Глобальна продовольча криза та шляхи її вирішення

Значної шкоди країнам, що розвиваються, завдає аграрна політика розвинутих країн. Так, субвенційований  імпорт сільськогосподарської продукції  із промислово розвинутих країн, передусім  із країн ЄС, руйнує місцеві ринки  продовольства. Штучно здешевлене ввезення кукурудзи і пшениці із країн  ЄС в Африку створило перенасичення  цими продуктами місцевих ринків. Наприклад, звільнена від мита кукурудза  на 55% дешевша, ніж та, що вирощена в  Кенії.

Причиною голоду є не відсутність  запасів зерна, а неспроможність країн, що розвиваються, викупати на світовому  ринку продукти харчування. У структурі  сімейного бюджету частка продовольчих витрат у цих країнах перевищує 60%, тоді як у Германії вона становить 17%, у США – 19%. У деяких країнах  з перехідною економікою через невисокі доходи населення цей показник наближається до 70%, при цьому раціон обмежується  споживанням хліба, крупів, картоплі.

Зонами критичної продовольчої ситуації є території в межах  Сахелю (Мавританія, Сенегал, Гамбія, Малі, Нігерія, Чад), де слабо розвинута промисловість, і Північно-Східній та Південній Африці ( за винятком ПАР). Найбільш жахливе становище у 20 країнах “зони голоду”, що розташована в сухих саванах і напівпустелях. Тут темпи приросту населення вдвоє перевищують виробництво продовольства. У раціоні африканців переважає низькокалорійна рослинна їжа з невисоким вмістом білків, жирів та вітамінів. Для багатьох африканських держав середньодобова забезпеченість їжею оцінюється у 80-85% від рекомендованих ФАО норм.

Осередком хронічного дефіциту продовольства є також Центральноамериканський  субрегіон - Сальвадор, Гондурас, Гватемала, де середньодобове споживання не перевищує 2000 ккал. Найбільш загострена проблема на Гаїті (1905 ккал).

Рішення продовольчої проблеми країн, що розвиваються, пов'язане з  подоланням їх економічної й науково-технічної  відсталості й лежить на шляхах радикальних  соціально-економічних перетворень, ліквідації відсталих форм землеволодіння й землекористування, підйому сільського господарства на основі впровадження передових наукових методів його ведення.

Незважаючи на те, що сільське господарство є провідною галуззю  економіки більшості країн, що розвиваються, його без перебільшення можна  назвати найбільш слабкою ланкою економічних структур цих країн. Використання відсталих агротехнічних  методів, низький рівень продуктивності праці визначили таке положення, при якому один зайнятий у сільському господарстві в країнах, що розвиваються, ледь може прокормити себе й свою родину.

Ця проблема буде збільшуватися  тим, що чисельність населення планети, за прогнозами вчених, до 2025 р. збільшиться - до 8,5 млрд. людей, 83% яких будуть проживати  в країнах, що розвиваються. Однак  питання про можливість задоволення  потреб такої чисельності населення  в продовольстві й інших сільськогосподарських  товарах за рахунок наявних ресурсів при нинішньому рівні розвитку технології дотепер залишається відкритим, що часто підкреслювалося в доповіді Конференції ООН по навколишньому  середовищу й розвитку, у спеціальній  главі «Сприяння стійкому веденню  сільського господарства й розвитку сільських районів».

У цій ситуації увага країн  світового співтовариства, і насамперед розвиваються, а також СНД, повинне  приділятися в першу чергу  збереженню й нарощуванню потенціалу родючих сільськогосподарських  земель і вдосконалюванню сільськогосподарського виробництва з метою підвищення його продуктивності, а також систем зберігання й розподілу продукції. У противному випадку погроза наростання голоду на планеті стає цілком реальною. Досить сказати, що згідно із прогнозами попит на продовольство у світі зріс до 2010 р. на 50% і в три рази зросте до 2050 р. Відповідно зросте, якщо не будуть вжиті серйозні заходи, і соціальна напруженість у географічних зонах, що характеризуються незадовільною продовольчою забезпеченістю, аж до появи районів голоду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ. Основні шляхи та механізми розв’язання глобальної продовольчої кризи

 

Із самого виникнення глобальної продовольчої проблеми точилися дискусії про шляхи її розв`язання. Незважаючи на певні розбіжності, мова йде про  основні такі шляхи – екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний шлях полягає  насамперед у подальшому розширенні пасовиськ, орних, рибопромислових  та інших угідь.

