Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка

         Рівень техногенного навантаження на регіон у 1999 р. ілюструють дані таблиці 5, з яких видно, що найбільша техногенна напруга створює промисловість. Найгірша ситуація склалася в електроенергетиці, вугільної, металургійної промисловості, що дають, відповідно, 32,3%, 27, 23,1 % від загальної кількості промислових викидів [5].

                                                                                                                        Таблиця 2

        Викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря стаціонарними   джерелами забруднення по галузях економіки в 2000 р.

 

Галузі	Викинуто шкідл речов (тис. т)	Зменшення (збіль-я) викидів у порівн з 1999 р. (тис. т)	Викинуто в  одним об'єктом (т)	Розподіл викидів  по галузях (%)	Питома вага газ і рідких речовин у викидах (%)
Усього Електроенергетика Нафтовидобувна, нафтопереробна і газова промисловість Вугільна Металургійна Хімічна і нафтохімічна Машинобудування Промисловість будівельних матеріалів Харчова Сільське господарство Транспорт Житлово-комунальне господарство Інші галузі	4785,4 1545,4   225,6 1106,9 1294,3 99,1 53,6 79,3 112,2 51,4 52,8 51,0 113,8	901,6 355,7   5,6 185.2 138,5 22,2 21.5 59.3 37,6 18,8 6.6 61.0 50,7	322,2 9037,4   409,4 1473,9 6776,4 854,3 64,4 51,3 122,0 17,7 27,9 72,3 26.7	100,0 32,6   4,7 23,1 27,0 2,1 1,1 1,7 2,3 1,1 1,1 1,1 2,4	83 75   99 00 83 92 70 57 94 77 70 86 80

 

За станом на 1999 р. повітряний басейн нашої держави був найбільш забруднений викидами, що містять: бензапирен (максимальне перевищення ПДК по разовій щільності – у Маріуполеві (у 33 рази), а по середньорічній щільності – у Донецьку (у 11 разів); сірководень (максимальне перевищення ПДК по разовій щільності – у Дніпропетровську (у 4,9 рази); фенол (відповідно, у Донецьку (у 4,9 рази) і у Єнакієвому (у 4,2 рази); двоокис азоту (відповідно, у Донецьку (у 9,5 рази) і в Єнакієвому (у 3,2 рази); аміак (відповідно, у Донецьку (у 4,9 рази) і в Горлівці (у 3,4 рази). Причиною віднесення даних домішок до групи основних виступає їхня висока токсичність, тривалі терміни перебування в атмосфері, що обумовлює їхній перенос на великі чи відстані нагромадження в об'єктах середовища [5].

Підсумовуючи короткий аналіз техногеної ситуації регіонів України, можна зробити висновок, що сучасне екологічне положення критичне. У деяких регіонах (Донбас, Придніпровський) деградація має незворотній характер, і в цьому випадку правомірно застосовувати термін «екологічне нещастя». Зростаюча інтенсивність експлуатації природних ресурсів і криза в економіці, що супроводжуються підвищенням частки застарілих технологій і устаткування, зниженням рівня модернізації і відновлення основних фондів, збільшують ризик виникнення техногенних катастроф, вимагають розробки оптимальної еколого-економічної стратегії подальшого розвитку господарства, що розширить можливості керування рівнем техногено-екологичної безпеки.

           При колосальному техногенному навантаженні території, несприятливому впливі  умов розвитку в Україні ринкової економіки, світової екологічної кризи, основними причинами виникнення надзвичайних ситуацій навколишньої серед техногенного характеру в Україні є:

• незадовільний стан і порушення вимог технологій  виробництва;.
• низький рівень культури виробництва; незадовільний стан збереження, утилізації і поховання відходів, особливо високотоксичних, радіоактивних і побутових;
• ігнорування екологічних факторів, вимог, стандартів і т.д.;
• низький рівень застосування прогресивних ресурсозбережуючих та

екологічно безпечних технологій;

• низький рівень екологічного навчання і підготовки фахівців;
• зростаючий дефіцит кваліфікованих кадрів;
• відсутність моніторингу природного середовища, незалежної екологічної експертизи.

