Вплив транспорту та містобудування на довкілля

 

  При старті і повернення на Землю Ракетні двигуни несприятливо впливають не тільки на приземної шар атмосфери, а й на космічний простір, руйнуючи озоновий шар Землі. Масштаби руйнування озонового шару визначаються кількістю запусків ракетних систем та інтенсивністю польотів надзвукових літаків. За 40 років існування космонавтики в СРСР і пізніше Росії вироблено понад 1800 запусків ракет-носіїв. За прогнозами фірми Aerospace в XXI ст. для транспортування вантажів на орбіту буде здійснюватися до 10 запусків ракет у добу, при цьому викид продуктів згоряння кожної ракети буде перевищувати 1,5 т/с.

 

 Згідно з ГОСТ 17.2.1.01-76 викиди в атмосферу класифікують:

 по агрегатному  стані шкідливих речовин у  викидах, це - газоподібні і пароподібні  (SO2, CO, NOx вуглеводні та ін); рідкі (кислоти, луги, органічні сполуки, розчини солей і рідких металів); тверді (свинець його з'єднання, органічна та неорганічна пил, сажа, смолисті речовини і ін);

 

 з масового викиду, виділяючи шість груп, т/добу:

 

 менше 0,01 вкл.;

 

 понад 0,01 до 0,1 вкл.;

 

 понад 0,1 до 1,0 вкл.;

 

 понад 1,0 до 10 вкл.;

 

 понад 10 до 100 вкл.;

 

 понад 100.

 

 У зв'язку з розвитком  авіації та ракетної техніки,  а також інтенсивним використанням  авіаційних і ракетних двигунів  в інших галузях народного господарства істотно зріс їхній загальний викид шкідливих домішок в атмосферу. Однак на частку цих двигунів доводиться поки не більше 5% токсичних речовин, що надходять в атмосферу від транспортних засобів усіх типів.

 

Забруднення навколишнього  середовища судами

 

 Морський флот є  суттєвим джерелом повітряна  забруднення атмосфери та світового  океану. Жорстокі вимоги міжнародної  морської організації (ІМО) від  1997 року з контролю якості випускних  газів суднових дизелів і видаляються  за борт льяльних, побутових та стічних вод спрямовані на обмеження негативного впливу експлуатованих суден на навколишнє середовище.

 

 Для зменшення забруднення  газів при роботі дизеля металами, сажею та іншими твердими домішками  дизелі-та суднобудівники вимушені  в найкоротший термін обладнати суднові енергетичні установки і пропульсівні комплекси технічними засобами з очищення випускних газів, більш ефективними сепараторами льяльних нафтозмістовних вод, очисниками стічних і побутових вод, сучасними інсінератор.

  Рефрижератори, танкеригазо-і хімовозів, деякі інші судна є джерелами забруднення атмосфери фреонами (оксидами азота0, що використовуються як робоче тіло в холодильних установках. Фреони руйнують озоновий шар атмосфери Землі, що є охоронним щитом для всього живого від жорстокого випромінювання ультрафіолетового випромінювання.

 

 Очевидно, що чим важче паливо  використовується для теплових  двигунів, тим більше в ньому  важких металів. У зв'язку з  цим застосування на суднах  природного газу і водню, найбільш  екологічно чистих видів палива, є дуже перспективним. Відпрацьовані гази дизелів, що працюють на газовому паливі, практично не містять твердих речовин (сажі, пилу), а також оксидів сірки, містять значно менше чадного газу і незгорілих вуглеводнів.

 

 Сірчаний газ SO2 вхідний до складу випускних газів, окислюючись до стану SO3, розчиняється у воді і утворює сірчану кислоту, в зв'язку з чим ступінь шкідливості для SO2 навколишнього середовища вдвічі вище, ніж окислів азоту NO2 ці гази і кислоти порушують екологічний баланс.

   Якщо прийняти за 100% всю шкоду від експлуатації транспортних суден, то, як показує аналіз, економічний збиток від забруднення морського середовища і біосфери в середньому становить 405, від вібрації і шуму обладнання та корпусу судна-22%, від корозії устаткування і корпусу -18%, від ненадійність транспортних двигунів -15%, від погіршення здоров'я екіпажу-5%.

  У результаті аналізу всіх негативних факторів, що впливають на навколишнє середовище при експлуатації транспортних суден, можна сформулювати основні заходи, спрямовані на зменшення цього впливу:

- застосування більш якісних сортів моторного палива, а також природного газу і водню як альтернативного палива;

 -оптимізація робочого процесу в дизелі на всіх експлуатаційних режимах з широким впровадженням систем електронно-керованого вприскування палива та регулювання фаз газорозподілу і подачі палива, а також оптимізації подачі масла в циліндри дизеля;

-повне запобігання пожеж в утилізаційних котлах завдяки обладнанню їх системами контролю температури в порожнині котла, пожежо-гасіння, сажеобдува;

- обов'язкове обладнання судів технічними засобами з контролю якості що йдуть в атмосферу випускних газів і видаляються за борт нафтовмісних, стічних та побутових вод;

- повну заборону використання на суднах для будь-яких цілей азотовмісних речовин (в рефрижераторних установках, протипожежних системах і т д.) запобігання протікання в сальникових і фланцевих з'єднаннях і суднових системах.

