Економічна думка Київської Русі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра менеджменту та

моделювання в економіці

РЕФЕРАТ

на тему: "Економічна думка Київської Русі"

Виконала

студентка гр. 2МО-10

Савіцька О.О.

Перевірила

Слободяник Т.М.

м. Вінниця, 2010

План:

              Вступ

1.     Зародження економічної думки в Київській Русі.

2.      "Руська правда" як основний соціально-економічний документ.

       2.1 Історія написання пам'ятки.

       2.2 Відображення економічних відносин у "Руській правді".

З. Економіка Київської Русі за літописом "Повість временних літ".

              Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Зародження економічної думки збігається зі становленням людського суспільства. Спочатку економічні погляди не виділяли у спеціальну галузь знань, вони були складовою єдиної неподільної науки. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної діяльності людей. Згодом ці погляди набували узагальнюючого значення, регламентували виробничі взаємовідносини між людьми. Вони привертають увагу дослідників, оскільки дозволяють докорінно осмислити суть економічних процесів та явищ, їх вплив на подальший розвиток суспільства, процеси державотворення.

Мета нашого дослідження – розглянути зародження економічного мислення у давньоруській державі, його основні ідеї, що знайшли своє відображення вже в перших писемних пам’ятках.

Економічна думка України своїм корінням сягає становлення та розвитку могутньої держави — Київської Русі. Вона належала до найбільших економічно й політично розвинених держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на ринках Багдада і Константинополя, Кракова тощо.

Вивчаючи складні процеси cуспільно-політичного розвитку наших предків, ми маємо звернутися до першоджерел. Економічні ідеї мислителів Київської Русі містяться у державних документах, угодах, грамотах великих князів, записах норм світського та церковного права. Особливе місце серед пам'яток давньоруської літератури займають літописи, яким притаманна глибина та високий рівень систематизації інформації. На думку багатьох дослідників, давньоруські літописи с видатним явищем у суспільному житті не лише Київської Русі, але й усієї середньовічної Європи.

Давньоруські писемні джерела відображають процес феодалізації країни, захоплення общинних земель князями та церквою. Літописи відображають не лише перелік історичних подій, фактів, але і дають розуміння широкого кола уявлень і понять середньовічного суспільства, зародження наукових знань.

Основними джерелами економічної думки середньовічного суспільства є також літературно-правові пам’ятки, серед яких "Руська правда" (3О р. XI ст.) — збірник юридичних законів щодо майнових відносин і захисту прав власності феодальної знаті на кріпосних селян і на землю, а також на отримання грошових і натуральних виплат; літопис “Повість временних літ”, Київський, Галицько-Волинський літописи та інші. Чимало цінного додають і інші писемні пам’ятки – кодекси й записи норм права, князівські земельні грамоти тощо.

1.Зародження економічної думки в Київській Русі

              У Київській Русі IX-XIII ст., як і на всьому європейському просторі, економічний світогляд визначався спадкоємністю минулого, конкретними проблемами господарського побуту і впливами соціальних концепцій християнства. Економічна думка того часу знайшла відображення в економічній політиці київських князів, "Правді Руській", "Повісті минулих літ", творах церковних діячів.

              Для характеристики економічних поглядів князів, їх економічної політики на різних етапах розвитку Київської Русі найповнішим джерелом є літописи, в яких нерідко навіть у легендарно-привабливій формі йдеться про основні факти і події господарсько-економічної діяльності верховної влади. Розповідаючи про початки Київської держави, автор "Повісті врем´яних літ" не забував про битви, походи, угоди князів, які часто стосувалися торговельно-економічних справ. Улітку 907 р. князь київський Олег пішов війною на греків, які, щоб врятувати Царгород від руйнації, погодилися сплатити "данину, яку захочеш". Далі написано: "І звелів Олег данину давати на дві тисячі кораблів і по дванадцять гривень на чоловіка. А в кораблі - по сорок мужів, і погодились греки на це, і почали миру просити, аби не воював Грецької землі".

