Екологічні проблеми економічного розвитку України

    Охорона мисливсько-промислових звірів і  птахів, рибних ресурсів в Україні  регулюється спеціальними положеннями  про полювання та правилами для  мисливців та рибалок. Контроль зі їхнім  дотриманням покладено на Міністерство рибного господарства України спеціальні державні інспекції при Міністерстві охорони навколишнього середовища та радіаційної безпеки, добровільну громадську організацію мисливців і рибалок, а також Українське товариство охорони та сприяння розвитку природних багатств

    Воднораз  необхідно враховувати ще один дуже важливий момент. Антропотехногенні чинники забруднення навколишнього середовища у своїй матеріальній єдності та взаємозв'язку на сучасному етапі розвитку продуктивних сил суспільства значною мірою впливають на кругообіг речовин і хімічних елементів у біосфері. Під їх впливом характер та швидкість біосферних процесів і явищ у природному середовищі значно змінюються порівняно з тим, що має місце за нормальних умов, при динамічній екологічній рівновазі. Внаслідок багатофункціональної та широкомасштабної виробничої діяльності в природне середовище потрапляють речовини, матеріали та сполуки, які в ньому практично не трапляються. А тому природа неспроможна їх асимілювати та знешкодити.

    Антропотехногенні зміни кількості вуглекислого газу в атмосферному повітрі, теплові й аерозольні забруднення біосфери як у глобальному, так і локальному масштабах, порушення циркуляційних процесів у Світовому океані та атмосфері, підвищення радіаційного фону тощо – всі ці чинники, зрештою, можуть призвести до небезпечних змін і виникнення принципово нових явищ у біосфері. Останні, у свою чергу, не будуть індиферентними щодо людини, бо в основній своїй масі негативно впливатимуть, з одного боку, на умови її життя та здоров'я, а з іншого – на відтворювальні процеси в природі та матеріальному виробництві.

    Нарешті, необхідно мати на увазі, що взаємовідносини  суспільства і природи, взаємодія виробництва та біосфери, їх взаємні вплив і залежність на сучасному етапі розвитку людської цивілізації надзвичайно поглибились, ускладнились та урізноманітнились. Розглядаючи як єдине ціле інтегральну біосоціоекономічну систему "природа-суспільство-виробництво", а суспільство – як центральний, визначальний і надто динамічний компонент цієї системи, якій з боку природно-екологічних чинників притаманні чітко фіксовані параметри, людство має усвідомити, що нині конче потрібно домагатися найраціональнішого використання й економного витрачання природних ресурсів у всіх галузях і сферах діяльності. При цьому необхідно максимум зусиль докладати до збереження та відтворення ресурсів біосфери, до охорони навколишнього середовища від забруднення, виснаження, деградації і втрати ним екологічної чистоти.

    Все, сказане вище, дає достатньо підстав  для висновку, що кожна країна, яка стала на шлях науково-технічного прогресу і широкомасштабного використання його результатів, не має права ігнорувати такі об'єктивні чинники, як вичерпаність окремих природних ресурсів, у першу чергу не відтворюваних і не відновлювальних, уразливість навколишнього середовища, його екологічну стійкість та екологічну місткість, границі (межі) екологічної міцності й опірності. Всі зазначені чинники, як і комплексний вплив на них інтенсивної господарської діяльності та високих темпів демографічного розвитку в багатьох країнах світу, необхідно тепер всебічно враховувати при веденні виробництва. Це, у свою чергу, вимагає глибокого вивчення екологічних особливостей навколишнього середовища, складних і взаємозалежних явищ, які відбуваються в біосфері під впливом господарської діяльності людини, різноманітних суспільно-політичних, соціально-економічних, виробничих і демографічних процесів.

    На  сучасному етапі розвитку земної цивілізації рівень та ефективність використання природних ресурсів необхідно вважати найважливішим мірилом, критерієм ефективності функціонування народногосподарського комплексу країни, а якість навколишнього середовища, екологічну чистоту її території, насамперед земельних, водних і лісових ресурсів та повітря, – головним показником відповідності суспільного виробництва вимогам екологобезпечного господарювання й біосферосумісного природокористування. Тому не буде перебільшенням твердження, що в екологічному стані навколишнього середовища, в його чистоті – основі здорового фізичного та психічного розвитку людини, як у дзеркалі, відбиваються характер взаємовідносин суспільства з природою, екологобезпечність, ефективність і соціальна спрямованість господарської діяльності.