За окремими даними, світова  площа сільськогосподарських земель за 1980-2000 рр. Зросла з 4,4 млрд. до 5,1 млрд. га. У середньому на душу населення у світі приходиться 0,3 га ріллі – основного джерела одержання продовольства. За останні роки площі ріллі скорочуються абсолютно, не говорячи вже про відносне скорочення ( на душу населення), у зв`язку з зростанням населення, особливо в країнах, що розвиваються. В окремих країнах є великі розбіжності у площі ріллі на душу населення. Так, у США на душу населення припадає 0,67 га ріллі, в Австралії близько 2 га, на Україні – 0,63 га, у Германії – 0,12 га, у Великій Британії – 0,11, у Японії – 0,03 га.

У світі є резерви для  збільшення оброблюваних площ. Нараховується  кілька мільйонів квадратних кілометрів земель, які можна було б використати  для потреб сільського господарства. Найбільші земельні площі, потенційно придатні для обробітку, мають Латинська  Америка та Африка. В Латинській Америці нині використовують трохи  більше чверті придатних земель. В  Африці на середину 90-х рр. обробляли  менше 20% таких земель. Але розширення їх використання не тільки потребує великих  капіталовкладень, а й призведе до деградації ґрунтів. Тому для збільшення виробництва продовольства в першу чергу прагнуть поліпшити використання наявних сільськогосподарських угідь. Велика частина оброблюваних площ землі знаходиться у Північній півкулі. Понад половину їх розташовано в Європі й Азії і 15% - у Північній Америці. У цих регіонах виробляється й основна частина продовольства більше половини площі зайнято зерновими культурами.

Інтенсивний шлях розв`язання продовольчої проблеми передбачає механізацію, хімізацію, підвищення енергоозброєності  сільського господарства, , найбільш продуктивних порід тварин – тобто застосування всіх тих засобів, які дають змогу  збільшити віддачу землеробства й тваринництва навіть при зменшенні  сільськогосподарських площ. Вирішальне значення для нього матимуть біотехнологія, впровадження нових високоврожайних  сортів і нових методів обробки  ґрунту, , а також меліорації, історія якої налічує вже кілька тисячоліть. Проте меліорація земель також потребує старанної підготовки і прогнозування, бо досвід багатьох країн показує, що вона може спричинити до багатьох небажаних наслідків.

Перспективне вирішення  продовольчої проблеми йтиме найшвидшим шляхом підвищення урожайності , збільшення площ зрошувальних земель та удосконалення  технологій обробітку земель. Технічні можливості для впровадження таких  заходів є лише у найрозвиненіших  країнах, а тому важливо підкреслити  необхідність всебічного співробітництва, яке може закласти основи прогресу у вирішенні продовольчої проблеми на планеті.

Великі перспективи інтенсифікації сільськогосподарського виробництва  пов`язують із технологічною революцією. Ця революція виражається у використанні досягнень генної інженерії, біотехнології  та інформаційної технології безпосередньо  у фермерському землеробстві й тваринництві для поліпшення якості продукції, зниження виробничих витрат і т.д.

Таким чином, можливості збільшення виробництва сільськогосподарської  продукції далеко не вичерпані. Це:

• підвищення родючості ґрунтів, що пов`язано з успіхами агромеліорації та агрохімії;

• підвищення біологічної продуктивності сільськогосподарських культур шляхом упровадження досягнень сільськогосподарської генетики й селекції;

• виведення продуктивних порід худоби;

• ефективне використання сонячної енергії для фотосинтезу органічної маси ті впровадження генної інженерії;

• підвищення біологічної продуктивності Світового океану та широке впровадження аквакультури.

Значну роль у розв`язанні продовольчої проблеми відіграють різноманітні міжнародні організації, передусім  спеціалізовані установи ООН – Продовольча  і сільськогосподарська організація (ФАО), яка об`єднує близько 190 держав світу, та Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку. Її офіційна мета – поліпшення харчування і підвищення життєвого рівня народів; підвищення продуктивності сільського господарства і поліпшення системи розподілу продовольства та продукції. Найвищий орган ФАО – конференція у складі представників усіх держав-членів. Керівний орган – рада у складі представників 49 держав-членів, яких обирає конференція. Адміністративний орган – Секретаріат на чолі з генеральним директором. Місце перебування секретаріату ФАО – Рим.

Наростання негативних тенденцій  у забезпеченні продуктами харчування в більшості країн світу стало  основою для висунутої ФАО ініціативи щодо проведення саміту з питань продовольства. Він відбувся у римі в листопаді 1996 р. з участю представників 186 держав. На саміті було прийнято Римську декларацію про всесвітню продовольчу безпеку і План дій Всесвітньої зустрічі на найвищому рівні з проблем продовольства. Ці документи можуть слугувати базою для різноманітних шляхів досягнення загальної мети – продовольчої безпеки на індивідуальному рівні, на рівні домашніх господарств, на національному, регіональному і глобальному рівнях.

У плані дій зазначено, що кожна країна має прийняти відповідну стратегію залежно від її ресурсів і здатності до досягнення індивідуальних цілей, одночасно беручи участь у  співробітництві на регіональному  й міжнародному рівнях для виробництва  колективних рішень із глобальних проблем  продовольчої безпеки.