У цьому договорі також помітне добре ставлення до торгівлі й купців. Наприклад, якщо чуже судно з товаром у негоду викине на берег, то сторони погоджувались надати всіляку допомогу. "А коли (ми, Русь) прийдемо до греків чи для торгівлі, чи з посольством до вашого царя, то (ми, греки) з честю пропустимо для продажу товари з руських лодій". Коли віднайдеться співвітчизник у полоні, то нехай викуплять і повернуть викупленого в його країну. Платню за "челядника" нехай візьме той, хто його викупив. Обумовлювалося право русичів служити у війську візантійського імператора. "Полонені християни, приведені на Русь із будь-якої країни і в будь-якій кількості і за кожного має бути заплачено по двадцять золотих, - і хай повертаються в Грецьку землю".

Зовнішня торгівля була пріоритетною в економічній політиці київських князів, які водночас збирали данину з підлеглих. Наприклад, нестерпні князівські побори спонукали деревлян убити князя. За це жорстоко покарала деревлян княгиня Ольга - дружина Ігоря. Одних людей перебила, інших - "в рабство мужам своїм віддала, а решту, щоб данину платили, залишила, і поклала на них дань тяжчу. І дві частини (її) ішли Києву, а третя Вишегороду для Ольги. Був бо Вишегород Ольжин город". "Погости, дань, ловища, оброки" - це форми поповнення князівського майна, про яке дбав і Святослав - син Ольги.

Князь Володимир навернув Київську Русь у християнську віру, що знаменувало собою важливий етап у розвитку економічної думки. Як відзначав М. Костомаров, князь Володимир, прозваний святим ще до прийняття християнства, значно розширив володіння Київської Русі, а заодно і простір збирання данини. Навіть радимичі та в´ятичі, які хотіли звільнитися від данини, змушені були підкоритися. Володимир збирав данину у віддалених ятвягів, у напівдикого народу, що жив у лісах і болотах. "Не треба, однак, думати, - пише історик, - щоби се панованє мало державний характер: воно обмежилося на збиранню данин, де можна було її збирати, і таке збиране похоже було на грабіж".

Володимир надавав великого значення поширенню християнської віри. У Києві збудував церкву святого Василя і Богородиці - Десятинну, на утримання якої разом з духовенством дав десяту частину доходів. Він дбав про книжну освіту, задля якої дав наказ забирати дітей у вельмож для навчання. Завдяки цьому за двадцять років виросло освічене покоління, з якого вийшли церковні та державні діячі.

Пройнявшись християнським духом, Володимир Великий значно зм´якшив покарання злодіїв, запровадивши грошові штрафи. Князь не цурався бенкетів, але влаштовував їх на церковні свята і, переважно, для широкої громади, а не тільки для боярства. Він запрошував людей, годував, поїв усіх, обдаровував підданих і навіть пам´ятав про тих, що не могли з якоїсь причини прибути на княжий двір - наказував роздавати по місті страви і напої. Водночас князь не забував поборювати численних ворогів, дбав про збільшення військової сили, про приріст населення, зокрема, на Київщині, заселяв міста, які заклав на берегах рік Сули, Стугни, Трубайла, Десни.

Гідним продовжувачем економічної і культурної справи Володимира став його син - князь Ярослав Мудрий. Князь Ярослав розширював межі Київської Русі завоюванням нових земель, закладав нові міста, збирав данину навіть з литвинів, укріпив західні кордони держави, примирившись з поляками, породичався з можновладцями Європи. Та найбільший слід у пам´яті людей він залишив своїми внутрідержавними справами. Народ називав Ярослава "хоромцем" за пристрасть до будівництва. Він створив у Києві знамениту бібліотеку, започаткував видатну пам´ятку "Правда Руська".

Крім того, економічні ідеї Київської Русі знайшли відображення у трактатах світських і церковних діячів. Йдеться, зокрема, про "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона Київського, звернення-моління Данила Заточеника до князя Володимира Мономаха, "Повчання дітям" самого князя Володимира Мономаха. До цієї групи пам´яток потрібно віднести літописи і художні твори, Києво-Печерський патерик і т. ін. Усі вони свідчать про високий рівень економічної думки в давньоукраїнській державі - Київській Русі.

