Організаційно-правове забезпечення використання земель та інших природних ресурсів в аграрному виробництві

Управлiння природокористуванням у сiльському господарствi передбачає досягнення ефективного, збалансованого, науково обгрунтованого, комплексного i цiльового використання земель та iнших природних ресурсiв, стимулювання вiдтворення цих ресурсiв, захисту агроландшафтiв, як складних природних утворень, гарантування сприятливої екологiчної обстановки i безпеки в процесi ведення сiльського господарства.

Цьому сприятиме координацiя  сiльськогосподарської дiяльностi суб’єктiв агропромислового комплексу по ефективному використанню i вiдтворенню природних ресурсiв з боку органiв загального управлiння: органiзацiя комплексного прогнозування в цiй сферi, облiк i ведення земельного та iнших природноресурсних кадастрів, збалансований розподiл та перерозподiл природних ресурсiв мiж суб’єктами сiльськогосподарського природовикористаyня, органiзацiя землевпорядних та iнших територiально-планувальних робiт, екологiчної та землевпорядної експертизи щодо обгрунтувань передачi у власнiсть та надання у використання природних ресурсiв, проведення екологiчного контролю, стандартизацiї i нормування, встановлення лiмiтiв використання природних ресурсiв, систематичне iнформування населення та органiв держави про можливi змiни внаслiдок здiйснення сiльськогосподарської дiяльностi, монiторингу i вирiшення спорiв у галузі природовикористання [17, c.279].

У системі органiзацiйно-правового  механізму забезпечення ефективного  природокористування в сільському господарстві широкого застосування набувають  заходи стимулювання, зокрема, економiчнi важелі. Йдеться про нормативи  сплати i розміри платежів за використання земель та інших природних ресурсів, погіршення якості цих ресурсів, викиди, скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище. Економiчнi заходи застосовуються при встановленні лiмiтiв використання природних ресурсів, наданні можливості отримання останніх під заставу, наданні пільг при оподаткуванні сільськогосподарським юридичним особам та громадянам, зайнятим у сільськогосподарському виробництві, у разі реалiзацiї ними заходів щодо раціонального природокористування, а також застосовуються iншi економiчно-правовi заходи.

Використання земель та інших  природних ресурсів повинно мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер i передбачати  збереження грунтiв, обмеження негативного  впливу на них, а також на рослинний i тваринний світ, геологiчнi породи, водні джерела та iншi компоненти навколишнього середовища. Зокрема, землевласники i землекористувачі, в  тому числі орендарі, зобов’язанi здійснювати  раціональну органiзацiю території, збереження i пiдвищення родючості грунтiв, захищати землі від інших процесів руйнування; а також орендарі землi мають не допускати заростання сільськогосподарських угідь чагарниками, попереджувати погіршення культурно-технiчного стану земель.

Збереження і підвищення родючості ґрунтів забезпечується застосуванням системи заходів щодо меліорації земель (захист земель від водної і вітрової ерозій, селів, підтоплення, заболочування тощо), рекультивації порушених земель, відновлення їх родючості, своєчасного залучення до господарського обігу [16, c.75].

Використовуючи води для  сільськогосподарських потреб, водокористувачі  зобов’язані економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відновлення та поліпшення, дотримуватися умов цільового водокористування, встановлених нормативів скидання забруднюючих речовин та лiмiтiв забору води, здійснювати заходи щодо запобігання їх забрудненню стічними (дощовими, сніговими) водами, не допускати порушення прав інших водокористувачів та заподіяння шкоди водогосподарським об’єктам, утримувати в належному стані прибережні захисні смуги та смуги відведення, береговi смуги водних шляхів, очисні й водогосподарські споруди i технiчнi пристрої.

Користування корисними  копалинами суб’єктами сільськогосподарського виробництва повинно здійснюватися з забезпеченням цільового, раціонального та комплексного використання надр, безпеки для працюючих та населення, охорони навколишнього природного середовища, приведення порушених земельних ділянок у придатний для подальшого використання стан тощо.

З урахуванням специфіки  земель сільськогосподарського призначення  закон установлює такі основні обов'язки власників та інших осіб щодо використання сільськогосподарських угідь:

а) забезпечення оптимального водного режиму ґрунтів. Власники земельних ділянок і землекористувачі повинні здійснювати захист земель від підтоплення, заболочування, висушування; мають право в установленому порядку провадити зрошувальні й осушувальні заходи, не допускаючи безгосподарного виливу води, засолення й заболочування земель, створюючи найбільш сприятливий режим ґрунтової вологи. Наприклад, використання земель в сільськогосподарському виробництві здійснюється відповідно до проектів землевпорядкування, розроблених у визначеному законодавством порядку з урахуванням можливої причини затоплення (повінь, паводок), типу річки (чи окремих її ділянок) по нахилу дна й частоти можливого затоплення;

б) забезпечення належного  сольового режиму ґрунтів, для чого необхідно здійснювати захист земель від вторинного засолення. Кожна  особа, яка використовує сільськогосподарські угіддя, зобов'язана боротися з підвищеною кислотністю ґрунтів, здійснюючи вапнування й інші землеробські заходи;

в) забезпечення такого живильного режиму ґрунтів, за якого родючість  не тільки не зменшувалася б, незважаючи на винесення живильних речовин  із врожаєм, а й збільшувалася б. Підвищення родючості ґрунтів є одним із головних обов'язків кожного власника та землекористувача;

г) забезпечення належного  культурно-технічного стану ґрунтів, ведення боротьби із заростанням земель чагарником, дрібноліссям, бур'янистою рослинністю, для чого кожен землекористувач наділений правами провадити у встановленому порядку культурно-технічні роботи па своїй ділянці;

д) забезпечення належної екологічної  обстановки на земельній ділянці, не допускаючи її погіршення.

