МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 
 
 

Обов’язкове домашнє завдання

з дисципліни «Охорона праці в галузі» 
 
 
 
 

Студент                                                                                                 Харитоненко І. В.

Група                                                                                                                        ЕД-71

Викладач                                                                                                         Нитка Р. В.

Номер залікової книжки                                                                                    07040160 
 
 
 
 
 

СУМИ 2011

 

Зміст 

 

      1 Закон України «Про охорону праці»

      Закон України «Про охорону праці» — Закон України, що визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Прийнятий 14 жовтня 1992 р.

      Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

      Роботодавець  — власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.

      Працівник — особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

      Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які  відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

      Законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

      Державна  політика в галузі охорони праці  визначається відповідно до Конституції  України Верховною Радою України  і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

      Умови праці на робочому місці, безпека  технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального  захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

      Працівник має право відмовитися від  дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для  його життя чи здоров'я або для  людей, які його оточують, або для  виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці, а також страхового експерта з охорони праці.

      За  період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли  не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.

      Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства  про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих  питань.

      У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

      Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання  легшої роботи, роботодавець повинен  перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

      На  час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.

      На  роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші

      засоби  індивідуального захисту, а також  мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.

      Роботодавець  зобов'язаний забезпечити за свій рахунок  придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору.

      У разі передчасного зношення цих засобів  не з вини працівника роботодавець зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.

      Згідно  з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.

      Роботодавець  зобов'язаний створити на робочому місці  в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

      З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

• створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;
• розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;
• забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;
• впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;
• забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;
• забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;
• організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;
• розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі - акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;
• здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;
• організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;
• вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.
• роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

      Роботодавець  зобов'язаний інформувати працівників  або осіб, уповноважених на здійснення громадського контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів з охорони праці, та Фонд соціального страхування від нещасних випадків про стан охорони праці, причину аварій, нещасних випадків і професійних захворювань і про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

      Працівникам та/або їхнім представникам забезпечується доступ до інформації та документів, що містять результати атестації робочих  місць, заплановані роботодавцем профілактичні заходи, результати розслідування, обліку та аналізу нещасних випадків і професійних захворювань і звіти з цих питань, а також до повідомлень, подань та приписів органів державного управління і державного нагляду за охороною праці.

      Органи  державного управління охороною праці у встановленому порядку інформують населення України, працівників про реалізацію державної політики з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих чи регіональних програм з цих питань, про рівень і причини аварійності, виробничого травматизму і професійних захворювань, про виконання своїх рішень щодо охорони життя та здоров'я працівників.

      На  державному рівні ведеться єдина  державна статистична звітність  з питань охорони праці, форма  якої погоджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці, професійними спілками та Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

      Державне  управління охороною праці здійснюють:

• Кабінет Міністрів України;
• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;
• міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
• Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

      За  порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом [1].

 

      

      2 Безпека праці під час механічної обробки

      При механічній обробці металів, пластмас та ін. матеріалів на металорізальних  верстатах (токарних, фрезерних, свердлувальних, шліфувальних, заточувальних та ін.) виникає ряд фізичних, хімічних, психофізіологічних і біологічних небезпечних і шкідливих виробничих чинників:

• частини виробничого устаткування, вироби і заготовки,  що рухаються;
• стружка оброблюваних матеріалів;
• уламки інструментів у разі їх руйнування;
• висока температура поверхні  деталей та інструментів;
• підвищена напруга в електромережах або статичної електрики, через яку може відбутися замикання через тіло людини. 

      При обробці крихких матеріалів (чавуну, латуні, бронзи, графіту, карболіту, текстоліту та ін.) при високих швидкостях різання стружка від верстата розлітається на  відстань 3–5 м. Металева стружка, яка утворюється особливо при різанні пластичних металів ( легованих сталей), має високу температуру (400-600 ^оС),  велику довжину, створює серйозну небезпеку не тільки для працюючого на верстаті, але і для осіб, що перебувають поблизу верстата. Найпоширенішими у верстатників є травми очей. Так при токарній обробці від загального числа виробничих травм пошкодження очей перевищує 50%, при фрезеруванні – 10% і близько 8% при заточуванні інструменту і шліфуванні. Очі ушкоджуються стружкою, що відлітає, частинками пилу матеріалу, що оброблюється, уламками ріжучого інструмента і частинками абразиву.

      Шкідливими  фізичними виробничими чинниками, характерними для процесу різання, є підвищена запорошеність і загазованість повітря робочої зони; високий рівень шуму і вібрації; недостатня освітленість робочої зони; підвищена пульсація світлового потоку. За відсутності засобів захисту запорошення повітряного середовища в зоні дихання верстатників при точінні, фрезеруванні і свердлінні крихких матеріалів може перевищувати гранично допустимі концентрації. При обробці латуні і бронзи кількість пилу в повітрі приміщення відносно невелика (14,5–20 мг/м³). Проте деякі сплави (латунь ЛЦ40С) містять свинець, тому токсичність пилу, що утворюється при їх обробці, слід оцінювати з урахуванням кількості в сплаві свинцю та його гранично допустиму концентрацію. Розмір пилових частинок у зоні дихання коливається в широкому діапазоні – від 2 до 60 мкм. При обробці латуні, бронзи, карболіту, графіту на високих швидкостях різання (V = 300–400 м/хв.) кількість пилових частинок розміром до 10 мкм складає 50–60% загального їх числа.