Організаційно-правове забезпечення використання земель та інших природних ресурсів в аграрному виробництві

Міністерство  освіти і науки України

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ  ЕКОНОМІКО – ПРАВНИЧИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

Юридичний факультет  ім. академіка П.П. Михайленка

 

Кафедра цивільного, господарського права та процесу  ім. проф. Є.Г. Пушкаря

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з Аграрного права України

НА ТЕМУ:

Організаційно-правове  забезпечення використання земель та інших природних ресурсів в аграрному  виробництві

 

 

 

 

Виконала:

 

 

 

Викладач:

 

 

 

 

 

Івано – Франківськ

 

ВСТУП

Земля становить територіальний і  матеріальний базис аграрно-промислового комплексу і відіграє надзвичайно  важливу роль у сільськогосподарському виробництві. Зміст і структура самого сільськогосподарського виробництва визначає першорядну роль земель сільськогосподарського призначення серед існуючих в Україні категорій земель.

Класифікація земель проводиться  за їх основним цільовим призначенням, залежно від того, для якої мети вони відведені. В ст. 22 Земельного кодексу України (надалі ЗК України) зазначається, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Стаття 23 ЗК України встановлює пріоритетність земель сільськогосподарського призначення, яка визначається тим, що вони є основним засобом виробництва продуктів харчування, кормів для тварин і сировини для різних галузей промисловості.

Землі сільськогосподарського призначення - найбільш важлива і  значна частина єдиного земельного фонду. З економічної точки зору землі сільськогосподарського призначення  відрізняються від інших земель тим, що вони самі є засобом виробництва, виробничим потенціалом. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), які відповідно до природних властивостей, розташування і господарських потреб використовуються для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; ведення підсобного сільського господарства та розміщення оптовими ринками сільськогосподарської продукції власної інфраструктури; несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Органiзацiйно-правове забезпечення ефективного використання земель та iнших природних ресурсiв в аграрному виробництвi, як сукупнiсть органiзацiйно-правових засобiв, що забезпечують продуктивне, ощадливе, економне, екологiчно безпечне використання земель та iнших природних ресурсів полягає у їх постiйному вiдтворенні i захисті вiд погiршення якостi у процесi сiльськогосподарського виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Організаційно-правове  забезпечення використання земель та інших природних ресурсів в аграрному виробництві

 

 

Багатоплановість експлуатації землі як об'єкта господарської діяльності людини, її обмеженість у просторі, незамінність, невідтворюваність висувають  на перший план проблему раціонального  її використання та охорони.

Встановлення порядку  раціонального використання земель — це прерогатива держави, її уповноважених  органів. Організація раціонального  використання земель як природного ресурсу, засобу виробництва в сільському господарстві і просторової основи, операційної бази для здійснення будь-якої діяльності неможливі без  належної реалізації державою таких  управлінських функцій щодо землі, як землеустрій, земельний кадастр, контроль за використанням земель та ін. Компетенція відповідних державних органів у зазначеній сфері закріплена нормами чинного Земельного кодексу України [14, c.190]. Актуальність цієї проблеми все більш зростає у зв'язку з науково-технічним прогресом, ростом виробничих сил, які потребують залучення в господарське користування нових земельних ресурсів.

Право має своїм завданням  забезпечити охорону природи  і раціональне використання природних  ресурсів правовими засобами. Раціональність землекористування передусім означає те, що воно здійснюється суто за цільовим призначенням. Серед обов'язків землекористувачів та власників земельних ділянок головне місце посідає обов'язок забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст. 91, 94 ЗК України). Нецільове використання землі є не тільки нераціональне, але й незаконне. Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням є однією з підстав припинення права користування нею (ст. 141 ЗК України). При цьому таке примусове припинення здійснюється відповідно до ст. 143 ЗК України в судовому порядку. Невиконання вимог щодо використання

 

земель за цільовим призначенням є одним з порушень земельного законодавства, за які передбачена  адміністративна відповідальність (ст. 54 Кодексу про адміністративне правопорушення України).

