Екологічні проблеми економічного розвитку України

    Практика  широкомасштабного застосування отрутохімікатів  у сільському й лісовому господарстві в останні десятиліття показує, що нетоксичних і нешкідливих для людини серед них немає. Всі пестициди, гербіциди та інші агрохімікати, які піддавались спеціальному вивченню, виявляли мутагенну активність, тобто здатність змінювати спадковість. У мільйонів людей вони викликають алергічні реакції. Багато пестицидів і гербіцидів належать до канцерогенів. Крім того, застосування повсюдно та у великих обсягах агрохімікатів, насамперед отрутохімікатів, згубно впливає й на живу природу, порушує в ній нормальний хід біологічних, біохімічних та біофізичних процесів.

    Антропотехногенні забруднення довкілля, насамперед канцерогенами, важкими металами та радіонуклідами, створюють загрозу злоякісного переродження тканини людського організму. За останні 20-30 років за кількістю смертельних наслідків ракові захворювання вийшли на друге місце в світі після серцево-судинних. У зв'язку з нарощуванням обсягів забруднень мутагенами збільшується кількість порушень генетичного коду. Близько 10 % новонароджених дітей у світі мають різного роду відхилення від норми, пов'язані з генетичною спадковістю, з них понад 3 % припадає на недоумство, шизофренію та фізичне каліцтво [1, 2].

    Охорона і раціональне використання земель пов'язані із створенням полезахисних смуг, лісових насаджень, терасуванням крутих схилів, спорудженням гідротехнічних протиерозійних, проти-селевих, протизсувних об'єктів, рекультивацією земель, застосуванням нових методів обробітку ґрунту, меліорацією. Зрозуміло, що ці види робіт враховуються при розробці заходів і вони мають бути різними для кожного з регіонів України. Зокрема, рекультивація земель повинна здійснюватися там, де антропогенна діяльність негативно вплинула на ґрунти (Донбас, Придніпров'я, райони видобутку корисних копалин тощо), лісонасадження і створення лісосмуг — у зоні Степу і Лісостепу.

    Північна, західна та центральна частини України  зайняті ґрунтами з підвищеною кислотністю, які потребують вапнування (9,8 млн. га). Фактично вапнування проведено на площі 1,2— 1,4 млн. га. На 1 га необхідно вносити до 5,8 т вапна. На цукрових заводах нагромадилося до 50 млн. т відходів, які містять вапняк (карбонат), і його можна використати для вапнування ґрунтів.

    Непродумана система внесення мінеральних добрив та інших хімічних речовин призвела до того, що у ґрунтах сконцентрувалися шкідливі речовини, які переходять у сільськогосподарські продукти (залишкова кількість гербіцидів, нітратні форми азоту), що негативно впливає на організм людини. Відомо, що онкологічні захворювання на 80 % пов'язані із забрудненням навколишнього середовища.

    Для України важливим є забезпечення контролю якості сільськогосподарської  продукції у зв'язку з радіоактивним  і хімічним забрудненням, що перевищує  допустимі концентрації.

    Висока  територіальна концентрація великих промислових підприємств призводить до підвищення викидів у повітря шкідливих хімічних речовин. Охорона атмосферного повітря забезпечується насамперед спорудженням газопиловловних об'єктів, застосуванням маловідходних технологій, утилізацією шкідливих речовин і тепла. [3,290]

    Найбільшими забруднювачами є підприємства хімічної, нафтохімічної, металургійної, електроенергетичної  промисловості. Майже 60 % всього обсягу вловлених шкідливих речовин (20 млн. т) припадає на Донецьку, Дніпропетровську та Луганську області.

    Проблема  очищення атмосферного повітря й  надалі залишається невирішеною. Досі в атмосферу викидається багато окислів азоту, сірчистого ангідриду, які випадають у вигляді кислотних  дощів, внаслідок чого знижується врожайність  сільськогосподарських культур.

    Хоча  західні області України забруднюють  повітря менше, проте, враховуючи безпосередню близькість промислових зон країн  Європи і переважно західний напрям переміщення атмосферних мас, забруднення  повітря досить високе і кислотні дощі завдають великої шкоди сільському господарству. Західні вітри приносять на територію України щороку 3,3 млн. т сполук сірки.

    За  видами викидів промислові центри розподіляють так:

    1. Сірчистий ангідрид, млн. т: Дніпропетровськ  — понад 0,1, Кривий Ріг —  0,1, Кременчук — понад 0,05, Маріуполь і Дніпродзержинськ — по 0,05. Багато сірчистого ангідриду дають Красноперекопськ, Лисичанськ, Керч, Київ, Донецьк, Запоріжжя, Черкаси, Херсон, Одеса, Костянтинівка.

