Основні екологічні поняття та закономірності

Міністерство  освіти та науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський університет імені  О. Гончара

Центр заочної та вечірньої  освіти 
 

Контрольна  робота

з курсу  «Екологія»

на тему: «Основні екологічні поняття та закономірності» 
 
 
 

                                                  Виконала: ст. ІІ-го курсу

                                                  гр. ЗЖ-10-01з

                                                  спеціальність журналістика

                                                  Фадєєва Т.О. 

Перевірив: кандидат

біологічних наук, доцент

Бобильов  Ю.П. 
 
 

Дніпропетровськ

2011

Зміст 

Вступ…………………………………………………………………………………….3

1. Класифікація екологічних факторів…………………………………………….4

2. Екологічні закони – основа управління ресурсами……..……………………..6

3. Людина – невід’ємна частина природи………………………………………...11

Висновок………………………………………………………………………………14

Список  використаних джерел……………………………………………………...15 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

     Одна  з актуальних проблем екології - проблема взаємовідношення суспільства  і природи. Ще декілька десятиліть тому реальний взаємозв'язок між ними чаші усього носила дуже односторонній характер. Людство тільки брало у природи, активно експлуатувало її запаси безтурботно вважаючи, що природні багатства безмежні і вічні. У  кращому разі цей взаємозв'язок був  поетичним: людина насолоджувалася  красою природи, закликала до поваги і любові до неї. В цілому ж далі за емоційні заклики людство не йшло. Розуміння того що означає природа  для існування і розвитку суспільства, сформовано не було. Сьогодні проблема взаємин суспільства і природи  з чисто теоретичної переросла  в гостро злободенну, від рішення  якої залежить майбутнє людства.                                  

     Однією  з прикмет нашого часу стає усвідомлення необхідності змін в стереотипах  стосунків людини і природи, що склалися. Головна ідея цих стосунків проста: не чекати милостей від природи, а  підпорядковувати її інтересам розвитку суспільства. Але виявилось, що природа  не приречена навіки бути джерелом невичерпних запасів сировинних ресурсів і корисних копалини. Більше того, вона не майстерня і навіть не лабораторія, де допустимі будь-які  експерименти. Взагалі природа існує  не для людини і він, людина по відношенню до неї ніколи не стане володарем. Уявлення про владу людини над  природою виявилося усього лише черговим міфом, який йде разом із століттям  марнотратства, що йде.

  Усунення застарілої ідеології нашого відношення до природи припускає велику роботу з перебудови свідомості людей, по його екологізації. Розгляд історії розвитку екології дозволяє відмітити, що як би широко не трактувався предмет дослідження цієї науки вона ніколи не претендувала на те, щоб включити і його проблеми, що стосуються стосунків людини і людського суспільства з природним довкіллям. 

1. Класифікація  екологічних факторів.

 

   Екологія  синтезує аналітичні дані багатьох галузей  біологічної науки і розглядає  життя організмів в їх взаємозв'язку з навколишнім середовищем і  між собою.

   В екології під навколишнім середовищем  розуміють сукупність усіх умов, в  яких існують організми. Екологічні фактори, що діють у навколишньому  середовищі можна поділити на три  типи:

   1) Фактори неживої  природи (абіотичні) - хімічні (газовий склад повітря, сольовий склад води, кислотність і склад ґрунтових розчинів); фізичні, або кліматичні (сонячна енергія, температура, вологість, освітленість, атмосферний тиск, аерація, фізичні поля, радіаційний режим); топографічні (характер рельєфу, висота над рівнем моря, експозиція схилу) та едафічні (механічний склад ґрунту, вологоємність, щільність альбедо) фактори впливу зовнішнього неорганічного середовища на живі організми.

   2) Фактори живої  природи (біотичні) - сукупність живих організмів, які своєю життєдіяльністю впливають на інші організми.

   3) Антропогенні (антропічні) фактори - внесені в природу людською діяльністю зміни, що впливають на органічний світ.

