо цього, погляди його застаріли, а от у негативній оцінці системи внутрішнього мита, яке існувало тоді у всіх країнах і сильно звужувало внутрішній товарооборот, Посошков випередив свій час. Запропоноване ним установлення одного збору з товарів, причому значно нижчого від суми існуючих тоді внутрішніх зборів, дійсно сприяло б розвитку внутрішньої торгівлі. 

Щодо зовнішньої торгівлі, Посошков пропонував таку систему її організації, яка, на його думку, здатна забезпечити російським купцям панівне становище і захистити їх від конкуренції з боку іноземного торгового капіталу. Заходи щодо організації зовнішньої торгівлі проникнуті турботою Посошкова про збереження і примноження грошей у країні. Він вважав необхідним ввозити з-за кордону тільки те, що не виробляється всередині країни і без чого обійтися неможливо. Пропонував заборонити ввезення предметів розкоші, які вже виробляються у країні, включивши до їх переліку сіль, скляний посуд, трюмо, капелюхи та інші товари. Щоб мати змогу не ввозити ці товари і тим самим зберегти гроші у країні, Посошков пропонував створити власну промисловість. Для стимулювання власного виробництва, на його думку, «лід зупинити вивезення із країни промислової сировини, а вивозити за кордон лише готові вироби. Оригінальністю відзначаються погляди Посошкова на гроші. Виходячи із виключної ролі державної влади у розвитку продуктивних сил, він відстоює номіналістичну теорію грошей. Його теорія враховувала інтереси національного купецтва, зміцнювала економічну незалежність країни і практично узагальнювала фінансову практику того часу. 

У книзі "Про бідність і  багатство", крім проблеми торгівлі, промисловості, грошей та інших питань народного господарства, значне місце посідало і селянське питання. Залишаючись ідеологом купецтва, Посошков показав тяжке становище селянства в епоху Петра І. Він критикував нічим не обмежену експлуатацію селян поміщиками, намагався зрозуміти причини бідності селянства, знайти шляхи їх усунення. Не вимагаючи відкрито скасування кріпосного права, Посошков пропонує обмежити владу поміщиків певними рамками. Надзвичайно радикальною і прогресивною для свого часу була пропозиція визначити законом розмір селянських повинностей відповідно до кількості землі і посівів, значно знизити розмір податків, які стягалися із селян, установити обов'язкове навчання писемності селянських дітей. Заслуга Посошкова полягає в тому, що він зумів правильно, в рамках своєї епохи, зрозуміти основні завдання країни. Він одним із перших російських письменників-економістів дав розгорнуту і витончену систему економічних поглядів.  

 Соціально-економічні ідеї П.Орлика 

 Унікальним  документом, який став найвищим злетом і підсумком української суспільної думки козацької доби, була Конституція Пилипа Орлика. Ідеї, висловлені у цьому документі, є результатом майже тисячоліття соціально-економічного і політичного розвитку України, свідченням високого рівня самосвідомості нації. Історико-економічний екскурс, який дається в преамбулі Конституції, допомагає зрозуміти витоки і особливості козацького соціально-економічного устрою, який утвердився в Україні в результаті Визвольної війни середини XVII ст. Це була національна модель ранньобуржуазного суспільства з елементами ринкового господарства. Земля зосередилася в руках козаків, селян і міщан. Основним типом господарства стало дрібне і середнє козацько-селянське та індивідуально-приватне, що ґрунтувалося на власній і частково на найманій праці. Козацьке господарство втілювало потенційні тенденції капіталістичного фермерства. Серед океану великих феодальних кріпосницьких маєтків Європи вільне козацьке землеволодіння, тисячі приватних ділянок в Україні були чимось небаченим, створювали могутню соціально-економічну базу для консолідації народу і його руху шляхом прогресу. Конституція П. Орлика стояла на захисті приватної власності. Щоб не допускати обезземелювання рядових козаків і концентрації старшинського землеволодіння, в тодішніх умовах це вело до відродження феодально-кріпосницьких відносин, стаття 10 Конституції забороняла старшині (полковникам, сотникам, отаманам ) забирати у рядових козаків землю або силою змушувати до її продажу. Велику увагу приділено в Конституції фінансовим справам. Конституція відокремлювала державний скарб від гетьманського і передавала його в розпорядження генерального підскарбія. На цю посаду могла бути обрана лише "людина значна й заслужена, маєтна і добросовісна". Таким чином, створювалися державні фінанси. Таке ж розгалуження мало бути здійснене і на місцях. Пани-полковники "не повинні мати інтересу до скарбів полкових, задовільнюючись своїми приходами й добрами. Дістали відображення в Конституції і питання торгівлі, що засвідчувало розвиток товарно-грошових відносин у Гетьманщині. Якщо базари і торги обслуговувалися тільки місцевими ринками, які забезпечували економічний зв'язок між містом і селом, то ярмарки зв'язували між собою різні райони України і були ознакою започаткування внутрішнього ринку. Правила ярмаркової торгівлі регламентувалися звичаєвими нормами. За дотриманням правил торгівлі стежили ярмаркові судді або козацька старшина. За користування ярмарковим місцем сплачувалися різні збори, зокрема мито за торгове місце, за кількість і різноманітність товару, за його ввезення ("індукта" - ввізне мито, "евекта" - вивізне мито). Конституція визначала деякі напрями вдосконалення оподаткування населення. Податковий тягар передбачалося полегшити за рахунок оподаткування тих верств населення, що раніше не оподатковувалися, і передусім - маєтних купців, які захищалися "полковничою та сотницькою протекцією", і підсудків. Скасувавши ненависні народові державні монополії, оренди, відкупи, інші обтяжливі для селян і міщан стації (розквартирування в їх будинках компанійців і сердюків), Генеральна рада мала знайти інші кошти на утримання найманого війська, що перебувало в розпорядженні гетьмана і виконувало військово-поліцейські доручення. У соціально-економічній політиці українських гетьманів, починаючи від II. Сагайдачного, приділялася увага соціальному захистові населення. Конституція також звільняла козацьких вдів, осиротілих козацьких дітей, козацьких жінок, чоловіки яких перебували в походах або на іншій службі, під сплати податків і виконання різних повинностей. Старі козаки, козаки-інваліди, козаки-одинаки бралися на повне державне забезпечення. Хоч першу Конституцію України і не було втілено в життя, все ж вона залишилась однією з найвидатніших пам'яток політичної економічної думки.