Антиінфляційна політика в країнах з ринковою економікою та в Україні

       Якби  український уряд мав змогу поширити серед населення і підприємств  державні облігації у розмірах, достатніх  для покриття бюджетного дефіциту, то це означало б, що збільшення державних видатків відбувалося б за рахунок скорочення особистого споживання. Такий перерозподіл напрямів використання ВВП не становив би небезпеки для економічного становища України. Результати емпіричних досліджень показують низьку еластичність заощаджень за процентними ставками, отже, малоймовірність істотного збільшення добровільних заощаджень за бюджетного дефіциту. Для зменшення таких заощаджень необхідно проводити інтенсивну і тривалу роботу щодо завоювання у населення довіри до держави і Національного банку.

       Фінансування  бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх  позик означає виникнення можливості здійснення додаткових державних видатків без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Однак при цьому повернення боргу та його обслуговування відбуватимуться за рахунок майбутнього виробництва, а це потребуватиме у майбутньому відповідного зменшення обсягу імпортованих товарів та послуг.

       Необхідно також мати на увазі, що за кредитного фінансування державних видатків відбувається перерозподіл у часі пов'язаного з цими видатками фінансового тягаря, отже, і залучення майбутніх поколінь до обслуговування державної заборгованості. Це навантаження можна перекласти лише в тому випадку, коли йдеться про видатки, ефект від яких настане через певний час. До таких видатків можуть бути віднесені насамперед безперечно рентабельні інвестиції, а також інвестиції в галузі інфраструктури, які завдяки високій продуктивності дають змогу одержувати в майбутньому вищі доходи.

       Проблема  державної заборгованості має ще й політичний аспект, пов'язаний з  боротьбою між законодавчою і  виконавчою владою або прагненням парламенту відсунути політичні втрати і  наслідки рішень, що приймаються, до наступного законодавчого періоду. Так, фінансування податкових державних видатків за допомогою позик порівняно з підвищенням податків або скороченням витрат викликає менше політичних втрат і незадоволених виборців. Адже в такому випадку немає необхідності в одержанні додаткових бюджетних доходів, отже, і в збільшенні оподаткування, немає ризику конфлікту з будь-якими групами або верствами населення, чиї інтереси будуть зачеплені, що можливе у разі скорочення видатків. 

2.3 Мілітаризація економіки

       Важливим чинником інфляційного процесу виступає мілітаризація економіки. Коли масштаби діяльності військово-промислового комплексу надмірно зростають, з'являються принаймні три відчутні інфляційні ефекти. Насамперед військовий сектор створює постійне напруження у видатковій частині державного бюджету. Збільшується дефіцит, а за ним – й інфляційний тиск. Припустимо, однак, що державі вдалося зекономити на інших статтях видатків і так відрегулювати свої фінанси, що навіть за умов мілітаризованої економіки дефіцит бюджету виявився невеликим і його роль у розгортанні інфляційного процесу зведена до мінімуму.

       Аналіз  показує, що в такому випадку інфляція все-таки матиме місце, хоча прийматиме інші, не бюджетні форми. Зокрема, яким би не був стан бюджету, військова  економіка все одно поглинає матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, які можна використати продуктивно – для випуску продукції цивільного призначення.  Якщо ресурси йшли не туди, де вони реально потрібні народному господарству, то їх розподіл загалом є неоптимальним. Через виникнення диспропорцій дедалі важче не тільки розвивати цивільне виробництво, а й навіть забезпечувати заміну зношеного устаткування, що згубно відбивається на обсязі і динаміці товарної пропозиції. Такий другий інфляційний ефект мілітаризму. Третій ефект виникає тоді, коли зайняті в оборонному секторі виступають на споживчому ринку винятково в ролі покупців, пред'являють попит, але ніяк не сприяють нарощуванню пропозиції.

       Все це однозначно свідчить про абсолютну  необхідність демілітаризації економіки, без якої інфляції не позбутися. З  кожним кроком на шляху конверсії  військового виробництва дія  зазначених ефектів послідовно послаблюється. 