Кожний власник земельної  ділянки та землекористувач зобов'язаний як найповніше використовувати всю  закріплену за ним земельну ділянку. Раціональне використання землі передбачає також ефективну її експлуатацію. Це означає, що земельна ділянка має використовуватися найбільш доцільно і з найбільшою віддачею.

При раціональному використанні землі її якість не повинна погіршуватися, а навпаки, має поліпшуватися, тобто обов'язково повинен враховуватися екологічний фактор. На власників земельних ділянок та землекористувачів закон покладає обов'язок підвищувати родючість грунтів та зберігати корисні властивості землі. Експлуатація землі, яка не передбачає відтворення її корисних властивостей або сприяє розвитку процесів, що погіршують стан земельної ділянки, є хижацьким використанням землі. Таке використання землі веде до її забруднення та псування і тягне за собою негативні правові наслідки у вигляді відповідальності, зокрема кримінальної (ст. 239 Кримінального кодексу України).

Природоохоронні норми визначають правовий режим природних ресурсів, регулюють відносини щодо збереження, раціонального використання, відтворення  та розвитку всіх природних ресурсів, встановлюють відповідальність за порушення цих норм [15, с.602].

Забезпечення ефективного використання земель та iнших природних ресурсiв здiйснюється за допомогою законодавства про використання природних ресурсiв, охорону навколишнього середовища та забезпечення екологiчної безпеки. Серед таких нормативно-правових актів важливе місце посідає Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” вiд 25.06.1991, який визначає форми власностi на природнi ресурси, права громадян, якi працюють у сiльському господарствi, на участь у розробцi та здiйсненнi заходiв щодо рацiонального i комплексного

використання природних  ресурсiв, здiйснення громадянами та юридичними особами агропромислового комплексу спецiального, а у випадках, передбачених законом, i загального природокористування, гарантiї їх реалiзацiї, функцiї управлiння в цiй сферi тощо. Законодавство регламентує використання природних ресурсiв, додержання екологiчних вимог при їх використаннi у сiльському господарствi, економне та ефективне природокористування, здiйснення екологiчної експертизи у разi надання ресурсiв у користування, проведення контролю за їх використанням та визначає види вiдповiдальностi за порушення вимог природокористування у сiльському господарствi.

Вiдповiдно до Закону України “Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство” вiд 14.02.1992 р. земля передається у колективну власнiсть або надається у постiйне чи тимчасове користування, в тому числi на умовах оренди. Колективне сiльськогосподарське пiдприємство має право: використовувати у встановленому порядку для потреб господарства наявнi на землi кориснi копалини мiсцевого значення, торф, лiсовi угiддя, воднi об’єкти та експлуатувати iншi кориснi властивостi землі; власності на посіви і посадки сільськогосподарських культур і насаджень [5, c.4].

Правовi засади ефективного природокористування у сiльському господарствi передбачаються також щодо iнших суб’єктiв господарювання - фермерських господарств. Закон України “Про фермерське господарство” від 19.06.2003 р. передбачає порядок надання земель для його ведення, визначає права i обов’язки щодо ефективного використання та охорони земель, закрiплює право фермерського господарства продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі. Учасники фермерського господарства також мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію, а також право реалізації виробленої сільськогосподарської продукції на вітчизняних ринках і поставки її на експорт [7, c.8].

Право на одержання дiлянок, iнших природних ресурсiв, необхiдних для здiйснення пiдприємницької дiяльностi, гарантує суб’єктам такої дiяльностi у сiльському господарствi Закон України "Про пiдприємництво" вiд 07.02.1991р.

Створення необхiдної природноресурсної бази для всебiчного задоволення виробничих потреб, розвитку соцiальної iнфраструктури передбачається законодавством про прiоритетнiсть соцiального розвитку села i агропромислового комплексу в народному господарствi.

Земельний кодекс України регулює раціональне використання земельних ресурсів і охорону ґрунтів, передусім у сільському господарстві, передбачає обов'язки землекористувачів. Особлива увага приділяється здійсненню комплексу організаційно-господарських, агротехнічних, гідротехнічних заходів щодо попередження ерозії ґрунтів, їх засмічення, заболочування, забруднення тощо.

