Економічні потреби суспільства

Розглядаючи проблему корисності додаткової одиниці блага, варто  звернути увагу на таке відоме явище, характерне для людської натури: одне й те саме відчуття, повторюючись безперервно, з певного моменту починає доставляти нам все менше і менше задоволення і нарешті це задоволення перетворюється навіть у свою протилежність — у неприємність і огиду.

Сто двадцять років тому австрійські економісти (Карл Менгер, Евгеній Бем-Баверк і Фридрих  фон Візер) довели, що в обмежений термін, протягом якого смаки людини залишаються незмінними, споживачі можуть одержати стільки певних продуктів, скільки вони забажають. Чим більшу кількість продукту мають споживачі, тим менше їх бажання щодо одержання додаткових одиниць цього самого продукту. Це можна продемонструвати на прикладі такої корисної речі, як зошит для конспекту лекцій. Потреба студента в зошиті, якщо він його не має, може бути дуже значною; бажання мати другий (запасний) зошит менш інтенсивне; що стосується третього зошита, то потреба в ньому дуже слабка. Економісти довели, що певна потреба може бути задоволена одиницями (порціями) продуктів, що йдуть одна за одною, відповідно до закону спадної граничної корисності.

Сутність  граничної корисності. Під граничною корисністю розуміють додаткову корисність, або задоволення, одержуване людиною з однієї додаткової одиниці конкретної продукції. У міру того як людина споживає все нові порції одного й того самого продукту, зростає загальна (психологічна) корисність, яку отримує людина. Припустимо, що корисність, яку отримує людина від споживання тієї чи іншої речі, можна вимірювати в абстрактних одиницях корисності (ОК). Для визначення «додаткової корисності», що її додає кожна додаткова порція продукту, використовують термін «гранична корисність». Тоді зі споживанням 
нових порцій продукту (див. табл. 2.3) сукупна корисність зростає все меншими темпами у зв’язку з тим, що потреби людини поступово насичуються.

Таблиця 2.1

Закон спадНої граничної  корисності

Кількість продукту,   що споживається	Гранична корисність   (ОК)	Сукупна корисність   (ОК)
1	2	3
0 1 2 3 4 5 6	0 4 3 2 1 0 –1	— 4 7 9 10 10 9

 

Хоча загальна корисність зростає в міру споживання, темпи  зростання весь час знижуються. Це тому, що гранична корисність продукту під час збільшення його споживання поступово скорочується.

Стовпець 1 табл. 2.1 показує кількість спожитого продукту, стовпець 2 — динаміку граничної корисності продукту. З неї видно, що граничні корисності зменшуються. Якщо корисність першої одиниці продукту мала 4

ОК, то п’ятої одиниці — 0.

А корисність шостої одиниці  є негативною (від’ємною), вона дорівнює –1 ОК. Стовпець 3 показує, що сукупна  корисність спожитих продуктів забезпечується під час споживання чотирьох одиниць  продукту. При споживанні шести одиниць сукупна корисність продукції абсолютно зменшується на 1 ОК.

 

2.3 Закон спадної корисності

Падіння граничної корисності в міру споживання людиною додаткових одиниць певного продукту прийнято називати законом спадної корисності.

Закон спадної граничної корисності має велике значення як для організації виробництва того чи іншого товару, так і в споживацькій поведінці людей. Уявлення про спадну граничну корисність лежить в основі пояснення закону попиту, має ключову роль в усвідомленні того, яким чином споживачам належить розподіляти свої грошові доходи між різними товарами і послугами, які вони бажають купити.

