Процесуальний порядок порушення та відкриття справ з банкрутства

Процедура розпорядження запроваджується при порушенні справи про банкрутство або на підготовчому засіданні. Термін цієї процедури становить 6 місяців і може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів, розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого управляти майном). У випадках, передбачених Законом, процедура розпорядження майном має великий термін. Так, у відношенні селянського (фермерського) господарства строк процедури розпорядження не повинен перевищувати 15 місяців і може бути продовжений на один рік.

Початок процедури розпорядження співпадає з призначенням судом розпорядника майна.

З моменту порушення справи про банкрутство суд вводить мораторій на задоволення майнових вимог кредиторів. Суть мораторію зводиться до призупинення виконання боржником грошових зобов'язань, строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань. [10]

Це означає, що боржник не має права самостійно виконувати грошові зобов'язання. Погашення такої заборгованості можливо в порядку, встановленому пунктами 3, 4 ст. 14 Закону. Для цього необхідна згода кредиторів та погодження з розпорядником майна, а зобов'язання боржник повинен виконувати одночасно і пропорційно вимогам всіх кредиторів згідно з реєстром.

Мораторій більше грає на користь боржника, ніж кредиторів. У процесі мораторію у боржника накопичуються грошові кошти.

Як бути, якщо є виконавче провадження по заборгованості за грошовими зобов'язаннями? Згідно з п. 3 ст. 12 Закону в період дії мораторію забороняється стягнення на підставі виконавчих документів. Не нараховується неустойка (штраф, пеня), не здійснюються інші фінансові санкції.

Мораторій закінчується, коли припиняється провадження у справі, і тільки тоді можуть бути пред'явлені неустойка (штраф, пеня) і збитки, які виникли до дня введення мораторію.

Дія мораторію не поширюється на - заробітну плату; аліменти; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю або життю громадян; авторська винагорода; вимоги щодо поточної заборгованості (розпорядження і санація).

Отримавши ухвалу суду про порушення справи про банкрутство, банки і державна виконавча служба повинні, безумовно, призупинити виконавче провадження за вимогами, які підпадають під дію мораторію. Якщо ж який-небудь кредитор отримає задоволення на свою вимогу в порушення мораторію, то боржник має право вимагати повернення безпідставно стягнутої грошової суми.

Особливою (виключної) мірою є припинення повноважень керівника боржника або органу управління боржника у разі якщо ними не вживаються заходи щодо забезпечення збереження майна боржника, створюються перешкоди діям розпорядника майна чи допускаються інші порушення законодавства (п. 6 ст. 13 Закону).

На підготовчому засіданні, яке має відбутися не пізніше 30 днів з дня порушення справи про банкрутство, суд дає остаточно правову оцінку поданим документам в частині безспірності вимог, неоплати їх повністю на момент розгляду, заслуховує пояснення сторін, розглядає обгрунтованість заперечень боржника.

Якщо до дня підготовчого засідання боржник погасив заборгованість перед кредитором або сторони припинили зобов'язання за угодою сторін, то в цьому випадку суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі згідно з п. 7 ст. 40 Закону. Нерідко ініціюючий кредитор користується ст. 10 Закону, тобто відкликає свою заяву про порушення справи про бадок погашення боргу поза рамками справи про банкрутство. Отримавши такий відгук, суд його перевіряє на предмет утиску прав боржника або кредиторів і виносить ухвалу про залишення заяви про порушення справи про банкрутство без розгляду. Надалі кредитор може наново ініціювати справу про банкрутство.

Механізм відмови від позову з втратою права звернення до суду, подібно позовної виробництва, у процедурі банкрутства неможливий, тому що у кредитора незалежно від такої відмови продовжує існувати виконавче провадження по грошовому вимогу і, отже, не відпадають підстави ініціювати справу про банкрутство заново.

Остаточно з'ясувавши всі обставини як по суті грошових зобов'язань, так і у відношенні сторін у справі, господарський суд виносить ухвалу за результатом підготовчого засідання.

Публікація в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство означає, що процедура банкрутства переходить на наступний етап - виявлення кредиторів. На цьому етапі відбувається відсіювання кредиторів, і він розрахований на вимушених і заставних кредиторів. Суть такого режиму полягає в тому, що після публікації всі кредитори, незалежно від настання терміну виконання зобов'язань, зобов'язані в місячний термін звернутися до господарського суду з заявами з приводу вимог до боржника.

На відміну від ініційованих кредиторів, Закон не містить вимоги до заяв вимушених кредиторів. У цьому разі кредитори повинні керуватися ст. 7 Закону та ст. 54 ГПК.

Боржник разом з розпорядником майна розглядає надійшли на їх адресу копії заяв. Якщо вимоги зізнаються, то вони включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Розпорядник майна не пізніше 2 місяців і 10 днів з дня проведення підготовчого засідання повинен представити на розгляд і затвердження господарського суду реєстр вимог кредиторів.

Обов'язок щодо повідомлення кредиторів про місце і час проведення перших загальних зборів лежить на розпоряднику майна. [11]

На перших загальних зборах кредиторів вирішується тільки одне питання - створення комітету кредиторів (вибори членів комітету, визначення чисельного складу комітету кредиторів, його повноважень).

Вирішення питань про скорочення процедури розпорядження майном і перехід до інших судових процедур належить комітету кредиторів.

Заключним етапом процедури розпорядження є засідання суду, яке є «прикордонним стовпом» перед іншими процедурами. На засіданні приймається рішення про введення процедури санації або відкриття ліквідаційної процедури. Якщо до початку засідання суду було укладено мирову угоду або погашений борг перед кредиторами, то провадження у справі про банкрутство припиняється. [12]

                                            3.1 Санація

Санація являє собою систему заходів, що мають на меті запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації, і спрямованих на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та / або зміну організаційно -правової та виробничої структури боржника. [13]

У Законі відображені дві основні процедури, які по суті відновлюють механізм платоспроможності. Це санація та мирова угода. Основною формою фінансового оздоровлення боржника є санація. Вона можлива в разі, якщо у боржника є реальна можливість відновити свою платоспроможність.

