Теорія біотичної регуляції навколишнього середовища є поки що єдиним варіантом наукового й практичного фундаменту для обґрунтування процесів гармонізації співіснування суспільства і природи та збалансованого розвитку. Вона спирається на відомі фізичні, біологічні та екосистемні закони, на весь накопичений емпіричний масив даних. Її висновки експериментально перевірені, що дає підстави робити прогнози розвитку.

        Головним екологічним завданням людства, його систем екологічного управління повинно стати не стільки скорочення антропогенних забруднювальних викидів, скільки збереження природної біоти Землі та біотичного механізму регулювання. Цьому глобальному завданню мають бути підпорядковані всі інші міжнародні й національні механізми екологічного управління та гармонізації співіснування суспільства і природи.

        Екологічна проблема - це зміна природного середовища в результаті антропогенних впливів, що веде до порушення структури і функціонування природних систем (ландшафтів) і приводить до негативних соціальних, економічних та іншим наслідкам. Поняття екологічної проблеми є антропоцентричні, так як негативні зміни в природі оцінюються щодо умов існування людини.  
        Екологічні проблеми, пов'язані з порушенням окремих компонентів ландшафту або їх комплексу, можна умовно об'єднати в шість груп:  
1) атмосферні (забруднення атмосфери: радіологічне, хімічне, механічне, теплове);  
2) водні (виснаження і забруднення поверхневих і підземних вод, забруднення морів і океанів);  
3) геолого-геоморфологічні (інтенсифікація несприятливих геолого-геоморфологічних процесів, порушення рельєфу і геологічної будови);  
4) грунтові (забруднення грунтів, ерозія, дефляція, вторинне засолення, заболочування і ін);  
5) біотичні (зведення рослинності, деградація лісів, пасовищна дигресія, скорочення видової різноманітності і ін);  
6) комплексні (ландшафтні) - опустелювання, зниження біорізноманіття, порушення режиму природоохоронних територій і т.д.  
        За основними екологічних наслідків зміни природи виділяють наступні екологічні проблеми і ситуації:  
антропоекологічний, щодо зміни умов життя і здоров'я населення;  
природно-ресурсні, пов'язані з виснаженням і втратою природних ресурсів, що погіршують господарську діяльність на території;  
ландшафтно-генетичні, обумовлені порушенням цілісності ландшафтів, втратою генофонду, втратою унікальних природних об'єктів.

        М.М. Моісеєв підкреслював неможливість реалізації екологічного імперативу без затвердження імперативу морального (перебудова моральних установок, необхідних для обліку постійно змінюються реалій сучасного світу). Сказане співзвучне з висновками І. Пригожина та І. Стенгерс (1986) про необхідність відновити союз людини з природою на нових підставах, з тим, щоб єдність природи і людини включало також науку, культуру, суспільство. Про це ж говорить О.Х. Валлізер: "... Розширений категоричний імператив, тобто Нова етика, повинен бути орієнтований на майбутнє, і бути цілком екологічним".

Проблеми  біотичної регуляції навколишнього  середовища

        У процесі еволюційного розвитку природа виробила механізми, завдяки яким вона стала єдиним цілим з певними зв'язками, які проявляються законами, правилами, порушуючи які ми руйнуємо структуру біосфери. Слід пам'ятати, що природа може існувати без людини, а людина без неї - ні. Найбільш активною і рухливою, а отже, одночасно і вразливою і стійкою, є біотична складова біосфери, сталість якої визначається еволюційними процесами. В природі все взаємозв'язано і порушення рівноваги в одній системі спричиняє зміни в інших. Найбільш швидко нівелює зміни рослинний світ - продукує кисень, асимілює вуглекислий газ, різноманітні відходи, але не всі, зменшує активність процесів опустелювання, активує планетарні кругообіги речовин. 
        Біотична регуляція стану навколишнього середовища відбувається за законами біосфери, зокрема - у природі ніщо не зникає безслідно і не утворюється з нічого. Всі відходи життєдіяльності, госцодарювання, особливо ксенобіотики, накопичуються в природному середовищі, створюючи екологічну небезпеку всьому живому. Завдання людини - зменшити антропогенний пресинг на природне середовище, використовуючи знову-таки біотичні можливості природи, а отже, убезпечити себе і природу від негативних антропогенних дій.В природі всі процеси відбуваються в оптимальних режимах, які формувалися мільйони років, а втручання людини порушили їх. Найбільш швидко і ефективно їх можуть відновити біотичні сили природи. Це відновлення родючих земель, прибережних екосистем, збереження і відновлення зникаючих видів. Цьому сприяє Конвенція про біологічне різноманіття, яка була прийнята в 1992 р. на конференції в Ріо-де-Жанейро і яка визнала біорізноманіття важливим для еволюції і збереження систем життєзабезпечення біосфери.