2.4. Монополії і необгрунтовані  привілеї

       Інтенсивність інфляційного процесу значною мірою  залежить від стану ринків, від  того, панує там конкурентний режим  чи монополія. Практика показує, що інфляція найшвидше прогресує саме за високого рівня монополізації ринків. Хоча монополії самі по собі не починають інфляції, але вони її активно продовжують і посилюють. Щоб зберегти домінуюче положення на ринку, вони намагаються не тільки встановити й утримати високі ціни, але й зберегти розміри виробництва та пропозиції. Це надзвичайно негативно впливає на співвідношення сукупного попиту і пропозиції, збільшує розрив між ними. До того ж монополістичні структури, руйнуючи механізм ринку, знижують еластичність пропозиції за ціною, затягують реакцію виробництва  на коливання попиту, тобто продовжують інфляційну нерівновагу. Загалом можна вважати, що хоча інфляція в принципі можлива і в конкурентній економіці, монополізм надає їй додаткового прискорення.

       Інфляційний процес в Україні посилювався  багатьма діями владних структур. Так, Кабінет Міністрів України у 1993 році видав цілу низку постанов і розпоряджень, згідно з якими багатьом підприємствам надавалися найрізноманітніші привілеї. Чимало з них звільнилися від податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного чи виїзного мита тощо.

       Друга вагома група привілеїв стосувалася валютної сфери: повне (рідше часткове) звільнення від обов'язків продажу на міжбанківському валютному ринку України 50% валютного виторгу. Після введення фіксованого курсу іноземних валют до карбованця уряд дозволив ряду підприємств купувати валюту за цим курсом.

       Крім  того, з бюджету регулярно надавали прямі позики певним суб'єктам господарської  діяльності на надзвичайно пільгових  умовах. Половина кредитів надавалася під 3-5% річних, а більш як третина  господарств отримали їх під 10% річних. До того ж ці кредити надавалися здебільшого на кілька років. Цілком зрозуміло, що в умовах нинішньої  гіперінфляції трильйони карбованців фактично були подаровані цим підприємствам.

       Уряд  України визначив близько півсотні різноманітних господарств, яким під формулювання “як виняток” надавали згадані пільги. Деяким із них дозволялося навіть більше:  відвантажувати продукцію без попередньої оплати, сплачувати податки у кредит, проводити розрахунки без участі банків України тощо. Варто звернути увагу на таке твердження багатьох експертів: та кількість коштів, які країна через “подарункову” політику уряду втратила або віддала під кредит, фактично дорівнює дефіциту державного бюджету. На інфляційний процес впливає також неповнота і несвоєчасність надходжень валютних  коштів у державну скарбницю.

       Хоча  основні чинники інфляції концентруються всередині національної економіки, але є й такі, що перебувають  за її межами. Мається на увазі перенесення  інфляції каналами світової торгівлі, коли, наприклад, зростання цін на сировину або енергоносії стимулює механізм інфляції витрат. Немалу інфляційну загрозу несуть з собою потоки короткострокових спекулятивних капіталів, що переміщуються через кордони в пошуках найвищої ставки процента. Все це стосується сучасної України. Адже підвищення в тисячі разів цін на енергоносії, які Україна імпортує з Російської Федерації і Туркменистану, також спричинило вагомий вплив на посилення  інфляційного процесу в Україні. 

2.5. Інфляція в Україні. Статистика

       Інфляція  за підсумками 2007 року становила близько 16%. Як повідомляв УНІАН, за даними Держкомстату в Україні інфляція в листопаді 2007 року проти листопада 2006 року склала 15,2%, в січні-листопаді 2007 року проти січня - листопада 2006 року - 12,5%.

       Згідно  з повідомленням інфляція в листопаді проти жовтня 2007р. становила 2,2%, в січні - листопаді (до грудня минулого року) - 14,2%. В Україні інфляція в жовтні проти вересня ц.р. становила 2,9%, в січні - жовтні (до грудня минулого року) - 11,7%. Інфляція в жовтні 2007 року проти жовтня 2006 року становила 14,8%, в січні - жовтні 2007 року проти січня-жовтня 2006 року - 12,2%. Довідка УНІАН. При формуванні Держбюджету на 2007 рік Кабмін виходив з прогнозу показника інфляції 7,5%, зростання ВВП - 6,5%, зростання промислового виробництва - 8%. У травні Європейський банк реконструкції і розвитку прогнозував інфляцію в Україні на рівні 7,2%, зростання ВВП - на рівні 5,8%. У листопаді банк поліпшив прогноз зростання ВВП України цього року до 6,8% і погіршив прогноз інфляції - до 11,5% У жовтневому прогнозі Міжнародний валютний фонд погіршив дані щодо інфляції в Україні в 2007 році з 11,3% до 11,5%. У листопаді Світовий банк погіршив дані про інфляцію в Україні з 9,7% до 12,5%.  