Тривалість процедури санації становить 12 місяців і може бути продовжена не більше ніж на 6 місяців. Для містоутворюючих, особливо небезпечних підприємств Закон допускає продовження терміну санації на 10 років за наявності клопотання органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які поручилися за зобов'язаннями боржника.

З моменту введення процедури санації арешт на майно боржника та інші обмеження його дій щодо розпорядження майном можуть бути накладені виключно в рамках процедури санації.

Іншим важливим елементом фінансового оздоровлення є додатковий мораторій на сплату неустойки і збитків, що виникли в процедурі розпорядження майном. Важливою (ключової) процесуальною фігурою у процедурі санації є керуючий санацією. Він призначається господарським судом одночасно з введенням процедури санації. Кандидат на посаду керуючого санацією повинен бути незацікавленою особою у відношенні як боржника, так і кредиторів і мати ліцензію арбітражного керуючого (за винятком керівника підприємства).

Керуючий санацією істотно відрізняється від розпорядника майна. Якщо розпорядник майна здійснює свої повноваження разом з керівником підприємства, то для виконання функцій керуючого санацією необхідно зосередження в руках однієї особи повноважень як керівника, так і органів управління боржника. Інакше процедура санації втрачає сенс.

Таким чином, вся повнота влади боржника зосереджується в одних руках - керуючого санацією. При цьому власник майна (орган, керуючий майном боржника) не може обмежувати повноваження керуючого санацією щодо розпорядження майном.

У процедурі санації важливо вирішити три завдання:

по-перше, необхідно вибрати засоби відновлення платоспроможності власності боржника;

по-друге, підготувати умови для реалізації таких засобів;

по-третє, виконати всі поставлені завдання та сплатити (погасити) заборгованість перед кредиторами.

Виходячи з цього і побудована вся процедура санації.

Вона являє собою два великі етапи;

а) доплановая санація - комплекс заходів, спрямованих на усунення негативних правових наслідків, укладених боржником і призвели до банкрутства, а також підтримка в нормальному господарському режимі виробничо-господарської діяльності підприємства боржника;

б) планова санація - реалізація планових засобів відновлення платоспроможності боржника та погашення заборгованості перед кредиторами.

Процедура санації боржника реалізується за допомогою плану санації. План санації - це комплексна програма фінансового оздоровлення боржника та застосування спеціальних заходів щодо відновлення його платоспроможності з зазначенням терміну з реалізації.

У плані санації в обов'язковому порядку повинні бути передбачені: умови участі інвесторів (за їх наявності) у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, у тому числі шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань. [14]

Заходами відновлення платоспроможності можуть бути: реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва; закриття нерентабельних виробництв; ліквідація дебіторської заборгованості; продаж частини майна боржника; виконання зобов'язань боржника власником або інвестором; продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу та інші способи.

Якщо план санації буде схвалений комітетом кредиторів, то він разом з протоколом протягом 5 днів підлягає передачі до господарського суду.

Слід мати на увазі, що якщо протягом 6 місяців з дня введення процедури санації не буде представлений у суд план санації, то суд приймає рішення про визнання боржника банкрутом і про відкриття ліквідаційної процедури.

Схвалений комітетом кредиторів план санації підлягає затвердженню судом.

Ця обставина не перешкоджає приведенню плану санації у відповідність до вимог законодавства та поданням його заново до господарського суду.

Звіт керуючого санацією та протокол зборів кредиторів направляються в господарський суд не пізніше 5 днів після проведення зборів. До звіту додається реєстр вимог кредиторів та за наявності - скарги кредиторів.

Господарський суд повинен розглянути і затвердити звіт керуючого санацією у разі прийняття зборами кредиторів таких рішень:

а) про виконання плану санації, закінчення процедури санації;

б) про звернення до господарського суду з клопотанням про припинення санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами.

                                      3.2 Ліквідація

Ліквідація - це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. [15]

Процедура ліквідації відкривається лише у чотирьох випадках:

1) коли кредитори в особі комітету кредиторів клопочуть про запровадження такої процедури як підсумку розпорядження майном;

2) коли виявилися незадовільними підсумки процедури санації;

3) коли суд застосовує спрощені процедури банкрутства;

4) у разі банкрутства громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Загальний термін ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців. У разі необхідності суд може продовжити цей термін ще на 6 місяців.

Процедура ліквідації має наступні етапи:

а) запровадження процедури;

б) виявлення і оцінка ліквідаційної маси;

в) реалізація майна боржника;

г) задоволення вимог кредиторів;

д) затвердження звіту ліквідатора.

Про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарський суд приймає постанову.

Коли визнається банкрутом громадянин-підприємець, постанову господарського суду і виконавчий лист на звернення стягнення на майно направляються судовому виконавцю для здійснення реалізації майна банкрута. При банкрутстві юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд може обов'язки ліквідатора покласти на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності у нього ліцензії.

У разі банкрутства відсутнього боржника (прирівняних категорій боржників) господарський суд призначає ліквідаторів за поданням держоргану з питань банкрутства або з числа працівників останнього. [16]

З моменту визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури всі права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута переходять до ліквідатора.

Якщо процедура ліквідації введена після розпорядження, то припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління та реорганізації майна, а також власника (власників) майна банкрута. Що стосується керівника боржника, то він звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства (п. 9 ст. 40 КЗпП України). Протягом трьох днів після призначення ліквідатора органи управління банкрута забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банкрута, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей ліквідатору.