    Окисли  азоту, млн. т: Дніпропетровськ — 0,04, Кривий Ріг — майже 0,04, Маріуполь — 0,03, Дніпродзержинськ і Київ — понад 0,02.

    Окисли  вуглецю, млн. т: Кривий Ріг — близько 1, Маріуполь — 0,6, Керч — 0,3, Макіївка — понад 0,2, Дніпродзержинськ — 0,2, Запоріжжя  — 0,15, Донецьк — понад 0,1.

    Забруднення повітря можна знизити, перейшовши на нові технології виробництва, впровадивши у дію нові потужності лише в комплексі з газопиловловниками, проведенням екологічної експертизи при проектуванні нових об'єктів. [3,290]

    Захист  лісових ресурсів не тільки не втратив  своєї актуальності, а, навпаки, останнім часом набув особливого значення.

    Ліси  виконують багато функцій, тому їхні масиви треба, з одного боку, охороняти  і раціонально використовувати, а з другого — розширювати  і поліпшувати видовий склад. Ліси дають цінний матеріал для різних галузей промисловості, мають протиерозійне, кліматичне, санітарно-оздоровче, природоохоронне значення. Площа під лісами займає близько 9 млн. га, що становить 14 % всієї площі України. У західній і північній частинах країни частка площ під лісами досягає 20—40 %, у Карпатах — понад 40, на Поліссі — понад 25 %. У Криму лісистість становить 10 %, у Степу — 4 %.

    Лісосмуги та лісові масиви мають важливе ґрунтозахисне, водо-акумулятивне, противітрове значення, а також є місцем гніздування  птахів і розмноження диких тварин, тому їх необхідно постійно відтворювати.

    За  післявоєнні роки заліснено близько 4,5 млн. га, або майже половину лісопокритих площ, які необхідно і надалі розширювати, довівши до 20 % всієї території  України.

    Ліси  України високопродуктивні, про що свідчить приріст на 1 га. На хвойні ліси припадає 54 % загального запасу деревини — сосна — 35 %, ялина — 16, ялиця — 3 %.

    Майже 40 % запасів деревини становлять твердолистяні  породи — дуб високостовбурний — 18 %, дуб низькостовбурний — 4, бук — 13, граб — 2 %.

    Хвойні  породи зосереджені на Поліссі (сосна) та в Карпатах (ялина, ялиця), дуб  переважає на Поліссі і в Лісостепу, бук — у Західній частині України.

    М'яколистяні породи (береза, осика, вільха сіра та чорна, липа, тополя та ін.) займають 7 % загального запасу деревини і зосереджені на Поліссі і в Лісостепу.

    Ліси  України багаті на ягоди, гриби, лікарські  рослини.

    Роль  лісу не обмежується лише тим значенням, про яке йшлося вище. Він очищає повітря, акумулює воду, рівномірно розподіляє поверхневий стік, захищає круті схили ярів, балок, гір від розмивання, має рекреаційне значення. Захист лісів полягає у раціональному використанні деревини. Україна забезпечує себе деревиною на 25 %, тому раціональне використання лісових масивів має виняткове значення. Необхідно не стільки нарощувати лісозаготівлі, скільки збільшити глибину переробки. В Україні корисно використовується деревини не більш як на ЗО %, а решта йде у відходи. Збільшення виходу виробів з тієї самої кількості деревини рівнозначне додатковій кількості лісозаготівель. Отже, звичайний резерв економії деревини пов'язаний з раціональним використанням заготовленого лісу.

    Велике  значення має захист лісу від шкідників, пожеж, хвороб. Необхідно активізувати лісовідновлення, що дасть змогу  у перспективі збільшити обсяг лісозаготівель.

    Великим багатством видів відзначається  рослинний і тваринний світ України (близько ЗО тис. видів рослин і  майже 45 тис. видів тварин). Внаслідок антропогенного впливу на природний комплекс змінюється видовий склад як рослин, так і тварин. Для збереження усього видового складу флори та фауни створюються заповідні території.

    Природозаповідний фонд України складається з більш  як 5 тис. об'єктів, а територія перевищує 1 млн. га. Такі заповідні території є в усіх областях, де представлені всі основні ландшафти України.

    Для вирішення проблем охорони навколишнього  середовища слід поглибити рівень наукових досліджень, розгорнути обґрунтування екологічних прогнозів для окремих регіонів та України в цілому.

