Регіональна екологічна політика: інструменти та методи

Автор: Пользователь скрыл имя, 11 Марта 2012 в 21:14, контрольная работа

Описание работы

Еволюція сучасної економіки проходить на фоні швидких змін у всіх сферах природо-господарського та соціального життя. У зв'язку з економічною діяльністю особливо небезпечні стали різноманітні зміни у природному середовищі, що охоплюють все більший простір навколишнього природного середовища життєдіяльності людей.
Загострення екологічної ситуації в Україні, зокрема, масштабність негативного господарського впливу на людину і довкілля, змушують державу і суспільство формувати нову державну та регіональну екологічну політику, запроваджувати ефективний механізм її правового забезпечення на націо-
нальному та регіональному рівнях.

Работа содержит 1 файл

Регіональна екологічна політика інструменти та методи.doc

— 160.50 Кб (Скачать)


1

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Інститут післядипломної освіти

Факультет обліку і підприємництва

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Регіональна економіка та екологія» на тему:

Регіональна екологічна політика: інструменти та методи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                             Виконала:

                                                                  слухач групи

      «Менеджмент організацій»

                                                                    Храмова А.В.

                                                             

                                                               Перевірив:

 

 

 

 

Львів 2011

 

ВСТУП

 

     Еволюція сучасної економіки проходить на фоні швидких змін у всіх сферах природо-господарського та соціального життя. У зв'язку з економічною діяльністю особливо небезпечні стали різноманітні зміни у природному середовищі, що охоплюють все більший простір навколишнього природного середовища життєдіяльності людей. Постіндустріальна цивілізація, що стрімко розвивається, руйнує біосферу і обумовлює розгортання планетарної екологічної кризи.

     На даний час втрати від природних змін є значно вищі, ніж темпи економічного зростання. Так, при середньорічному темпі світового валового продукту 5% втрати від екологічних проблем  (природних змін) становлять близько 30% [1, стор. 14].

     Під екологічними проблемами розвитку конкретної територіальної суспільної системи (наприклад, регіону) розуміються явища й процеси змін (частіше, деградації) її природної екосистеми і скорочення природно-ресурсного потенціалу в результаті інтенсивної антропогенної діяльності. На визначальній стадії свого розвитку екологічні проблеми можуть породжувати економічні, соціальні і політичні проблеми. Як правило, лише на такій стадії вони починають усвідомлюватися населенням і владними структурами, набуваючи при цьому, правда, з суттєвим запізненням, статусу актуальних і таких, що вимагають невідкладного дослідження і вирішення. Отже, про екологічні проблеми говорять вже тоді, коли вони є очевидними і про них не можна мовчати. Їх можна лише нейтралізувати чи ліквідовувати. Тому надзвичайно важливим завданням сьогодення є попередження виникнення і загострення екологічних проблем. Для цього необхідно ретельно досліджувати екологічний потенціал та рівень його використання.

     Екологічний потенціал територіальної суспільної системи (регіону) – це запаси природних сил і соціальних зусиль, здатних забезпечувати відтворення природної складової цієї системи в процесі взаємодії людини з довкіллям, включаючи економічне використання природних ресурсів, їх охорону та відновлення.

     На сьогодні в Україні практично відсутні регіональні та локальні суспільні системи, в яких би екологічний потенціал не вичерпувався. А це веде до загострення ризиків існування соціальних спільнот, та й етносу загалом, уже в найближчій перспективі. Отже, в наш час надзвичайно важливо виявити темпи скорочення екологічного потенціалу і зробити все можливе, аби максимально уповільнити їх.

