Основні екологічні поняття та закономірності

- сукцесивного уповільнення — процеси, які відбуваються у зрілих урівноважених системах, як правило, виявляють тенденцію до уповільнення; звідси безперспективними є спроби "творити" природу господарськими заходами без виведення її системи з рівноваги чи створення якихось інших особливих умов для здійснення господарської акції. Наприклад, акліматизація нового виду культурних рослин дає спочатку певний ефект, далі популяційний вибух згасає, і, якщо цей вид не стає масовим шкідником, його господарське значення різко зменшується;

- прискорення еволюції — швидкість формоутворення з бігом геологічного часу збільшується, а середня тривалість існування видів всередині більш крупної єдності (групи) знижується, тобто високоорганізовані форми існують менше часу, ніж низькоорганізовані. Прискорення еволюції передбачає і більш швидке зникнення видів, їх вимирання, яке відбувається повільнішими темпами, ніж формоутворення, внаслідок чого кількість видів у біосфері в процесі еволюції зростає. Протилежний процес — наростання темпів винищення окремих видів тварин і рослин — пов'язаний із антропогенним впливом, а не з дією зазначеного вище закону;

- еволюції, який виявляється в трьох аспектах: Р як спілкування тварин із зовнішнім світом, або двоякості живих елементів; Р поступового утворення всього сущого — в природі ніщо не вічне, все має свою історію; Р ускладнення утворення як окремого організму, так і екосистем завдяки зростанню диференціації функцій і органів, які виконують ці функції;

- екологічні кореляції — в екосистемі, як і в будь-якому цілісному природному утворенні, всі її компоненти функціонально відповідають один одному; випадання однієї частини системи (знищення виду) неминуче призводить до виключення всіх тісно пов'язаних з цією частиною системи інших її частин і до функціональної зміни цілого в рамках дії закону внутрішньої динамічної рівноваги. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   3. Людина – невід’ємна частина природи.   

   Сучасному світу для вирішення його найскладніших  проблем життєво потрібна наука  і техніка. Але не в меншій мірі він потребує філософії, в зрілому  і адекватному філософському  самосвідомості, в такому світогляді, яке не обходить «вічних» питань про  місце та призначення людини у  світі, про сенс історії та ідеалах  справедливості. «Вічні» питання  тому й вічні, що вони завжди встають  по-новому, відображаючи і висловлюючи  назрілі конкретні завдання, потреби, можливості суспільного розвитку. До таких «вічно новим» питань відноситься  і питання про єдність людини і природи, який у наш час знайшов  небувалу актуальність і напруженість.

     В даний час питання про  єдність людини і природи постає  тривожно й гостро, головним чином  як питання про розрив цієї  єдності в ситуації загрози  глобальної екологічної кризи.  Хижацька і безконтрольна виробничо-технічна  активність обриває природні  зв'язки людини з природою, обертаючись  згубним збіднінням, виснаженням  і руйнуванням природних ресурсів  і умов людського існування.

     Односторонньо розвинений, «техніфіцірованний»  людина і природу міряє цим  своїм вузьким масштабом, що  зводить її лише до обчислюваного  і вимірному матеріалу - сировини, до об'єкта економічно-виробничого  розрахунку. Втрата повноти суспільно  розвинутих зв'язків з природою - це і втрата повноти, повноцінності  людського буття. Приведення ставлення  людини до природи тільки як  відношення виробника до сировини, спожитому виробництвом, означало  б нескінченне збіднення життя  людини. Це означає підрив естетичного  плану життя людини, людського  ставлення до світу і взагалі  втрату можливості відчути себе  частиною великого цілого.

     Зв'язок людини з природою істотно  характеризується саме тим, що  людина виходить за вузькі  рамки ставлення до неї лише  як до «середовищі», вступає у  відношення до природи «в цілому»  і взаємодіє з нею на цьому  рівні. Можна сказати: природні  умови виступають «середовищем  існування» людини остільки, оскільки вони не є вже тільки «середовище», але стають «простором» його розвитку як універсально-творчого істоти.

     Відповідно екологічна потреба  людини не є щось незмінне  і обумовлене лише пристроєм  його організму. Вона історично  розвивається, зростися в ході  історії з різноманіттям складаються  культурних потреб і з усією  духовно-емоційною сферою людини. Тому не можна говорити про  специфічно людської екологічної  потреби, не враховуючи її культурно-історичного  виміру. Протягом своєї історії  люди залежно від своєрідності  і рівня свого соціального  розвитку потребували різної  природи і бачили її по-різному,  створюючи різні (міфологічні,  релігійні, філософські, художні,  наукові) образи природи, в  яких вони, так чи інакше, співвідносили  себе з природою, пізнаючи себе  через природу і природу через  себе.

     «Екологічне питання» для людини - це питання його способу буття  в природі, його місця в світі  - місця, яке ні в якій мірі  не дано йому в готовому  вигляді (від природи чи бога), але яке людина повинна сама  безперервно завойовувати і стверджувати, освоюючи природні сили в якості  умов свого розвитку.

     Цю особливість людської екологічної  ситуації, людської екологічної  потреби, людського екологічного  питання виділяє і досліджує  філософія, роблячи предметом  свого розгляду своєрідність  людського ставлення до природи.

