ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ

 ·        ведення договорів купівлі-продажу, крім випадків придбання акцій і паїв товарних і фондових бірж; 

 ·        вкладення в інтелектуальну власність. Страхові резерви АСТ (АСК, ТОВ й ін.) підрозділяються на резерви по особистому, майновому страхуванню і страхуванню відповідальності, а також по фінансуванню заходів щодо попередження страхових випадків, чи втраті, ушкодженню застрахованого майна. 

 Страхові  резерви, утворені страховиками, не підлягають вилученню у  державний й інші бюджети. 

Умови забезпечення фінансової стійкості страховиків 

Під фінансовою стійкістю страхових операцій розуміють  балансування доходів з витратами  за страховим грошовим фондом, що формується зі страхових внесків сплачуваних  страхувальниками (премій). 

 Основою фінансової  стійкості страховиків є наявність  сплаченого статутного капіталу, страхових резервів, а також система  перестрахування. Статутний капітал  (статутний фонд) страхових організацій  спочатку формується за рахунок  бюджету (обов'язкова форма страхування)  або за рахунок коштів від  продажу акцій та інших цінних  паперів. 

 Мінімальний  розмір статутного капіталу залежить  від різних видів страхування  і перестрахування. Статутний  капітал акціонерного страхового  товариства закритого типу створюється  за рахунок внесків засновників  і продажу акцій працівникам  даного товариства, акціонерного  страхового товариства відкритого  типу - шляхом обміну внесків на  акції засновників і продажу  акцій по відкритій підписці  чи на аукціоні біржі. 

 Акумуляція  коштів страхового фонду досягається  насамперед за рахунок росту  числа страхувальників і застрахованих  об'єктів. 

 Проблема  забезпечення фінансової стійкості  може розглядатися подвійно: як  визначення системи імовірності  дефіциту коштів у якому-будь  році і як відношення доходів  до витрат за минулий тарифний  період. 

 Ступінь дефіцитності  коштів страхової компанії залежить  від величини страхового портфеля. 

Для визначення ступеня імовірності дефіцитності коштів (ДК) застосовується коефіцієнт Коньшина : 
 
 

в якому: q — середня  тарифна ставка по всьому страховому портфелю; 

п ~ число застрахованих  об'єктів. 

 Чим менше  значення коефіцієнта ДК, тим вища фінансова стійкість страховика. На величину показника ДК, як видно з формули, не впливає розмір страхової суми застрахованих об'єктів. 

Однак варто  мати на увазі, що коефіцієнт Коньшина дає найбільш точні результати, коли страховий портфель страховика складається з об'єктів із приблизно однаковими по вартості ризиками (тобто без катастроф, землетрусів, загибелі космічних кораблів, літаків і т.п.). 

Отже, однією з  умов забезпечення фінансової стійкості  страхових операцій є завдання вирівнювання розмірів страхових сум, на які застраховані різні об'єкти туризму. Завдання за рахунок передачі частини видів  страхування чи їхньої вартості іншим  страховикам у перестрахування, що набуває в останні роки щораз  більшого значення у страховій справі. 

Існують законодавче  визначені вимоги до власних коштів страховика, які мають бути сформовані за рахунок вкладів засновників  і прибутку. Статутний фонд - головний елемент функціонування будь-якого  суб'єкта господарської діяльності незалежно від форми власності. Він є сумою вкладів засновників  для забезпечення життєдіяльності  компанії. Порядок формування статутного фонду регулюється чинним законодавством і статутними документами. Основними  вимогами до створення українських  страхових компаній, як уже зазначалося, є наявність мінімального розміру  статутного фонду - 100 тис. екю (для компаній, створених за участю іноземних юридичних  осіб та іноземних громадян, - 500 тис. екю). Важливо, що не менш як 60 % статутного фонду має бути внесено у грошовій формі, тобто являти собою ліквідні кошти для виконання зобов'язань  перед страхувальниками в разі нестачі  спеціальних коштів. Згідно із Законом  України "Про страхування" допускається сплата грошової частини внесків  до статутного фонду цінними паперами, що випускаються державою за їх номінальною  вартістю в порядку, визначеному  Міністерством фінансів України, але  не більш як 25 % загального розміру  статутного фонду.

 Законодавством  забороняється використовувати  для формування статутного фонду  кошти страхових резервів, а також  кошти, одержані в кредит та  під заставу, і вносити матеріальні  активи.

 Страховик  у ході діяльності повинен  мати не тільки статутний фонд, а й значний обсяг власних  коштів, вільних від зобов'язань.  Такими коштами є гарантійний  фонд та вільні резерви. До  гарантійного фонду страховика  належать спеціальні та резервні  фонди, а також сума нерозподіленого  прибутку. Вільні резерви - це  частка власних коштів страховика, яка резервується з метою додаткового  забезпечення фінансової надійності.

 Фінансова  надійність страховика залежить  від правильного розрахунку тарифних  ставок, які є ціною за страхову  послугу. Цей розрахунок не  може бути зроблений без урахування  збитковості страхової суми, яка  складається на страховому ринку.  Коли визначається ціна за  страхову послугу, насамперед  ураховується реальна ціна ризику. Крім того, необхідно враховувати  величину, однорідність та стабільність  страхових операцій. На підставі  цих характеристик, сформованого  страхового портфеля, а також  статистичних даних про настання  страхових подій за кілька  років і розраховується тарифна  ставка. Але не завжди об'єктивні  вимірювання доступні страхувальникові, оскільки він не всі розрахунки  може виконати, а іноді й не  володіє потрібною інформацією.  Тоді йому не залишається нічого  іншого, як тільки покладатися  на свій суб'єктивний погляд  щодо вірогідності настання негативних  подій і можливих збитків. Відхилення  страхової ставки від об'єктивних  обгрунтувань може призвести до зниження фінансової надійності страховика та до невиконання страховиком своїх зобов'язань перед страхувальниками.