Регулювання відносин по охороні  та раціональному використанню вод  здійснюється відповідно до Водного  кодексу України. Законодавство  зобов'язує підприємства, діяльність яких впливає на водний режим, будувати очисні споруди. Правові норми закріплюють  нормативи граничне допустимих концентрацій шкідливих речовин у водоймах. Також ним висуваються основні  вимоги по ефективному використанню та охоронi вод для потреб сiльського господарства, встановлюють режим i право сiльськогосподарського використання вод, визначають права i обов’язки суб’єктiв цього виду водокористування, умови, пiдстави для його припинення та вiдповiдальнiсть за неналежне користування ними.

Лiсовий кодекс вiд 21.01.1994 р., лiсове законодавство визначають можливостi ведення лiсового господарства сiльськогосподарськими пiдприємствами, встановлюють особливостi та режим лiсовикористання, зокрема порядок здiйснення таких лiсових користувань, як сiнокосiння i випасання тварин, збирання лiсової пiдстилки тощо сiльськогосподарськими пiдприємствами, установами, органiзацiями i громадянами, зайнятими в сiльському господарствi, передбачають форми та методи забезпечення рацiонального використання лiсiв для сiльськогосподарських потреб.

Кодекс про надра вiд 27.07.1994 р. та законодавство про надра передбачають право сiльськогосподарських пiдприємств, установ, органiзацiй, iнших юридичних осiб (в т.ч. іноземних) i громадян використовувати надра в межах наданих їм земельних дiлянок, добувати кориснi копалини з них. Законодавство встановлює порядок видобування прiсних пiдземних вод у межах наданих дiлянок для сiльськогосподарських та побутових потреб, а також відповідальність за порушення режиму використання корисних копалин [17, c.277].

Законодавство про тваринний  свiт визначає правила користування тваринним свiтом сiльськогосподарськими пiдприємствами, установами, органiзацiями, iншими юридичними особами i громадянами, зокрема, норми щодо ведення мисливства, рибальства, використання корисних властивостей життєдiяльностi тварин - грунтоутворювачiв, природних санiтарiв середовища, запилювачiв рослин тощо, а також використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних, естетичних та інших цілях, регламентують режим рацiонального використання тваринного свiту для потреб сiльського господарства.

У системi органiзацiйно-правового  забезпечення рацiонального використання земель та iнших природних ресурсiв  чiльне мiсце посiдають норми законодавства  про екологiчну, в тому числi радiацiйну безпеку. Так, Закон України “Про правовий режим територiї, що зазнала радiоактивного забруднення внаслiдок Чорнобильської катастрофи” вiд 27.02.1991 р. визначає категорiї зон радiоактивно забруднених територій, радiацiйно небезпечних i радiоактивно забруднених земель. Зокрема, до радiацiйне небезпечних вiдносяться землi, на яких неможливе подальше проживання населення, одержання сiльськогосподарської та iншої продукцiї, продуктiв харчування, якi вiдповiдали б державним та мiжнародним допустимим рiвням вмiсту радiоактивних речовин, або використання яких недоцiльно за iншими екологiчними умовами [3, c.4]. Такi землi пiдлягають виключенню з сiльськогосподарського обiгу. До них належать дiлянки, що включають зону вiдчуження та зону безумовного (обов’язкового) вiдселення.

Складовою органiзацiйно-правового  механiзму забезпечення ефективного  природокористування у сiльському господарствi є управлiння, тобто  цiлеспрямована дiяльнiсть уповноважених  органiв, направлена на забезпечення додержання всiма пiдприємствами, органiзацiями, установами, iншими юридичними особами i громадянами  агропромислового комплексу. приписiв i вимог чинного законодавства по ефективному використанню земель, iнших природних ресурсiв, вжиття необхiдних заходiв щодо попередження, припинення i встановлення правопорушень у цiй сферi, вiдновлення порушених прав та законних iнтересiв власникiв i користувачiв земель та iнших природних ресурсiв.