Стан повітряного середовища України

  — застосування нових технологій, пов'язаних із: а) економією палива; б) вилученням сірки з палива; в) уловлюванням оксиду сірки з димових труб; г) зменшенням викидів азоту;

  — широке міжнародне співробітництво, оскільки це питання глобальне; основними  міжнародними угодами з такої  проблеми є "Конвенція про транскордонне  забруднення" 1983 р. і "Протокол про 30-відсоткове зниження викидів оксидів  сірки на території 20 держав Європи та Канади" (Гельсінкі, 1985).

  Якщо  йдеться про охорону атмосфери  взагалі, розрізняють такі головні  групи заходів, спрямовані на:

  — зменшення валової кількості  забруднювачів, що потрапляють до атмосфери, поліпшення якості палива, удосконалення  технологічних процесів тощо;

  — захист атмосфери шляхом розсіювання, обробки та нейтралізації шкідливих  викидів — спорудження на промислових  підприємствах надто високих  труб (300 м і більше), очисних споруд (фільтрів), бактеріальне розкладання  забруднювачів, їх поглинання рослинами  тощо;

  — запобігання забрудненню атмосфери  за допомогою раціонального, дисперсного  розміщення підприємств — джерел шкідливих викидів — з урахуванням  природних умов і потенційної  можливості забруднення повітря.

     4 Стан повітряного  середовища України

     Основними забруднювачами повітря України  є підприємства чорної металургії (33 % ), енергетики (ЗО %), вугільної промисловості (10 %), хімічної та нафтохімічної промисловості (7 %).

     Щорічно по всій Україні в атмосферу виділяється  близько 17 млн тонн шкідливих речовин (табл. 2.16).

     Понад третину всіх промислових викидів  шкідливих домішок у повітрі  припадає на теплові станції, які  використовують паливо (табл. 2.17).

     Найбільший  внесок у викиди сірчистого ангідриду  дають підприємства енергетики, чорної металургії та вугільної промисловості (їхня частка складає 80 % викидів).

     У викиди оксидів азоту головний внесок — 72 % — дають підприємства енергетики та металургії.

     Підприємства  хімічної, нафтохімічної і газової  промисловості дають найбільший внесок — 43 % — у викиди вуглеводнів.

     Більше  третини загального обсягу шкідливих  викидів в атмосферу дає автотранспорт  — 6,5 млн тонн на рік. В Євпаторії  та Ужгороді згаданий показник складає 91 % від загальної кількості викидів.

     Встановлено два нормативи забруднення повітря: максимально-разова і середньодобова гранично допустима концентрація (ГДК).

     Максимально-разова ГДК необхідна для попередження рефлекторних реакцій у людини (відчуття запаху, зміни біоелектричної активності головного мозку, світлової чутливості очей тощо) при короткотривалому впливі забруднювачів (до 20 хв.), а середньодобова — з метою попередження їхнього  резорбтивного (загальнотоксичного, канцерогенного, мутагенного та ін.) впливу.

Таблиця 2.16. Основні показники  охорони атмосферного повітря

     Таблиця 2.17. Викиди шкідливих  речовин стаціонарними  джерелами забруднення  в атмосферне повітря  за видами економічної  діяльності у 2003 р.

     Для оцінки впливу забруднювачів на здоров'я  населення потрібно користуватися  не лише максимально-разовими і середньодобовими ГДК, які регламентують вміст  хімічних речовин у повітрі населених  пунктів, але й показниками, які  характеризують вміст шкідливих  речовин за тривалий період (місяць, рік). Підставою для цього є  те, що невеликі концентрації речовин  при тривалій дії справляють такий  же негативний ефект, як і висока концентрація за короткий проміжок часу.

     Встановлено, що довготривале забруднення атмосферного повітря сірчистим газом, окисами  вуглецю, азоту та іншими речовинами шкідливо впливає на здоров'я людей. При цьому може збільшуватися  загальна захворюваність населення, обумовлена ураженням окремих органів і  систем організму.

     На  території України функціонує 1500 підприємств, що викидають в атмосферу  шкідливі речовини. Загальна кількість  відходів щороку збільшується на 12 млн  тонн.

     Найбільш  високе забруднення атмосферного повітря  характерне для Донецького і Придністровського  регіонів України, а також навколо  обласних центрів.