Міністерство з надзвичайних ситуацій та ядерної безпеки, виконуючи програму діяльності Кабінету Міністрів України, взаємодіючи з територіальними органами виконавчої влади, завершило перший етап паспортизації потенційно небезпечних для навколишнього середовища, об'єктів і територій України. На основі ^:цієї роботи підготовлені заходи щодо проведення потокового і перспективного планування запобіжних заходів, внесених у Паспорти  ризику  виникнення надзвичайних ситуацій областей.

У підсумку - 7541 об'єкт України є потенційно небезпечним і вимагають постійного моніторингу [6].

Найбільшу небезпеку представляють об'єкти, віднесені до 1 і 2 групам ризику, попереджувальні заходи на яких необхідно провести протягом 2001 року.

Метою Державної політики в справі охорони навколишнього середовища повинно стати забезпечення гарантованого рівня безпеки особистості, суспільства і навколишнього середовища в межах показників прийнятого ризику, нормативи яких встановлено для відповідного періоду соціально-екологічного розвитку країни з урахуванням світового досвіду. Перспективою такої діяльності є удосконалення системи керування техногенною і природною безпекою.

 

6. Основні джерела антропогенного  забруднення навколишнього середовища.

 

       Останнім часом усі великі міста України збільшили забруднення атмосфери викидами транспорту (його частина в загальному забрудненні складає від 55 до 82%). В Україні металургійна промисловість викидає біля третини забруднювачів атмосфери і природних вод. Наприклад «Запоріжсталь» щорічно викидає більш 150 тисяч тонн шкідливих речовин в атмосферу (більш 50% викидів міста). Сьогодні через низький рівень технології виробництва і відсутності ефективного газо – пило - уловлюючого устаткування, місто Запоріжжя перетворилося в одне з найбільш брудних міст в Україні, з великою кількістю професійних захворювань, погіршення здоров'я населення, особливо дітей, підвищення смертності. Крім шкідливих газів: окису вуглецю, двоокису сірки і т.д., «Запоріжсталь» викидає щорічно в повітря декілька сот тонн такої канцерогенної речовини, як бензопропилен, у мільйон разів токсичніший від окисувуглецю.                                                                                                                                                  По кількості промислового забруднення на душу населення Україна займає одне з перших місць у Європі, що і визначає середню тривалість життя — 66 років, тоді, як у Японії, Швейцарії, Ісландії і США — 75—79 років, 15% території України є зоною екологічного лиха. В Україні функціонує 1700 шкідливих виробництв, 1000 з них, хімічні, є особливо екологічно небезпечними, а майже третина знаходяться в реакційних зонах. За масштабами дитячої смертності Україна займає перше місце в Європі, як і по показниках кількості онкологічних захворювань  [7, 8].

На площі  більш 3 млн. гектарів необхідно вилучити з користування через підвищений зміст токсичних речовин, у більшості це ділянки землі уздовж доріг.

Сьогодні  в Україні виявлена безліч районів з перевищенням гранично припустимих концентрацій нафтопродуктів у воді, повітрі і ґрунтах. Це райони аеродромів, нафтобаз, нафтосховищ, нафтопереробних заводів, нафтових шпар, автостоянок, автозаправок, ділянки нафтопроводів. Критичною стала ситуація через забруднення нафтопродуктами в Лисичанськом і Херсонському нафтопереробних заводах, військових аеродромах Білої Церкви й Узины, Борислава, Долини у Прикарпаття, Шебелинки на Полтавщині. Ці регіони відомі уже всій Україні і за її межами, а нафта потрапила не тільки в повітря, а сконцентрована в колодязях, ярах, підземних водах і стала не тільки отруйної, але і пожежнонебезпечних. Це тільки кілька прикладів антропогенного забруднення в нашій країні, їх можна перелічувати без кінця і тому необхідно зосередити усі свої зусилля на раціональному природокористуванні.

Раціональне природокористування— це соціально-економічний процес залучення в господарський оборот природно-ресурсного потенціалу як матеріальну основу розширення відтворення, сприяє реалізації основного економічного закону, впливає на темпи економічного росту, забезпечує охорону навколишнього середовища від забруднення і створює нормальні умови для функціонування ефективних систем життєдіяльності. Усі ці питання неможливо вирішити без визначення стратегії і тактики збереження і стабільності розвитку життя на Землі, і конкретно в Україні, без створення правового захисту охорони навколишньої; низки й екологічного законодавства України [8].

