Поняття обєднання підприємств

    Поняття обєднання підприємств. Види і організаційно-правові  форми об'єднань підприємств. Промислово-фінансові  групи. Холдингові компанії  

    Відповідно  до ст. 70 ГКУ підприємства мають право  на добровільних засадах об’єднувати  свою господарську діяльність (виробничу, комерційну та інші види діяльності) на умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Господарські об’єднання — це сукупність самостійних суб’єктів господарювання, які об’єднують свою виробничу, наукову, комерційну і іншу господарську діяльність для захисту спільних інтересів, координацій зусиль у вирішенні складних технічних, технологічних, фінансових, соціально-економічних завдань, реалізації цільових програм та проектів інвестиційного та науково-технічного характеру 

    Відповідно до законодавства України господарські об’єднання формуються добровільно на підставі договору або створюються за рішенням власника (уповноваженого державного органу) з урахуванням вимог антимонопольного законодавства. В господарській практиці створюються і функціонують асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші види об’єднань (синдикати, союзи, комбінати, трасти, державні об’єднання тощо). 

    В залежності від характеру взаємовідносин між об’єднаннями і його членами  розмежовують:

    об’єднання  координаційного типу. Вони займаються основною господарською діяльністю членів об’єднання і можуть виконувати одну або декілька виробничо-господарських і управлінських функцій по відношенню до них (асоціація, корпорація тощо);

    об’єднання  субкоординаційного типу. Спеціалізуються на управлінні підприємствами, які входять до складу об’єднання (концерни, державні об’єднання тощо). 

    Господарські  об’єднання існують трьох видів:

    добровільні господарські об’єднання;

    державні (комунальні) господарські об’єднання;

    промислово-фінансові групи.  

    Добровільні господарські об’єднання — це угрупування  підприємств різних форм власності, які утворюються на свій розсуд для  вирішення спільних задач. Такі об’єднання створюються у добровільному  порядку, однак для входження  в них підприємств — не власників майна, необхідно отримати згоду власника. Добровільність створення передбачає і вільний вихід з об’єднання в порядку, передбаченому установчими документами, крім підприємств — не власників майна, — лише зі згоди власника. 

    При входженні в об’єднання підприємства та організації зберігають права юридичних осіб, тобто не втрачають своєї самостійності. Функції, права й обов’язки добровільного господарського об’єднання формуються за рахунок делегування йому функцій, прав та обов’язків підприємств, які об’єднуються. Вихід за межі цих функцій не допускається. 

    Майно добровільного господарського об’єднання формується за рахунок вкладів або  внесків учасників (як правило, в  грошовій формі, але можуть бути й  матеріальні об’єкти). В процесі  діяльності його майно може поповнюватися за рахунок доходів від здійснення господарської діяльності. 

    Добровільні господарські об’єднання завжди мають  зведений баланс по підприємствах, які  об’єднуються, а також й самостійний  баланс  (при наданні додаткових послуг). Такі об’єднання мають стаціонарні органи управління, створені самими учасниками. Найчастіше використовується схема органів управління товариства з обмеженою відповідальністю, але не завжди в цих об’єднаннях є ревізійна комісія. Компетенція органів управління передбачається установчими документами. 

    Добровільне господарське об’єднання має статус юридичної особи, який набувається  з моменту державної реєстрації в загальному порядку згідно зі ст. 58 ГКУ та Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15 травня 2003 р. 

    Ст. 119 ГКУ виділяє різновидності  об’єднань:

    асоціація — договірне об’єднання, створене з метою постійної координації  господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації  однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації;

    корпорацією визнається договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів  підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного  з учасників органам управління корпорації;

    консорціум  — тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської  мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність;

    концерном визнається статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від  одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. 

    Іншою категорією господарських об’єднань  є державні (комунальні) господарські об’єднання, що об’єднують тільки підприємства державної чи комунальної форми  власності. Відповідно до ч. 4 ст. 119 ГКУ державне (комунальне) господарське об’єднання — об’єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, за рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління якого входять підприємства, що утворюють об’єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. 

    Якщо  добровільні господарські об’єднання можуть створюватися в будь-який галузі, то державні (комунальні) господарські об’єднання лише в тих галузях, де це спеціально дозволено законодавством. 

    Декретами КМУ про створення державних  господарських об’єднань в деяких галузях економіки передбачено, що до складу цих об’єднань повинні  входити технологічно зв’язані між  собою державні підприємства та господарські організації, що здійснюють єдиний технологічний процес, в якому кожне з підприємств має свою частину. 

    Державні (комунальні) господарські об’єднання обмежені окремою територією, на якій знаходяться всі підприємства одного об’єднання. Кожне таке об’єднання створюється розпорядчим актом міністерства або іншого органу в сферу управління якого входить дане підприємство або органом місцевого самоврядування. 

