Регіональна екологічна політика: інструменти та методи

    Наприклад, М.Моісеєв вважає, що умовою виходу з кризи є єдність людства, колективний розум, що проявляється в спільних діях. М.Реймерс як принциповий фактор, що дозволить розв’язати проблему екологічної кризи, визначає відкритість державних кордонів.[3]

    Таким чином, суттєвими факторами виходу з екологічної кризи в таких міркуваннях вважаються певні соціоекономічні і політичні виміри людського буття, точніше кажучи – їх цілеспрямовані зміни.

     Інша позиція в світоглядному відношенні притаманна концепціям, в яких за головне береться природна обмеженість можливостей біосфери витримувати втручання людини. Так, Г.Бачинський виходить з розгляду суспільства і природи як єдиної системи. Він наголошує, що якщо негайно не зупинити прогресуюче руйнування біосфери, то наслідком стане деградація соціоекосистеми до повного розпаду. І тоді людство буде просто відторгнуте природою як шкідливий чинник, а пошкоджена біосфера знову почне поступово відновлювати свою динамічну рівновагу, але вже без людей, які перестануть існувати на Землі.

    Таким чином, як вважає Г.Бачинський, людство не має вибору і повинно змінити спосіб свого буття в природі. Воно має гармонізувати взаємовідносини суспільства з природою. Це можливо, якщо всі продукти промислової діяльності людини будуть включені в природний кругообіг речовин.

    П.Водоп’янов і В Крисаченко вважають, що подолання екологічної кризи можливо на шляху співвіднесення завдань науково-технічного прогресу з закономірностями біосфери. У методологічному плані це можна вважати перспективним. Але як це здійснити практично? Зрозуміло, що ефективного просування на цьому шляху можна досягнути на основі системних досліджень, на підставі спільних зусиль математиків, природничників – біологів, географів, геологів, суспільствознавців – соціологів, філософів, економістів, гуманітаріїв. Очевидно, що завдання, яке було поставлене Римським клубом (міжнародна організація, виникла у 1968 р.) – створити цілісну картину сучасної ситуації на планеті і оцінити місце в ній людини – не втратило своєї важливості [3].

    Лише в останні роки в зв’язку з лібералізацією суспільного життя з’явилася можливість на повний голос обговорювати екологічний стан в Україні.

     Розгортається інтенсивний філософський і науковий пошук. Пошук нових засад діяльності людини в природі.

     Нова парадигма природокористування, взагалі – нова парадигма людського ставлення до природи – починає формуватися з кінця 60-х років ХХ ст. Втім, треба зауважити, що на рівні наукової і філософської свідомості, нова парадигма починає формуватися в Україні ще за радянських часів. Про це переконливо свідчить ціла низка наукових і методологічних праць, а також законодавчі акти, які націлені на захист локальних чи великих природних зон.

     Розбалансованість сучасного світу, яка супроводжувалась дедалі більшим загостренням проблем довкілля, викликала потребу створити якісно нову концепцію подальшого розвитку. Нею стала Концепція сталого (збалансованого) розвитку світу,  яка була представлена в доповіді Міжнародної комісії ООН з навколишнього середовища і розвитку. Вона підготовлена в 1987 році групою вчених і політичних діячів під керівництвом прем’єр-міністра Норвегії Гро Харлем Брундтланд. Доповідь мала назву: «Наше спільне майбутнє». У цій доповіді можна знайти визначення збалансованого (сталого) розвитку, що звучить так: «Сталий розвиток – це такий розвиток, який задовольняє потреби сьогодення, але не ставить під загрозу спроможність прийдешніх поколінь задовольняти свої потреби».

     В цій доповіді вперше було принципово поставлено питання: як слід організувати життєздатну економіку, яка б не руйнувала довкілля та не виснажувала природний капітал, від яких вона безпосередньо залежить. [1, с. 86].

    Реалізація Концепції переходу України до сталого розвитку забезпечується за допомогою цілеспрямованої політики, яка включає державний, регіональний та місцеві рівні вирішення відповідних питань, правові, фінансові та організаційні засоби.

