Урбоекологія

Варіант №1 Коновалюк

1.         Проаналізуйте наукові основи урбоекології.

Сучасна наука екологія перестала бути лише біологічною наукою, вона стала також економічною, соціально-політичною, включає в себе все, що стосується педагогіки, гігієни, географії та інших наук. Це зумовлено необхідністю дослідження середовища мешкання людини, його екстремальних умов, взаємодії людських повелень і їх систем з природним середовищем тощо.

              Наукові основи урбоекології складають наукові напрями, які досліджують взаємодію природи і суспільства на урбанізованих територіях. Найважливіше значення для урбоекології мають екологічні основи, так як біологічні закономірності більше за інших визначають темпи і форми перетворення речовин і енергії на Землі. З великої кількості закономірностей і правил загальної екології урбоекологія використовує ті, які необхідно враховувати при розгляді урбанізованого і природного середовища. Це поняття конкуренції видиі, трофічні ланцюги, енергетичні піраміди, продуктивність екосистем тощо.

              Навколишнє середовище вирізняється високою просторовою мінливістю, тому найважливішою територіальною наукою є географія. Також особливе значення для урбоекології мають методи фізичної географії, ландшафтоведення, геохімія ландшафту, деякі методи соціально-економічної, політичної географії. Географічні методи дозволяють визначити стійкість природного ландшафту до забруднень, об’єму міграції речовин у ландшафті. Все це дозволяє урбоекології більш обґрунтовано виконувати зонування території, проводити необхідні заходи щодо охорони навколишнього середовища.

              Ще одною важливою екологічною дисципліною є гігієна, вона дозволяє розробити теоретичні основи оптимізації умов, що оточують людину, отримати кількісні критерії для характеристики умов мешкання з точки зору здоров’я людини. Такі критерії враховують в містобудівних насадженнях,  очищеннях викидів і стічних вод, утилізації та обеззараженні побутового сміття.

              Головною задачею урбоекології є забезпечення комфортних умов існування людей та зміцнення здоров’я містобудівними коштами і без гігієнічних нормативів це практично не можливо.

              Наукові основи урбоекології не обмежуються гігієною. Розвиток науки і техніки відкриває нові можливості розв’язання екологічних проблем у сфері матеріального виробництва, дає великі можливості захисту природного середовища інженерними і технічними засобами (очищення стічних вод, викидів в атмосферу, утилізація відходів тощо).

              Важливим показником якості середовища мешкання людини є естетична складова формування навколишнього середовища. Головна задача у формуванні естетичних основ урбоекології це вивчення закономірностей художнього осмислення і збагачення природного середовища.

2.       Функціональне зонування урбоекосистеми.

              На створення міста впливають різні фактори. Ті, які є основними, тобто впливають на ріст, називають місто утворюючими факторами. До них відносять промислові підприємства, великі транспортні вузли, вокзали, санаторії тощо. Підприємства культурно-побутового обслугування, що працюють на місто утворюючу групу підприємств, називають обслуговуючими. Це музеї, магазини, середні навчальні заклади тощо.

              Структура планування сучасних міст складна та різноманітна. В ній виділяють такі функціональні зони: центральна, промислова, житлова, санітарно-захисна, зовнішнього транспорту, комунально-складську та зону відпочинку.

              Центральна зона міста включає крім історичного ядра най ближчу до неї територію.

              Промислова зона призначена для розміщення промислових підприємств та пов’язаних з ними об’єктів. Ця зона є основним джерелом забруднення, тому її формують з урахуванням промислово-технологічних, транспортних, санітарно-гігієнічних та функціональних вимог. Найбільш шкідливі, вибухонебезпечні та пожежонебезпечні розміщують далі від житлової зони. Підприємства, що забруднюють поверхню води розміщують по течії річки, нижче житлової зони. Для покращення процесів розсіювання газоподібних викидів підприємства розміщують на більш високих відмітках місцевості, тим самим збільшуючи висоту викиду.

              Санітарно-захисна зона необхідна для зменшення негативного впливу промислових та транспортних об’єктів на населення. Ця зона спеціально виділяється між промисловими підприємствами та районами проживання для розсіювання шкідливих промислових викидів. Ширина СЗЗ визначається відстанню між промисловим майданчиком і жилим районом, а також нормами гранично допустимих концентрацій речовин.

