Діяльність ТНК на території України

Четвертий період (1973—1985 рр.) охоплює час енергетичної кризи  і ліквідації її наслідків. Це період часткового перерозподілу ринку  між нафтовими компаніями країн-членів ОПЕК і західними нафтогазовими  компаніями. З четвертим етапом пов'язують також стрімкий прогрес у розвитку комп'ютерних технологій, який створив передумови для формування транснаціональних компаній нового типу — таких, що виробляють комп'ютерну техніку, програмний продукт та розповсюджують інформаційні технології по всьому світу.

П'ятий період (з 1985 р. по теперішній час) пов'язаний із трансформацією транснаціональних корпорацій в глобальні компанії. Характерними ознаками сучасного етапу є стрімке розповсюдження інформаційних технологій; розширення географії діяльності ТНК, насамперед, за рахунок входження на ринки Східної і Південної Європи, а також на території країн СНД; руйнування світової фінансової системи, значною мірою викликане діями ТНК та інших компаній на фондовому ринку. Спостерігається постійне зростання масштабів транснаціоналізації — зростання частки міжнародного руху капіталу, праці та інших ресурсів.

Сьогодні транснаціональна корпорація являє собою комплекс, що включає виробничу, торговельну і фінансову складові, з єдиним центром ухвалення рішень в країні базування і з філіями в інших країнах. Вони володіють або контролюють виробництво продукції через свої відділення в багатьох країнах, поза межами країни базування. Таким чином, міжнародний аспект ТНК визначається масштабністю зарубіжних операцій в усіх галузях діяльності цих компаній. [5,с.25]

 ТНК на території України

Україна, як приймаюча ТНК країна, не посіла належного місця в їх діяльності. Незважаючи на певні природні переваги, вона має один із найнижчих  показників залучення прямих іноземних інвестицій серед країн Центральної та Східної Європи, СНД. [4,с.120]

Відповідно до даних Державного комітету статистики України, обсяг  прямих іноземних інвестицій в Україну  за станом на 1 січня 2011 р. становив 44 млрд. 708,0 млн. дол., що на 11,6% більше за обсяг інвестицій на початок 2010р., та в розрахунку на одну особу становив 978,5 дол. Існують відмінності не лише за обсягом інвестицій, а й за загальною кількістю філій ТНК. За даними "Доповіді про світові інвестиції" ЮНКТАД, в Україні було зареєстровано 367 іноземних філій ТНК, тоді як у багатьох країнах СНД цей показник є значно вищим. Зокрема, кількість іноземних ТНК у Молдові сягає 2670, у Росії - 1176, у Казахстані - 1772. Ще більш разючим є порівняння з країнами ЄС, де іноземних філій більше 208 тис., а материнських компаній ТНК - понад 39 тис. Таке ж відставання спостерігається порівняно з країнами і територіями, що динамічно розвиваються, особливо Китаєм, де 280 тис. іноземних філій, Сінгапуром - 14 тис., Малайзією -  понад 15 тис. [1].

Серед компаній, які вклали прямі  закордонні інвестиції в українську економіку, провідне положення займають американські корпорації. За останні 10 років їх прямі капіталовкладення  досягли 898 млн. дол. (16,8% від загального обсягу ПЗІ залучених до України). За компаніями США йдуть інвестори з Кіпру – 603 млн. дол. (11,3%), Великої Британії – 511 млн. дол. (9,6%), Нідерландів – 399 млн. дол. (7,5%), Британських Віргінських островів – 337 млн. (6,3%), Російської Федерації – 323 млн. (6,0%), Німеччини – 312 млн. (5,8%), Швейцарії – 312 млн. (5,1%), Австрії – 273 млн. (3,9%), Республіки Корея – 171 млн. (3,2%). [6,с.9]

Серед закордонних інвесторів найбільш інвестиційно-привабливими в Україні  є такі галузі економіки: харчова  промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів – 15,7% від загального обсягу ПЗІ, залучених до України; торгівля – 15,6%; фінансова сфера -8,5%; машинобудування – 8,0%; транспорт – 7,6%; металургія та обробка металу – 5,4%; операції з нерухомістю – 4,6%; хімічна та нафтохімічна промисловість – 4,1%.