    Державне (комунальне) господарське об’єднання має установчим документом статут. Статут та склад державного (комунального) господарського об’єднання затверджується відповідним міністерством або іншим органом, також узгоджується з Міністерством економіки, Міністерством фінансів, Антимонопольним комітетом України, або їх територіальними відділеннями. Також існує Типовий статут об’єднань державних підприємств, затверджений спільним наказом Мінекономіки, Мінфіну, Мінюсту, Антимонопольного комітету, Мінпраці, Фондом державного майна 1 жовтня 1993 р. Питання про вхід або вихід з об’єднання також фактично вирішує міністерство або орган місцевого самоврядування. 

    Очолює  державне (комунальне) господарське об’єднання генеральний директор, який призначається  міністерством або органом місцевого  самоврядування. При генеральному директорі створюється правління як дорадчий орган, до складу якого входять генеральний директор, його заступники та керівники об’єднаних підприємств. 

    Дирекція (апарат управління) утримується за рахунок відрахувань від прибутку підприємств та господарських організацій. Норматив відрахувань встановлюється міністерством або органом місцевого самоврядування для кожного об’єднання. Крім того, джерелом майна державного (комунального) господарського об’єднання є майно, передане його засновниками, доходи отримані від власної господарської діяльності, кредити банків, державні капітальні вклади та інші джерела. 

    Основним  призначенням державного господарського об’єднання є проведення політики відповідного міністерства в рамках підприємств, які об’єднуються; здійснення управління даного угрупування державних (комунальних) підприємств як єдиним цілісним органом в рамках функцій власника майна підприємств; об’єднання зусиль та засобів всіх підприємств об’єднання в цілях виробничо-господарського розвитку даного угрупування (створення й розвиток виробничої інфраструктури). 

    Для здійснення цієї функції в державному (комунальному) господарському об’єднанні створюється фонд розвитку об’єднання за рахунок прибутку підприємств, які  входять до нього, а також доходів  від діяльності за нормативами встановленими міністерством або органом місцевого самоврядування. 

    Державне (комунальне) господарське об’єднання є юридичною особою. Всі підприємства, які входять до об’єднання зберігають права юридичної особи та користуються господарською самостійністю в рамках компетенції підприємств — не власників. Компетенція державного (комунального) господарського об’єднання формується за рахунок делегування йому функцій міністерства або органу місцевого   самоврядування   як   представника   власника   майна   державних   та комунальних підприємств та організацій. 

    Основними нормативними актами, які регулюють  правовий статус промислово-фінансових груп в Україні є: ст. 125 ГКУ та Закон України “Про промислово-фінансові  групи в Україні” від 21 листопада 1995 р. Відповідно до ст. 125 ГКУ промислово-фінансова група є об’єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції. Кінцева продукція — це вся продукція, включаючи науково-технічну документацію та інші об’єкти права інтелектуальної власності, з метою виробництва якої створюється промислово-фінансова група. До складу групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові і проектні установи, установи і організації усіх форм власності. 

    Законодавством  забороняється створення промислово-фінансових груп у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг, але вони можуть бути в якості обслуговуючих у ПФГ. 

    До  складу промислово-фінансових груп входять:

    головне підприємство;

    учасники.  

    Головне підприємство — це підприємство, створене відповідно до законодавства України, яке виробляє кінцеву продукцію  групи, здійснює її збут, сплачує податки  Україні та офіційно представляє  інтереси групи в Україні та за її межами. Не може бути головним підприємством торгове, транспортне підприємство, підприємства матеріально-технічного постачання, банк або інша кредитна установа. 

    Учасники  — це виробничі, наукові, проектні організації, банки, а також підприємства й  організації, які надають послуги цим підприємствам та організаціям. Учасники ПФГ або виробляють проміжну продукцію, або надають послуги. В складі ПФГ обов’язково повинен бути хоча б один банк. 

    Проміжна  продукція — це продукція, включаючи  науково-технічну документацію та інші об’єкти інтелектуальної власності, яка виробляється учасником групи, використовується для виробництва кінцевої продукції і реалізується тільки іншому учаснику або головному підприємству групи. Проміжна продукція може реалізовуватися і за межами групи, однак ця продукція не буде проміжною. Цей режим складається з пільг для учасників групи, насамперед, згідно ст. 5 Закону України “Про промислово-фінансові групи” проміжна продукція реалізується в рамках групи по внутрішніх цінах, які встановлюються самими учасниками, але не нижче собівартості продукції. У випадках експорту або імпорту проміжної продукції учасники групи звільняються від сплати експортного або імпортного мита. 

    В складі групи можуть знаходитися  підприємства інших держав, в цьому  випадку створюється транснаціональна промислово-фінансова група. 

    Головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус юридичної особи, а також  незалежність у здійсненні виробничої, господарської і фінансової діяльності відповідно до закону та укладеної  Генеральної угоди про сумісну  діяльність, при цьому сама ПФГ не має статусу юридичної особи і не підлягає державній реєстрації як суб’єкт господарювання.