Типи екологічних криз та шляхи виходу з них

     Отже, ми розглянули абіогенні причини  природних екологічних криз. Щодо біосфери це причини зовнішні - екзогенні. Але існують і ендогенні по відношенню до біосфери чинники екологічних  криз - геологічні, кліматичні, термічні, оптичні тощо. Так, чималу традицію мають пояснення глобальних вимирань живого радикальними змінами кліматичних факторів на похолодання чи на потепління. Так міркують відомий західний палеонтолог С.Стенлі, вітчизняний еколог М.Будико та ін. Відповідно до праць відомого вітчизняного геолога і методолога науки С.Мороза, чинником екологічних криз є вулканічна діяльність.

     Екологічні  кризи можуть спричинятися і факторами  органічного походження, тобто - біогенними. Внутрішні біогенні чинники екологічних криз проявляють себе як різка зміна норми реакції організму, генетичні мутації тощо.

     Зовнішні  біогенні чинники природних екологічних  криз виявляються в певних взаєминах  біологічних систем. Наприклад, конкуренція - боротьба за існування як боротьба за енергію, світло, джерела їжі тощо. Класичні взаємини конкурентного характеру - "хижак - жертва" або "паразит - господар", конкуренція популяцій за екологічну нішу, коливання чисельності видів та інші особливості в життєдіяльності екосистем можуть прпоявитися в природних екологічних кризах.

     Найбільш  прийнятим теоретичним поясненням такого роду екологічних криз є модель, що базується на теорії Ч.Дарвіна, Відповідно до неї, менш досконалі, історично давніші  форми внаслідок конкуренції  з молодими, досконалішими, новітніми біологічними системами поступаються їм через конкурентну боротьбу. 

     В сучасній науці таке пояснення існує  як певна модель, певний варіант. Тобто, він має і заперечення. Дійсно, якщо говорити про прогресивний розвиток живого, то треба враховувати, то він є явищем різнобічним. Біологічний прогрес проявляє себе як прогрес форми - морфологічний, прогрес функцій - фізіологічний, прогрес пристосування до середовища - екологічний. Саме таку багатоаспектність біологічного прогресу не повною мірою враховує пояснення природних екологічних криз, що базується на дарвінівській теорії.

     В сучасній науці для пояснення  зовнішніх причин природних екологічних  криз пропонуються методологічні орієнтації градуалізму і пунктуалізму.

     Градуалізм  як модель пояснень суттєвих змін біологічних систем виходить з того, що еволюція є поступовим, емерджентним чи коммулятивним процесом. Тобто, відповідно моделі градуалізму, незначні зміни, що відбуваються в біологічній системі, з часом накопичуються і набувають сукупного ефекту.

     Пунктуалізм є спробою пояснити принципові зміни, що відбуваються в біологічних системах, виходячи з протилежних міркувань. А саме: еволюція розглядається як сукупність різких стрибків. Внаслідок такого роду стрибків і виникають нові форми.

     Розвиток  сучасної генетики дозволив більш глибоким чином пояснити утворення нових форм, проблему еволюції живого. Так, вивчаючи тонкі механізми функціонування генотипу вчені довели, що один і той самий генотип може реалізувати різні частини своєї програми еволюційного розвитку. Що мається на увазі? Перш за все, стан довкілля - чи воно є стабільним чи змінюється. Так, у стабільному довкіллі генетична програма фенотипічно відтворюється без змін. Зрозуміло, що можливими є фенотипічні зміни, що не виходять за межі норми реакції виду на дане середовище. Під час збурень довкілля взаємини біологічної системи і довкілля порушуються, тому звична норма реакції вже не може забезпечити виду виживання. Саме тому спрацьовують інші, "додаткові" пласти генетичної інформації.  
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Антропогенні екологічні кризи

Подібнодо того, як буває хвороба тіла, буває також хвороба способу життя.

                                                        Демокріт[1. с.15]

     Ми  розглянули природні екологічні кризи  і абіотичні і біогенні чинники  їх. Але, як ви вже знаєте, екологічні кризи можуть спричинятися не тільки природними факторами, а й людською діяльністю. Такого роду кризи називають антропогенними екологічними кризами.