Теорія граничної корисності пов’язує корисність кожної речі з  її запасами, тобто з таким явищем, як рідкість. Так, об’єктивно корисність перлів незначна порівняно, наприклад, з корисністю хліба, проте, гранична корисність перших значно вища за корисність хліба. Теорія граничної корисності дає пояснення і тому, досить дивовижному на перший погляд факту, що об’єктивно малокорисні речі мають дуже високу граничну кориcність, речі ж значно корисніші (хліб, залізо) мають граничну корисність більш низьку, а повітря зовсім не має граничної корисності. Справа в тому, що перли, золото тощо є в такій обмеженій кількості, що потреба в них задовольняється лише незначною мірою і гранична корисність їх стоїть відносно високо. Між тим, і це стосується добробуту людини, хліба, солі, картоплі, води та іншого, у нас є така кількість, що задоволення відповідних потреб у цих важливих продуктах здійснюється на рівні, близькому до повного насичення ними, а тому додаткове володіння окремим екземпляром або невеликою кількістю даного роду благ дає людині незначний або ніякий приріст добробуту.

 

2.4 Фактори визначення корисності

Щоб зробити висновок щодо факторів, якими визначається корисність благ, необхідно з’ясувати відношення між потребами і засобами їх задоволення. Правило, яке регулює це відношення, формулюється так: чим ширші та інтенсивніші потреби, тобто чим їх більше і чим вони важливіші, і чим менша, з іншого боку, кількість благ, яка призначена для їх задоволення, тим вищими будуть ті ступені потреб, на яких повинно закінчуватися їх задоволення, тим вищою буде гранична корисність. І навпаки, чим вужче коло потреб, які необхідно задовольнити, чим менша їх важливість і, з іншого боку, чим більший запас матеріальних благ, що є у розпорядженні людини, тим нижчим є той ступінь, до якого доходить задоволення потреб, тим нижчою має бути і гранична корисність таких благ.

Отже, різні речі та послуги, що виробляються в суспільстві, об’єктивно мають неоднакову корисність для людини: одні — більшу, інші — меншу або зовсім незначну. При визначенні корисності речі взагалі не береться до уваги кількісна величина кожного окремого блага, тобто їх запас. Зрозуміло, наприклад, що корисність хліба в десятки разів вища корисності хокейної клюшки.

Проте в реальному  житті люди ще керуються і таким  явищем, як корисність додаткової одиниці  даного блага, і крім того особливу увагу звертають на рідкість (величину запасу) даного блага.

Гранична корисність є дуже важливою і цікавою категорією, вона рухає поведінку, справи людей  і управляє мірою задоволення  їхніх потреб узагалі і кожного  зокрема. Найбільш проста турбота про власний добробут змушує кожну розсудливу людину дотримуватися суворого порядку щодо задоволення своїх потреб. Тільки легковажна людина може всі запаси своїх грошей витратити на задоволення своїх маловажливих потреб, не залишивши нічого для задоволення найважливіших, соціально значимих, невідкладних потреб. Такими простими правилами керуються люди і тоді, коли наявний запас благ скорочується за рахунок одного чи декількох екземплярів. Корисність інших автоматично зростає, блага стають більш цінними, а разом з тим змінюються дії людини щодо використання наявних (зменшених) благ. Так, якщо фермер через засуху одержить менший ніж планувалося врожай зернових та інших культур, то він, щоб не приректи себе на голодну смерть, ту частину врожаю, яка призначалась для худоби та іншої живності, використає на особисте споживання, а частину худоби (або й усю) заб’є чи прирече на голодування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Потреби людини є рушійною силою, що характеризується відчуттям  нестачі чогось необхідного, спрямоване на його зменшення чи ліквідацію. Динаміка потреб визначає необхідність розвитку, а праця є засобом задоволення цих потреб. Саме потреби є поштовхом для створення товарів, що задовольняють ці потреби. Тобто потреби виступають стимулом до дії. Таким чином необхідність розвитку взагалі і необхідність іноваційного розвитку зокрема, є можливість задоволення існуючих потреб людини.

Потреби – це об’єктивні умови існування людини. Розвиваючись, людина створює свої потреби і  здібності, продукти і послуги, відносини  і суспільні інститути.

Сутність потреб можна  проілюструвати на прикладі становлення нових потреб, які завжди виникають із такого ставлення людей до умов життєдіяльності, що характеризується бажанням змінити ці умови.

На підставі загального визначення можна конкретизувати уявлення про потреби як предмет дослідження  економічної теорії.