     На державному рівні, з метою послідовної реалізації основних принципів сталого розвитку, створюється Національна комісія сталого розвитку України, яка забезпечує формування основ Національної політики сталого розвитку та здійснює координацію діяльності міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, міжнародних та громадських організацій. [1, с.109]

     Держава забезпечує сталий розвиток через:

-         розробку та впровадження нормативно-законодавчих актів щодо переходу на засади сталого розвитку;

-         реалізацію пріоритетних загальнонаціональних програм соціально- економічного і екологічного розвитку країни;

-         активізацію соціальної політики і забезпечення соціальних гарантій населенню;

-         визначення основних напрямів і параметрів розвитку економіки, включаючи структурну перебудову з урахуванням екологічних вимог;

-         здійснення цілеспрямованої інвестиційної діяльності, направленц на подальшу екологізацію промислового і сільськогосподарського виробництва з виходом на міжнародні стандарти;

-         створення системи моніторингу сталого розвитку через запровадження єдиних індикаторів сталого розвитку, інформація щодо яких щорічно подається в Національних доповідях про стан навколишнього природного середовища [1, с.110].

     На регіональному рівні сталий розвиток передбачає розробку соціально-економічних і екологічних програм розвитку територій, формування місцевих бюджетівз урахуванням пріоритетності цілей і завдань сталого розвитку, реалізацію комплексів заходів збалансованого розвитку регіонів, серед яких першочергове значення мають наступні:

-         досягнення природно-господарської збалансованості в соціально-економічному розвитку регіонів;

-         проведення структурних змін економіки регіонів щодо зростання частки обробної промисловості з орієнтацією на виготовлення  наукомісткої продукції машинобудування із зниженим ресурсоспоживанням, а також  продукції легкої і харчової промисловості;

-         формування регіонального господарського механізму, що може регулювати соціально-економічний і екологічний розвиток, в тому числі і антропогенний вплив на довкілля;

-         поліпшення найважливіших територіальних пропорцій, підвищення рівня економічного розвитку регіонів за рахунок ефективнішого використання внутрірегіональних умов, ширшого залучення ресурсів місцевого значення, сприяння розвитку підприємницької діяльності, трансформації аграрного сектора економіки регіонів з урахуванням рівня їх екологічної адаптованості;

-         реконструкція промислових комплексів на регіональному рівні з врахуванням господарської місткості локальних екосистем, в тому числі господарських комплексів старовидобувних регіонів  Донбасу та Придніпров’я;

-         розвиток рекреаційно-оздоровчих комплексів у Причорномор’ї, Карпатах та підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів регіонів України;

-         здійснення заходів щодо нормалізації екологічного стану та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, визначення шляхів розвитку та використання господарського потенціалу радіоактивно забруднених регіонів;

-         впровадження басейнового принципу управління водокористуванням і регулювання водних відносин.

     Гармонійне поєднання загальнонаціональних і регіональних інтересів дасть змогу:

-         врахувати особливості кожного регіону, своєрідність природно-                          географічних, ресурсних, історичних, економічних, соціальних та інших умов у контексті загальнодержавних інтересів;

-         забезпечити зміщення функцій в системі економічного реформування в регіони та поліпшити конструктивність і ефективність реформ, надати їм соціально-екологічної спрямованості;

-         визначити оптимальні обсяги та джерела покриття потреб регіонів у багатоцільових ресурсах, зокрема – сировинних і паливно-енергетичних, встановити ієрархію споживачів ресурсів;

-         створити ефективні механізми для регулювання соціально- економічного і екологічного розвитку регіонів з наданням додаткових повноважень органам місцевого самоврядування щодо формування і використання місцевих бюджетів, валютних фондів, у тому числі й на розв*язання екологічних проблем.[1,с.111]

     Екологічне законодавство є важливою складовою частиною регіональної екологічної політики. Екологічне право – важлива галузь юриспруденції, що розвивається, покликана законодавчо забезпечити права людини на здорове середовище проживання та раціональне природокористування.

    Основний законодавчий акт у галузі охорони природи в нашій державі сьогодні – Закон України «Про охорону навколишнього середовища», затверджений Верховною Радою 1 липня 19991 р.

    До важливих державних документів природоохоронного напряму належать також: Земельний кодекс України (1992), Водний кодекс України (1995), закони України «Про екологічну експертизу» (1995), «Про природно-заповідний фонд України» (1992), Лісовий кодекс України (1994), кодекси України «Про надра» (1994), « Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку» (1995), Про плату за землю» (1996), «Про відходи» (1998), «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» (2000), «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру» (2000), «Про об’єкти підвищеної небезпеки» (2000), «Про екологічну мережу» (2001) [1, с.337].

     Загалом в Україні сьогодні сформовано одну з найрозвиненіших у Європі систему екологічного законодавства, визначено основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і піклування про екологічну безпеку, розроблено кілька проектів природоохоронних програм для найнеблагополучніших районів.