За нормами 40% таких зон повинні бути озелененні пилогазостійкими рослинами, комбінованими посадками (кущі, дерева).

              СЗЗ є лише додатковим заходом боротьби с забрудненням міського середовища.

              Житлова зона призначена для розміщення житлових районів, громадських центрів, зелених насаджень, будівель районного та міського значення, автостоянок, у ній заборонено будівництво промислових, транспортних та інших підприємств, що забруднюють навколишнє середовище.

              Основним структурним елементом житлової зони є мікрорайон, в його межах крім житлових будинків розміщують установи та підприємства обслуговування. На території міст формуються житлові райони, що складаються з мікрорайонів. Формування житлових районів відбувається з урахуванням природних рубежів (річок, каналів, залізних доріг, зелених насаджень).

Концентрація населення у великих містах супроводжується збільшенням густоти настройки, етажності будівель, скороченням територій для обслуговування і зелених насаджень, підвищенням шуму.

Комунально-складська зона призначена для розміщення торгівельних складів, складів для зберігання овочем та фруктів,підприємств по обслуговуванню транспорту, підприємств побутового обслуговування тощо. Комунально-складську зону розміщують поза межами житлової території, як правило на території СЗЗ.

Зона зовнішнього транспорту служить для розміщення транспортних комунікацій пасажирських та вантажних залізничних станцій, портів тощо.

У великих міста розташованих на головних магістралях, як правило, будують обхідні лінії для пропуску транзитних вантажівок та потягів. Житлову настройку відділяють від залізничних ліній СЗЗ. Швидкісні дороги та дороги для вантажного руху розміщують у СЗЗ, на незручних для забудови територіях. У великих міста віддають перевагу електричному міському транспорту, а між віддаленими районами – швидкісному транспорту.

Зона відпочинку включає міські, районні парки, лісопарки, спортивні комплекси, пляжі, дачні ділянки курорти, міста туризму. Лісопаркова зона, міські та інші території відведені для відпочинку, називають рекреаціонними зонами.

Приміська зона забезпечує місто необхідними для його життєдіяльності природними ресурсами, перш за все водними, служить місцем виробництва сільськогосподарської продукції. Часто стає постачальником будівельних матеріалів (гліна, пісок, гравій). Приміська зона також служить зоною відпочинку. В межах приміської зони розміщують багато об’єктів житлово-комунального господарства.

3.       Дайте характеристику процесу руралізації. Сільський (“зелений”) туризм.

              Руралізація (лат. ruralis - сільська, сільський) - процес, зворотний урбанізації. Відтік                   

населення з міст у сільську місцевість у зв'язку з погіршенням в них економічної, насамперед  продовольчої ситуації, а також руралізація з екологічних   (екопоселення) або релігійно-сентементалістичних мотивів (ідейні громади).

У процесі переходу від індустріального до постіндустріального суспільства, ключову роль відіграють такі чинники, що сприяють руралізації: втрата необхідності жити надщільними поселеннями міського типу, внаслідок того, що спростилось переміщення на великі відстані, спілкування та обмін інформацією на великих відстанях; втрата необхідності працювати в місті, через зростання кількості спеціальностей, що дозволяють працювати віддалено; втрата необхідності навчатись у містах, через можливість здобувати освіту дистанційно і самостійно; проблема транспортного колапсу мегаполісів; екологічна проблема міст – надмірне забруднення, через збільшення кількості транспорту, підприємств, що забруднюють навколишнє середовище та побутового сміття, зменшення кількості насаджень; зростання ризику пандемій та регулярність вірусних епідемій в містах; зменшення вартості землі, і в наслідок житла, за межами міста.

Екотуризм - це природо-орієнтований туризм, що включає освіту і просвіту в галузі навколишнього природного середовища, керований відповідно до принципів екологічної стійкості.
              У різноманітті видів туристичної діяльності, на шляху від традиційного туризму до екотуризму виникає занадто багато розбіжностей щодо межі, на якій збереження біорізноманіття, місцевих соціально-економічних благ та екологічних наслідки, можуть розглядатися як "екотуризм". З цієї причини, фахівці з охорони навколишнього середовища і уряд визначають екотуризм по-різному. Екологічні організації, як правило, наполягають на тому, що екотуризм є природно-орієнтованим, стійко керованим, підтримуючим збереження природи. Але на ділі екологічний туризм задовольняє цілому ряду критеріїв, включаючи збереження біологічного різноманіття та культурної різноманітності в рамках захисту екосистем; заохочення стійкого використання біорізноманіття, спільне використання соціально-економічних вигод з місцевими громадами на основі усвідомленої згоди та участі; підвищення екологічних та культурологічних знань; зменшення обсягів і виробництва відходів, а також мінімізації його власного впливу на навколишнє середовище.