Найбільше коштів зарубіжні ТНК  інвестують у харчову промисловість  України, відтак у сільське господарство і в телекомунікації. Іншими значними напрямами іноземного інвестування є машинобудування, роздрібна торгівля, підприємства громадського харчування, банківський сектор, підприємства легкої промисловості. Визначальна причина вкладення інвестиції в Україну – пошук нових ринків збуту. Більшість іноземних інвесторів приваблює передусім великий внутрішній ринок України (близько 50 млн. споживачів). Наявність дешевої робочої сили є істотним фактором лише для інвесторів-підприємців. Однак найнижчі серед країн Східної Європи витрати на оплату праці часто обертаються її низькою продуктивністю, нестачею капіталу, слабким менеджментом та регуляторними перепонами, що робить собівартість продукції вищою, ніж у сусідніх країнах. Іноземні інвестори, як правило, сподіваються на внутрішню ставку дохідності в межах від 10 до 30%. ТНК, які залучають капітал під менші відсотки, задовольняються ставкою, нижчою за 20%. Тому ТНК можна розглядати як найкращий спосіб залучення довгострокових інвестицій в Україну. [4,с.121]

При цьому для ТНК із країн  Європейського Союзу та США найбільш привабливими є українська харчова  промисловість, підприємства торгівлі, фінансовий сектор, фармацевтика. В саме цих галузях обіг капіталу є швидким, а комерційні ризики – мінімальні. Привабливим для ТНК із промислово розвинутих країн є також інвестування в інфраструктуру бізнес-послуг для обслуговування, в першу чергу, підприємств з іноземними інвестиціями.

Російським ТНК та компаніям, які  зареєстровані в офшорних зонах, властиві інші пріоритети в інвестуванні: паливно-енергетичний комплекс, хімічна  промисловість та металургія. Ця ситуація пояснюється тим, що саме в перелічених галузях російські ТНК мають конкурентні переваги на світовому ринку і фінансові можливості для закордонного інвестування та розширення своєї ринкової влади за рахунок придбання виробничих потужностей у постсоціалістичних країнах.

При цьому, найбільше російського капіталу вкладено в Полтавську (67% всіх іноземних інвестицій в регіон), Рівненську області, АР Крим, міста Київ та Севастополь, а також індустріальні регіони (Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку і Харківську області).

Окремо треба виділити функціонування транснаціональних корпорацій в нафтогазовій сфері України. Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) в економіці України має виняткове значення, оскільки визначається істотною бюджетоформуючою роллю нафтогазової сфери та великою потребою в енергоносіях через значну концентрацію енергоємних виробництв. Разом з тим вітчизняна нафтогазова галузь є досить проблемною внаслідок обмеженості власних запасів газу та нафти, дестабілізації роботи нафтопереробних підприємств після розпаду СРСР та нерозвиненості внутрішнього ринку нафтопродуктів. Приватизаційні процеси у ПЕК призвели до приходу на український ринок великих, передусім російських, ТНК. Домінування російських нафтогазових компаній зумовлено традиційною роллю Росії як основного експортера вуглеводнів в Україну, геополітичним розташуванням України як транзитера російських енергоносіїв до країн Європи, а також активною експансіоністською політикою російських ТНК щодо придбання потужностей, зокрема нафтопереробних, у країнах СНД та Східної Європи.

Найбільшими компаніями, що нині працюють в Україні, є: у сфері нафтопереробки – російські «ЛУКОЙЛ», «ТНК», «Татнефть», «Славнефть», «Группа Альянс», «ЮКОС» та казахстанська «Казахойл» («КазМунайГаз»); в сфері транспортування нафти  – російські «Сургутнефтегаз», «Роснефть», «Транснефть», «Сибнефть»; у сфері поставок та транспортування газу – російські «Газпром» та «Ітера». Поряд з названими, у нафтопереробній сфері України з’явилися нові російські гравці – «Сиданко», «Уралнефть», «Арчнефтегеология», «Удмуртская ННК», «Ритек», «Полярное сияние», «Чишманефть»та ін., що використовують переробні потужності «Укртатнафти», «Галичини» та «Нафтохіміка Прикарпаття».

