Автор: Пользователь скрыл имя, 04 Ноября 2012 в 23:10, курсовая работа
Тема державного бюджету завжди була актуальною, такою вона залишається і зараз, адже від цього, здавалося б, на перший погляд, звичайного документу насправді багато що залежить. Візьмемо для прикладу стан бюджету, а точніше його дефіцит, якщо він великий ( більше 3% ), то з’являється інфляція, яка призводить до знецінення грошей по всій країні та втрати заощаджень. Або інший приклад: у бюджеті змінено розміри допомоги при народженні дитини, чи допомоги по безробіттю, чи мінімальну заробітну плату, від цього відповідно змінився фінансовий стан людей у цих категоріях, а якщо змінити відсоток централізації до бюджету? І таких прикладів можна навести безліч.
Окрім розглянутих вище доходів від підприємницької діяльності держави та від державних майна, угідь і послуг, є особлива група надходжень, які можна визначити як супутні доходи бюджету. Це різноманітні штрафні санкції та адміністративні стягнення. Вони створюються не як доходи бюджету, а як засоби фінансового впливу на порушників чинного, у тому числі і фінансового, законодавства. Надходження їх до бюджету пов'язане з тим, що при встановленні відповідних санкцій держава визначає їх спрямування в бюджет (слід зазначити, що окремі види штрафних платежів можуть надходити в інші фонди чи окремим суб'єктам).
Основою формування доходів бюджету є податки. Податковий метод формування доходів бюджету, на відміну від неподаткового, має такі характерні риси, як примусовість, безеквівалентність, законодавчо регламентований порядок стягнення податків, однаковий підхід до всіх платників.
Податки з'явилися у процесі історичного розвитку одночасно з виникненням держави. У міру розвитку товарно-грошових відносин розвивалися форми податку. Цікаво простежити в цьому зв'язку, як змінювалися погляди платників податків на необхідність утримувати державу. Спочатку у відносинах між державою і населенням превалювала ідея подарунка, потім уряд просив народ про підтримку, далі виникла ідея допомоги державі, потім — жертовності особи в інтересах держави, ще пізніше у платника податку розвивається почуття обов'язку і, нарешті, перемагає ідея примусу з боку держави, без будь-якої залежності від волі платника. Одночасно змінювались і назви відповідних доходів держави: приношення, дар, дань, подать, повинність, податок.
Фінансування бюджету може здійснюватись за рахунок грошової емісії та державного внутрішнього і зовнішнього запозичення. Ці методи суттєво відрізняються як за економічним змістом, так і за ставленням до них. Так, використання грошової емісії як джерела покриття бюджетного дефіциту у більшості країн світу, у тому числі й в Україні, офіційно заборонено. Використання ж державних позик вимагає надійної системи управління державним боргом і певного його обмеження.
Запозичення коштів державою у фізичних і юридичних осіб, урядів інших країн чи міжнародних фінансових організацій відбувається у формі випуску державних позик чи отримання кредитів. Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок запозичених коштів не має таких інфляційних наслідків, як грошова емісія, оскільки при цьому не відбувається зростання грошової маси: на державні потреби витрачаються тимчасово вільні кошти. Але при досягненні державними позиками значного обсягу вони також можуть впливати на інфляційний процес.
У цілому, розглядаючи формування дохідної бази бюджету з позицій його збалансованості, важко визначити, у який спосіб — збільшення податків (зменшення видатків) чи випуск державних цінних паперів — краще цього досягти, оскільки зловживання і першим, і другим викликає негативні наслідки й суперечності. Так, подальше збільшення податкового тягаря не стимулює розширення виробництва і може навіть призвести до зменшення доходів бюджету. Зростання державного боргу відтягує приватні заощадження і накопичення корпорацій від фінансування капітальних вкладень, сприяє підвищенню реальної процентної ставки за кредитами, оскільки пропозиція позичкового капіталу не змінюється, а попит на гроші держава збільшує.
Формування доходів бюджету може відбуватись за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. До внутрішніх відносять ВВП і національне багатство, які вироблені на території даної країни, до зовнішніх — ВВП (а іноді й національне багатство) інших країн, який надходить у вигляді державних позик або репараційних платежів, тощо.