     Цілу низку законів і нормативних актів, спрямованих на охорону природи і раціональне використання її ресурсів, було прийнято регіональними міжнародними організаціями, такими як СНД, ООН, Європейська економічна співдружність, Організація країн – експортерів нафти (ОПЕК) та ін. Дл таких найважливіших документів належать міжнародні-правові акти ООН, ухвалені більшістю країн світу: Декларація та Програма Дій Людства в XXI ст. (Ріо-де-Жанейро, 1992), Конвенція з морського права (1984), Монреальський Протокол про обмеження використання речовин, що руйнують озоновий шар (1987) та ін.

     В останні 10 років відбулися певні позитивні зрушення, проявляється прагнення докорінним чином змінити підходи до розв’язання екологічних проблем. Відчувається вплив екологічного світогляду як на рівні масової свідомості, так і на рівні політичної і правової свідомості. Як можна судити з низки екологоорієнтованих законів, прийнятих в Україні в останні роки, покращення екологічного стану є державною справою. Вже декілька десятиліть існує і поширюється в Україні екологічний рух – “зелений рух”, створюються і активно працюють екологічні організації – Українська екологічна організація, “Зелений світ”, “Грінпіс-Україна”, Національний екологічний центр України “Довкілля”, Українська екологічна Ліга та інші. Ріст екологічної свідомості та розвиток екологоорієнтованого світогляду проявився в визнанні Партії Зелених України як парламентської.[7]

     В даний час проводиться багато наукових конференцій, які прагнуть розв’зати конкретні екологічні проблеми. Так, наприклад, Міжнародна науково-технічна конференція з проблем загосподарювання полігонами  твердих побутових відходів на прикордонних територіях України та Польщі ( Славсько 16-18 квітня 2008р.). У Львові 6-8 квітня 2011р. проходила Міжнародна науково-технічна конференція з питань сталого розвитку території. На ній розглядались такі питання, як використання нетрадиційних відновлюваних джерел енергії, рекультивації та загосподарювання порушених земель, поводження з відходами та полігонами їх складування, систем водопостачання, водовідведення та очисних споруд.

     Втім, серйозні програмні екологічні наміри дуже важко реалізуються. І зараз, все ж таки, існує розбіжність між концептуальним баченням – “як треба” – і практичним здійсненням – “як є”. Це суттєве протиріччя, розв’язання якого і є основою покращення сучасної екологічної ситуації в Україні.                           

Для того щоб сталий розвиток став реальним, необхідно, як вважає А. Гор - один із сучасних ідеологів гармонійного співіснування людини і природи - переглянути традиційний підхід до формування економічної політики та прийняти нові правила гри, які повинні бути впроваджені як на глобальному, так і локальному рівнях. Мається на увазі, перш за все, можливість знайти способи врахування вартості екологічних наслідків управлінських та господарських рішень та нівелювання несправедливого оподаткування і “регресивності”. Адже “зараз ми оподатковуємо роботу і субсидуємо виснаження природних ресурсів - і та, і друга політика сприяють високому безробіттю і марнотратству природних ресурсів” [8, c. 348].

ВИСНОВКИ

     Регіональна екологічна політика є невід’ємною складовою регіональної політики взагалі та національної екологічної політики зокрема, а також ефективним засобом подолання екологічної кризи в державі. Юридична природа регіональної екологічної політики реалізується завдяки екологічному та чинному законодавству України та особливо регіональному нормативно-правовому регулюванню. [2]

     Регіональна екологічна політика є важливою складовою частиною екологічної політики держави, спрямованої на захист, збереження та розвиток навколишнього природного середовища та природних ресурсів, формування екологічної культури суспільства. У нинішній час в Україні формується національна правова база, що регулює ставлення людини до природного середовища. В цей перехідний період це законодавство має змішаний характер, оскільки поряд з новими законами продовжують діяти і деякі з правових актів, успадкованих від СРСР. Водночас, українське екологічне право не повною мірою здатне забезпечити захист природи, оскільки, з одного боку, багато в чому залишається декларативним і не містить конкретних механізмів розв’язання існуючих проблем, а з іншого – не повною мірою враховує здобутки та досвід сучасного міжнародного екологічного законодавства. Тому, розбудова демократичної, правової держави в Україні значною мірою залежить від того, наскільки ефективним і досконалим буде система законів, що забезпечують охорону навколишнього середовища та природних ресурсів в інтересах нинішнього та наступних поколінь.[4,с.345]