    В Україні, як відомо, показники забруднення  навколишнього середовища в декілька разів перевищують середньосвітові, що надто негативно відбивається як на відтворенні, так і на здоров'ї населення в нашій державі. Достовірні наукові дані та всебічна інформація щодо конкретних величин впливу антропотехногенних забруднень на демографічні показники і здоров'я населення до цього часу є обмеженими, а статистичний облік практично відсутній.

    За  даними досліджень, необхідно сказати, що в Україні тепер майже не залишилось територій, які не були би великою мірою змінені господарською діяльністю людини. Наслідком останньої стала поява так званих антропотехногенних ландшафтів практично в усіх природнокліматичних зонах та економічних районах нашої держави. Відтак у навколишньому природному середовищі все чіткіше проявляються деградаційні процеси, порушення екологічної рівноваги та стабільності як природних, так і культурних екосистем, зокрема агроландшафтів.

    У результаті недостатньо обґрунтованої  природо-перетворювальної діяльності та екологічно необмеженого природокористування  продовжують зменшуватися лісопокриті площі, погіршується якість природних пасовищ, падає і без того низька родючість ґрунтів, прискорюються ерозійні процеси на земельних угіддях, скорочується чисельність популяцій багатьох видів диких тварин, включаючи й повне зникнення окремих їх видів. Отже, природа втрачає колишню стійкість, рівновагу, відтворювальні, відновлювальні та асиміляційні властивості, що негативно позначається на якісних показниках довкілля і здоров'ї населення.

    Нині  до тих небезпечних явищ, що мали місце у природокористуванні раніше, треба ще додати, по-перше, всеохоплюючу кризу народного господарства й ігнорування екологічними імперативами з боку майже всіх товаровиробників. По-друге, техніко-технологічну та організаційну відсталість суспільного виробництва і не розвинутість екологічної інфраструктури в державі. По-третє, недосконалий економічний механізм раціоналізації природокористування та реалізації природоохоронних заходів. По-четверте, відсутність прогресивного і досить повного законодавчо-правового поля регулювання й управління ресурсоекологічною безпекою на національному рівні та нормативно-методичного супроводження законодавчих актів для регіональних і місцевих органів влади.

    Крім  того, посилення системної еколого-економічної  кризи в Україні, подальше погіршення природних життєвих умов не в останню чергу є наслідком політичних та економічних прорахунків, які особливо негативно позначаються на природі за умов радикальної зміни соціально-економічного устрою в державі. Така ситуація є закономірною – ринкові перетворення, реструктуризація економіки і порушення господарських зв'язків завжди збільшують негативні антропотехногенні навантаження на довкілля на початковому етапі їх проведення. Адже вирішення невідкладних екологічних завдань, як правило, відсувається на другий план ще більш невідкладними соціально-економічними проблемами.

    Воднораз  необхідно відзначити, що бажання  товаровиробників одержувати високий прибуток завжди призводить до серйозних екологічних втрат. На жаль, в Україні воно вже стало всеохоплюючим. Первісне нагромадження капіталу, яке відбувається у несприятливих еколого-економічних умовах, та деградація потужної, але безнадійно застарілої матеріально-технічної й технологічної бази суспільного виробництва також зумовлюють величезні не лише екологічні, а й соціально-економічні втрати і шкоду. Загострення екологічної ситуації в країні просто не може не відбиватися негативно на людині та економіці.

    Як  відомо, офіційно визнаний міжнародний  статус України стосовно її екологічного стану та забрудненості довкілля і найважливіших природних ресурсів – це зона "екологічного лиха". Такий статус вона одержала після аварії на ЧАЕС, коли до всіх інших забруднень і гострих екологічних проблем додалось ще й радіоактивне зараження значної частини її території (майже 10 %). І цей статус Україна, на превеликий жаль, зберігає за собою.

    За  ступенем забруднення всю територію  України можна розподілити таким  чином: екологічно чисті (до них належать переважно заповідники, національні парки і деякі лісові угіддя); умовно чисті; малозабруднені; забруднені; дуже забруднені; території екологічної катастрофи. Площа екологічно чистих територій нині становить лише 1 млн. га, або 1,5 % від усієї території держави. За розрахунками економістів-екологів, частка умовно чистих територій, які характеризуються сприятливими природними умовами проживання людини, дорівнює не більше 8 % загальної площі України. Це – окремі райони Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей (переважно гірські), а також Тернопільської, Рівненської, Житомирської, Полтавської, Сумської, Чернігівської областей і АР Крим.

