МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

     Державний вищий навчальний заклад

     «КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

     Кафедра регіональної економіки 
 
 
 

     Реферат

     На  тему: «ОСНОВНІ ФАКТОРИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ, ЇХ СУТЬ» 
 
 
 
 
 

     Студента 1 курсу,

     Спеціальність 6503-2

     Петришиної  Наталії Вікторівни

     Перевірила: Шмігельська Є.А. 
 
 
 

     Київ-2011 

     Зміст 

 

      Вступ

     Фактори РПС – це об’єктивно дані обставини (явища, процеси), які певним чином  впливають на розміщення елементів  продуктивних сил – сприяють доцільному і поступальному їх розвитку або гальмують його.

     Деякі з цих факторів мало, або майже  не залежать від діяльності людини, як, наприклад, географічне розташування країни (її частини), або наявність  та гірничо-геологічні умови видобування  корисних копалин. Інші ж породжуються продуктивною діяльністю людини (енергетичний, транспортний фактори).

     Вивчення  питання факторів РПС пов’язане  із певними труднощами. Майже у  всіх дослідників цього питання  існує своя, більш чи менш відмінна від інших, класифікація факторів РПС.

     У теорії розміщення продуктивних сил фактор розміщення є одним із центральних понять. Всупереч важливості поняття «фактор розміщення», однозначного трактування цього терміна немає.

     Саме  слово «фактор» (від лат. factor - той, хто робить; виробник) означає причину, руйнівну силу якого-небудь процесу або явища. Але щодо розміщення продуктивних сил це не розкриває суті поняття.

     Фактори - це конкретні умови, що визначають ступінь ефективного розміщення.

     Ті  з факторів РПС, котрі, насамперед, виділяються  всіма фахівцями з розміщення продуктивних сил, – це фактор географічного розташування, природно-ресурсний і екологічний фактори.

 

      1. Сировинний  фактор розміщення  продуктивних сил

     Факторами розміщення продуктивних сил називають  усю сукупність умов для найбільш раціонального вибору місця розташування господарського об’єкта, ТВК, розміщення підприємств певної галузі. У теорії РПС фактор розміщення є одним з центральних понять. При зміні складу факторів повинні змінюватися і місця розташування об’єктів.

     Розрізняють такі групи факторів, які включають:

     – природні – якісну і кількісну  характеристики родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних  ресурсів, природно-кліматичні й природно-транспортні  умови;

     – екологічні – природоохоронні та конструктивні заходи з метою ощадного використання природних ресурсів і забезпечення сприятливих умов для життєдіяльності людини;

     – технічні – досягнутий і можливий рівень техніки та технології;

     – економічні – вартість капіталовкладень, строки будівництва, ефективність виробництва, призначення та якість продукції, виробничі зв’язки, економіко-географічне і транспортне положення та ін.;

     – соціально-демографічні – чисельність  населення і його розміщення, кількісну  та якісну оцінку трудових ресурсів і  забезпеченість ними виробництва у розрізі областей і районів, стан виробничої і соціальної інфраструктури.

     Кожна з цих груп поєднує багато факторів, серед яких розрізняють найважливіші (рис. 1).

     Один  із засновників теорії факторного аналізу  А. Вебер назвав три найважливіших  фактори: праця, сировина і транспорт. Згодом кількість факторів, що використовуються в економічному аналізі, значно збільшилася, їх можна об'єднати в групи, які впливають на розміщення виробництва.

     Кожна територія характеризується набором  факторів, що визначають її придатність для розміщення конкретного виробництва. Тільки сукупність декількох (іноді навіть десятків) факторів визначає ефективність розміщення.

     

     Рис. 1. Фактори розміщення продуктивних сил

     Сировинний  фактор найчастіше називають фактором матеріалоємності, тому що сировина і матеріали складають істотні витрати в більшості галузей промисловості. 

     Виробництва з великими витратами сировини на одиницю готової продукції доцільно розміщувати поблизу сировинної бази, щоб не робити великих відрахувань  на транспорт. Деякі види виробництва через специфіку технології можуть розміщуватися лише там, де добувається сировина: гірничодобувна, лісопильна промисловості.

     

       Рис. 2. Сировинний фактор розміщення продуктивних сил

     Наприклад, для одержання однієї тонни соди потрібно 1,7 тонн кухонної солі, яка у цьому випадку добувається у вигляді розсолу, тобто обсяг сировини значно збільшується і сировина стає практично нетранспортабельною. 

     Оскільки  мінеральні ресурси жорстко локалізовані (родовища руд металів, мінеральна сировина для хімічної промисловості і т.ін.), то розміщенню матеріалоємного виробництва концентрація.

     Оскільки  мінеральні ресурси жорстко локалізовані (родовища руд металів, мінеральна сировина для хімічної промисловості і  т.ін.), то розміщенню матеріалоємного виробництва концентрація.

     Донбас  і Наддніпрянщина мають потужну  металургійну промисловість, що використовує криворізьку залізну руду, нікопольську марганцеву руду і донецьке коксівне вугілля. У повному циклі чорної металургії відношення маси сировини до маси готової продукції складає 2,5:1, що робить більш вигідним транспортування готової продукції.

     Природно-ресурсний  фактор діє на розміщення продуктивних сил в такому напрямку. За місцезнаходженням  тих чи інших ресурсів будуються  підприємства, призначені певним чином експлуатувати, використовувати їх – видобувати паливо, видобувати і збагачувати руди, виробляти гідроелектроенергію, оброблювати землю тощо. І чим більшим обсягом ресурсів володіє країна, при нормальному функціонуванні національної економіки, тим більше споруджується підприємств для їх використання, або таких, де без відповідних ресурсів неможливе здійснення технологічних процесів (наприклад, виробництво металу без використання води). Значення природно-ресурсного фактору в розміщенні продуктивних сил характеризує і такий відомий факт. Найпотужніший комплекс теплоелектростанцій України розташований саме за місцем видобування палива для них (вугілля) – у Донбасі.

     Сировинний  фактор ще називають факторами матеріаломісткості. Витрати на матеріаломісткість виробництва у більшості галузей промисловості складають понад половину сукупних витрат на весь обсяг виробництва.

     Ступінь матеріаломісткості – це відношення витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Ці величини виражають у  грошових і натуральних показниках. Якщо кратність перевищує 2, то матеріаломісткість вважається високою. Для матеріаломісткого виробництва характерна висока концентрація.

     В світовому виробництві постійно іде процес зниження матеріаломісткості виробництва, внаслідок чого вплив сировинного фактора поступово спадає.

     До  основних факторів РПС, посилання на який також є досить частим, відносять  і фактор споживача (виробничого  та невиробничого). Адже кінцевою метою  виробництва є саме споживання, а  багато деяких видів готової продукції є малотранспортабельні чи дорогі для транспортування і підприємства з їх виготовлення мають бути наближені до місць споживання.

     2. Паливно-енергетичний  фактор

     Паливно-енергетичний фактор близький до сировинного за характером впливу на виробництво, тому що паливо теж є мінеральним ресурсом.

     Енергомісткі  – це виробництва, які зазнають сильного впливу паливно-енергетичного фактора. Вони поділяються на електромісткі  та паливомісткі.

     Енергомісткі  виробництва поділяються на високоенергомісткі (частка паливно-енергетичних витрат становить 30-45% витрат на виробництво продукції), середньо місткі (15-30%) та неенергомісткі (менше 15%).

     До  паливомістких відносяться виробництва, які поглинають багато тепла. Особливе місце належить ТЕС.

     Паливно-енергетичний фактор за характером впливу на розміщення виробництва близький до сировинного, тому що паливо теж є мінеральним ресурсом. 

       Виробництва, що залежать від  сильного впливу паливно-енергетичного  фактора, називаються енергоємними. 

     Енергоємні  виробництва поділяються на електроємні і паливноємні.

     

     Рис. 3. Паливно-енергетичний фактор розміщення продуктивних сил

     До  електроємних видів виробництва  відносять виплавку легких металів (алюміній, титан, магній), електролітичну виплавку міді, нікелю, феросплавів  і сталі, виробництво віскозного шовку, синтетичного каучуку. Такі виробництва повинні розміщуватися поблизу великих джерел електроенергії. Норвегія, яка практично не має власної алюмінієвої сировини, є найбільшим експортером алюмінію, тому що 80% електроенергії країни виробляється на ГЕС. А найбільший український алюмінієвий завод розташований у Запоріжжі поблизу Дніпрогесу.

     До  паливноємних відносять виробництва, що поглинають багато тепла. Це виробництво  глинозему (напівфабрикат для одержання  алюмінію), віскозного шовку, випічку хліба, виплавку нікелю, виплавку цинку тощо. Паливноємні види виробництва розміщуються поблизу паливних баз. 

     Наприклад, для виробництва 1т алюмінію на Миколаївському заводі необхідно 16 000 квт/ч електроенергії, тому вигідніше привозити сировину і користуватися донецьким вугіллям як енергоносієм. 

     Чільне  місце серед паливноємних галузей  належить теплоелектростанціям. Оскільки передавати електроенергію на великі відстані не вигідно через великі втрати в мережі, теплоелектростанції  «притягують» до себе енергоємні виробництва.

 

      3. Водний  фактор

     Вплив водного фактора, як і попередніх двох, ґрунтується на використанні природних ресурсів. Споживання прісної  води в Україні стримується її обмеженими запасами. На господарсько-питні  потреби витрачається 84 куб, м води з розрахунку на одну людину. 

     Найбільш  водоємним видом виробництва  є вирощування сільськогосподарських  культур на зрошуваних землях. Так, для вирощування 1 т рису необхідно 8 тис. м води, бавовни — 5 тис. м .

     Нестача води може перешкоджати розміщенню виробництва, навіть за інших сприятливих умов. Так, у Донбасі водний дефіцит стримує розвиток чорної металургії.

     Вплив водного фактора базується на використанні природних ресурсів. Мається  на увазі прісна вода, яка використовується у процесі виробництва. Вода річок і озер, яка використовується для водного транспорту, безперечно, є водним ресурсом, але не вважається складовою частиною водного фактора. Споживання прісної води у світі має тенденцію до зростання. Вода використовується у промисловому і сільськогосподарському виробництві, але пропорції споживання у різних країнах різні. Водоспоживання залежить від розвитку зрошування в регіоні.

     Водомісткість виробництва є висока (81-500 м /т), середня (20-80 м /т) та низька (менше 20 м /т).

     Дефіцит води є лімітуючим фактором для розміщення водомістких виробництв.

 

      4. Фактор  робочої сили (трудовий)

     Поряд з матеріалоємними видами виробництва  розміщуються ті, для яких сировинний фактор не має особливого значення. В електронному машинобудуванні, приладобудуванні, оптико-механічному машинобудуванні вартість сировини набагато менша вартості готової продукції. Такі галузі не обов'язково розташовувати поблизу сировини, вони залежать від іншого фактора - трудового. Слід зауважити, що з розвитком науково-технічного прогресу, який супроводжується зростанням наукоємності й ускладненням виробництва, роль трудового фактора збільшується.