       Отже, виходячи з даних інфляція за підсумками 2006 року становила 11,6%, в 2005 році - 10,3%.

       Зобразимо темп розвитку інфляції в Україні  в 2007 році графічно:

       З гістограми на рис. 3.1. видно, що найбільшого  рівня інфляція досягла в січні 2007 року (101,6%), а найменшого – в  червні 2007 року (98,3%).

       Гострота  кризового стану функціональної економіки змусила уряд та НБУ докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політику НБУ будувалася орієнтуючись на приборкання інфляції.  

       Таким чином і експансійна й рестрикційна політика стосовно до умов України  мають свої переваги та недоліки. В  умовах пікових темпів інфляції доцільною  є рестрикційна політика – політика стримування. Її характерні риси: скорочення витрат бюджету та позичкового процента, стримування експорту і грошової емісії, підвищення податкових ставок. У кінцевому результаті, зазначені заходи дають скорочення сукупного попиту.  

       Але серед позитивних наслідків є  й негативні, що зокрема стосується економіки України. Адже в Україні станом на початок 1995 року 27,9% всього населення і 49,3% трудових ресурсів України становлять пенсіонери. На перше півріччя 1995 року із загальної кількості промислових підприємств України - 8888, 4359 - державної власності, тобто 49,0%. У зведеному бюджеті України за січень-вересень 1995 року 40,3% загальної суми видатків припадає на фінансування соціально-культурних заходів. Усі ці елементи потребують державного фінансування. Обмеження останнього має призвести і призводить до тяжких наслідків в українській економіці.  

       Саме  тому за умов керованості інфляційними процесами стосовно умов України  доцільно надавати підтримку виробництву. Адже саме у виробництві створюються  умови для товарного забезпечення грошей і реально ліквідувати  тим самим інфляційні чинники.  

       Дані  за 2007 рік по показникам інфляції в  Україні  

       Показники інфляції в Україні за підсумками 2007 року будуть у межах 10-14%. Як передає  кореспондент УНІАН, про це заявив президент  Асоціації українських банків Олександр  СУГОНЯКО сьогодні на прес-конференції. За його прогнозом, виконати в 2008 році намічений урядом рівень інфляції в межах6,8%нереально. Як повідомлялось раніше, в Україні інфляція у вересні проти серпня ц.р. становила 2,2%, в січні - вересні (до грудня минулого року) - 8,6%. Інфляція у вересні 2007 року проти вересня 2006 року склала 14,4%, в січні-вересні 2007 року проти січня-вересня 2006 року - 11,9%. При формуванні держбюджету на 2007 рік Кабмін виходив з прогнозу показника інфляції 7,5%, зростання ВВП - 6,5%, зростання промислового виробництва-8%. У проекті держбюджету на 2008 рік уряд передбачений рівень інфляції в 6,8%. У травні Європейський банк реконструкції і розвитку прогнозував інфляцію в Україні на рівні 7,2%. У жовтневому прогнозі Міжнародний валютний фонд погіршив дані по інфляції в Україні в 2007 році з 11,3% до 11,5%. Світовий банк прогнозує інфляцію в 9,7 %. Інфляція за підсумками 2006 року склала 11,6%, у 2005 році - 10,3%.  

       Найбiльш iстотним негативним явищем в економiцi України на етапi її ринкового реформування виявилася iнфляцiя. Міністр економіки повідомив, що за червень і перше півріччя обсяги промислового виробництва зросли на 11,8%, зокрема, в машинобудуванні — на 23,3%, у металургійному виробництві — на 13,9%, харчовій промисловості – 13,8%. Випереджаючи темпи зростання обсягів виробництва в машинобудуванні позитивно впливають на зміну структури ВВП, економіки України в контексті збільшення частки наукоємного технічноскладного виробництва, вважає Анатолій Кінах.  

       У червні 2007 року відбулося уповільнення зростання цін виробників промислової продукції до рівня 1,1% проти 2,3% у травні. Слід зазначити, що зростання споживчої інфляції за перше півріччя 2007 року на рівні 4,2% є значно нижчим за зростання середньозваженого індексу споживчих цін аналогічних періодів років економічного зростання (2000-2006 р.р) – 5,6%. За підсумками 2007 року прогнозується зростання інфляції на рівні 7,5%. Для досягнення цільового показника необхідно підсилити регулювання і вплив економічними ринковими методами на показники індексу споживчих цін, - переконаний Міністр економіки.