Існує три види екологічного туризму: природний, зелений та сільській зелений.

Природний туризм - будь-які види туризму, які безпосередньо залежать від використання природних ресурсів у їх відносно незміненому стані, включаючи ландшафти, рельєф, води, рослинність і диких тварин. З визначення випливає, що на відміну від екологічного туризму, поняття «природний туризм» ґрунтується лише на мотивації туристів (відпочинок на природі), і, отже, не може розглядатися як стійкий вид туризму. Різновидом природного туризму є біотуризм і подорожі в дику природу, метою яких можуть бути будь-які об'єкти живої природи, від окремих видів до спільнот і біоценозів.
              Зелений туризм передбачає застосування в туристичній індустрії екологічних методів і технологій. Найбільш широко використовується термін «м'який туризм», або «екологічний та соціально відповідальний туризм».  Зазвичай м'який туризм протиставляється жорсткого, головною метою якого є максимізація прибутку. Для м'якого туризму пріоритетні не тільки успішний бізнес, але й турбота про культурний благополуччя туристичних регіонів, щадне використання їх ресурсів, мінімізація шкоди навколишньому середовищу.
              Зелений сільський туризм, або агротуризм, особливо популярний в США і країнах Західної Європи, - відпочинок у сільській місцевості (в селах, на хуторах, у зручних селянських будинках). Туристи деякий час ведуть сільський спосіб життя серед природи, знайомляться з цінностями народної культури, прикладного мистецтва, з національними піснями і танцями, місцевими звичаями, беруть участь у традиційній сільській праці, народних святах і фестивалях.

4.       Дайте характеристику екологічному блоку урбоекосистеми. Наведіть основні біоценози міста.

Місто існує в межах біосфери, де займає певний екологічний простір і має в своєму складі незмінну екологічну підсистему. Вона виникла на місці природних лісів, лучних і степових екосистем, компоненти яких редуцийованими або антропогенно перетвореними увійшли до складу міських соціоекосистем. Міська територія, з якої уявно вилучається соціальний компонент, наближається до таких екосистем, як рукотворний ставок або штучне рослинне угруповання, в якому вимальовується певний видовий склад організмів, трофічні зв'язки між ними, особливості ґрунтового покриву (в парках, скверах), газообмін або біотичний кругообіг . Тому цю територію (міський обсяг біосфери або біогеоценотичного покриву) можна розглядати як своєрідну екосистему, як екологічний блок міської соціальної системи (соціосістеми). Саме цей блок, а не ціле місто доречно називати екосистемою урбоекосистеми, беручи до уваги, що вона ніколи не існує самостійно, а завжди є одиницею, підпорядкованою міській соціосистемі, є її структурної підсистемою.

Місто представляє собою штучну екосистему, в якій живе людина і де під впливом його господарської діяльності відбуваються такі процеси:

1)      значно змінюються склад і структура всіх блоків існуючої до появи міста природної екосистеми;

2)      домінують горизонтальні канали трансформації речовини та енергії;

3)      спостерігаються надзвичайна потужність міжсистемних зв'язків і сильний, переважно негативний вплив на суміжні природні екосистеми;

4)      накопичується надлишок теплової енергії;

5)      механізми саморегулювання в значній мірі замінюються механізмами антропогенної регуляції.

Досліджуючи екосистему з функціональної точки зору, її аналізують в шести основних напрямках:
а) потоки енергії;

б) кормові ланцюги;

в) просторова структура;

г) біохімічні кругообіги;

д) розвиток і еволюція;

е) управління (кібернетика).

Ландшафтно-типологічний аналіз міст дає можливість виділити п'ять екосистемних рівнів досліджень:

1)                  міської екосистеми (в межах міста і його природної зони) - урбоекосістеми, биогенетичного покриву;

2)                  суміжних екосистем (вододільних, урбогенних, техногенних, агрогенних тощо);

3)                  біогеосистем (груп біогеоценозу);

4)                              біогеоценозу в межах фітоценозу;