Залежно вiд повноважень, структури, мети i завдань, якi реалiзують державнi органи у сферi органiзацiї ефективного використання природних ресурсiв, можна видiлити такi форми управлiння: загальне, спецiальне i галузеве.

Загальне управлiння здiйснюється Кабiнетом Мiнiстрiв України, Верховною Радою Автономної Республiки Крим, мiсцевими органами виконавчої влади, мiсцевими органами самоврядування.

Спецiальне управлiння  покладається на уповноваженi органи - Мiнiстерство охорони навколишнього  природного середовища та ядерної безпеки, Державний комiтет України із земельних ресурсiв, Державний комiтет лiсового господарства, Державний комiтет по водному господарству тощо. Галузеве управлiння забезпечує Мiнiстерство аграрної політики України [17, c. 279].

Центральне мiсце у системi органiзацiйно-правового механiзму належить внутрiшньогосподарському управлiнню щодо ефективного використання земель та iнших природних ресурсiв. Йдеться, насамперед, про вищi органи управління підприємств - загальнi збори членiв пiдприємства. Вони здiйснюють управлiнськi функцiї у сферi внутрiшньогосподарського використання належних їм земель вiдповiдно на правi колективної, приватної власностi на землю або на правi користування окремими земельними дiлянками, природними ресурсами вiдповiдно до земельного законодавства.

Проблема правового забезпечення раціонального використання природних  ресурсів надто багатогранна. Відносини  раціонального природокористування, що мають важливе суспільне значення, регулюються, крім екологічного, адміністративним, цивільним, фінансовим, кримінальним правом.

Для регулювання раціонального  використання і охорони природних  ресурсів велике значення мають локальні нормативні акти, а саме — бізнес-плани  сільськогосподарських підприємств, у яких передбачаються розділи щодо впливу господарської діяльності на природне середовище та застосування природоохоронних заходів [15, c.402].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Отже, правовий режим земель нерозривно пов'язаний з повноваженнями їх власників, зумовлює їх і залежить від характеру сільськогосподарського виробництва, яке здійснюється власником. Усі повноваження власників землі  та землекористувачів спрямовані не тільки на забезпечення їхніх інтересів  і потреб, але й більшою мірою  на підтримання і додержання правового  режиму земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться в їхньому  веденні.

Використання земель та інших  природних ресурсів повинно мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер i передбачати  збереження грунтiв, обмеження негативного впливу на них, підвищення їх родючості та охорони, а також на рослинний i тваринний світ, геологiчнi породи, водні джерела та iншi компоненти навколишнього середовища.

Юридичною базою правового  забезпечення такого ощадливого використання земель i природних ресурсів є чинне  законодавство України. Стимулюючим чинником ефективного використання земель та інших природних ресурсів у механiзмi органiзацiйно-правового забезпечення є юридична вiдповiдальнiсть за земельні та iншi правопорушення у цій сфері.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141
2. Закон України "Про пiдприємництво" вiд 07 лютого1991 року № 698-XII//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 14, ст.168
3. Закон України “Про правовий режим територiї, що зазнала радiоактивного забруднення внаслiдок Чорнобильської катастрофи” вiд 27 лютого 1991 року № 791а-XII//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 16, ст.198
4. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” вiд 25 червня 1991 року № 1264-XII//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 41, ст.546
5. Закон України “Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство” вiд 14 лютого 1992 року № 2114-XII//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 20, ст.272
6. Закон України “Про тваринний світ” вiд 13 грудня 2001 року № 2894-III//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 14, ст.97
7. Закон України “Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 року № 973-IV//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 45, ст.363
8. Кодекс України про адміністративні правопорушення вiд 07 грудня 1984 № 8073-X із змінами та доповненнями//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1984, N 51, ст.1122
9. Лiсовий кодекс вiд 21 січня 1994 року № 3852-XII//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 17, ст.99
10. Кодекс про надра вiд 27 липня 1994 року № 132/94-ВР//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 36, ст.340
11. Водний кодекс України вiд 06 червня 1995 № 213/95-ВР//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, N 24, ст.189
12. Кримінальний кодекс України вiд 05 квітня 2001 року № 2341-III//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131
13. Земельний кодекс України вiд 25 жовтня 2001 № 2768-III із змінами та доповненнями//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 3-4, ст.27
14. Гетьман А.П., Шульга М.В. Екологічне право України: підручник. – Х.: Право, 2005. – 384 с.
15. Жушман В.П. Аграрне право та законодавство України : навч.-практ. посіб. – 3-є вид., доп. і перероб. – Х. : Одіссей, 2006. – 736 с.
16. Крупка Ю. М. Аграрне право України: навч. посіб. для дистанційного навчання/За наук. ред. Н. Р. Малишевої.— К.: Університет «Україна», 2006.— 160 с.
17. Янчук В.З. Аграрне право України. - 2-е видання, перероблене та доповнене – К.: Юрiнком iнтер, 2000. – 681 с.