        Важливим документом є Конвенція Об'єднаних Націй про зміну клімату, який можна відновити не стільки техногенними засобами, скільки завдяки біотичній регуляції, збільшуючи площі лісів, що сприятиме зменшенню концентрації вуглекислого газу.

        Проблеми біотичної регуляції навколишнього середовища відображені і в інших документах всесвітнього саміту в Ріо-де-Жанейро: боротьба зі знищенням лісів, опустелюванням та посухами; захист та раціональне використання світового океану; охорона, раціональне використання ресурсів питної води.

        Отже, завдяки раціональному використанню біотичного потенціалу можна покращити сучасний екологічний стан, починаючи з регіонального рівня, де екологічний стан наближається до кризового, наприклад в Україні.         Для цього треба більше використовувати природні технології - біологічні методи очищення газових викидів, скидів стічних вод, переробки відходів. Приклади такі вже існують, наприклад біологічні методи очищення забруднених вод. Впровадження таких технологій, а не технічних, сприятиме формуванню ноосферних відношень в системі людина-природа.  
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ

        Для середини ХХ - початку XXI ст. характерна зміна парадигми, тобто відношення до вже усталених наукових стереотипів. Екологія, як структурна частина біології за часів Е. Геккеля, тепер виокремилася в складну, сучасну інтегративну дисципліну. Вона, як і її предмет вивчення - біосфера, складається умовно з напрямів, розділів, які відповідають різним природним структурам. Біосферу ми умовно препаруємо, розкладаємо на її компоненти, об'єкти, через що часто втрачаємо точність уявлення про її складність, властивості. Природа, біосфера - єдина, надскладна, багатокомпонентна система з безліччю зв'язків між її компонентами. Для розуміння її будови, функцій люди створили різні науки - хімічні, біологічні, фізичні, математичні, соціальні, за допомогою яких вивчають різні об'єкти природи - живі, неживі різних рівнів складності - від атомно- молекулярного до соціального. Але це умовність, бо природа єдина. Тому кожна окрема наука поодинці не здатна повно, однозначно пояснити природу. Найбільш повно відображає біосферу як цілісну систему екологія, яка поєднала в собі всі сучасні науки, знання про природу.

        До середини ХХ ст. домінував технократичний оптимізм, коли здавалося, що могутність людей безмежна. Наприкінці цього століття виникли інші уявлення - екологічний песимізм, коли стало здаватися, що екологічна катастрофа неминуча. Але є і третій, сучасний шлях - екологічного паритету суспільства з природою, основу якого складають екологічна освіта та виховання, екологічна культура. Розвиток сучасної цивілізації, її подальше існування стане неможливим без визнання паритетних відносин з біосферою. «Ми нічого не принесли в цей світ і нічого не можемо винести з нього, - писав апостол Павло. Маючи їжу та одяг, треба бути цим задоволеними. Ті, що бажають збагачуватися, впадають у спокусу, безпутство та шкідливі похоті, які занурюють людину в бідування. Коріння зла - сріблолюбство, з-за чого примножуються скорботи». Кажучи сучасною мовою неекологічна, тобто нераціональна економіка сприяє формуванню сучасних екологічних проблем.  

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

1 Білявський Г.О. Основи екологічних знань. – К.: 2000. – 426 с.

2 Воронцов Н. А. Экология общая, социальная, прикладная. – М.: «Агар», 2000. – 422 с

3 Корсик К.В., Плахотніх О.В. Основи екології. – К.: МАУП, 2000. – 238 с.

4 Бойчук Ю. Д. и др. Основи екології та екологічного права. Навчальний посібник. – К.: Видавничий дім «Княгиня Ольга», 2005. – 386 с.

5 Вернадский В. И. Биосфера. – М., 1975.

6 Горшков В. Г., Макарьева А. М. Биотическая регуляция окружающей среды: обоснование необходимости сохранения и восстановления естественной биоты на территориях материковых масштабов. Тр. международного семинара «Биотическая регуляция окружающей среды», 1998. – С. 3 – 20.