Карпатський економічний район

  Сільське  господарство Карпатського економічного району спеціалізується на виробництві  зерна, цукрових буряків, льону-довгунця, м'ясо-молочному і м'ясо-вовняному  тваринництві. В Закарпатті розвинене  виноградарство, в усіх областях –  садівництво. У 1998 р. тут вироблено 62,8% сільськогосподарської продукції  від обсягів виробництва в 1990 р. Найбільшого спаду зазнала  галузь у Чернівецькій області, де обсяги виробництва порівняно з базовими скоротилися майже вдвічі. Найменше кризові явища торкнулися сільськогосподарського виробництва на Закарпатті. Тут обсяги його скоротилися на 25% проти 1990 р. Всього в 1998 р. в районі вироблено сільськогосподарської продукції на суму 2831 млн. грн. у цінах 1996 р. (у 1990 р. – 4583 млн. грн.).

  Загальна  площа сільськогосподарських угідь  становить 5661 тис. га, в тому числі  ріллі 1762 тис. га, сіножатей і пасовищ  – 761 тис. га. Посівні площі сільськогосподарських  культур становлять 1714 тис. га (проти  попередніх років скоротилися на 19 тис. га).

  На  розміщення тваринництва впливають  природні умови, що формують сукупно  ресурси кормовиробництва. Провідними галузями тут є молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво, у гірській частині району розвинуте вівчарство м'ясо-вовнового напрямку. В Карпатах широкого розвитку набуло бджільництво, а показники продуктивності ставкового рибництва одні з найвищих серед регіонів України.

  У територіальній організації сільськогосподарського виробництва чітко виділяються  три зони: поліська – льонарство, хмелярство, картоплярство, молочно-м’ясне скотарство; лісостепова – зернове господарство, буряківництво, м'ясне і молочне скотарство, свинарство, птахівництво; карпатська з підзонами передкарпатською (зернове господарство, льонарство, картоплярство, молочно-м'ясне скотарство, садівництво, овочівництво), гірською (м’ясо-молочне скотарство, льонарство), закарпатською (виноградарство, садівництво, тютюнництво, молочно-м'ясне скотарство, птахівництво). 

  7. Провідний вид транспорту району  залізничний, мережа якого має  більшу густоту, ніж по Україні  в цілому: на 1000 км2 припадає 50,4 км  залізниць, найбільша вона у  Львівській області – 60 км. Функціонує  Управління Львівської залізниці.  Ще наприкінці 19 – початку 20 ст. у Прикарпатті, Закарпатті та  Карпатах була споруджена розгалужена  мережа вузькоколійних залізничних  ліній, головним чином із основних  лісових масивів до центрів  переробки лісу, які на сьогодні  майже втратили значення. Ліквідовано  було колію Львів – Перемишляни – Бережани. Основну увагу на даний час необхідно приділити технічній реконструкції галузі та підвищенню продуктивності праці на транспорті. Головні залізничні лінії прямують на Львів через Тернопіль та Здолбунів і далі на Ужгород і Чоп. У перевезеннях переважають транзитні вантажі (вугілля, кокс, метал, залізна й марганцева руди), перевантаження яких здійснюється на станціях Чоп і Мостиська. Головні пасажиропотоки сконцентровані в напрямку Львів – Тернопіль (електрифікована ділянка в 1998 р.) і далі на Київ. Великими залізничними вузлами є Львів, Красне, Стрий.

  Густота автомобільних шляхів у районі найвища  в країні. На 1000 км2 їх припадає 322,9 км, у тому числі в межах Чернівецької області – 364,4, Львівської – 350,2, Івано-Франківської – 318,7, Закарпатської – 258,3. Головні  напрямки: Львів – Тернопіль і  Львів – Рівне з продовженням на Київ; Львів – Самбір і Львів  – Стрий і далі на Ужгород; Львів  – Чернівці через Івано-Франківськ.

  У районі добре розвинений трубопровідний транспорт. Ще в 1924 р. на Прикарпатті (вперше в Україні) було збудовано газопровід Дашава – Стрий – Дрогобич. У грудні 1929 р. завершено спорудження газопроводу Дашава – Львів, а в 1948 р. Дашава – Київ. З Прикарпаття пролягли гілки до Мінська й далі в Прибалтику. Газова система "Братерство" постачає газ у Чехію, Словаччину, Польщу. Функціонує також потужний етиленопровід Калуш – Тисауйварош (Угорщина).