Діяльність ТНК у нафтопереробній галузі України спрямована передусім на переорієнтацію Росії з експорту сирої нафти на експорт нафтопродуктів, отриманих, зокрема, на українських НПЗ; поглинання з цією метою українських підприємств шляхом їх приватизації та акціонування для географічного наближення до ринків споживання нафтопродуктів у Центральній та Західній Європі; додаткове укріплення позицій ТНК на внутрішньому ринку нафтопродуктів України шляхом створення спільних підприємств та через розбудову власної збутової мережі.

Обсяг інвестицій з України у 2004 році склав 143,9 млн. дол. Основними інвесторами з України є підприємства, зареєстровані у Харківській області – 43,8 млн. дол. (30,4% від загального обсягу ПЗІ, вивезених з України); Одеській області – 40,8 млн. дол. (28,4%); Автономній республіці Крим – 19,5 млн. дол. (13,6%); Вінницькій області – 15,9 млн. дол. (11,0%); місці Київ – 8,1 млн. дол. (5,6%). При цьому слід зазначити, що обсяги прямих капіталовкладень, вивезених з України, у багато разів поступаються відповідному показникові залучених іноземних інвестицій і суттєво не впливають на розвиток вітчизняної економіки.

ВИСНОВКИ

До середини ХІХ ст. у світі  переважало місцеве виробництво. Та пройшовши певні етапи розвитку уже у 1985 р. ТНК трансформувалися у глобальні компанії. Сьогодні транснаціональна корпорація являє собою комплекс, що включає виробничу, торговельну і фінансову складові, з єдиним центром ухвалення рішень в країні базування і з філіями в інших країнах.

Таким чином, ТНК - це міжнародні фірми, що мають свої господарські підрозділи у двох або більше країнах, управління якими здійснюється з одного або декількох центрів. ТНК створює систему міжнародного виробництва, розподілену між кількома країнами, але контрольовану з одного центру — материнської компанії.

До найбільших компаній, що нині працюють в Україні, є: у сфері нафтопереробки - російські «ЛУКОЙЛ», «ТНК», «Татнефть», «Славнефть», «Группа Альянс», «ЮКОС» та казахстанська «Казахойл» («КазМунайГаз»); в сфері транспортування нафти - російські «Сургутнефтегаз», «Роснефть», «Транснефть», «Сибнефть»; у сфері поставок та транспортування газу - російські «Газпром» та «Ітера».

Щоб взаємодіяти з ТНК як в  Україні, так і на світових ринках, потрібно створювати власні, українські транснаціональні структури, як це зробили  раніше Китай, Росія, Індія, Індонезія, Мексика, Венесуела та ін. (не беручи до уваги промислово розвинених країн, де існують сотні великих ТНК). Досвід цих держав свідчить, що національний капітал здатний витримувати конкуренцію з ТНК лише тоді, якщо він сам структурується в потужні фінансово-промислові утворення, адекватні міжнародним аналогам і здатні проводити активну зовнішньоекономічну політику.

Отже, залучення іноземних ТНК в національну економіку та створення власних ТНК є ефективним засобом розширення економіки країни в цілому. Саме в рамках ТНК утворюються найсучасніші корпоративні системи безперервної підготовки кадрів, що дозволяє формувати сучасний людський капітал розвитку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Державна служба статистики України, 1998 – 2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua
2. Науковий вісник НЛТУ України: Збірник науково-технічних праць. – Львів : РВВ НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.2. – 197 с.
3. Руденко Л. Г. // Український географічний журнал. – 2007. – № 2. – С. 18 – 19
4. Транснаціональні корпорації: навчальний посібник / В.Рокоча, Т65 О.Плотніков, В.Новицький та ін. - К.: Таксон, 2001. – 13 – 121 с.
5. Чернова О., Пазиніч О. Транснаціональні корпорації в міжнародній економічній системі / Чернова О., Пазиніч О. // Фондовый рынок. – 2010. - №32 – С. 25
6. Юрчишин В. Нові інвестиційні виклики для України // Финансовые риски. – 2008. - №2 (43). – с. 9 – 14