З пам'яток давньоруської літератури, що з них можна дізнатися про економічну складову суспільного життя, можна назвати також "Повчання дітям" Володимира Мономаха (початок XII ст.). Цей твір містить чимало важливих господарських спостережень та узагальнень, показує відносини між землевласниками й залежними селянами, дає поради щодо подолання соціальних суперечностей, яскраво свідчить про розуміння вже в ті часи значення землеробства, скотарства, промислів, торгівлі для зміцнення могутності держави.

Галицько-волинський літопис XIII ст. розповідає про економічну політику галицьких та волинських князів, котрі заохочували розвиток ремесел, торгівлі, міст, запрошуючи для цього вмілих ремісників, торгових людей.

Починаючи з XIII ст. Київська, Чернігово-Сіверська, Переяславська, Волинська, Галицька, Подільська землі, а також Буковина й Закарпаття стали тією територіальною основою, на якій склалася й розвивалася українська народність. За Середньою Наддніпрянщиною, Київською землею раніше, ніж за іншими землями Південної Русі, закріпилася назва "Україна", якою пізніше, з XVII ст., почали позначати етнічну територію українського народу.

На межі XIII - XIV ст. із давньоруської мовної основи виділяється українська мова. У найрізноманітніших документах XIV - XV ст. (жалуваних і позичкових грамотах, інвентарях, люстраціях тощо) відображені відносини вотчинної форми власності, тогочасна система повинностей. Деякі аспекти торгівлі, грошового обігу, розвитку сільського господарства та ремесел, надання позичок під заставу майна, у тім числі земельних володінь.

З XIV ст. на українських землях починає діяти Магдебурзьке право - міське право, що виникло у XIII ст. в місті Магдебурзі (звідси й назва). За ним міста звільнялися від управління та суду великих князів чи королів, тобто одержували права самоврядування. Магдебурзьке право встановлювало порядок і функції органів міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки та успадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо. 1339 p. таке право одержало місто Сянок Галицько-Волинського князівства, 1356 p. - Львів, 1432 p. - Луцьк, 1494 p. - Київ. Протягом XV - XVI ст. Магдебурзьке право поширилося на більшість міст на українських землях. Міста, що перебували під безпосередньою юрисдикцією польського короля або великого князя литовського, не платили за міські землі, а міщан було звільнено від повинностей на користь феодалів.

Міщани сплачували лише державний податок на торгівлю й заняття ремеслом. Вони мали право використовувати на потреби міста грошові збори, встановлені міським правлінням (магістратом), податок від броварень, солодовень, воскобоєнь, млинів, земельних угідь, мали значні привілеї в галузі організації та регламентації стаціонарної торгівлі, ярмарків і ремесел. Однак зі збільшенням впливу польських феодалів і католицької церкви на українських землях посилюється національно-релігійна дискримінація українського міщанства. Це породжувало його боротьбу за ліквідацію обмежень та за збільшення участі у міському самоврядуванні.

Значення Київської Русі у вітчизняній історії важко переоцінити. В цей час склалася давньоруська народність, яка об'єднала східнослов'янські племена в новому, більш високому етнічному Створення Давньоруської держави - єдиної держави східних слов'ян - мало велике значення для їх подальшого державно-правового розвитку. Велику історичну роль відіграла Київська і я більш ніж двадцяти неслов'янських народів Прибалтики, Поволжя, Північного Кавказу, Причорномор'я, які робили в межах Давньоруської держави перші кроки в суспільно-політичному розвитку.

Завершення в Подніпров'ї державотворчих процесів позитивно позначилося на етнічному розвиткові східнослов'янських племен, що поступово складалися в єдину народність. В її основі лежали спільна територія, єдина мова, споріднена культура, відносно тісні зв'язки. Упродовж всього періоду існування Давньоруської держави руська етнічна спільність розвивалася і зберігала при цьомуетнографічні регіональні національні та економічні особливості.

За своєю класовою сутністю Давньоруська держава була феодальною, а за формою - це відносно єдина держава, на чолі якої стояв монарх - великий київський князь. Найдавнішою системою управління в Київській Русі була десятирічна система управління, що сформувалася в міру розвитку військової демократії і виросла із дружинної організації. Зміцнення феодалізму на Русі призвело до появи нової системи управління - двірсько-вотчинної.