   Ефективне застосування валогенераторних установок в складі суднових електроенергетичних систем і перехід до експлуатації дизель - генераторів зі змінною частотою обертання.

 Таким чином можна сказати,  що питання забруднення транспортом  не приділяється ніякої уваги.  Все більше звичайні поїзда  замінюються електровозами, розробляються і вже випускаються автомобілі на акумуляторних батареях, при сучасних темпах прогресу можна сподіватися на те що незабаром з'являться й екологічно чисті авіаційні і ракетні двигуни. Уряди приймають рішення проти забруднення планети. Про це свідчить і прийнята декларація.        

 

 ДЕКЛАРАЦІЯ І загальноєвропейської  програми   ПО ТРАНСПОРТУ, ОХОРОНИ  НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА І ЗДОРОВ'Я                

 У Декларації підтверджується  намір   продовжити роботу з  метою забезпечення розвитку екологічно чистого   транспорту. Рамкова стратегія Загальноєвропейської Програми приділяє увагу   особливих потреб і проблем нових незалежних держав (СНД), а також   екологічно найбільш вразливим районах цього регіону.

   У ході роботи  наради було визнано, що в сучасному світі відбувається   стрімкий розвиток автомобільного транспорту, наслідком чого є   різке погіршення екологічної обстановки. Тому виникла необхідність   розробити і здійснити на міжнародному рівні комплекс ефективних заходів з   всебічному розвитку екологічно чистих видів транспорту. У той же час   зазначалося, що забезпечення екологічної безпеки транспорту вимагає   істотних розмірів інвестицій, а більшість країн світу їх не має. У   нових незалежних держав (СНД) і державах Східної Європи в даний   час не вистачає фінансових коштів на розвиток і модернізацію   залізничного транспорту, який є екологічно чистішим.   Відбувається старіння основних фондів і, як наслідок, знижується екологічна   безпеку залізниць, їх конкурентоспроможність.

   У ході роботи  Другого наради з питань транспорту, навколишнього середовища і   здоров'я під егідою Європейської  Економічної Комісії ООН (ЄЕК  ООН) і   Всесвітньої організації  охорони здоров'я (ВООЗ) була прийнята  Декларація та   Загальноєвропейська  Програма з транспорту, охорони навколишнього середовища і здоров'я.

   У Декларації  транспорт виділений в якості  одного з пріоритетних напрямків   діяльності на національному  та міжнародному рівнях для  досягнення мети   сталого розвитку. Підтверджується намір продовжити роботу з метою   забезпечення розвитку транспорту, що відповідає вимогам охорони навколишнього   середовища і здоров'я (екологічно чистого транспорту).

   Декларація містить  постанову про прийняття Загальноєвропейської  Програми з   транспорту, охорони навколишнього середовища та здоров'я, яка буде виконуватися під   егідою ЄЕК ООН та ВООЗ, що складається з трьох компонентів: рамкової стратегії;   плану роботи, що включає ряд окремих конкретних заходів; створення   Керівного комітету з транспорту, довкілля та охорони здоров'я,   який буде стимулювати, контролювати, координувати виконання   Програми.

   Рамкова стратегія  Загальноєвропейської Програми  особливу увагу приділяє   інтеграції  аспектів охорони навколишнього  середовища та здоров'я в транспортну   політику; управління попитом на перевезення і перерозподілу їх за видами   транспорту в бік екологічно чистих видів; особливих потреб і   проблемам нових незалежних держав (СНД), а також екологічно найбільш   вразливим районах цього регіону.

 

   

 

 

 

 

 

Зростання містобудівництва.

 

  З розвитком містобудівництва та значним зростанням чисельності міського населення великого значення набуває розвиток екології міських екосистем – урбоекології.

   Урбоекологія (лат. urbanus – міський) – галузь знань, що займається вивченням містоутворення і дослідженням взаємозв’язків людських поселень між собою та з навколишнім природним середовищем. За визначенням Європейської конференції (Прага, 1949), містом вважається компактне поселення з мінімальною чисельністю населення 2000 чоловік. Категорію міста присвоюють населеному пункту згідно з чинним національним законодавством.