     Загострення екологічної ситуації в Україні, зокрема, масштабність негативного господарського впливу на людину і довкілля, змушують державу і суспільство формувати нову державну та регіональну екологічну політику, запроваджувати ефективний механізм її правового забезпечення на націо-

нальному та регіональному рівнях. [2]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПОНЯТТЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

 

    Екологічна політика розглядається як суспільні відносини щодо збалансування екологічних та, пов’язаних з ними, інтересів їх учасників. З огляду на екологічну ситуацію, що склалася, роль збалансування та врівноваження екологічних і, пов’язаних з ними, інтересів бере на себе держава, яка, здійснюючи регулятивну екологічну функцію, формує та реалізує державну екологічну політику. Політика та екологія пов’язуються шляхом застосування політичних механізмів, державного примусу для впорядкування екологічно значущих суспільних відносин, узгодження екологічних інтересів. Внаслідок цього екологічно значущі суспільні відносини набувають політичного змісту, а політична діяльність – екологічного значення. Здійснювана державою екологічна політика є складовою державної політики. Вони співвідносяться як частина та ціле, як окреме й загальне. Отже, для того, щоб здійснювати екологічно значущу діяльність раціонально, відповідно до закономірностей розвитку навколишнього середовища, не завдаючи йому шкоди, людина має орієнтуватися в екологічній обстановці, вміти уникнути екологічної небезпеки, передбачати хід подій. Причому окремих, спорадичних дій такого характеру недостатньо – потрібне функціонування всього регіону у цьому напрямі. Це забезпечується регіональною екологічною політикою, завдання якої полягає в орієнтації суспільства в його екологічно значущій діяльності з метою ствердження екологічної раціональності й недопущення шкідливих для навколишнього природного середовища екологічно значущих дій.

     Виходячи з вищесказаного, можна констатувати, що найважливіші функції правового забезпечення регіональної екологічної політики, спрямованої на досягнення екологічної безпеки, полягають у тому, щоб шляхом врахування екологічних й соціально-економічних обставин:

     а) убезбечити суспільство від дії екологічно негативних випадковостей й непередбачуваностей. Локалізація й вирішення екологічних проблем на рівні регіону виключають виникнення й поширення цих проблем на державному, а звідти – на макроекологічному рівнях;

     б) узгодити та оптимально збалансувати екологічні й соціально-економічні інтереси суспільства;

     в) забезпечити розробку та реалізацію заходів щодо охорони й захисту навколишнього природного середовища, раціонального природокористування;

     г) створити умови для вибору із багатьох варіантів тактичної екологічно значущої поведінки людини варіанта найбільш досконалого та ефективного, такого, що відповідає як екологічним, так і соціально-економічним інтересам суспільства;

     д) передбачити розвиток екологічних тенденцій та раціонально впливати на них.[2]

     З огляду на вищесказане, можна сформулювати визначення регіональної екологічної політики: це спеціально, нормативно-правовим способом, урегульована сфера управління в галузі забезпечення екологічної безпеки регіону, яка спрямована на досягнення якості довкілля та раціонального використання природних ресурсів, рівноваги у сфері господарювання та охорони життя і здоров’я населення.

     Основні ідеї, вихідні положення процессу формування, розвитку та функціонування регіональної екологічної політики визначаються принципами регіональної екологічно-політичної діяльності. Відображені в нормах права принципи пронизують усе екологічно-політичне життя регіону. Вони характеризують не тільки сутність, а і весь процес регіональної екологічно-політичної діяльності, її динаміку.

     Центральне місце в державно-правовому регулюванні регіональної екологічної політики посідає визначення суб’єктного складу регіональних екологічно-політичних правовідносин та компетенції суб’єктів регіональної екологічної політики. Всіх суб’єктів регіональної екологічної політики залежно від сфери їх політичної діяльності та характеру повноважень можна поділити на такі групи:

     1. Суб’єкти загальної екологічно-політичної діяльності. Вони характеризуються тим, що виступають учасниками політичних відносин в різних сферах – економічній, фінансовій, соціальній, правовій, культурно-освітній тощо. Ці суб’єкти мають повноваження і в екологічно-політичній сфері. До них можна зарахувати:

     а) місцеві ради. Як суб’єкти регіональної екологічної політики вони наділені: правотворчими повноваженнями, фінансовими повноваженнями; контрольними повноваженнями; управлінсько-організаційними по-вноваженнями тощо;

     б) виконавчі та розпорядчі органи місцевих рад. Як суб’єкти регіональної екологічної політики вони наділені такими повноваженнями, як: 1) фінансові повноваження; 2) організаційно-управлінські повноваження; 3) виконавчо-розпорядчі повноваження; 4) контрольні повноваження тощо.

