Характеристика екологічних умов Чорного і Азовського морів

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Характеристика екологічних умов Чорного і Азовського морів.

2. ЧИННИКІВ РУЙНУВАННЯ БЕРЕГІВ АЗОВСЬКОГО ТА ЧОРНОГО МОРІВ

2.1 Визначення природних чинників руйнування берегів Азовського та Чорного морів

2.2 Визначення антропогенних чинників руйнування берегів Азовського та Чорного морів

3. Шляхи вирішення  екологічних проблем

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

1.ХАРАКТЕРИСТИКА  ЕКОЛОГІЧНИХ УМОВ ЧОРНОГО І  АЗОВСЬКОГО МОРІВ

Береги  України омиваються двома морям  басейну Атлантичного океану – Чорним і Азовським. Загальна площа Чорного моря 422 тис. км², загальний об’єм води – 547 тис. км³. Пересічна глибина – 1271 м, максимальна глибина сягає 2245 м. У Чорне море впадають Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг. Кліматичні умови моря визначаються положенням його у субтропічному поясі – зим тепла і волога, літо сухе і жарке. Взимку бувають сильні штормові вітри. Температура січня – 0 - +8⁰С,  серпня – +22–+25⁰С. Опади зростають із заходу на схід від 200–600 мм до 2000 мм. Поверхневі води мають солоність 14-18,3‰, глибинні –22,6‰. Чорне море багате на біогенні речовини.

Рослинний і тваринний світ концентрується головним чином у поверхневому шарі, оскільки з глибини 200м води перенасичені сірководнем. В морі нараховується понад 660 видів рослин і більше 2000 представників тваринного світу [Географ енциклопедія України]. Промислове значення мають хамса, ставрида, шпроти, кефаль, камбала , водорості, мідії, креветки, устриці.

За  останні десятиріччя значно погіршилася  екологічна ситуація. Причинами цього  стали наступні фактори:

• інтенсивне промислове і рекреаційне освоєння морського узбережжя;
• зарегулювання річкового стоку і забір води на потреби зрошення;
• скидання дренажних вод з полів які зрошуються;
• скидання промислових стічних вод у акваторію моря;
• невпинний розвиток морського транспорту – найбільшими портами є Одеса, Іллічівськ, Южний, Миколаїв, Херсон;
• в Одесі побудовано нафтоналивний термінал – перевезення нафти в сукупності з її переробкою (Одеса, Херсон) і можливим подальшим видобутком може загострити екологічні проблеми Чорного моря.

Погіршення  екологічного стану Чорного моря веде до зниження продуктивності рибних ресурсів, змінюється видовий склад морських організмів, зростає біомаса фітопланктону і зоопланктону. Швидко розмножується медузи, але зменшується популяція дельфінів, практично зникла скумбрія. Частина моря у складі заповідників – Чорноморського, Дунайські Плавні, Мис Мартьян і Карадазького.

Площа Азовського моря 39 тис. км^2, загальний об'єм води 290 км³. Пересічна глибина – 7,4 м, максимальна – 15 м (наймілкіше море на планеті). Кліматичні умови мають континентальні риси – пересічна температура січня становить від -6⁰С до -1⁰С,  липня – +22- +24. Річна кількість опадів зменшується зі сходу на захід з 600 мм до 340 мм. Пересічна солоність становить 13,8‰, максимальна – у затоці Сиваш – 250‰.

Рослинний і тваринний світ характерний  надзвичайно високою продуктивністю. Біомаса фітопланктону сягає 200 г/м³. Склад риб нараховує 79 видів, тут водиться один вид дельфінів – азовський. Промислове значення мають тюлька, хамса, оселедець, бички, камбала, кефаль, осетрові. Впроваджується марикультура.

Головними екологічними проблемами моря є наступні:

• забір води на зрошення і як наслідок – підвищення солоності води, особливо у пригирлових ділянках;
• зміна екологічних умов відбивається на видовому складі і Чорного моря, оскільки саме акваторія Азову є місцем нерестилища чорноморських риб;
• забруднення вод моря внаслідок скидання забруднених промислових і комунально-побутових стічних вод Керчі, Мелітополя, Донецька, Маріуполя та ін;
• неконтрольований вилов морепродуктів.

Крім того Азовське море є важливим регіоном рекреації та відпочинку, тому прибережні території зазнають відчутних антропогенних впливів.

2. ОБ'ЄМИ СКИДІВ СТІЧНИХ ВОД ДО ЧОРНОГО МОРЯ

Слід  відмітити, що очисні споруди в основному  справляються з забрудненням у межах  встановлених нормативів. Наприклад, в  Одесі з остаточним введенням  в експлуатацію біологічної системи  очищення «Південна» зменшився скид недостатньо-очищених стічних вод у море на 55 млн. м3. Водночас багато очисних споруд зони, що контролюється, через неефективну роботу не справляються з нормативними показниками з очищення стічних вод. Це Одеська ТЕЦ, пансіонат «Золоті піски», Іллічівський морський торговельний порт та ін.

Велику  шкоду завдає морському середовищу скидання неочищених стічних вод у м. Балаклава, де щодобово скидається близько 10 тис. м3. Зниження обсягу неочищених стічних вод або введення очисних споруд найближчим часом не передбачаються. Одночасно з цим у Севастополі не планується введення в експлуатацію біологічного очищення муніципальних стічних вод. Каналізаційна мережа не відповідає нормам експлуатації, тому трапляються пориви колектора, під час яких у зоні рекреації до Чорного моря надходить чимало неочищених стічних вод.

Одним з важливих факторів, що призводять до забруднення морського середовища, є скидання баластних вод, у яких постійно є нафтопродукти, завислі  речовини та залізо.

3. Екологічний стан Чорного і Азовського морів

Незважаючи  на вказані недоліки протягом останніх років, стан навколишнього середовища Чорного і Азовського морів дещо покращився і має тенденцію до стабілізації. За даними моніторингу, за останні роки вміст у воді біогенних речовин знаходиться на постійному рівні, який значно нижче ГДК для азоту амонійного, нітратів і фосфатів. Це пов'язано зі зниженням інтенсивності внесення мінеральних добрив, пестицидів на сільськогосподарські угіддя, що сприяло зменшенню вимивання біогенних і забруднювальних речовин з водозбірних територій основних річок. Основними забруднювальними компонентами морського середовища є нафтопродукти. Постійний вміст нафтопродуктів у морській воді пов'язаний з діяльністю промислових підприємств, портів, втратами під час бункерних операцій, виносом до моря з річковими водами і стічними водами комунальних очисних споруд.

За  результатами спостережень Держінспекції  охорони Чорного моря та експедиційних  досліджень УкрНЦЕМ вміст нафтопродуктів у відкритих частинах поверхні Чорного моря в основному на рівні нижче ГДК ( 0,05 мг/л). Район прибережних вод Великої Ялти є найчистішим, вміст нафтопродуктів у морській воді — на рівні 0,02 мг/л. У багатьох портах України дещо підвищені концентрації нафтопродуктів. Так в Одеському, Iллiчiвському та Керченському портах вміст нафтопродуктів за останній період у багатьох створених точках контролю нерідко досягає 1–1,5 ГДК. Загалом, по регіонах у 1998 р. намітилася тенденція до стабілізації рівнів нафтопродуктів з деяким збільшенням по Керченському порту. Найбільш небезпечною зоною щодо забpуднення морських вод України нафтопродуктами протягом останніх років є Севастопольські бухти. Значні перевищення рівня ГДК по нафтопродуктах у районі бухт пов'язані з забрудненням морських вод об'єктами Чоpномоpського флоту, яке відбувається внаслідок операцій з нафтопpодуктами і нафтовими стічними водами на судах та берегових об'єктах. У бухтах Південна, Комишева, Голландія, Карантинна та Північна вміст нафтопpодуктiв у повеpхневих шаpах моpя за останні роки постійно перевищує ГДК в середньому в 3–10 pазiв.

Вміст нафтопродуктів (в мг/л ) в морській воді основних регіонів Чорного моря

У поверхневих шарах морських вод  у портах концентрація заліза стабілізувалася  на рівні 1996 р., близькому до ГДК. Забруднення прибережних районів Чоpного моpя синтетичними поверхнево-активними pечовинами (СПАР), в сеpедньому нижче ГДК. Однак, у зоні впливу муніципальних очисних споруд нерідко спостерігаються дещо підвищені концентрації СПАР.

У багатьох містах комунікації комунальних  колекторів перебувають у кpитичному станi, що пpизводить до частих аваpiйних ситуацiй зi скиданням великої кiлькостi неочищених стiчних вод у пpибеpежну зону. В зв'язку зі значним навантаженням на екологічну систему цi скидання пpизводять до piзкого зниження кисневого pежиму акватоpiї з наступним розвитком локальних замоpених явищ.

У зв'язку з епiдемiологiчним забрудненням у 1998 р. Міністерство охорони здоров'я  Укpаїни закpило деякі пляжi в Одесі, Євпаторії, Севастополі. Стійкий рівень вмісту біогенних речовин на рівнях нижче ГДК в прибережних водах спpиятливо впливає на стан всiєї екосистеми вiдкpитих частин моpя. Як позитивний фактор слід відмітити відсутність в останнi pоки, явища «цвiтiння» моpської води в прибережних водах, яке спостерігається лише при значних концентраціях біогенних речовин.

Детальніше  було зроблено огляд стану морських вод і донних відкладів під час експедиційних досліджень північно-західної частини Чорного моря, які проводив Український науковий центр екології моря у відкритій та прибережній зонах у 1998 р. У відкритій частині моря дослідження виконувались на науково-дослідному судні «Володимир Паршин» (листопад), у прибережній смузі — на експедиційному судні «Юг» (червень-вересень)..