    Необхідно удосконалити управління природоохоронною діяльністю, виробити систему адміністративних, економічних, психологічних, освітніх заходів та визначити відповідальність населення за порушення заборони викидання неочищених вод у водойми і викидів у атмосферу, виробити систему безпечних технологій внесення у ґрунт мінеральних добрив, отрутохімікатів, на науковий рівень піднести процес лісозаготівель, щоб до мінімуму звести шкідливий вплив від вирубування лісу.

    Особлива  проблема — створення екологічного моніторингу — дослідних станцій, постійних постів спостереження  за окремими компонентами природи та екологічною ситуацією в регіонах, які найбільш екологічно небезпечні. Нагромадження фактичних даних дасть змогу посилити глибину наукових досліджень та вносити пропозиції до екологічної політики. Необхідно обов'язково робити висновки про екологічність проектів кожного споруджуваного об'єкта.

    Слід  зазначити, що оздоровлення навколишнього  середовища в Україні неможливе без координації зусиль усіх організацій, які займаються проблемами екології. Треба виробити національну програму екологічного оздоровлення, яка може стати базою поступового нормування всіх компонентів природних комплексів. З цією метою територію України поділяють на окремі частини за рівнем забруднення і розробляють регіональні програми екологічного оздоровлення.

    Інтенсивна  господарська діяльність у басейні  Чорного моря призвела до виникнення складних екологічних проблем. Це, насамперед, синдром морської евтрофікції, пов'язаний з інтенсивним надходженям з річковим стоком біогенних елементів, що спричинило масове "цвітіння" водоростей, зменшення вмісту розчиненого кисню, загибель бентосних організмів. Постійним явищем стали "червоні припливи" в прибережних водах.

    Значним стало забруднення акваторії  Чорного моря шкідливими ре­човинами, особливо нафтопродуктами. Після катастрофи на Чорно­бильській АЕС відбулося  забруднення вод Чорного моря радіонуклідами. Хімічне та інші види забруднення негативно позначилися на його біоті, що призвело до зменшення запасів промислових риб, а їхню екологічну нішу зайняла медуза аурелія. Значна кількість поживи та відсутність конкурентів надало їй можливість швидко збільшити чисельність популяції. Навесні 1988 р. в районі узбережжя Чорного моря поширився чужоморець, активний хижак  гребінник мнеміопсис, занесений з ба­ластними водами з портів атлантичного узбережжя. СІЛА. Він жи­виться дрібними рачками, личинками та ікрою риб. З його появою кількість фіто і зоопланктону зменшилася в 10—20 разів, що значно підірвало кормову базу риб. Так, у 1989 р. вилови ставриди зменшилися з 115 до 3 тис. т, значно зменшився вилов хамси тощо. Останніми роками в Чорному морі спостерігається негативна тенденція підвищення межі сірководневої зони, яка за останні три десятиріччя піднялася в середньому на 40 м, що може дуже негативно позначитися на усій екосистемі Чорного моря.

    Азовське  море сьогодні є зоною екологічної  катастрофи. Ще 4050 років тому в ньому  виловлювали риби в 35 разів більше, ніж у Чорному морі, і в 12 разів більше, ніж у Балтійському. Раніше тут водилася риба 114 видів, загаль­ний вилов її у сприятливі роки становив понад 300 тис. т на рік, переважно цінних порід. Тепер він зменшився в 6 разів. Риба, яку виловлюють, настільки забруднена хімікатами, що споживати її небезпечно.

    У системі заходів щодо охорони, примноження  та раціонального використання тваринних  ресурсів важливе значення має природоохоронне  законодавство. Крім законів України (Про охорону навколишнього природного середовища” (1991) та “Природнозаповідний фонд України” (1992), уряд України прийняв закон “Про охорону тваринного світу” (березень, 1993),  а Кабінет Міністрів затвердив постанову про посилення охорони запасів цінних видів риб, морських і водних рослин (червень, 1992р.) Цими законодавчими актами взято під захист не тільки промислові, господарсько-цінні та зникаючі види, але й місця їхнього існування, розмноження і всю різноманітність тваринного світу як неоціниме національне багатство.

    Важливим  документом є також постанова  Верховної Ради “про червону книгу  України” (жовтень, 1992), який став юридичною  основою для другого видання  Червоної книги України (1994) і привернув  увагу вчених та всієї громадськості  до необхідності збереження рідкісних і зникаючих видів фауни України.