В основі сучасного розуміння сутності бюджетних видатків має бути суспільний вибір, мотивації та інтереси людей, які приймають рішення: від рядових виборців до парламентаріїв і президента. В умовах розвинених демократичних засад обсяг бюджетних видатків визначається колективними рішеннями, які, у свою чергу, залежать від індивідуальних преференцій членів суспільства. Звідси випливає, що держава — лише інструмент у руках суб'єктів демократичного політичного процесу, яка реалізує волю більшості у виборі бюджетно-політичних цілей. У випадку орієнтації уряду на активізацію політики економічного зростання він буде всебічно сприяти процесам пожвавлення економічного життя суспільства, здійсненню видатків на освіту, фундаментальні наукові дослідження тощо. Таким чином, видатки бюджету є інструментом досягнення вищого критерію справедливості у розподілі державних благ з метою досягнення граничного рівня добробуту для кожного члена суспільства. Матеріальну основу видатків бюджету становлять грошові кошти, які спрямовуються урядом та іншими адміністративними органами влади на фінансування економічної діяльності, соціальної сфери і соціальних потреб населення, на державне управління, оборону та інші загальнодержавні потреби.
Кожний з видатків бюджету має кількісну й якісну характеристику. Кількісне визначення пов'язане з величиною виділених бюджетних коштів. Якісна характеристика дає уявлення про економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків.
У видатках бюджету виявляється фінансова політика держави у сферах державного регулювання і стимулювання виробництва, фінансового забезпечення соціального захисту населення, розвитку науково-технічного прогресу, міжнародної діяльності. Тому перелік витрат, їх склад і структура постійно змінюються залежно від конкретної економічної ситуації.
З метою забезпечення управління процесами розподілу і використання бюджетних коштів видатки бюджету систематизують і групують за певними економічними ознаками залежно від галузевого й організаційного спрямування, від рівня державного управління. Наукова класифікація видатків бюджету здійснюється за такими ознаками:
а) роллю у відтворенні виробництва;
б) суспільним призначенням;
в) галузями економіки і соціальної сфери;
г) цільовим призначенням;
д) рівнями бюджетної системи.
За роллю у відтворенні виробництва видатки бюджету поділяються на поточні і капітальні. Поточні видатки спрямовуються на забезпечення діяльності підприємств та установ виробничої і соціальної інфраструктури суспільства, утримання органів управління, армійських підрозділів та ін. Це видатки державного і місцевих бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій та органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення й інших заходів, що не належать до видатків розвитку. У складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів із зазначенням усіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.
Капітальні видатки характеризують фінансування розвитку суспільства. Видатки розвитку — це витрати державного і місцевих бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема на фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови економіки, субсидії та субвенції на інші потреби, пов`язані з розширеним відтворенням.
Відповідно до такого розподілу видатків можуть формуватися два окремі бюджети — поточний і бюджет розвитку. В Україні Бюджетним кодексом передбачено виділення видатків на поточні і капітальні цілі, але окремі бюджети відповідно до такого розподілу не складаються.
Поділ видатків залежно від суспільного призначення характеризує фінансове забезпечення економічної, соціальної, оборонної та управлінської функцій держави. Відповідно до цього видатки бюджету спрямовуються на економічну діяльність, соціальний захист населення, в соціальну сферу, оборону, управління, міжнародну діяльність, на обслуговування державного боргу.
Галузевий розподіл бюджетних коштів характеризує фінансування галузей економіки (промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, зв'язку тощо), соціальної сфери (освіти, культури, охорони здоров'я) та інших видів діяльності. Змінюючи пропорції в розподілі бюджетних коштів між галузями, держава впливає на структуру економічної та соціальної сфер, стимулює розвиток принципово нових галузей економіки і видів виробництва. У галузевій структурі бюджетних видатків може також здійснюватись групування видатків відповідно до цільових державних програм. Воно показує конкретних отримувачів бюджетних коштів, які є відповідальними за їх ефективне цільове використання. Таке адресне спрямування бюджетних коштів особливо важливе в умовах дефіциту фінансових ресурсів.