7. Цілі та заходи поліпшення стану довкілля

Державною задачею стає питання  екологізації громадського життя, свідомості людей, промислового виробництва і т.д.; ефективна і послідовно здійснювана система державних регіональних і місцевих мір, спрямованих на впровадження в практику якісно нових ресурсозберігаючих, еколого-безпечних видів техніки, технологій і організації матеріального виробництва, способів і методів функціонування промислових, транспортних, господарсько-побутових і інших комплексів. Метою цих заходів є ощадливе і високоефективне використання, збереження, відтворення різних видів ресурсів; підтримка динамічної екологічної рівноваги і сприятливих з погляду здоров'я людини умов і якісних характеристик навколишнього середовища. Кінцевим результатом екологізації суспільного розвитку повинне бути досягнення прийнятного рівня техногено – екологічної безпеки населення і природного середовища. Для цього необхідно використовувати важелі і напрямки регулювання соціально-економічного розвитку регіонів. Варто дотримувати стандартів і нормативів еколого-безпечної підприємницької діяльності; підвищувати відповідальність її суб'єктів; прогнозувати можливості виникнення техногенних надзвичайних ситуацій; проводити необхідну експертизу проектів створення виробничих і інших об'єктів, ліцензувати діяльність, зв'язану з їх будівництвом і безпечним функціонуванням; удосконалювати конкретні технологічні процеси і підвищувати їхня надійність; створювати ефективні системи технологічного контролю і попередження аварійних ситуацій; упроваджувати засобу, спрямовані на усунення причин і самих небезпечних явищ [8].

У цьому питанні важливе  місце займають правові механізми відповідальності підприємств за заподіяний збиток (у першу чергу — при використанні небезпечних речовин). Адже значна частка порушень екологічної рівноваги зв'язана з невідповідністю структури і господарської спеціалізації природним умовам і ресурсам окремих регіонів.

У Законі України «Про охорону навколишньої природного середовища»  від 25 червня 1991р. відзначено, що охорона  навколишньої природного середовища, забезпечення екологічної безпеки  життєдіяльності людини є невід'ємною  умовою стійкого економічного і соціального розвитку України.

Оскільки виробнича  діяльність викликає порушення природного середовища, суспільству випадає  взяти на себе турботу щодо відновлення  її властивостей та охорони від подальшої  деградації.

Цілі  охорони природи мають ставитись рівнозначно з іншими цілями використання (виробництвом продуктів харчування, промисловим виробництвом та створенням інфрастуктури) [9].

В Україні охорона  навколишнього середовища розглядається  як самостійно політичне завдання.

Політика щодо навколишнього середовища - це сукупність усіх дій, спрямованих на уникнення втручання в навколишнє середовище, на його зменшення та на усунення пошкоджень довкілля, що вже стались [10].

Конкретні цілі та програми стосуються насамперед:

·        визначення граничнодопустимих значень шкідливих для навколишнього середовища викидів;

·        економії енергії;

·        сприяння використанню відходів тепла;

·        утилізація старих матеріалів, а також відходів;

·        підтримання здоров'я лісів та природної сили самоочищення водойм;

·        впровадження автомобілів з мінімальною кількістю відпрацьованих газів і бензинів без вмісту свинцю;

·        заохочення бережливого ставлення споживачів до навколишнього середовища.

Заходи щодо поліпшення довкілля, а саме:

1)      технологічні — розробка і впровадження нових технологій, очисних споруд, видів палива;

2)      архітектурно-планувальні — озеленення населених пунктів, організація санітарно-захисних зон, раціональне планування підприємств і житлових масивів;

3)      інженерно-організаційні - зниження інтенсивності руху транспорту на перевантажених автомагістралях, організація екологічно-патрульного контролю;

4)      економічні - вкладання коштів у розвиток нових, ресурсозбережуваних технологій;

5)      правові — прийняття і додержання законодавчих актів щодо підтримання якості атмосфери, водойм, ґрунту;

6)      освітянсько-виховні - формування екологічної культури, насамперед у молоді.

          Охорона природи має проводитись лише в поєднанні з сільським господарством, оскільки тут можуть урівноважитись найзначніші за площею екосистеми [11]. Важливими вимогами є: