Глобальна продовольча криза та шляхи її вирішення

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП 4

РОЗДІЛ І. Сутність проблеми 7

РОЗДІЛ ІІ. Продовольча проблема в країнах, які розвиваються 11

РОЗДІЛ ІІІ. Основні шляхи та механізми розв’язання  глобальної продовольчої кризи 15

РОЗДІЛ ІV. Продовольча проблема в Україні: стан та шляхи вирішення 19

ВИСНОВКИ 24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Глобалізація господарської  діяльності призвела до того, що на механізм світового господарства усе більш помітний вплив стали робити проблеми, про які світове співтовариство вперше заговорило наприкінці 60-х – початку 70-х рр. Ці проблеми одержали назву глобальних, а в науковому  побуті був введений термін «глобалістика» як специфічний напрямок міжнародних економічних досліджень.

Більшість досліджень сходиться  в тому, що, незважаючи на всю розмаїтість  глобальних проблем, вони мають загальну специфіку, що виділяє їх на тлі інших  проблем світової економіки. Така специфіка  глобальних проблем полягає в  тому, що вони мають ряд загальних  ознак:

• Носять загальносвітовий характер, тобто торкаються інтересів і     доль     усього  (чи, принаймні, більшості) людства;

• Загрожують людству серйозним регресом в умовах життя і  подальшому розвитку продуктивних сил (чи навіть загибеллю людської цивілізації як такої);

• Мають потребу в терміновому і невідкладному рішенні;

• Взаємозалежні між собою;

• Вимагають для свого рішення спільних дій усього світового співтовариства.

Виходячи з цих ознак, до глобальних стали відносити наступні проблеми світового господарства: подолання  бідності і відсталості; миру, роззброювання, запобігання світової ядерної війни (проблеми миру і демілітаризації); продовольчу; екологічну; демографічну.

В міру розвитку людської цивілізації  можуть виникати і уже виникають  нові глобальні проблеми. Так, до розряду  глобальних стали відносити проблему освоєння і використання ресурсів Світового  океану, а також проблему освоєння і використання космосу.

Зміни, що відбулися в 70-і  – 80-і й особливо в 90-і рр., дозволяють говорити про зміну пріоритетів  у глобальних проблемах. Якщо ще в 60-і  – 70-і рр. головною вважалася проблема запобігання світової ядерної війни, то зараз на перше місце одні фахівці ставлять екологічну проблему, інші – демографічну проблему, а треті – проблему бідності і відсталості.

Питання встановлення пріоритетності глобальних проблем має не тільки наукове, але і важливе практичне  значення. По оцінках, що проводилася  в різних дослідницьких центрах, щорічні витрати людства на рішення  глобальних проблем повинні складати не менш 1 трлн дол., тобто близько 2,5% світового ВВП наприкінці 90-х  рр., розрахованого по паритеті купівельної  спроможності. Звідси більшого значення набуває рейтинг тієї чи іншої  проблеми і фінансування її рішення  відповідно до рейтингу.

Світову продовольчу проблему називають однієї з головних невирішених  проблем.

За останні 50 років у  виробництві продовольства досягнуть  істотний прогрес – чисельність  що недоїдають і голодують скоротилася  майже вдвічі. У той же час чимала частина населення планети дотепер  відчуває дефіцит продуктів харчування. Чисельність нужденних у них  перевищує 800 млн. чоловік, тобто абсолютну  недостачу продовольства (по калоріях) випробує кожен сьомий.

Найбільше гостро проблема дефіциту продуктів харчування коштує в багатьох країнах, що розвиваються, (до них по статистиці ООН відноситься  і ряд постсоціалістичних держав). Зокрема, до числа найбільш нужденних  країн, де середньо душове споживання продовольства по енергетичній цінності складає менш 2000 ккал у день і  продовжує знижуватися, Того і Монголія.

У той же час у ряді країн, що розвиваються, рівень споживання на душу населення в даний час  перевищує 3000 ккал у день, тобто знаходиться на цілком прийнятному рівні. До даної категорії відносяться, зокрема, Аргентина, Бразилія, Індонезія, Марокко, Мексика, Сирія і Туреччина.

Світове виробництво сільськогосподарської  продукції стримується через  обмеженість угідь, причому як у  розвитих, так і в країнах, що розвиваються. Це зв'язано з високим рівнем урбанізації, необхідністю збереження лісових масивів, обмеженістю водяних ресурсів. Найбільше  гостро проблема дефіциту продовольства коштує перед найбіднішими країнами, що не в змозі виділяти значні кошти на імпорт продуктів харчування.

Актуальною ця проблема є  і для України, де в останньому десятилітті минулого віку обсяг  виробництва сільськогосподарської  продукції скоротився більше ніж  удвічі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. Сутність проблеми

 

Продовольча проблема визначається спроможністю Землі прогодувати нинішнє і майбутні покоління планети. До певної міри це наслідок того, що харчування є фізіологічною потребою людини.

