Захист права власності

Автор: Пользователь скрыл имя, 17 Декабря 2012 в 00:41, реферат

Описание работы

Положення про захист права власності поширюється не тільки на власника, а й на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві оперативного управління, повного господарського відання чи на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (застава, оренда, зберігання).
Чинне законодавство захищає також право на володіння майном правомочною особою — комісійним магазином, підрядником, перевізником.

Содержание

1. Поняття і форми власності , суб'єкти права власності
2. Способи набуття і припинення права власності.
3. Захист права власності.
4. Система цивільно-правових засобів захисту права власності.
5. Віндікаційний позов.
6. Негаторний позов.
7. Позов про визнання права власності

Работа содержит 1 файл

право власності.doc

— 156.00 Кб (Скачать)

До первісних способів набуття права власності також  належать визнання речі безхазяйною, знахідка, бездоглядні домашні тварини  і скарб.

Безхазяйною вважається річ, яка не має власника або власник  якої невідомий (ст. 335 ЦК України) .

Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого  самоврядування, на території якого  вони розміщені.

Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана судом у комунальну власність.

Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, прямо передбачених ЦК України, а саме: набуття права власності на речі, від яких власник відмовився, на знахідку, на бездоглядних домашніх тварин та скарб.

Одним із способів набуття  права власності є набувальна давність.

Інститут набувальної  давності є новелою нового ЦК України. Для набуття права власності за набувальною давністю потрібне дотримання певних умов, які торкаються добросовісності і строків володіння.

Стаття 344 ЦК України передбачає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном — протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено нормами ЦК України.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Особа, яка заявляє  про давність володіння, може приєднати  до часу свого володіння весь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм правонаступником (спадкоємцем) вона є.

Важливим є визначення моменту виникнення права власності  за набувальною давністю.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації, а за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери право власності набувається за рішенням суду.

За умов, передбачених ст. 336 ЦК України, особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник  відмовився, набуває право власності  на цю річ з моменту заволодіння нею.

Знахідка (ст. 337 ЦК України) . Особа, яка знайшла загублену  річ, зобов'язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або  власника речі і повернути знайдену річ цій особі.

Особа, яка знайшла  загублену річ у приміщенні або  транспортному засобі, зобов'язана передати її особі, яка представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу. Особа, якій передана знахідка, набуває прав та обов'язків особи, яка знайшла загублену річ.

Якщо особа, яка має  право вимагати повернення загубленої речі, є невідомою або невідоме місце її перебування, особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана заявити про знахідку міліції або відповідному органу місцевого самоврядування.

Особа, яка знайшла  загублену річ, має право зберігати  її у себе або здати на зберігання міліції, або відповідного органу місцевого самоврядування, або передати знахідку особі, яку вони вказали.

Річ, що швидко псується, або річ, витрати на зберігання якої є непропорційно великими порівняно  з її вартістю, може бути продана  особою, яка її знайшла, з одержанням письмових доказів, що підтверджують суму виторгу. Гроші, одержані від продажу знайденої речі, підлягають поверненню особі, яка має право вимагати її повернення.

Особа, яка знайшла  загублену річ, набуває право  власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявления про знахідку міліції або органу місцевого самоврядування, якщо:

1) не буде встановлено  власника або іншу особу, яка  має право вимагати повернення  загубленої речі;

2) власник або інша  особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка ЇЇ знайшла, міліції або органу місцевого самоврядування. Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання міліції,

про що робиться оголошення у пресі.

Якщо протягом шести місяців від дня опублікування цього оголошення не буде виявлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, або вони не заявлять про свої права на транспортний засіб, міліція має право продати його, а суму виторгу внести на спеціальний рахунок у банку. Якщо протягом трьох років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума переходить у власність територіальної громади, на території якої було знайдено транспортний засіб.

Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від особи, якій вона повернута, або особи, яка набула право власності на неї, відшкодування необхідних витрат, пов'язаних із знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі тощо), а також має право вимагати від її власника (володільця) винагороду за знахідку в розмірі до 20 % вартості речі.

Якщо власник (володілець) публічно обіцяв винагороду за знахідку, винагорода виплачується на умовах публічної  обіцянки.

Право на одержання винагороди не виникає, якщо особа, яка знайшла загублену річ, не заявила про знахідку або вчинила спробу приховати її.

Бездоглядна домашня  тварина (ст. 340 ЦК України). Особа, яка  затримала бездоглядну домашню  тварину, зобов'язана негайно повідомити про це власника і повернути її. Якщо власник бездоглядної домашньої тварини або місце його перебування невідомі, особа, яка затримала тварину, зобов'язана протягом трьох днів заявити про це міліції або органові місцевого самоврядування, який вживає заходів щодо розшуку власника.

Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, може на час розшуку власника залишити її у себе на утриманні та в користуванні або передати іншій особі, якщо ця особа може забезпечити утримання та догляд за твариною з додержанням ветеринарних правил, або передати її міліції чи органу місцевого самоврядування.