   Важливим  класифікаційним показником є часова динаміка екологічних факторів, особливо наявність або відсутність її періодичності (добової, сезонної, багаторічної та ін.). Фактори, зміни яких у часі повторюються регулярно, називають  періодичними (наприклад, кліматичні, припливи і відпливи, океанські течії  та ін.), а фактори, які виникають  спорадично і діють катастрофічно - неперіодичними (виверження вулкана, напад хижака, зараження патогенними  мікроорганізмами та ін.). Для нормального  існування організмів у середовищі повинні діяти тільки періодичні фактори.

   Кожний  екологічний фактор може діяти на організм з різною інтенсивністю.

   Нормальна життєдіяльність популяції можлива  лише зa умови життєвого оптимуму екологічного фактора для конкретного  виду, тобто сприятливого впливу фактора, який забезпечує найкращі (оптимальні) умови для життєдіяльності особин даного виду. Чим більшим є відхилення екологічного фактора від зони оптимуму (фактор діє в зоні песимуму), тим сильніше пригнічується їх життєдіяльність. Мінімальні і максимальні значення екологічного фактора є критичними - за їх межами життя вже неможливе.

   Чим більше відхиляється інтенсивність  дії того чи іншого екологічного фактора  від оптимального, тим більше пригнічується  діяльність деяких організмів. Межі, за якими існування організмів стає неможливим, називаються межами витривалості. Фактори, які виходять за межі витривалості (тобто за межі мак симуму чи мінімуму), називаються лімітуючими або  обмежуючими.

   Лімітуючим  може бути будь-який екологічний фактор. Так, при оптимальній вологості  підвищується витривалість проти несприятливої  температури і нестачі їжі. 3 іншого боку, достатня кількість їжі збільшує стійкість організму проти несприятливих  кліматичних умов. Проте така взаємна  компенсація завжди обмежена, і жодний із необхідних для життя факторів не може замінитися іншим. Найбільш повно  і в найбільш загальному вигляді  всю складність впливу на організм екологічних факторів відбиває закон  толерантності В. Шелфорда. Толерантність  – це здатність організму переносити несприятливий вплив того чи іншого фактора середовища. Здатність організму  витримувати певну амплітуду  коливання фактора називають  іноді ще екологічною валентністю. Для життя організмів велике значення має не тільки абсолютна величина фактора, але й швидкість його зміни.

   Організми за ставленням до характеру впливу екологічних факторів називають  стенобіонтами і еврибіонтами. Стенобіонти - організми, що можуть жити лише в певних умовах середовища при дуже незначному коливанні його факторів. Еврибіонти — організми, що можуть жити в досить різноманітних умовах навколишнього  середовища або при значних їх змінах. Відповідно стенобіонтні організми  є більш чутливими до антропогенного тиску на навколишнє середовище.

   Під впливом багатьох динамічних екологічних  факторів у живих організмів виробляються адаптації. Адаптації можуть бути морфологічними, які виражені в пристосуванні будови (форми) організмів до факторів середовища, фізіологічними — пристосування травного тракту до складу їжі й екологічними - пристосування поведінки тварин до температурних умов, вологості та ін.

   Види, які мають широке географічне  розповсюдження, утворюють адаптовані до конкретних місць існування своєрідні  популяції, які називаються екотипом, межі толерантності якої відповідають місцевим умовам. За більш глибоких адаптаційних процесів тут можуть з'явитися  і генетичні раси. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   2. Екологічні закони  – основа управління  ресурсами. 

   Екологія, як і інші науки, ґрунтується на загальнонаукових, кібернетичних, біологічних, геологічних, географічних, фізико-хімічних законах. Кращому осмисленню екології як науки  допоможе навіть простий перелік  законів суміжних з екологією  наукових дисциплін. В одній із останніх своїх робіт "Екологія: теорії, закони, правила, принципи і гіпотези" М.Ф. Реймерс, подаючи науковий огляд  теоретичного спадку в царині екології, наводить 250 законів, закономірностей, принципів, правил, якими користується сучасна екологічна наука. М.Ф. Реймерс (1994), класифікуючи і узагальнюючи принципи, правила, аксіоми, афоризми, метафори, догми, намагається створити певний ієрархічний блок екологічних законів. Львівські вчені С.М. Кравченко  і М.В. Костицький (1992) подають їх у такому порядку:

- закон обмеження  природних ресурсів. Деякі вчені вважають сонячну енергію практично невичерпною, однак при цьому не беруть до уваги, що серйозною перепоною для її використання є біосфера, антропогенна зміна якої понад допустиму межу (за правилом — 1%) може призвести до серйозних і тяжких наслідків: штучне привнесення енергії в біосферу сягнуло вже значень, близьких до обмежень. Згідно із законом обмеженості (вичерпності) природних ресурсів, усі природні ресурси (ПР) кінцеві. Оскільки Земля природно обмежене ціле, на ній не можуть існувати нескінченні частини. Обмеженість ПР виникає або внаслідок прямої вичерпності, або внаслідок збурення середовища мешкання, яке стає непридатним для господарювання і життя людини. Обмеженість ПР (включаючи в це поняття і природні умови розвитку людства в історичному процесі) не може не впливати на продуктивні сили суспільства, а через них і на соціальні відносини;

- закон зменшення  природноресурсного  потенціалу (ПРП) — в межах однієї економічної системи (способу виробництва) й одного типу технології — веде до того, що природні ресурси стають щораз менш доступними і вимагають збільшення затрат праці й енергії на їх видобування та транспортування, а також відтворення. Відповідно до цього закону має сформуватися світовий ринок ПР, або "екологічний" ринок, що в умовах глобальності впливів людства на природу не можна вважати нормальним. Існує конкурентне використання ресурсів, що торкається як всіх аспектів ПР, так і їх окремих компонентів; при цьому конкуренція має переважно локально-економічний і натуральний характер. У момент наближення ПРП до суспільно неприйнятного рівня зміниться технологія і зміниться суспільна реакція, тобто сформується нова економічна система;

- піраміди енергій — з одного трофічного рівня екологічної піраміди переходить на інші рівні не більше 10% енергії. Цей закон дає змогу обчислювати необхідні земельні площі для забезпечення населення продуктами харчування тощо;

- рівнозначність усіх  умов життя — всі природні умови середовища, необхідні для життя, відіграють рівнозначну роль;

- розвиток (Р) природної  системи за рахунок  навколишнього середовища — будь-яка природна система може розвиватися лише за умови використання матеріально-енергетичних та інформаційних можливостей навколишнього середовища; абсолютно ізольований саморозвиток неможливий. Із цього закону випливає декілька наслідків: Р абсолютно безвідходне виробництво неможливе; будь-яка високоорганізована біотична система, використовуючи та видозмінюючи своє життєве середовище, є потенційною загрозою для більш високоорганізованих систем (завдяки цьому в земній біосфері неможливе нове зародження життя — воно буде знищене організмами більш високоорганізованими, ніж первісні форми живого); Р біосфера Землі як система розвивається не тільки за рахунок ресурсів планети, але й опосередковано — за рахунок і під впливом розвитку космічних систем;

- системо-генетичний — багато природних систем, зокрема геологічні утворення, особини, біотичні спільноти, екосистеми тощо, в індивідуальному розвитку повторюють у скороченій (закономірно зміненій та узагальненій) формі еволюцію своєї системної структури; цей закон зумовлює необхідність урахування при управлінні природними процесами закономірного проходження ними проміжних фаз. Наприклад, вирубаний ліс не можна відновити безпосередньо. Його розвиток має декілька фаз: молодняка, жердняка, середньовікового, стиглого та перестійного лісу;

- системо-періодичний, який, наприклад, проявляється у періодичній системі хімічних елементів чи у гомологічних рядах. Базою для створення періодичних таблиць (не лише хімічних елементів чи генетичних взаємозв'язків) слугує усталена Глобальна ієрархія природних систем. Дослідження, з огляду на цей закон, дають змогу глибше зрозуміти склад і функціонування природних систем, їх співпорядкованість, визначити кількісний вираз прояву іншого закону — закону оптимальності;

- сукупності (спільної  дїі) природних  факторів — наприклад, врожай залежить не від окремого, нехай навіть дуже важливого фактора, а від сукупності екологічних факторів; коефіцієнт дії кожного окремого фактора в їх спільному впливові різний і може бути обчислений;