     У наш час залежність людини  від природи змінює характер: сліпа залежність поступається  місцем усвідомленої.

     Центральний момент сучасної  екологічної ситуації - необхідність  піднесення на новий рівень  ставлення до природи, який  реалізує і розвиваючий людські  зв'язки з нею на основі досягнутих  можливостей науково-технічного  прогресу, необхідність нової організації  природно-господарської діяльності  всього людства в планетному  масштабі. Людство повинно зробити  новий крок у своєму розвитку, перетворити існуючі соціальні  відносини і як наслідок - світоглядні  установки, системи духовних цінностей.

     Новий рівень ставлення до  природи диктується, перш за все,  назрілими потребами та завданнями  сучасного суспільного розвитку. І, проте, його не можна відривати  від минулої історії людської  взаємодії з природою.

     Залежність людини і суспільства  від природи не виключає їх  активної ролі в існуванні  і розвитку природи. Людина - «вінець»  розвитку природи і в той  же час має принципово нову  сутність, нові функції. Наука  та засоби праці в ході їх  розвитку та вдосконалення роблять  людину потенційно необмежено  могутнім в його впливі на  природу. У масштабі нескінченного  Всесвіту вплив суспільства не  має скільки-небудь істотного  значення. Однак у масштабах нашої  планети, особливо в масштабах  біосфери, вплив людського суспільства  значно. У наші дні в умовах  сучасної науково-технічної революції  суспільство стає першорядним  фактором функціонування та розвитку  природи як біосфери.

     Виникнення і розвиток людського  суспільства зумовило початок  нового етапу розвитку природи  як біосфери. Починається процес  олюднення, гуманізації природи,  перетворення біосфери в ноосферу. З цього моменту історія природи,  біосфери зв'язується з історією  людства, його виробничої та  іншими видами діяльності. Виникають  принципово нові моменти у  функціонуванні та еволюції біосфери  в умовах людської діяльності.

     Нові відповідні реакції біосфери, що виникають під дедалі більшим  впливом суспільства на природу,  носять не тільки позитивний, а й негативний характер, не  тільки по відношенню до біосфери, але і до суспільства. Вони  як бумеранг повертаються в  суспільство і мають негативний  вплив на життя і здоров'я  людини, на розвиток суспільства.

     Проблема єдності людини і  природи ніколи не була суто  пізнавальною. Вона завжди несе  в собі конкретне соціально-історичний  зміст, відображає об'єктивні  протиріччя і назрілі потреби  суспільного розвитку і реально  вирішується в ході практичних  дій. Однак дії вимагають відповідної  теорії, і чим масштабніше і  складніше практичне завдання, тим  вище і відповідальніше роль  теорії, що дає необхідні для  її вирішення світоглядні, наукові,  духовно-моральні орієнтири. 

   Висновок 

   Ми  стали свідками глобальної екологічної  кризи, спровокованої діяльністю людини. В той же час останні тридцять років не пройшли дарма: створена твердіша наукова основа розуміння  проблем довкілля утворені регламентуючі  органи на усіх рівнях, організовані численні громадські екологічні групи, ухвалені корисні закони і постанови, досягнуті  деякі міжнародні домовленості.

   Проте ліквідовуються в основному наслідки а не причини положення, що склалося. Наприклад, люди застосовують усі нові засоби боротьби із забрудненнями на автомобілях і намагаються добувати все більше нафти замість того, щоб поставити під питання  саму необхідність задоволення надмірних  потреб. Людство безнадійно прагне врятувати від вимирання декілька видів, не звертаючи увагу на власний  демографічний вибух, що стирає з  лиця землі природні екосистеми.

   Головний  висновок з розглянутого матеріалу  абсолютно ясний: системи що суперечать природним принципам і законам, нестійкі. Спроби зберегти їх стають усе  більш дорогими і складними і  у будь-якому випадку приречені  на невдачу.

Щоб приймати довгострокові рішення, необхідно  звернути увагу на принципи що визначають стійкий розвиток, а саме:

     - стабілізація чисельності населення;

     - перехід до більше енерго і ресурсозберігаючому способу життя;

     - розвиток екологічно чистих джерел енергії;

     - створення маловідхідних промислових технологій;

     - рециклізація відходів;

     - створення збалансованого сільськогосподарського виробництва, що не виснажує ґрунтові і водні ресурси і не забруднює землю і продукти харчування;

     - збереження біологічної різноманітності на планеті. 
 
 

   Список  використаної літератури 

  1. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології.- К.: Либідь, 1995.- 368 с.

  2. Взаємодія суспільства і природи. Філософсько-методологічні аспекти екологічної проблеми / під. ред. Е. Т. Фадєєв. - Москва: Наука, 1986. - 352 с.

  3. Одум Ю. Экология.- М.: Прогресс, 1986.- Т.1.- 328 с.- Т.2.- 361 с.

  4. Реймерс Н. Ф. Экология. - М.: Рос. мол., 1994. - 307 с.

  5. Шилов И.А. Экология: Учебник.- М.:Высш. Шк.., 1998.- 512 с.

  6. http://www.eco-live.com.ua/content/blogs/ponyattya-pro-seredovishche-isnuvannya-i-ekologichni-faktori

  7. http://www.green-flow.org.ua/page/природа-людини-людина-і-природа