 Ще один  фактор фінансової надійності  страховика - достатність страхових  резервів, які відбивають обсяг  страхових зобов'язань за укладеними  договорами страхування. Розмір  страхових резервів повинен бути  адекватний узятим страховим  зобов'язанням. Виконання страхових  зобов'язань забезпечується достатнім  розміром страхових резервів (при  їх формуванні слід ураховувати  вид страхування, термін дії  договору, рівномірність розподілу  ризику), а також правильно визначену  основу для страхової премії.

 Акумульовані  у страхові резерви премії  деякий час є у розпорядженні  страховика і можуть бути інвестовані  з метою одержання додаткового  доходу. Проте тимчасово вільні  кошти, інвестовані страховиком,  підлягають регулюванню, оскільки  кошти страхових резервів є  коштами страхувальників і мають  бути повернені їм при настанні  страхової події. Активи страховика, сформовані за рахунок страхових  резервів, є гарантією виконання  його зобов'язань і повинні  розміщуватися з метою забезпечення  ліквідності, диверсифікованості, надійності  та прибутковості. Такі вимоги  дозволять забезпечити своєчасні  і в повному обсязі страхові  виплати. Крім того, при розміщенні  тимчасово вільних коштів страхових  резервів необхідно враховувати  характер розподілу ризику; термін  страхування; обсяг акумульованих  коштів;

 необхідність  у інвестиційному доході.

 Фінансова  надійність страховика забезпечується  і таким інструментом, як перестрахування.  Значна вартість об'єктів, які  можуть бути прийняті на страхування,  незбалансований страховий портфель, коливання результатів діяльності  страховика, можуть негативно вплинути  на фінансову надійність страхової  компанії. Проте метою перестрахування  є те, що страховик, приймаючи  на страхування великий ризик,  передає його частку перестраховикові  і далі несе відповідальність  перед страхувальником у повному  обсязі. Тому визначення розміру  власного утримання зобов'язань  має дуже велике значення. Справді,  якщо розмір зобов'язань буде  надто високим, то в разі  настання страхового випадку  у страховика може не бути  достатньо коштів для покриття  збитків страхувальників.

 Розмір власного  утримання має бути залежним  від галузі страхування, характеру  ризику, імовірності та можливого  максимального розміру збитку, ступеня  схильності до ризику, розміру  власних коштів страхової компанії, а також від періоду та території.  Одним із найважливіших моментів  визначення розміру власного  утримання є залежність від  розміру власних коштів: чим більший  розмір власних коштів страховика, тим більший розмір страхових  виплат, що їх компанія може  здійснити в разі настання  страхового випадку. З метою  захисту виконання зобов'язань  страховика перед страхувальниками  Законом України "Про страхування"  передбачається в обов'язковому  порядку укладання угоди перестрахування  в разі, коли страхова сума  за окремим об'єктом страхування  перевищує 10 % суми сплаченого  статутного фонду і сформованих  страхових резервів.

 Додержання  страховиком перелічених чинників, котрі мають вплив на його  фінансову надійність, є певною  гарантією для страхувальників,  які в обмін на сплачені  гроші отримують від страховика  запевнення щодо забезпечення  страхового захисту. 

Варто мати на увазі, що доходи від страхових платежів при добровільному страхуванні  являють собою ціну від продажу  страхових послуг. У той час  як при державному страхуванні ціна продажу регламентується калькуляційною ціною. В умовах ринкової економіки  калькуляційна ціна і ціна продажу  можуть не збігатися. 

 Розраховуючи  тарифну ставку (брутто-ставку), страховик  визначає очікувану вартість  страхової послуги, а ціна продажу  стає відомого тільки в момент  укладення договору. Вартість страхової  послуги величина об'єктивна,  а ціна продажу формується  під впливом цілого ряду факторів: кон'юнктури ринку, цінової політики  уряду, процентних ставок у  банках. Максимальні ціни визначаються  потребами страхувальників, а  мінімальні - необхідністю еквівалентності  відносин страхувальника і страховика. 

Склад і структуру  витрат визначають два взаємозалежних економічних процеси 1) погашення  зобов'язань перед страхувальниками; 2) фінансування діяльності страхової  організації. У зв'язку з цим у  страховій справі прийнятною є така класифікація витрат: 

 витрати на  страхові виплати; 

 відрахування  в запасні фонди і страхові  резерви; 

 відрахування  на попереджувальні заходи (попередження  виникнення пожеж, консультації  на вибір вогнестійких конструкцій,  матеріалів, систем водопостачання  і т.п.); 

• витрати на ведення справ. 

У сукупності ці витрати складають собою собівартість страхових операцій. У страховій  справі собівартість розглядають в  широкому і вузькому значенні. 

У широкому значенні слова - це сукупність усіх витрат страховика на надання страхових послуг як безпосередніх (виплат страхового відшкодування чи страхового забезпечення), так і  витрат на забезпечення фінансової стійкості  страхових операцій (формування запасних і резервних фондів). У вузькому значенні слова - це витрати страхової  організації на ведення справи. 

 Витрати на  ведення справи закладають в  кошторис брутто-ставки, вони є  важливим елементом собівартості  страхових операцій. Відповідно  до прийнятої класифікації до  складу витрат входять витрати  на оплату роботи агентів, господарські  і канцелярські.