У кожному економічному відношенні - між підприємцями і  ви-робниками, між виробниками і  споживачами, державою і недержавним  сектором економіки (бізнесом), партнерами, у відносинах між індивідами - мають  місце елементи боротьби  співробітництва. Взаємодія інтересів виступає рушійною пружиною соціально-економічного розвитку.

Основна рушійна сила суспільного прогресу — людська  особистість, яка є водночас і  діючим суб’єктом цілісної системи  економічних відносин та економічних  інтересів. Тільки реалізуючи свої інтереси, людина суттєво й активно впливає на економіку загалом, бере участь у всіх галузях і сферах соціального життя. Побудувати ефективну, раціональну систему господарювання, досягти серйозних успіхів у соціально-економічному зростанні суспільство може, лише реалізуючи у відтворювальній життєдіяльності все зростаючі потреби  виходячи з певних інтересів людини.

Потреби — це певною мірою  культурно оформлена необхідність, тобто у той або інший спосіб усвідомлене внутрішнє спонукання до певного блага. Потреби розвиваються разом із поступальним рухом суспільного виробництва й удосконаленням людини.

Розвиток суспільства, технологій викликає постійну появу нових потреб людини, щоб задовольнити їх потрібні ресурси, які є обмеженим фактором виробництва. Все це вказує на закон зростання потреб і обмеженість ресурсів.

Глибоке дослідження  потреб, визначення ієрархії їх широко використовують в менеджменті, при  розробці теорій мотивації. Згідно з  цими теоріями, менеджер має вивчати  потреби різних категорій робітників і застосовувати такі стимули до праці, які відповідають найбільш нагальним потребам кожної категорії: робітник А буде добре працювати, якщо йому підвищити заробітну платню (бо на першому плані в нього фізіологічні потреби); Б - якщо йому запропонувати вищу посаду (у нього на першому плані потреба у визнанні, повазі); В - якщо йому запропонувати відпові-дальнішу творчу роботу, де він міг би розвинути свої здібності.

Вивчення потреб набуває  великого значення в сучасній маркетинговій  діяльності, адже концепція маркетингу передбачає визначення потреб як передумови виробничого процесу. Згідно з нею виробляти слід лише такі товари, які необхідні споживачам, тоді не треба докладати великих зусиль для реалізації їх.

Потреби є вихідним пунктом  розробки національної економічної, соціальної і науково-технічної політики розвинутих країн. Так, суспільні потреби є основою для прийняття рішень у найважливішій для розвитку виробництва структурно-інвестиційній сфері.

 

       

 

 

Список використаних джерел

 

1. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар. отношения, 1994.
2. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.
3. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997.
4. Возьний К.З. Економічна поведінка людини та її ментальні мотиви// Актуальні проблеми економіки. 2009
5. Економічна енциклопедія: У 3 т.1./Ред. кол. С.В. Мочерний(ред.) та ін. – К.: Академія, 2000
6. Економічна теорія: Навчальний посібник/ М.М. Баб’як, Л.А Пешенкова, А.В Рибчук.-К.: Центр навчальної літератури, 2005- 2008
7. Економічна теорія – політекономічний контекст: навч. посібник/ Л.Ю. Мельник, П. М. Макаренко.-К.: Кондор,.2008
8. Зубко .Новаторський вступ до економічної теорії//Економічна теорія .-2005. №9
9. Основи економіки: Навч. посібник // О.О. Беляєв, А.С. Бабело та ін.- К., 2001
10. Політична економія: Навч. посібник/ К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; За редакцією доктора економ. наук, проф. К.Т. Кривенка.- К.:,2001
11. Політекономія: Підручник /ред. В.Д. Базилевич. 3-тє вид., переробл. і допов.- К..: Знання прес, 2004
12. Політична економія : навч. посібник/ за заг. Редакцією О.С. Степухи.- К.: Кондор, 2006
13. Політична економія: навч. посібник/ С.В. Мочерний, Я.С. Мочерна. 2-ге видання, виправлене і доповнене.- К.:Знання , 2007
14. Політична економія: підручник/  за ред. Ю.В.  Ніколенка; М-во освіти і науки України.- К.: Центр учбової літератури , 2009