     У нашій державі вживаються заходи щодо зниження викидів в атмосферу  шляхом оснащення джерел викидів  шкідливих речовин пилогазоочисними установками. Здійснюється заміна або  реконструкція застарілих пилогазоочисних  установок, впровадження мало- та безвідходних технологічних процесів та інше. Одне з провідних місць у забрудненні  атмосфери займає транспорт. Так, більше 40 % оксиду вуглецю, 46 % вуглеводнів і  близько ЗО % окисів азоту від  загальної кількості цих речовин, які потрапляють в атмосферу, припадає на транспорт. Загальний обсяг  шкідливих викидів автотранспорту — 2,7 млн тонн на рік. В Україні  викиди автотранспорту становлять близько 27 % від всього об'єму викидів забруднюючих речовин. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок:

В Україні, як і в багатьох інших країнах, стан повітряного середовища явно незадовільний, а у деяких регіонах (наприклад, Маріуполь, Кривий Ріг, Запоріжжя та ін.) — вкрай  загрозливий. Диктат центру тривалий час  впливав на відповідну структурну деформацію народного господарства, коли перевага надавалася розвитку сировинно-видобувних і метало ливарних (металургійних, гірничорудних, хімічних), досить е брудних і  надзвичайно екологічно небезпечних  галузей промисловості. Економіці  України властива також висока питома вага ресурсних та енергоємних технологій, впровадження і нарощування яких у промисловості та сільському господарстві здійснювалося найбільш «дешевим»  способом — без будівництва відповідних  очисних споруд.

Злочинна  діяльність всевладних монополій —  одна з основних причин безпрецедентного радіаційного і хімічного забруднення  величезних територій. Роки безконтрольної експлуатації багатств України призвели до того, що у багатьох районах забруднення  повітря у десятки разів перевищує  граничне допустимі норми. Хіба не вражають такі дані: територія України становила 2,7% колишнього Союзу, а шкідливих  викидів на неї припадало майже 30%. Це 17 млн. т шкідливих речовин, тобто по 300 кг на кожного жителя, а в деяких регіонах, наприклад  Дніпровсько-придніпровському, ця цифра  становить 500 кг і більше (у Кривому  Розі — 1,6 т на мешканця, що становить 10,1% усієї кількості викидів в  Україні).

Державна  гідрометеорологічна служба регулярно  здійснює моніторинг 54 великих та малих  міст, 13 агломераційних виробництв, що зосереджені переважно у Донецько-Придніпровському промисловому регіоні і характеризуються високим рівнем викидів в атмосферне повітря не тільки класичних забруднювачів, а й специфічних канцерогенних  речовин.

Загалом протягом останніх кількох років  щорічні концентрації пилу, оксидів  азоту, діоксиду сірки та оксиду вуглецю  зменшилися разом із рівнем забруднення. Все ж вони часто перевищують гранично допустимі концентрації (ГДК), унормовані українськими стандартами якості атмосферного повітря, в 1,1 рази і більше. Перевищення, скажімо, діоксиду азоту спостерігалося майже у всіх великих містах, а загалом із двох проведених щорічних вимірювань різних забруднювачів на території України принаймні одне перевищує ГДК. Головним чином це стосується іроксичних забруднювачів повітря. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Використана література:

1. Барановський  ВЛ. Екологічна географія й екологічна  картографія. — К.: Фітосоціоцентр, 2002. — 252 с.

2. Гавриленко  О.П. Основи екології та безпека  життєдіяльності. — К.: Ніка-Центр, 2004. — 456 с.

3. Закон  України "Про охорону атмосферного  повітря" 16 жовтня 1992 p. № 2707-ХІІ (зі змінами і доповненнями, внесеними законами України від 28 лютого 1995 p. № 75/95-ВР, від 21 червня 2001 р. Ка 2556-ІП) // ВВР. — 1992. — № 50.

4. Методические  указания по предупредительному  санитарному надзору за районной  планировкой. — М.: МЗ СССР, 1990. — 77 с. 43.

5. Національна  доповідь України про гармонізацію  життєдіяльності суспільства у  навколишньому природному середовищі. — К., 2003. — 195 с. 40. 21.

6. Окружающая  среда в Европе: Третья оценка / Европ. агентство по охране  окруж. среды. — Копенгаген, 2003. — 61с. 37.

7. Шевчук  ВЛ., Трофимова І.В., Трофимчук О.М.  Проблеми і стратегія виконання  Україною Рамкової конвенції  ООН про зміну клімату. —  К., 2001. — 95 с.