   Чисельність міського населення безперервно зростає. Одночасно виникають величезні житлові та промислові поселення з населенням у мільйони й десятки мільйонів чоловік. Якщо до 1800 року єдиним містом у світі з населенням 1 млн. чоловік був Лондон, то в 1900 році таких міст налічувалося 12, на початок другої світової війни – 42, у 1960 році – 88. Нині у всьому світі налічується понад 160 міст з мільйонним населенням. За станом на 01.01.1997 р. у світі налічується 94 міста з населенням понад 2 млн. чоловік. З’явилися міста-мегаполіси (міста з приміськими поселеннями), чисельність населення в яких становить 10 млн. чоловік і більше (Нью-Йорк, Мехіко, Токіо, Сан-Паулу, Бостон, Шанхай, Делі, Лондон, Москва та багато інших). Значно зростає чисельність населення і в містах України. Так, порівняно з довоєнним періодом кількість населення в обласних центрах збільшилася:

 у Львові – у  2,3 раза;

 в Луцьку, Житомирі, Рівному – у 4,5-6 раза;

 у Дніпропетровську, Кривому Розі, Києві – у 7-10 разів.

   У Києві нині мешкає близько 3 млн. чоловік. Великі мегаполіси сформувалися в Донбасі:

 Донецьк – Макіївка  – Горлівка;

 Краматорськ –  Костянтинівка – Слов’янськ та ін.

  З усієї поверхні Землі – 510 млн. км2 – площа суші, як відомо, становить 146 млн. км2, а площа суші, придатна для життя за кліматичними умовами, – 70,6 млн. км2, тобто не більше як 3% загальної площі суходолу. Площа, придатна для міської забудови, становить 28,1 млн. км2.

   Причинами зростання міст та їх ролі в господарюванні є ефективніше використання природних і людських ресурсів для найповнішого задоволення різнобічних суспільних та особистих потреб людини – біологічних, економічних, соціальних та ін. Кожне місто – це штучне середовище антропогенного походження, досить складна урбоекологічна система зі своїми специфічними умовами, створеними співвідношенням природних факторів середовища ( клімат, рельєф, геологічна будова, флора, фауна, ) та технічних (особливості промисловості, транспортної мережі, способу життя, суспільної організації). У сучасній урбоекосистемі виділяють природну, соціальну та технологічну підсистеми, які відзначають особливості екосистеми міста. Особливістю урбоекосистем є те, що такі системи не є саморегульованими та стійкими. Подібні системи працюють виключно лише на споживанні природних ресурсів, використовуючи їх у значній кількості.

  Отже, головною метою урбоекології є пошук шляхів поліпшення екологічного стану сучасних міст. Впродовж останнього часу темпи зростання території міст удвічі перевищують темпи зростання чисельності їх населення, тому густота населення в містах зменшується. Отже, площа під забудову міст буде потрібна в зростаючій кількості. При цьому також значно зростають потреби в харчових продуктах, воді, енергії та інших життєвих ресурсах. Зростання споживання природних ресурсів ускладнює екологічні проблеми урбанізації. Особливого значення набувають завдання з охорони довкілля.

  До складу об’єктів міського господарства входять різні споруди та підприємства, що забезпечують функціонування міста. До них належать системи забезпечення продовольчими й господарськими товарами, водопостачання та водовідведення, енергопостачання, зв’язку, газо-і тепло забезпечення, міського транспорту, благоустрою і санітарного стану міської території, а також водойми та зелені насадження. Чим більше місто, тим складніші системи життєзабезпечення. Одним із найважливіших завдань міського господарства є створення належних умов для задовільного функціонування складної урбоекосистеми. Екологічні проблеми урбанізованих територій

   

Вплив містобудівництва на довкілля.

 

У процесі функціонування систем життєзабезпечення міста  споживається значна кількість різних природних ресурсів та створюється величезна кількість газоподібних, рідких і твердих відходів.

   Водопостачання має цілодобово забезпечувати населення й промислові підприємства водою належної якості, що відповідає державним стандартам. Задовільно виконати це завдання не завжди вдається. У більшості міст України якість питної води не відповідає санітарним нормам. Тому поряд з централізованим водопостачанням у містах все більшою мірою використовують децентралізоване постачання населення водою, яку добувають з глибинних підземних горизонтів.

  У результаті споживання значної кількості води утворюється багато промислових і побутових стічних вод. Щодоби на одного мешканця міста припадає в середньому 0,1-0,4 м3 побутових стічних вод. Кількість таких стоків залежить від густоти населення і становить 10-15 тис. м3/рік на 1 га житлової забудови.

   Під час опадів утворюються зливові стоки, забруднені різними речовинами – зависями, солями, поверхнево-активними речовинами та ін.

   Основними джерелами забруднення зливового стоку в містах є:

 сміття з поверхні  покриття;

 продукти ерозії  ґрунтів;

 продукти руйнування  дорожнього покриття та автомобільних  покришок;

 розливання нафтопродуктів  та втрата інших матеріалів;

 сміттєзбірні майданчики;