  Для зовнішніх та внутрішніх перевезень використовується також авіаційний транспорт, роль якого особливо велика в напрямку захід – схід (Львів  – Київ, Львів – Харків, Львів  – Донецьк). Головним видом перевезення  вантажів є пошта. У перевезенні  пасажирів простежується чітка  сезонність: улітку кількість їх більша, ніж узимку в 3 – 4 рази.

  Основними автомобільно-залізничними вузлами  є Івано-Франківськ, Чернівці, Ужгород, Калуш, Дрогобич; автомобільно-залізнично-авіаційними  – Львів; автомобільно-залізнично-трубопровідними  – Стрий, Мукачеве; автомобільно-трубопровідним – Долина; трубопровідним – Дашава. 

  8. Серед проблем розвитку Карпатського економічного району виділяються в першу чергу соціальні проблеми. Вони стосуються передусім способу і рівня життя населення регіону. Район має однобічну соціальну структуру населення – тут домінує сільська людність, загалом є недостатнім рівень урбанізації. Разом з тим, внаслідок аграрного перенаселення у минулому і невдалого розміщення промислового виробництва в радянський період, населення характеризується підвищеною міграційною здатністю, в тому числі і розвитком маятникової міграції (за оцінками, донедавна в 800-тисячний Львів щоденно на роботу доїжджало 130-140 тис. осіб), наявна субурбанізація деяких місць (Львівський вузол, Прикарпаття). Із введенням ринкових перетворень у регіон наростає безробіття, а отже і зниження рівня життя населення. У новому світлі постає проблема житла, його приватизації, індивідуального, кооперативного і державного житлового будівництва, загальної і фахової освіти, її організації, перекваліфікації незайнятої робочої сили, охорони здоров’я, харчування і відпочинку населення.

  Для району характерне явище фізичного  і як наслідок комуністичного режиму, морального виснаження населення. Хоча депопуляційні процеси тут не набули такого розмаху, як в Україні в цілому, припинити зростаючу смертність населення та стабілізувати його народжуваність і тим самим збільшити природній приріст – це поруч із проблемою піднесення життєвого рівня населення є першочерговою соціальною проблемою.

  Карпатський економічний район характеризується і етнічною проблемою, що обумовлено поліетнічністю території. Це пов’язано як з входженням в склад району етнічних земель країн-сусідів, так і багатовіковим пануванням тут інших держав. Гомогенністю характеризується лише Івано-Франківська область. Натомість на Львівщині, крім корінного українського населення відносно велику частку займає етнічна меншина поляків, на Закарпатті – угорців та румунів, в Чернівецькій області – румунів та молдаван. Часто це призводить до загострення міжетнічних і внутрішньоетнічних відносин, релігійних та міжконфесійних суперечностей.

  Зменшення міжетнічного та міжконфесійного тертя  може бути досягнуто лише внаслідок  здійснення цілеспрямованої політики, що враховує законні інтереси як корінного  українського народу, так і етнічних меншин.

  Однією  з найгостріших проблем у районі є вирішення питань зайнятості трудових ресурсів у господарстві. Йдеться  не лише про раціональний перерозподіл їх між галузями та регіонами, а й  про формування нового механізму  залучення їх у виробництво. Необхідно  реалізувати можливості щодо експорту робочої сили, особливо з гірських районів, як у межах України, так  і за кордон, водночас вживати заходів  щодо збереження та примноження трудового  потенціалу району. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури 

  1. Заставний  Ф.Д. Географія України. – Львів:  Світ, 1994. – 472 с.

  2. Соціально-економічна  географія України: Навч. посібник / За ред. проф. Шаблія О.І. – Львів: Світ, 1994. – 698с.

  3. Горленко І.О.,Тарангул Л.Л. Економічні райони України.-К., 1999.

  4. Коротун І.М.,Коротун Л.К.,Коротун С.І. Розміщення продуктивних сил України.-Рівне:Вид-во УДАВГ, 1997.

  5. Розміщення  продуктивних сил України: Підручник/Г.П.Баб’як, В.Я.Брич, М.П.Дусановська та ін.;За ред. Є.П. Качана.-К.: Вища школа, 1999.

  6. Розміщення  продуктивних сил:Навчальний посібник/ В.В.Ковалевський, О.Л. Михайлюк, В.Ф.Семенов та ін./За ред. В.В.Ковалевського, О.Л.Михайлюк.-К.:Либідь, 1996.-368с.