Згідно з даними ФАО (продовольчої і сільськогосподарської організації ООН), нині на планеті голодують понад 500 млн. осіб, а ще 1 млрд. осіб постійно недоїдають. Продовольча криза особливо актуальна для багатьох країн Африки, Азії, Латинської Америки і загрожує поширитися на інші території. Недостачу в продуктах харчування людство відчувало завжди. Так, зі священних книг індіанців Центральної Америки довідуємося, що в їх ритуалах та релігійній символіці чільне місце займала головна продовольча культура цієї території — кукурудза. У щоденній християнській молитві, звертаючись до Бога, ми просимо: "хліб наш насущний дай нам днесь". А на державному прапорі України хіба не впізнаємо блакить неба в погожу днину та золотистий колір українського хлібного степу?

Відомий демограф Б.Урланіс у 40-х роках писав, що у Х-ХІІІ ст. голод косив мільйони людей, а за ним часто йшли різні епідемії, що спустошували цілі міста, села, навіть народи.

Із середини XIV ст., коли розвинулась торгівля, вдосконалилося транспортування і зберігання зерна, забезпечення продуктами поліпшилося. Та глобальна продовольча проблема залишилася. Уперше про неї заговорили у 30-х роках XX ст. після штучного голодомору в Україні (1932-1933 pp.), організованого комуністичним режимом, коли вмерло до 6-7 млн. українців.

Після Другої світової війни (1945 р.) створена перша спеціалізована організація ООН-ФАО, у назві якої вживається слово "продовольча". Цим була підкреслена роль світового співтовариства і місце сільського господарства у боротьбі за ліквідацію бідності. До цієї справи приєдналися Світовий Банк Реконструкції і Розвитку, регіональні банки, спеціальний фонд ОПЕК — країн-експортерів нафти.

Вважають, що деяка відсутність  продуктів харчування стимулює людську  думку на пошук засобів виробництва, кращих сортів сільськогосподарських культур тощо. Англійський учений В.Бехерман у 1975 р. висловився, що недостача продовольства залишається серйознішою проблемою, ніж, наприклад, порівняно молода проблема забруднення довкілля. Однак більшість дослідників розглядають продовольчу проблему як багатопланове явище, яке має вплив на всі сторони суспільства і тому не може не розглядатися у взаємозв'язку з економічною системою, політичним ладом, національними традиціями господарювання та вирощування сільськогосподарських культур.

Тривалий час дискусія про шляхи вирішення продовольчої проблеми зводилася до ідеологічної боротьби. Представники планової економіки  доказували, що проблему голоду загострюють  розвинені країни світу і що її можна вирішити шляхом "справедливого  розподілу продуктів харчування". Досвід господарювання у колишньому СРСР та в інших країнах соціалістичної орієнтації показав, що таким шляхом можна хіба підтримувати мінімальний рівень фізіологічних потреб людини.

Адже важко знайти підприємця, який, виробляючи продукти харчування, не розраховував би на економічну вигоду.

Пояснення продовольчої проблеми у країнах, що розвиваються, "демографічним  вибухом" теж не має під собою  твердого ґрунту, бо, наприклад, китайці  проблему забезпечення населення продуктами харчування частково вирішили шляхом реформування сільського господарства.

Виділяють чотири групи чинників, які впливають на глобальну продовольчу  проблему: природні умови і розміщення населення. Сюди відносять загальну площу та структуру сільськогосподарських угідь, визначають сільськогосподарський потенціал, клімат, співвідношення між кількістю населення і масою продовольства тощо; світовий транспорт і зв'язок, що забезпечують широкий вихід продуктів харчування на зовнішній ринок (залізничний транспорт, міжнародний автомобільний транспорт, розвиток судноплавства, наявність сучасних засобів зв'язку); політична ситуація у світі (розстановка політичних сил, наявність міждержавних співтовариств, об'єднань і навіть використання поставок продовольства у політичних цілях); світова економіка і торгівля у їх єдності (продовольство як складова частина торговельних потоків, роль балансових розрахунків, кліринг (система безготівкових розрахунків).

Серед природних чинників, які мають особливе значення для  вирішення продовольчої проблеми, визначальною є земля. Однак не вся земля  придатна для вирощування сільськогосподарських  культур. Структура її використання в державах і районах світу  дуже різна.

В Європі і Азії, наприклад, розорано відповідно 25,3 і 17,0% площі  суші, тоді як площа орних земель в Австралії і Океанії, в Африці і в Латинській Америці становить  усього 6,0, 6,7 та 8,9% відповідно. У структурі  використання земель у різних регіонах світу найбільшу питому вагу в  Австралії та Океанії займають пасовища (56%), у Латинській Америці — ліси (48,1%). Серед земель Близького Сходу  переважають пустелі, які не придатні для землеробства.