Концентрації  органічного вуглецю (Сорг.) — як характеристики загального вмісту органічних речовин у морських водах були в середньому в діапазоні від 0,5 до 3 мг/л. Більш високі концентрації Сорг. — 3,5 мг/л були на Одеському  звалищі грунтів та у зоні гідрофронту  морських вод і вод Дунаю. Максимальна концентрація Сорг. — 5,7 мг/л зафіксована у центрі північно-західної частини моря (ПЗЧМ). Рівень забруднення морських вод нафтовими вуглеводнями на більшості акваторії ПЗЧМ та на Кримському узбережжі не перевищував ГДК і був в інтервалі 0,03-0,04 мг/л. У деяких районах концентрація нафтопродуктів була на рівні 2–3 ГДК, зокрема у Придунайській зоні, біля входу до Карантинної бухти порту Севастополь і у глибинній частині моря. Максимальну концентрацію нафтопродуктів у морській воді зафіксовано в районі впадіння Дунаю — 0,22 мг/л (4.4 ГДК).

Розподіл  завислих речовин на більшій частині  акваторії Чорного моря досить рівномірний, їх концентрація в середньому перебуває в діапазоні 1–3 мг/л, але ця картина значно погіршується в пригирлових районах. Так, у пригирловій зоні Дністровського лиману концентрацію завислих речовин досягає близько 20 мг/л, а у Придунайському районі їхній вміст досягає максимальних величин — 40–60 мг/л. Рівень концентрації детергентів у морських водах відкритих районів Чорного моря був незначний і в цілому не перевищував 0,2 ГДК. Середня концентрація фенолів на відкритих ділянках моря була вище граничнодопустимого рівня (1 мкг/л) майже у 10 разів, а у пригирлових зонах Дністра і Дунаю збільшувалася до 30–35 мкг/л. Рівень забруднення морських вод кадмієм, свинцем, цинком, міддю, нікелем, хромом та ртуттю був нижче відповідних ГДК.

Вміст небезпечних для живих організмів моря хлорорганічних пестицидів і поліхлорованих буфенілів (ХОП і ПХБ) в цілому був також незначний. Концентрації ХОП змінювалися у різних районах від 0 до 4–5 нг/л, концентрації ПХБ були дещо вищими і коливалися від 1 до 30 нг/л, причому максимум концентрацій спостерігався у районах стоку Дунаю. Слід відзначити, що згідно з діючими «Правилами охорони морських вод…» присутність хлорованих вуглеводнів у морський воді забороняється.

Науковий  аналіз одержаних результатів експедиційних  і лабораторних досліджень вказує на те, що на більшій частині Чорного моря донні відкладення згідно з «Класифікацією грунтів днопоглиблення за ступенем їх забруднення для Азово-Чорноморського басейну в межах України» характеризуються в цілому як умовно-чисті, або помірно забруднені грунти (класи I і II). Лише у деяких районах моря спостерігаються ділянки, де якість донних відкладень не відповідає екологічним вимогам, а рівень забруднення характеризує ці донні відкладення як дуже забруднений грунт (клас III). Це, насамперед, стосується акваторій портів, особливо Одеського і Севастопольського, районів скидання стічних вод та деяких ділянок Придунайської зони.

Так, найбільший рівень забруднення донних відкладень нафтопродуктами (понад 450 мг/кг) зафіксовано біля входу до Карантинної бухти порту Севастополь і на станціях Придунайського району. Концентрації нафтопродуктів, які потрапляють у III клас Класифікації (понад 300 мг/кг), також були зафіксовані у донних відкладеннях поблизу місця скидання з Одеської СБО «Південна» та у перспективному районі демпінгу у ПЗЧМ. У цих районах, а також у місці скидання стічних вод міста Балаклава були також підвищені концентрації ароматичних вуглеводнів і 3,4-бензпирену, які становили 50-340 мг/кг і 17-23 мкг/кг відповідно.

Концентрація  токсичних металів у донних відкладеннях Чорного моря перебуває на рівні, який не викликає занепокоєння. Лише у деяких районах спостерігаються підвищення концентрації ртуті. Це стосується Одеського регіону у місцях скидання стічних вод та акваторій деяких портів. Більш напружена ситуація склалася у Придунайському районі, де на 2 із 8 станцій екологічного моніторингу було зафіксовано концентрацію ртуті у донних відкладеннях понад 0,3 мг/кг, з максимальним значенням 0,413 мг/кг, що характеризує ці ділянки, як дуже забруднені ртуттю (клас III). Ступінь забруднення донних відкладень, навіть у районах так званих гарячих точок Чорного моря свинцем, цинком та міддю не перевищує нормативів II класу, а на більшості акваторій за рівнем вмісту цих металів у донних відкладеннях останні характеризуються як природно-чистий або умовно-чистий грунт.