Якщо протягом шести  місяців з моменту заявления  про затримання робочої або великої  рогатої худоби і протягом двох місяців  щодо інших домашніх тварин не буде виявлено їхнього власника або він  не заявить про своє право на них, право власності на ці тварини переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в користуванні.

У разі відмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина  була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності  на неї ця тварина переходить у власність територіальної громади, на території якої ЇЇ було виявлено.

У разі повернення бездоглядної домашньої тварини власникові особа, яка затримала тварину, та особа, якій вона була передана на утримання  та в користування, мають право  на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням тварини, з урахуванням вигод, здобутих від користування нею. Ця особа також має право на винагороду.

Відповідно до ст. 343 нового ЦК України скарбом є закопані у землі чи приховані іншим  способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.

Особа, яка виявила  скарб, набуває право власності  на нього.

Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві власності  іншій особі, особа, яка виявила  його, та власник майна, у якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього.

У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди  на це власника майна, в якому він  був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна.

У разі виявлення скарбу, що є пам'яткою історії та культури, право власності на нього набуває  держава.

Особа, яка виявила  такий скарб, має право на одержання  від держави винагороди у розмірі  до 20 % від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування.

Якщо пам'ятка історії  та культури була виявлена у майні, що належить іншій особі, ця особа, а також особа, яка виявила скарб, мають право на винагороду у розмірі до 10 % від вартості скарбу кожна. Ці правила не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх трудових (договірних) обов'язків.

До похідних способів набуття права власності належать усі договори на відчуження майна: договори купівлі-продажу, поставки, дарування, обміну, позики та ін.

Способи припинення права  власності, як і підстави для його набуття, — це юридичні факти, зазначені у законі. Стаття 346 ЦК України встановлює підстави припинення права власності. До них належать:

1) відчуження власником  свого майна;

2) відмова власника  від права власності;

3) припинення права  власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викуп пам'яток історії  та культури;

6) викуп земельної  ділянки у зв'язку із суспільною  необхідністю;

7) викуп нерухомого  майна з метою суспільної необхідності  земельної ділянки, на якій  воно розміщене;

8) звернення стягнення  на майно за зобов'язаннями  власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної  особи чи смерть власника.

Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

3. Захист права власності

Захист відносин власності  в Україні здійснюється на підставі загальних засад, визначених ст. 386 ЦК України та ст. 48 Закону України "Про  власність", серед яких слід зазначити:

1) рівний захист усіх  суб'єктів права власності;

2) неможливість позбавлення особи права власності протиправним шляхом;

3) наявність у власника  права вимагати усунення всяких  порушень його права, хоча б  ці порушення і не були пов'язані  з позбавленням володіння, а  також вимагати усунення будь-яких  перешкод з боку інших осіб, пов'язаних із здійсненням ним  володіння, користування або розпорядження належним йому майном;

4) наявність у власника  права на отримання відшкодування,  завданої йому майнової та  моральної шкоди;

5) захист права власності  здійснюється судом, господарським  або третейським судом;

6) наявність у власника  права на відшкодування з боку держави заподіяних збитків у разі прийняття державою законодавчого акта, який припиняє права власності;

7) поширення положень  щодо захисту права власності  на особу, яка хоч і не  є власником, але володіє майном.

4. Система цивільно-правових засобів захисту права власності

Під заходами захисту  слід розуміти встановлені законом  матеріально-правові примусові заходи, завдяки яким здійснюється захист відновлення  або визнання порушених чи оспорюваних  прав та інтересів.

Загальний перелік заходів захисту цивільних прав міститься у ст. 16 ЦК України.

Як правило, заходи, що забезпечують захист відносин власності, поділяються на речово-правові та зобов'язально-правові.

Речово-правові заходи захищають повноваження власника на володіння, користування та розпорядження майном, яке є індивідуально-визначеним та існує у натурі за умови, що порушення права власності не пов'язано з невиконанням зобов'язань, що існували між власником та особою, яка порушила його право. До речово-правових заходів Належать: позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), позов про захист права власності від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння (негаторний позов), позов про визнання права власності.

Зобов'язально-правові заходи захисту відносин власності застосовуються у випадках, коли власник пов'язаний з правопорушником зобов'язальними відносинами, що бувають, як правило, договірними. Прикладом зобов'язально-правових заходів захисту відносин власності є позов про витребування майна від особи (зберігай, орендар, перевізник), якій воно було передано за договором та яка не виконала зобов'язань щодо його повернення у встановлений договором строк. До зобов'язально-правових заходів захисту відносин власності також належать позов про відшкодування завданої власнику шкоди, позов про повернення майна, що придбане або збережене за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав та ін.

5. Віндикаційний позов

Поняття віндикаційного позову. Віндикаційним є позов  неволодіючого майном власника до його фактичного набувача про витребування індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України).

Информация о работе Захист права власності