ФАО висловлює надію, що за допомогою вироблених на саміті механізмів до 2015 р. вдасться знизити кількість людності, котра регулярно недоїдає.

Отже, інтенсивний шлях - головний у розв'язанні продовольчої проблеми людства. Уже тепер він забезпечує 9/10 усього приросту продукції землеробства.

Таким чином, створення підвалин світової продовольчої безпеки –  це системне завдання, вирішення якого  починається з глобального, світового  рівня і має доходити до кожної окремої людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІV. Продовольча проблема в Україні: стан та шляхи вирішення

 

В Україні одним з найбільш болючих питань, що потребують першочергового розв`язання, є вирішення продовольчої проблеми. Держава, яка ще 15-20 років  тому вважалася власником родючих  земель, основним виробником продовольчої продукції серед країн колишнього СРСР та потенційним конкурентом  західноєвропейським виробникам на світовому ринку агропромислової  продукції сьогодні не в змозі  забезпечити своєму народу харчування не тільки на рівні початку 90-х років, а й мінімальних фізіологічних  норм. Сучасний стан споживання основних продуктів харчування на душу населення  характеризується значним зменшенням його обсягів і є критичним, являє  собою реальну загрозу здоров’ю нації, продовольчій та національній безпеці  країни. Абсолютне зменшення рівня  споживання продуктів харчування порівняно  з раніше досягнутим супроводжується  значною невідповідністю фактичного, нормативного та граничного рівня споживання, погіршенням його якості. Аналіз даних  офіційної статистики свідчить, що найбільш критичним є стан споживання повноцінних білкових продуктів  харчування (м`яса, молока, риби, яєць) та вітамінної продукції (фруктів). Нестачу  білкових продуктів в раціоні  харчування населення намагається  компенсувати за рахунок надмірного споживання вуглеводів, що містять  в собі картопля та хліб.

Міжнародні порівняння сучасного  рівня споживання продуктів харчування населенням України лише підтверджують  небезпечність існуючої продовольчої проблеми для нормального життя  та відтворення людини, соціальної стабільності в суспільстві. Так, якщо в 1990 році калорійність добового раціону  середньостатистичного українця наближувалась  до європейських країн і проблема полягала лише в раціоналізації структури  та поліпшенні якості споживання, то сьогодні Україна за показником якості харчування на душу населення значно поступається не лише державам з розвиненою економікою, а й багатьом пострадянським країнам, більш того, майже у 20% населення  енергетична цінність харчування не перевищує 2100 ккал, що за визначенням Всесвітньої організації охорони здоров`я є межею бідності.

Аналіз узагальненої статистичної інформації щодо стану забезпечення населення продуктами харчування в  середньому по країні не дає можливості з`ясувати, які особливості та проблеми існують на регіональному рівні. На тлі загального зменшення обсягів  та деформованої структури відбуваються значні регіональні розбіжності  у рівнях середньодушового споживання основних продуктів харчування. Найбільшу  небезпеку для нормальної життєдіяльності  населення становить занадто  низький рівень споживання білкових продуктів (м`яса та молока) в Донецькій, Луганській, Одеській, Дніпропетровській  областях та АР Крим, який значно менший реальної межі безпечності.

Повноцінне харчування відіграє визначальну роль для збереження здоров`я нації та підвищення життєвого  рівня населення. Зниження загальних  обсягів споживання продуктів харчування, білково-енергетична недостатність  раціону харчування, неякісні продукти в комплексі з іншими негативними  факторами, такими як погіршення умов життєдіяльності, медичного обслуговування призвели до збільшення серед населення  захворювань органів травлення, дихання, хвороб системи кровообігу та обміну речовин тощо. Так, за останні 10 років рівень поширення залізодефіцитної анемії серед жінок 15-45 років збільшився майже втричі, а кількість хворих на туберкульоз – більш як у  півтора рази.

Можливості розв`язання продовольчої проблеми безпосередньо повязані з вирішенням питань агропромислової сфери економіки. Стратегічною метою реформування агропромислового комплексу традиційно є підвищення життєвого рівня населення на основі збільшення обсягів виробництва продуктів харчування і продуктивності праці, розвитку науково-технічного прогресу.

Спад виробництва основних видів сільськогосподарської продукції  спричинив значне зменшення обсягів  надходжень сільськогосподарської  сировини на промислову переробку. Негативні  прояви у виробництві сільськогосподарської  продукції та кінцевої продукції  харчової промисловості відповідним чином вплинули на стан продовольчої незалежності країни та зменшення рівня споживання продуктів харчування населенням. Але крім виробничого фактора, гостроту продовольчої проблеми обумовило також різке падіння доходів населення країни, її регіонів, а також окремих соціальних груп.