Цільове призначення бюджетних видатків відображає фінансування конкретних видів витрат: будівельні та монтажні роботи, обладнання, заробітна плата та ін. Така класифікація дає можливість здійснювати фінансовий контроль за цільовим використанням бюджетних коштів.
За рівнем бюджетної системи розрізняють видатки Державного бюджету України і місцевих бюджетів. Кошти Державного бюджету витрачаються на цілі, визначені Законом про Державний бюджет України, кошти місцевих бюджетів — на цілі і в межах, затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими радами.
В основі розмежування видатків між бюджетами лежить визначення меж функціональних повноважень між окремими рівнями державної влади й управління, цей розподіл може ґрунтуватися на принципах відомчої підпорядкованості та територіального розташування. Принцип відомчої підпорядкованості означає, що суб'єкт бюджетного фінансування отримує кошти з того бюджету, який відповідає рівню органу управління цим суб'єктом. Принцип територіального розташування означає, що фінансування здійснюється з бюджету тієї адміністративної одиниці, на території якої міститься суб'єкт фінансування. Нині основним є принцип відомчої підпорядкованості.
Фінансування видатків бюджету може здійснюватись у таких формах:
Кошторисне фінансування є основною формою, за допомогою якої здійснюються видатки бюджету. Воно включає забезпечення виробничої та соціальної інфраструктур, оборони та управління. За цієї форми бюджетні асигнування виділяються на підставі спеціального документа — кошторису. У ньому розраховується обсяг бюджетних асигнувань, їх розподіл за статтями витрат з поквартальною розбивкою. Обсяг бюджетного фінансування визначається на основі показників, які характеризують масштаби діяльності підприємства, та встановлених (чи розрахованих) норм витрат. Норми витрат — основний елемент кошторисного фінансування, бо саме вони визначають обсяги видатків бюджету.
Бюджетне фінансування інвестиційних проектів характеризує виділення державних асигнувань на капітальні вкладення у виробничу сферу. Суть цієї форми полягає у тому, що держава виходячи зі своїх фінансових можливостей здійснює конкурсний відбір найнеобхідніших та найефективніших проектів. Проекти, що не пройшли конкурсного відбору, можуть фінансуватись за рахунок банківських кредитів та інших залучених коштів (наприклад, цільових інвестиційних позик). Обсяг видатків установлюється на основі спеціальних кошторисів, в яких визначається вартість спорудження відповідних об'єктів.
Державні субсидії являють собою форму надання державної фінансової допомоги юридичним та фізичним особам. Вони мають на меті підтримання певних сфер діяльності, галузей чи підприємств (наприклад, субсидії фермерам) і окремих верств населення (наприклад, житлові субсидії). Державні субвенції передбачають пайову участь суб'єктів підприємницької діяльності у фінансуванні окремих витрат чи проектів. Державні дотації — це надання коштів з бюджету на покриття збитків підприємств. В основному вони стосуються державних підприємств. Недержавні підприємства можуть отримувати дотацію тоді, коли їх збитки виникають унаслідок певної політики держави, наприклад у сфері ціноутворення.
Бюджетні кредити являють собою форму надання державним підприємствам тимчасової фінансової допомоги на умовах поворотності. Це нехарактерна для бюджету форма його видатків, оскільки взаємовідносини держави з юридичними особами засновуються саме на безповоротній основі.
Форми бюджетного фінансування визначаються економічними умовами, в яких функціонує бюджетний фонд держави. Із зміною конкретних умов господарювання поступово змінюються й самі форми бюджетного фінансування, а також межі їх застосування.
Розділ 2. Особливості формування бюджету України.
Склад і структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави. Дані про бюджет України (за вирахуванням фондів цільового призначення) наведені в таблиці ( див. Додаток 1 ). Як видно з них, структура доходів бюджету досить швидко змінюється, що пояснюється постійними перетвореннями і змінами в податковій системі України і неподаткових надходженнях до бюджету. Починаючи з 1992 р. бюджет формується головним чином за рахунок податкових надходжень ( рис. 1).
Рис. 1. Структура доходів зведеного бюджету України
Перелік податків і зборів, які нині фактично стягуються в Україні, наведений в таблиці ( див. Додаткок 2 ).
Информация о работе Державний бюджет України:особливості формування і проблеми