     За  визначенням антропогенні екологічні кризи - це такі неурівноважені стани  екосистем, які спричинено діяльністю людини (прямо чи опосередковано). [4.с.42] Зрозуміло, що в сучасній біосфері саме антропологічні кризи є переважаючими. Це обумовлено принаймні 2-ма суттєвими обставинами. По-перше, потужним впливом сучасної людини на біосферу. Недарма В.Вернадський назвав людство найпотужнішою геологічною силою. Так, зараз на Землі під загрозою зникнення знаходяться близько 20-25 тис. видів рослин. Якщо казати про Україну, то її чудові природні умови сприяли величезній різноманітності флори. Тут зростає близько 5 тис. видів диких рослин та близько 1 тис. культурних. Але негативний техногенний тиск на біосферу спричиняє знищення багатьох унікальних видів рослин. Саме тому вже в 1982 р. в Україні було прийнято Закон про Червону книгу, до якої занесено вже більше 800 видів рослин та тварин, що зникають і потребують збереження. За даними екологів, щоденно в світі гине в середньому декілька видів рослин і тварин і темп цього процесу збільшується І, по-друге, антропогенні екологічні кризи мають своїм наслідком багато негативних ефектів у житті самої людини. Тобто, вони діють за правилом бумерангу. Пам’ятаєте 4-й закон Б.Коммонера: "Нічого не дається дарма"? Тобто, за все треба сплачувати.

     Отже, негативна дія антропогенних  екологічних криз обертається на саму людину, тобто на суб’єкта негативного впливу на екосистеми.

     Зараз у науці існує багато спроб  осмислити причини антропогенних  екологічних криз, їх наслідки і  шляхи подолання. В.Крисаченко загалом  розглядає їх в межах 3 -х основних підходів:

     1 - прагматично-утилітарний

     2 - атрибутивно-апріорний

     3- адаптивно-універсальний.

     Прагматично-універсальним  підходом називають підхід до оцінки причин антропогенних екологічних  криз, коли основними чинниками їх вважається високий розвиток науки, техніки і технології. Головною світоглядною засадою цього підходу є розуміння людини як такої, що існує для панування в навколишньому світі, що здійснює шляхом його впорядкування на основі науки, техніки і сучасної технології.[3. с.80]

     Атрибутивно-апріорний  підхід пропонується концепціями, які виходять з того, що змінювати, перетворювати довкілля - це атрибутивна властивість людини. Інакше кажучи, людина внаслідок своєї власної сутності таким чином перетворює природу, що спричиняє кризові стани. Отже, якщо слідувати засадам цього підходу, доходиш висновку, що людина спричиняє негаразди в природі вже внаслідок того, що вона є собою, тобто - людиною. Таким чином, вважається, що людина просто не може не руйнувати довкілля. Не може не спричиняти екологічних криз.

     Така  логіка думок обґрунтовує певну модель людського ставлення до природи як апріорну щодо людського існування. Отже, руйнування, нищення природи кваліфікується як атрибутивна риса людського існування.

     Адаптивно-універсальним  вважається такий підхід до пояснення  причин антропогенних екологічних криз, коли негативний вплив людської діяльності людини на природу розглядається як такий, що пов’язаний з особливостями життєдіяльності людини як родової істоти. Що мається на увазі? Справа в тому, що людина як родова істота набула специфічних форм адаптації до природи. Зрозуміло, що адаптуючись до довкілля таким чином, людина не може не впливати на природу. Такі видатні екологи, як В.Вернадський, Е.Майр, Ю.Одум обґрунтовують саме такий підхід. Йдеться про те, що людина володіє такими засобами та механізмами впливу на довкілля, котрі неминуче спричиняють в ньому зміни. Якщо розмірковувати таким чином, проблема причин антропогенних екологічних крих і шляхів їх подолання переміщується в іншу площину. А саме: людина може і має використати свої адаптивно-універсальні можливості для регулювання своїх стосунків з природою. Такий підхід до осмислення антропогенних екологічних криз є перспективним і продуктивним тому, що дозволяє включити до чинників впливу людини на біосферу найрізноманітніші прояви її життєдіяльності, а не лише розвиток науки, техніки і технології. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. Філософія розв’язання екологічних  криз

Охорона природи повинна  стати моральною  категорією і користуватись  пріоритетом за будь-яких політичних ситуацій і компромісів.

                                                      М. Амосов [1. с.16]

     Проблема  екологічної кризи не вичерпується науково-екологічним або соціопрактичним  аспектом, а є більш широкою - філософсько-світоглядною.