     2. Суб’єкти, покликані реалізовувати регіональну екологічну політику:

     а) Екологічна прокуратура;

     б) Державне управління екології та природних ресурсів у регіоні;

     в) Державна екологічна інспекція по регіону, інші місцеві спеціально уповноважені органи державного управління.

     3. Підприємства, установи, організації, громадські об’єднання, окремі громадяни, які в цілому не є суб’єктами регіональної екологічно-політичної діяльності. Вони, як правило, виступають учасниками екологічно значущих суспільних відносин, але в окремих випадках їм надаються повноваження у сфері регіональної екологічної політики.[2]

     Аналіз природоресурсного законодавства показує, що природоресурсні процесуальні норми містяться в найрізноманітніших нормативно-правових актах [5]. Серед правових норм, що визначають процес прийняття та реалізації екологічно-політичних рішень суб’єктами регіональної екологічної політики, можна виділити норми, що мають регулятивний характер. Це такі норми, як норми Глави 6 Закону України “Про екологічну експертизу”, що визначають порядок проведення екологічної експертизи, та спрямовані на їх розвиток норми Інструкції про здійснення державної екологічної експертизи.            До екологічно-процесуальних норм, що регулюють регіональну екологічну політику, можна віднести і норми Положення про порядок розроблення екологічних програм або Положення про порядок встановлення рівнів шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря; Положення про порядок видачі дозволів на викиди забруднювальних речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами тощо.

     Інша група правових норм екологічно-процесуального характеру, які відображають державно-правове регулювання регіональної екологічної політики, – це норми, які регулюють охоронні заходи, здійснювані в межах регіональної екологічно-політичної діяльності.

     Процес правового регулювання регіональної екологічної політики складається із трьох стадій [6, с. 361].

     Перша стадія – це державно-правова регламентація регіональних екологічно-політичних відносин (їх врегулювання), тобто розробка й прийняття правових норм, що регулюють регіональну екологічну політику. На цій стадії регіональна екологічна політика набуває правової форми.

     Друга стадія – виникнення юридичних прав та обов’язків у суб’єктів регіональних екологічно-політичних правовідносин. Суть такої стадії – перехід від загальних приписів правових норм до конкретної моделі екологічно-політичної діяльності відповідного суб’єкта.

     Третя, заключна, стадія процесу державно-правового регулювання регіональної екологічно-політичної діяльності – це реалізація відповідних норм права, які встановлюють принципи регіональної екологічної політики, повноваження її суб’єктів, порядок здійснення цих повноважень. На цій стадії, власне кажучи, відбувається реалізація регіональної екологічної політики.

     Залежно від характеру впливу, заходи регіональної екологічної політики можна класифікувати таким чином:

     1. Заходи інформаційного характеру. Наприклад, пропагування екологічного законодавства або інформування населення про стан навколишнього природного середовища.

     2. Заходи екологічно-освітнього характеру: створення мережі навчальних екологічно-правових закладів, розробка навчальних програм, удосконалення методики викладання екологічних, екологічно-правових дисциплін тощо.

     3. Заходи економічного характеру: встановлення лімітів використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів; встановлення нормативів плати і розмірів платежів за використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище; розміщення відходів та інші види шкідливого впливу.

     4. Заходи стимулювання і примусу. Оскільки негативний вплив на навколишнє середовище пов’язаний, перш за все, із господарчо-виробничою діяльністю учасників екологічно значущих суспільних відносин, то заходи стимулювання й примусу мають переважно економічний характер.

     5. Заходи контролю та нагляду. Контроль, як захід регіональної екологічної політики, має на меті забезпечити додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма підприємствами, установами, організаціями, а також громадянами. Контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього середовища

здійснюється також місцевими радами, їх виконавчими комітетами.

     6. Заходи юридичної відповідальності - позитивної та негативної.[2]

     Вищенаведений перелік заходів регіональної екологічної політики дає змогу скласти уявлення про заходи регіональної екологічної політики як форми впливу на учасників екологічно значущих суспільних відносин.

Информация о работе Регіональна екологічна політика: інструменти та методи