Крім цього, додаткові  дослідження ФАО показали, що 78% земної поверхні мають серйозні природні обмеження для розвитку землеробства; 13,5% площі характеризуються низькою продуктивністю; 6% — середньою і лише 3% — високою.

Як уже зазначалося, 11,3% земної суші придатні до обробітку, тобто  є орними землями. Приблизно ще 1800 млн. га (12% поверхні суші) можуть бути освоєні під орні землі та багаторічні насадження. 71 % резервних земель розміщений у країнах, що розвиваються.

Оптимальна чисельність  населення світу обґрунтовується  у кількості 14 млн. осіб. А для задоволення потреб прогнозованої кількості населення необхідно буде використати всі потенційно придатні для агровиробництва землі, площа яких повинна б зрости: у Південній Америці — у 3,5 разу, в Африці — у 1,6, в Центральній Америці — у 1,4 і у Південній і Південно-Східній Азії — у 1,1 разу.

Зрозуміло, що в таких  межах розширити площу сільськогосподарських угідь практично неможливо, так як людству, крім ріллі, потрібні ще ліси ("легені землі") і території, відведені під сільськогосподарські цілі. Тому встановлено, що вирішити продовольчу проблему молоді суверенні держави "третього світу" можуть двома шляхами. По-перше, екстенсивним шляхом, за рахунок освоєння нових земель і, по-друге, інтенсивним, тобто шляхом підвищення продуктивності використовуваних земель, що приведе до збільшення виробництва продовольства з одиниці площі.

Для продовольчого забезпечення людства суттєве значення мають  біологічні ресурси Світового океану. Адже в ньому видобувається близько 20% харчових білків тваринного походження.

Оскільки можливості розширення сільськогосподарського виробництва в більшості країн світу обмежені, а інтенсифікація виробництва продовольства вимагає значних затрат, що викликає ріст цін, то особливий інтерес представляє розширення нетрадиційного виробництва продуктів харчування, зокрема розробка технологій виробництва білків такої якості, які б використовувалися для виробництва нових харчових продуктів, особливо таких, що імітують тваринницькі.

Таким чином, продовольча  проблема має всі підстави для  її вирішення. Ця проблема повинна зводитися  не до зменшення кількості населення, а до впровадження економічних реформ, перш за все в країнах, що розвиваються.

Споживання продовольства  в країнах світу:

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. Продовольча проблема в країнах, які розвиваються

 

Забезпечення продовольством швидко зростаючого населення країн, що розвиваються, ставиться до числа  найбільш невідкладних глобальних проблем  сучасності. Саме тут проживає найбільше  голодуючих: близько 57% із них в Азії, 27% в Африці, 11% у Латинській Америці  та близько 5% на Близькому Сході. Хоча найбільша кількість тих, що недоїдають, мешкає в Азії, найвищий приріст  голодуючих спостерігається в Африці.

Переважна частина голодуючих сконцентрована у відносно невеликій  кількості країн. Так, 75% голодуючих Азії проживає у семи країнах: Бангладеш, Бутані, Індії, Мальдівах, Непалі, Пакистані  та Шрі-Ланці; дві третини голодуючих Африки проживають в Ефіопії, Нігерії, Заїрі, Кенії, Уганді та Мозамбіку.

При цьому не можна не визнати досягнення молодих незалежних держав у сільському господарстві й  постачанні населення продовольством. Якщо у 30 – 40-ві роки середньорічний приріст сільськогосподарської продукції у країнах Азії, Африки та Латинської Америки становив приблизно 1%, то в період їхнього після колоніального розвитку він піднісся до 2,5-3%. Нині виробництво продукції у країнах, що розвиваються, приростає: у рослинництві на 2,4%, у тваринництві на 3,4%.

Деякі країни, що розвиваються, широко застосувавши досягнення “зеленої революції”, добилися повного або  майже повного самозабезпечення продуктами харчування . Для більшості  країн, що розвиваються, характерним  є рослинний раціон харчування, де в основному переважають один-два  види продуктів.

Недостатня забезпеченість продуктами харчування негативно впливає  на показники середньої тривалості життя людей. Вона впливає також  на їх здоров`я , фізичну працездатність. Безпосередньо від голоду в країнах, що розвиваються, щорічно вмирає від 13 до 18 млн. осіб.

Здебільшого жертвами голоду і недоїдання в країнах, що розвиваються, стають сільські жителі, чиї діти частіше  недобирають належну їм за віком  масу тіла. За оцінками ФАО, 60% дітей у Південній Азії, 39% у Тропічній Африці відстають у фізичному розвитку.

При оцінці скрутної продовольчої ситуації в цих країнах необхідно  враховувати незавершеність аграрних реформ, бідність широких мас селянства, відсталість систем землеробства, нераціональне  використання земельних і водних ресурсів, часті стихійні лиха, які  знищують працю мільйонів людей, відсутність транспорту та іншої  інфраструктури.