     Йдеться про те, що розв’язання екологічних криз, а також таке ставлення людини до довкілля, що не спричиняє кризових екологічних станів пов’язане з формуванням нових світоглядних орієнтацій - проекологічних. Якщо засади нового світогляду мають виходити з самоцінності живого, як про це пише А.Швейцер, то вони мають відноситися і до людини. Очевидно, що людина, як будь-яка жива істота намагається розвиватися у відповідності зі своєю природою. Але в умовах технологізації людської життєдіяльності вона повинна відмовитись від більшості своїх дійсних бажань, інтересів, волі і сприймати світ і діяти у відповідності із стандартами техногенного суспільства. За таких умов внутрішні особистісні потреби не знаходять реалізації і замінюються іншими типами стосунків, неадекватними природі і орієнтаціям духовного світу людини. Е.Фромм розгядає таке порушення людської природності через форми існування людини, доходячи висновку, що в техногенному суспільстві потреба існувати “за принципом буття” витісняється існуванням “за типом володіння”.

     Зрозуміло, що екологоорієнтований світогляд вимагає подолати таке ставлення людини як до природи взагалі, так і до себе самої. Перспективною в цьому аспекті може бути орієнтація на принцип коеволюції природи і людини.Це не означає відмови від впливу на довкілля. М.Моісеєв вважає, що основою покращення сучасної екологічної ситуації має бути регульована коеволюція (Моисеев Н.,1988). Оптимальне управління сучасною екологічною ситуацією на засадах екологічного світогляду передбачає регулюючі впливи людини на природу на науково-теоретичному, політико-практичному і технологічному рівнях (Толстоухов А.В.,1988).

     Багатоманітність  ракурсів і підходів осмислення сучасної екологічної ситуації, які виходять за межі власно науки, потреба узгодити метанаукові, етичні і світоглядні  аспекти екологічної проблематики обумовлюють потребу створення загальної філософії екології. Особливий статус філософії екології - метаекології, пов’язаний з інтегральним характером проблем, трансдисциплінарними тенденціями, поєднанням разноманітних стилей, методів та інтерпретацій робить її, за висновком М. Кисельова, “постмодерністським” науковим напрямком, де долаються недоліки класичної науки (Кисельов М., 1998). В.Хьослє підкреслює необхідність створення “філософії екологічної кризи”. Причому, на його думку , ця галузь не може обмежуватись метафізичним фіксуванням загрози екологічної катастрофи. В філософії екологічної кризи теоретична частина має доповнюватись практичною.

     Пріоритет в міркуваннях щодо практичного  спрямування філософії екології віддається Х.Йонасу, який включає в спектр її проблем не лише етичні, а й політико-філософські. Необхідність практичної орієнтованості філософії екології підкреслюється в сучасних дослідженнях. Так, шляхами виходу з екологічної кризи вважаються цілеспрямовані зміни соціоекономічних і політичних вимірів людського буття (Моисеев Н.Н.,1998, Реймерс Н.Ф.,1994), суттєві зміни людського буття в природі, а саме - гармонізація взаємовідносин суспільства з природою на підставі влючення всіх продуктів промислової діяльності людини в природний колообіг речовин (Основи соціоекології. К., 1995). П.Водоп”янов і В Крисаченко шляхом подолання екологічної кризи вважають методологію співвіднесення завдань НТП з закономірностями біосфери (Водопьянов П., Крисаченко В.,1993 ).

     Отже, розумність ставлення до природи кваліфікується в межах нового типу наукової і технологічної раціональності. Заслуговує на увагу вітчизняних екологів і філософів екології пропозиція створення в Україні дієвої інтелектуальної організації на зразок Римського клубу (Толстоухов А.,1998). Саме цьому сприяє створений центр “Практична філософія” , що намагається об’єднати зусилля вчених, філософів, діячів культури, політиків з метою розробки сучасних програм покращення екологічного стану в Україні.

     Створення практично орієнтованої філософії екологічної кризи не є “останнім завданням” філософії по відношенню до екології, взагалі до сучасної науки в ракурсі глобальної екологічної кризи. Відповідно до ситуації, виникає потреба поставити питання більш широким чином - про створення нової філософії науки, що здійснює синтез як сучасних розділів природознавства і гуманітарних наук, так і соціо-економічних наук, етики і філософії. Ця інтенція реалізується не лише через рух від конкретних наук до метанаукових досліджень, а й в зворотному напрямку - від глибинного суто філософського обґрунтування до власно наукового - екологічного пізнання. Якщо, слідом за В.Хьослє погодитися з подібністю екології як науки про дім і “ідеальної домівки людства” - сукупності буття як предметом філософії, зрозуміло, що загроза руйнування нашого планетарного дому призведе і до руйнування дому ідеального. Отже, тільки відновлення “ідеальної будівлі”, яка б поєднувала автономію розуму із самодовліючою гідністю природи, допоможе людині зберегти планетний дім і довго жити в ньому (Хесле В., 1994). Таким чином, значимість створення філософії сучасної екології виявляється не лише в теоретико-філософському, а й практико-соціальному смислі.