    Малозабруднені  території охоплюють приблизно 15 % земельної площі. Забруднені та дуже забруднені, де значно погіршені й напружені екологічні умови життєдіяльності населення, становлять відповідно приблизно 40% і 30 %. Території екологічної катастрофи (майже 1 % всієї території України) – це, насамперед, зона відчуження після аварії на ЧАЕС та райони, прилеглі до неї, а також окремі місцевості в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Львівській і деяких інших областях [2].

    Рівні антропотехногенних навантажень на навколишнє природне середовище, які, зрештою, зумовлюють якість та чистоту довкілля, визначаються щільністю населення і характером його господарської діяльності, протяжністю та видом транспортної мережі, загальною освоєністю території, обсягами використання природних ресурсів, відходів та викидів у довкілля, а також соціально-економічними умовами життя людей у тому чи іншому регіоні. До основних галузей - природозабруднювачів нині належать: промисловість, зокрема її базові галузі - паливно-енергетична, металургія, важке машинобудування, хімія та нафтохімія; агропромисловий комплекс, насамперед, сільське господарство, великі тваринницькі комплекси і ферми, підприємства харчопереробної сфери; комунальне господарство; транспорт, у першу чергу, автомобільний. Так, на одну з найбільш забруднювальних галузей промисловості - металургію, яка споживає приблизно 1/5 загальнодержавного обсягу використаного газу та третину вугілля, в останні роки в середньому припадало 35 % усіх викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Ця галузь є також великим водоспоживачем, а відтак - і забруднювачем водних ресурсів.

    "Внесок" національного АПК у загальне  забруднення навколишнього природного  середовища та погіршення якості  його ресурсів, особливо водних, нині становить пересічно 35-40 %, у т.ч. земельних ресурсів - понад  50 %, а поверхневих водойм - від  45 до 55 %. Великої шкоди природі, а отже - й людині завдають різноманітні забруднення довкілля агрохімікатами та відходами тваринницьких галузей, підприємств харчової та переробної промисловості. Забруднене і деградоване довкілля справляє негативний вплив на: господарську діяльність суспільства, її ефективність; функціонування біосфери загалом та продуктивність окремих природних і культурних екосистем; відтворюваний, відновлювальний та асиміляційний потенціали навколишнього природного середовища; людину як об'єкт біосфери та суб'єкт природокористування. Проведені в останні десятиріччя дослідження щодо впливу екологічних чинників на стан здоров'я народонаселення та динаміку демографічних показників свідчать про надто тісну кореляційну залежність їх від екологічної ситуації, рівнів забруднення і деградації навколишнього природного середовища. Так, виявлена додатна кореляція динамічних рядів загальної захворюваності та показників первинного забруднення довкілля. При цьому негативними тенденціями щодо стану здоров'я населення, зокрема, є:

• збільшення частки хронічних хвороб у структурі захворюваності за причинами, насамперед, у надто і помірно забруднених регіонах;
• зростання захворюваності населення у першу чергу первинної інвалідності, залежно від новоутворень і психічних розладів, а також серед потерпілих унаслідок аварії на ЧАЕС;
• зменшення частки населення, яке можна вважати здоровим згідно з медичними оглядами, насамперед серед ліквідаторів аварії на ЧАЕС та інших контингентів , потерпілих унаслідок цієї аварії.

    Отже, цілком очевидним є висновок, що нинішньому етапові соціально-економічного розвитку об'єктивно необхідна принципово нова екологічна політика, яка створювала б передумови для переведення складного біосо-ціоекономічного комплексу "природа - суспільство - виробництво" на модель сталого й екологобезпечного функціонування. Відповідно до цілей і принципів сталого розвитку головним тут є задоволення всебічних потреб людини, яка має право на здорове та повноцінне життя. Це останнє повинно забезпечуватися таким чином, щоб підтримувалися однакові й реальні можливості, з одного боку, для розвитку економіки, а з другого – для збереження в чистоті навколишнього природного середовища, його відтворювального, відновлювального та асиміляційного потенціалів як для нинішнього, так і для майбутніх поколінь [2].